1. Основні види, типи і форми професійного спілкування.

За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, на- вчально-педагогічне, виховне, побутове.

За метою: ділове і розважальне.

За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжоеобистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосун­ки. що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий. викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

За тривалістю: постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кіль­каразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), дов­готривале (із друзями).

За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків - лікар - пацієнт).

За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); ііейтральнне (міжособистісні контак­ти не заважають, але й не сприяють розв’язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

За додержанням норм - нормативне (відповідно до літератур­них норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено орга­нізаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

S індивідуальні й групові бесіди;

S телефонні розмови;

S наради;

S конференції;

S збори;

S дискусії;

S полеміка.

Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

• залежно від форм втілення мовних засобів — зовнішнє спілку­вання (усне, писемне), внутрішнє (діалог людини із собою);

• за способом взаємодії між кому ні кантами: монологічне, діа­логічне, полілогічне;

• з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення без­посереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованою спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтсрнет тощо);

• залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, на­укове, офіційно-ділове, естетичне.

• за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і орга­нізоване (збори, мітинги, конференції тощо);

• за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружне (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоніс­тичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

Білет 11