3.7. Випробування.

3.1. П о н я т т я п р о я к і с т ь к о р и с н о ї к о п а л и н и Якість визначає промислову цінність корисної копалини та можливі шляхи її використання. Показники якості надзвичайно різноманітні та специфічні для кожного виду мінеральної сировини. До них відносяться хімічний та мінеральний склад корисної копалини, його структурно-текстурні, фізичні і технологічні властивості.

Хімічний склад – найважливіша характеристика якості більшості видів мінеральної сировини. Зрозуміло, наприклад, що чім вищій вміст міді у мідній руді, тим вище якість даної руди. Всі хімічні елементи, що входять до складу корисної копалини, поділяються на головні та побіжні компоненти. Головні визначають промислове значення родовища, за їх вмістом проводять контури рудних тіл та промислових ґатунків руд. Серед головних компонентів виділяють к о р и с н і та ш к і д л и в і. Наприклад у залізних руд корисним компонентом є залізо, до шкідливих відносяться сірка та фосфор. Шкідливі компоненти погіршують якість руди, ускладнюють процес переробки і збагачення руди та підвищують вартість цих процесів.

Побіжні компоненти впливають на якість руди але по них не проводять контури рудних тіл і не виділяють ґатунки руд. За наявністю у руді побіжних компонентів вона називається комплексною.

Мінеральний склад корисної копалини доповнює відомості про хімічний склад, а для деяких корисних копалин розсипного генезису являється головним показником якості. Тут за вмістом цінних мінералів можна оконтурювати рудні тіла та підраховувати запаси. За мінеральним складом можна встановити форму знаходження компонентів у руді, баланс їх розподілу між мінералами, визначити можливу схему збагачення руди. Часто руди однакового хімічного складу різко розрізняються за мінеральним складом та вимагають різних схем переробки.

Наприклад, магнетитові кварцити можуть бути збагаченими магнітною сепарацією, а гематитові кварцити того ж хімічного складу або флотацією, або відновлюваним обжином з подальшою магнітною сепарацією.

Мінерали, що входять до складу руди, прийнято ділити на рудні і нерудні або жильні, крім того, на головні, другорядні та акцесорні (explain). Але розподіл на рудні та нерудні відносний. Часто нерудні мінерали також мають промислове значення а в нерудних корисних копалинах вони мають визначальну роль.

Текстури і структури руд суттєво впливають на їх збагаченість. Особливо велике значення має розмір зерен мінералів та їх агрегатів. Чім більші розміри зерен або їх зрощень, тим краще збагаченість руди. Серед найбільш поширених текстур суцільні, вкраплені, прожилкові, масивні (однорідні), смугасті, плямисті, брекчієві та брекчієвидні. Із структур слід назвати грубо-, крупно-, середньо- і дрібнозернисті, схованокристалічні.

Фізичні властивості. Серед великої кількості фізичних властивостей важливі ті, що впливають на розвідку, видобуток і переробку руди, а також визначають область застосування корисної копалини.

Майже завжди слід визначати об’ємну масу, пористість і вологість руди у зв’язку з тим, що ці показники необхідні для підрахунку запасів. Важливо знати тривкість руди, категорії буримості, коефіцієнт розпушування та інші. Для пухких корисних копалин часто необхідно вивчати гранулометричний склад (родовища фосфоритів, оолітових залізних руд, будівельного гравію тощо).

Для великої групи нерудних корисних копалин фізичні властивості руди або окремих мінералів визначають можливість та область їх використання. Наприклад для азбесту важливі довжина та гнучкість волокон , для слюди – площа платівок, для оптичної сировини – розмір моноблоків та відсутність дефектів у кристалах.

Корисні копалини рідко використовуються безпосередньо, у не переробленому вигляді. Зазвичай вони підлягають тій чи іншій переробці. Схема переробки корисної копалини визначається її хімічним та мінеральним складом, текстурно-структурними особливостями, фізичними властивостями та рівнем розвитку переробної промисловості. У більшості випадків схеми переробки досить складні і складаються з багатьох операцій: дроблення, збагачення, обпалення, розчинення тощо.

3.2. Г о л о в н і п о л о ж е н н я т а з а д а ч і в и п р о б у в а н н я . Головна задача випробування - вивчення якості корисної копалини. Крім того, що випробовуються руди, часто необхідно брати проби і по вміщуючим породам, особливо тим, що залягають серед рудних тіл або поблизу від них. Залежно від того які вивчаються показники якості використовують різні види випробування: хімічне, мінералогічне, технічне і технологічне.

1. Хімічне випробування призначене для вивчення хімічного складу руд і вміщуючих порід. В процесі випробування визначається вміст головних і побіжних компонентів, змінення хімічного складу у просторі, виявлення залежності між вмістом компонентів. Для більшості корисних копалин хімічне випробування є головним, за допомогою якого оконтурюються рудні тіла і промислові ґатунки руд та підраховуються запаси. Зазвичай хімічний аналіз дає загальний або валовий вміст компонентів у руді. У випадках, коли необхідно знати вміст компонентів, зв’язаних з різними мінералами, звертаються до фазового хімічного аналізу.

2. Мінералогічне випробування використовується для визначення мінерального складу руд і вміщуючих порід, їх текстурно-структурних особливостей, а також для визначення хімічного складу мінералів. У процесі випробування встановлюється форма знаходження цінних компонентів у руді та баланс розподілу важливих компонентів між мінералами. Важливе значення аналізу також в тому, що він дає можливість встановити генетичні особливості родовища. Для деяких типів родовищ (наприклад розсипних) цей аналіз є головним і використовується для підрахунку запасів.

3. Технологічне випробування проводиться з метою створення раціональної схеми або перевірки застосування існуючих схем переробки мінеральної сировини, а також для встановлення технологічних показників. Результати технологічного випробування можуть використовуватися для встановлення залежності показників переробки від складу руди, для підрахунку запасів. Технологічного випробування має велике значення при проведенні геолого-економічної оцінки родовища та проектуванні гірничорудних підприємств.

4. Технічне випробування призначене для вивчення фізичних властивостей руд корисних копалин. Для певних корисних копалин (слюд, азбесту, п’єзооптичної сировини, будівельних матеріалів, вугілля та інш.) технічне випробування є визначальним. При проведенні, наприклад, технічного аналізу вугілля визначаються зольність вугілля, вміст сірки, вологість, калорійність та деякі інші показники якості цієї сировини.

О с о б л и в і в и м о г и д о в и п р о б у в а н н я.

• Випробування повинно бути достовірним. Помилка у випробування може суттєво спотворювати контури рудних тіл, призвести до похибки у підрахунку запасів та призвести до хибного висновку про доцільність розробки родовища. Достовірність випробування забезпечується раціональним вибором видів проб, їх розмірів та розміщення, способів відбору, обробки та аналізу проб. Для дотримання вимог достовірності застосовують контроль випробування, який дозволяє оцінити його похибку та уникнути грубих помилок.

• Випробування повинно бути повним. По-перше, в руді повинні бути виявленими всі цінні компоненти, які заслуговують на увагу. По-друге випробуванням повинно бути охопленим все родовище. Комплексне використання мінеральної сировини з кожним роком набуває все більшого значення.

• Випробування повинно бути оперативним. Воно не повинно затримувати процес видобутку і переробки мінеральної сировини. Від результатів випробування залежить напрямок проходки гірничих виробок, оперативність у підрахунку запасів, планування обсягу робіт.

• Випробування повинно бути економічним і високопродуктивним. Необхідно при найменших витратах прагнути забезпечити необхідну достовірність випробування.

Є три послідовні операції випробування: відбір, обробка та аналіз.

3.3. С п о с о б и в і д б о р у п р о б .

Різноманіття видів мінеральної сировини і умов її залягання зумовлює велику кількість відбору проб. Проби можуть відбиратися з гірничих виробок та відслонень, свердловин або з відбитої породи.

3.3.1. Штуфний спосіб. Штуфний спосіб найчастіше використовують при пошуках для виявлення первинних геохімічних ореолів розсіювання (під час металометричної зйомки), а також при розвідці для вивчення мінерального складу, петрографічних особливостей та деяких фізичних властивостей (об’ємної маси, пористості, вологості, тривкості тощо) корисної копалини.

В пробу відбираються типові штуфи (куски) або декілька штуфів масою 0,2 – 2 кг від цілика або з відбитої породи. Якщо тіло корисної копалини має складну будову, то штуфи слід брати з кожного типу руди.

Штуфний спосіб, як правило, непридатний для вивчення хімічного складу руди та оконтурювання рудних тіл (explain). Лише у поодиноких випадках, коли зруденіння дуже рівномірне, штуфний спосіб може дати певне уявлення про хімічний склад руди. Перевагами штуфного способу є: висока оперативність та простота відбору.

3.3.2. Точковий спосіб. Матеріал проби складається із шматочків (часткових проб) розміром 1,5-3см та масою 10 – 20г, рідше до 50 г, відбитих в певних точках з руди у цілику. Точки відбору часткових проб розташовуються за певною системою залежно від характеру розподілу досліджуваних компонентів. Сітка відбору проб, залежно від напрямку мінливості вмісту цінного компоненту можу бути квадратною, ромбічною або прямокутною. Відстань між частковими пробами залежить від нерівномірності розподілу компонентів: за квадратної сітки 10 х 10 см, або 20 х 20 см, за прямокутної та ромбічної 10 х 20 або 20 х 40 см.

Достовірність точкового способу відбору проб прямо пропорційна кількості часткових проб. Сприятливим структурами для даного способу є масивні і вкраплені та у тому числі прожилкові-вкраплені та смугасті з нерівномірним розподілом мономінеральних агрегатів.

Точковий спосіб має високу продуктивність, але дещо поступається за достовірністю борозновому способу. Тому він придатний для відбору проб у підготовчих та очисних виробках при експлуатації родовищ, представлених рудними тілами середньої і великої потужності.

3.3.3. Борозновий спосіб. Найбільш широко використовується при випробуванні гірничих виробок. Він застосовується для більшості корисних копалин, але особливо ефективний при випробуванні смугастих та шаруватих руд, для яких характерна максимальна мінливість зруденіння за потужністю рудного тіла (draw illustration) . НЕ можна використовувати спосіб при нерівномірному плямистому або гніздовому розподілі цінних мінералів, а також при дуже малій потужності (10 - 20см) рудних тіл.

Існує три варіанта відбору борознових проб: борозна правильного прямокутного перетину, пунктирна та об’ємна. (give description that and general sequencing take off simples: підготовка площини та розмітка борозни; зарубка борозни; сколювання корисної копалини між зарубками; збір матеріалу з брезенту або жолоба; документація та маркування проби).

3.3.4. Шпуровий спосіб. Матеріалом проби слугує буровий пил, який утворюється при бурінні шпурів з продувкою, або шлам при бурінні з промивкою. Відбір проб принципово не відрізняється від борознового способу. Поверхня шпура має правильну циліндричну форму, тому можна вважати, що пропорційність кількості матеріалу довжині проби витримується більш строго, ніж при відборі борозни. Але це тільки для масивних і слабо тріщинуватих порід. У тріщинуватих породах спостерігається вибіркова втрата матеріалу, що знижує достовірність випробування. Глибина шпурів при бурінні звичайними перфораторами може сягати 7 – 8 м, а колонковими - до 50 – 70 м. Головним недоліком шпурового способу є те, що за матеріалом проби важко або неможливо визначити межі рудного тіла, його будову, контури природних типів та ґатунків руд. Перевага шпурового способу полягає у механізації випробування, суміщеного з проходкою гірничої виробки, у високі продуктивності та відсутності необхідності дробіння проб.

3.3.5. Задирковий спосіб. За малої потужності рудних тіл (не більш як 15 – 20 см) або при дуже нерівномірному розподілі зруденіння за площиною вибою пробу беруть задиркою, тобто зняттям шару руди потужністю 3 – 10 см, рідко 20 см. Показність (рос «представительность») проби забезпечується ретельним вирівнюванням поверхні вибою перед випробуванням та жорстким дотримуванням глибини задирки за всією площиною. Цей спосіб дуже трудовитрат ний, тому використовують його рідко, коли інші способи виявляються недостовірними. Іноді задирковий спосіб використовується як контрольний при встановленні похибки інших способів відбору проб.

3.3.6. Горстьовий спосіб. Являє собою варіант точкового випробування руди або рудної маси. Він полягає у відборі часткових проб з поверхні відвалів, рудної маси з вагонеток, самохвалів за квадратною або прямокутною сіткою. Кількість часткових проб коливається від 10 до 50. Маса окремих часткових проб 50 – 600 г. Щільність мережі часткових проб залежить від ступеню мінливості компоненту у пробі, величини та однорідності розмірів окремих шматків.

Для забезпечення показності випробування необхідно, щоб співвідношення матеріалу різної якості в пробі та руді було однаковим. Для цього необхідно з точок відбору часткових проб відібрати як великий так і дрібний матеріал. Горстьовий спосіб високо продуктивний, так як виключає необхідність відбойки руди, випробування цим способом не затримує роботу у вибої виробки (This is’nt quite so).

3.3.7. Спосіб вичерпування. На відміну від горстьового, при способі вичерпування часткові проби беруться не з поверхні відвалу, а на всю його глибину, що дозволяє виключити вплив сегрегації рудного матеріалу на похибку випробування. Цей спосіб використовується при випробуванні відвалів, хвостів збагачувальної фабрики та інш. Відбір часткових проб за сіткою, розбитою на поверхні відвалу, здійснюється жолонкою, спеціальним пробовідбірником або трубою. Спосіб вичерпування часто застосовується для скорочення об’єму проб у процесі їх збагачення.

Спосіб вичерпування і горстьовий служать основним засобом випробування не тільки відбитої рудної маси, але й відвалів гірничих робіт, а також для товарного випробування гірничорудної продукції (руди, концентратів) при її транспортуванні (у вагонах, самосвалах, баржах тощо).

3.3.8 Відбір проб при колонковому бурінні. Це найбільш поширений спосіб відбору проб при геологорозвідувальних роботах. Матеріалом проб служить переважно керн, рідше – буровий шлам. Достовірність випробування по керну залежить від повноти його виходу, а також від ступеню нерівномірності розподілу мінералів у руді (explain as raise outlet of core).

Проби з керну відбираються за умови що вихід його 70 і більше відсотків. Керн може використовуватися для хімічного, мінералогічного, технічного і технологічного випробування. Зазвичай в пробу береться половина керну, рідше четверта частина або весь керн. Для відбору проби використовується кернокол або проба відбирається вручну. В останні роки для відбору керну використовують каменерізний станок.

Для підвищення достовірності випробування при низькому виході керну використовуються дані каротажних досліджень, які дозволяють вточнити положення і контакти рудного тіла, а іноді і склад руди (example from Uchkoschkon).

При безкерновому бурінні ударно-канатним способом матеріал для проби (шлам) відбирається жолонкою, а при ручному і ударно-обертальному бурінні буровою ложкою, стаканом або за допомогою змійовика.

3.4. О б р о б к а п р о б .

3.4.1. Основні принципи обробки проб. Мета обробки проб полягає у тому, щоб скоротити і здрібнити пробу до маси і крупності, необхідних для хімічного або будь-яких інших аналізів. Наприклад, для спектрального аналізу потрібно 5-20г, для хімічного аналізу рядових проб на декілька компонентів кінцева маса проби 50-100г, рідко 500г, для пробірного аналізу 0,5 – 1кг.

Обробка проб складається з чергування операцій здрібнювання, перемішування та скорочення, які виконуються за певними правилами, що забезпечують збереженість проби у кінцевому матеріалі.

Вчені Річардс і Чечьотт, на підставі емпіричних даних, встановили, що показність проби зберігається, якщо її маса змінюється пропорційно квадрату максимальних частинок. Ця залежність отримала назву рівняння Річардса-Чечьотта.

Q = kd²,

де Q – надійна маса скороченої проби, кг;

b – діаметр максимальних частинок, мм;

k – коефіцієнт, який залежить від властивостей корисної копалини: а) мінливості вмісту корисних компонентів, б) величини цінних мінералів, в) вмісту компонентів у рудах, г) відмінностей у щільності мінералів. Експериментальні роботи, виконані на багатьох родовищах дозволили обґрунтувати значення коефіцієнту (k) для всіх промислових типів родовищ. Рекомендовано наступні значення коефіцієнту залежно від характеру зруденіння:

0,05 – дуже рівномірний і рівномірний розподіл;

0,1 - нерівномірний розподіл;

0,2 – 0,3 – дуже нерівномірний розподіл;

0,4 – 0,5 – вкрай нерівномірний розподіл;

0,8 – 1,0 – родовища золота з величиною золотинок 0,6 мм

3.4.2. Операції обробки проб. Обробка проб складається з чотирьох операцій: 1) здрібнення; 2) допоміжне та повірочне грохотіння (просіювання); 3) перемішування; 4) скорочення.

З д р і б н е н н я проб здійснюється зазвичай механічним способом за допомогою дробарок різного типу. Відрізняють дробарки крупного, середнього і тонкого здрібнювання. Максимальний вхідний та мінімальний вихідний розміри частинок при дробінні на різних дробарках, а також їх продуктивність наведені у табл. 2.

Таблиця 2.

Тип дробарки	Розмір частинок, мм		Продуктивність, кг/год
	Живлення	розвантаження
Щокова	60	3 -10	230 – 400
Валкова	10	0,5 – 4	90
Дисковий стирач	3	0,05	40
Млин стрижневий	25	0,15 – 0,3	4,0 – 5,5
Вібростирач	2-3	0,05	0,07

П р о с і ю в а н н я (г р о х о т і н н я) матеріалу проби переслідує дві мети. Допоміжне просіювання дозволяє виділити дрібна фракцію здрібненої проби та направити її на наступну операцію без дробіння (найбільш витратної операції). Це підвищує продуктивність дроблення. Контрольне просіювання дозволяє контролювати максимальний розмір частинок після дроблення. Крупна фракція, що не пройшла через сито, знов завантажується у дробарку.

Просіювання дрібного і тонкого матеріалу здійснюється за допомогою ручних або механічних сит, а крупного матеріалу – за допомогою грохотів різного типу (пласкі, хитаючи, барабанні, вібраційні тощо). Розміри отворів у ситах стандартні і підкоряються геометричній прогресії, з модулем рівним 2 (при грохотінні) або 1,26 (при просіюванні).Рекомендовані розміри отворів сит та грохотів (у мм): 50; 25; 12; 6; 3; 2,5; 2; 1,6; 1,25; 1; 0,8; 0,63; 0,5; 0,4; 0,315; 0,250; 0,160; 0,125; 0,1.

П е р е м і ш у в а н н я матеріалу проби здійснюється після дроблення, якщо намічається скорочення проби. Мета перемішування – отримання однорідного матеріалу та виключення ролі сегрегації матеріалу за щільністю та розміром частинок. Існує декілька способів перемішування матеріалу. Для проб великої маси (2-3 т) використовують спосіб перелопачування (лопатами збирають матеріал у конус, а потім розрівнюють, и так декілька разів). Для перемішування проб вагою до декількох кілограмів застосовують спосіб кільця і конуса (explain).

С к о р о ч е н н я проб необхідне для зменшення маси вихідних або здрібнених проб у межах, припустимих формулою Річардса-Чечьотта. Існують як ручні так і механізовані способи скорочення: спосіб кратної відбірки, вичерпування, квартування, жолобковим ділителем Джонсона.

С п о с і б к р а т н о ї в і д б і р к и використовується для скорочення проб великої маси. З перемішаного матеріалу, складеного у вигляді конуса лопатою беруть матеріал і розкидають у певній послідовності на два, три і т. д. конуси залежно від того, наскільки слід скоротити матеріал проби. Спосіб продуктивний та забезпечує високу достовірність, так як матеріал забирається з проби відносно малими порціями.

С п о с і б в и ч е р п у в а н н я використовується для скорочення пухкого матеріалу та здійснюється аналогічно відбору проб цим способом. На поверхні рівномірно розсипаної і перемішаної проби розбивають квадратну сітку і у її вузлах беруть часткові проби за допомогою труби або іншого пробовідбірника. Спосіб високо продуктивний, забезпечує будь-який ступінь скорочення матеріалу і достатню точність.

С п о с і б к в а р т у в а н н я застосовують після перемішування проби методом кільця і конуса (хрестовиною конус ділиться на чотири частини, дві з яких, протилежні, об’єднують для подальших операцій, решту – викидають у відвал). Drawing in the desk.

С п о с і б с к о р о ч е н н я ж о л о б к о в и м д і л и т е л е м

Д ж о н с о н а дозволяє доволі точно розділити пробу на дві рівні частини. При цьому відбувається деяке перемішування матеріалу проби. Одне скорочення займає декілька хвилин.

3.4.3 Складання схеми обробки проб. Обробка проб складається за схемою для кожного родовища з урахуванням особливостей руд, задач їх дослідження, виду і маси проб, з використанням рівняння Річардса-Чечьотта. Необхідні рекомендації щодо складання схем обробки проб та приклади застосування їх надаються в «Методичних рекомендаціях до виконання лабораторних робіт з дисципліни «Пошуки та розвідка корисних копалин » […., http://manuk-geo.ucoz.ua ].

3.5. А н а л і т и ч н і д о с л і д ж е н н я п р о б (аналізи, рос. испытания). Вид аналізів визначається характером корисної копалини, його мінеральним і хімічним складом, задачами дослідження, потрібною точністю аналізу, ступенем вивченості родовища. Деякі види аналізів можуть проводитися у геологорозвідувальній партії, решта у спеціальних лабораторіях.

3.5.1. Визначення хімічного складу. Цей вид аналізів найбільш поширений у практиці робіт. Залежно від потрібної точності та чутливості аналізу можуть застосовуватися спектральний, хімічний, пробірний, ядерно-геофізичний та інші методи аналізів.

С п е к т р а л ь н и й а н а л і з широко використовується при пошуках та розвідці родовищ. За допомогою цього аналізу проводяться геохімічні методи пошуків. Спектральний аналіз дозволяє виявити дуже низький вміст деяких, особливо побіжних компонентів, дозволяє відбракувати проби перед проведенням більш дорогого хімічного аналізу, для його виконання достатньо дуже малої наважки – перші грами. Але він поступається точністю перед іншими аналізами, особливо при високому вмісті елементів.

Х і м і ч н и й а н а л і з є основою для визначення вмісту компонентів у більшості рудних та нерудних корисних копалин. Порівняно із спектральним аналізом він характеризується меншою чутливістю, але більшою точністю. Дані хімічного аналізу використовуються для оконтурювання тіл корисних копалин, підрахунку запасів цінних компонентів у руді. Маса проб, які направляються на хімічний аналіз, складає 50 – 100г і залежить від кількості компонентів, що визначаються.

П р о б і р н и й а н а л і з призначений для визначення у пробах вмісту благородних металів. Він досить витратний але високо чутливий і точний. Для аналізу використовується наважка масою 250 – 500г. і більше. Часто він використовується для контролю даних інших, менш витратних видів аналізу.

Я д е р н о - ф і з и ч н і м е т о д и забезпечують високу чутливість та точність аналізів на багато компонентів і відрізняються високою продуктивністю. При аналізі проба не витрачається, часто навіть не треба її здрібнювати, так як досліджується спектр та інтенсивність природної або штучної радіоактивності. Проте для проведення аналізів необхідне використання дорогої апаратури, що стримує використання цих методів. За допомогою ядерно-фізичних методів можна визначати вміст олова, бору, літію, кадмію, берилію та деяких інших хімічних елементів.

3.5.2. Визначення мінерального складу. Способи визначення мінерального складу залежать від задач дослідження, потрібної точності та стану матеріалу проби. Розрізняють повний і скорочений мінералогічний аналіз проб (explain what for). При вивченні щільних зцементованих руд частіше використовуються візуальний і розрахунковий способи визначення мінерального складу.

В і з у а л ь н и й спосіб полягає у встановленні кількості мінералів в пробі окомірним способом або за допомогою певних пристроїв для вимірювання кількості, лінійних розмірів або площі окремих мінералів в штуфах, шліфах або аншліфах. Цей спосіб достатньо поширений і високо продуктивний. Точність підрахунку залежить від кількості замірів, але зазвичай не перевищує 1 – 5 %.

Р о з р а х у н к о в и й спосіб ґрунтується на закономірному зв’язку між мінеральним і хімічним складом корисної копалин. Якщо відомий хімічний склад руди, то його можна перерахувати на мінеральний, для чого достатньо знати, які мінерали містяться у руді. Наприклад, якщо в руді присутній один мідний мінерал – халькопірит, то, виходячи з відомого вмісту міді у пробі, легко розрахувати вміст халькопіриту із співвідношення молекулярних і атомних мас. Розрахунковий спосіб застосовується при простому складі руди. Він характеризується високою точністю та використовується для визначення кількості найважливіших мінералів руд.

Пухкі корисні копалини досліджуються іншими способами. Найчастіше застосовується спосіб, при якому з проби вилучаються досліджувані мінерали та встановлюється їх вага. Співвідношення маси мінералу до об’єму проби дає вміст мінералу у пробі. Такий спосіб зазвичай використовується при випробуванні розсипних родовищ (remind of panned sample or heavy concentrate for panning).

3.5.3. Дослідження технологічних властивостей руд. Технологічні проби досліджуються у спеціальних лабораторіях. Технологічні проби необхідні для характеристики природних типів, промислових ґатунків, ділянок або родовища в цілому. Залежно від задач дослідження проби поділяються на лабораторні, укрупнено-лабораторні та напівзаводські.

Найбільш поширені в л а с н о т е х н о л о г і ч н і проби, які відбираються з окремих промислових ґатунків руд.

Л а б о р а т о р н і проби служать для розробки нових технологічних схема або перевірки технологічних властивостей руд за існуючими технологічними схемами.

У к р у п н е н о - л а б о р а т о р н і проби дозволяють перевірити технологічні властивості руд та вточнити технологічні показники їх переробки у безперервному процесі.

Н а п і в з а в о д с ь к і проби вивчаються лише в тих випадках, коли засвоюються нові види мінеральної сировини або суттєво нові технологічні схеми, для яких відсутній досвід роботи промислових підприємств.

Маса проб змінюється у значних межах, залежно від виду мінеральної сировини і призначення проби і складає: для лабораторних проб - десятки і сотні кілограмів, для укрупнено-лабораторних – тони, для напівзаводських – десятки і навіть тисячі тон.

3.5.4. Фізико-технічні дослідження. Проводяться на всіх родовища корисних копалин, але найбільше значення мають для нерудної сировини (будівельних матеріалів, слюди, азбесту, оптичної сировини тощо).

Найчастіше доводиться вивчати об’ємну масу, вологість, гранулометричний склад, коефіцієнт розпушення та деякі інші властивості. Об’ємна маса належить до одного з параметрів підрахунку запасів, тому її вивченню приділяється велика увага.

Вивчення вологості необхідне з тих міркувань, що об’ємна маса вимірюється у природно-вологому стані, а вміст компонентів у наважці - у розрахунку на суху речовину. Тому при підрахункові запасів компонентів у рудах слід вводити поправку на вологість.