§ 7. Контраст і нюанс. Акцент і домінанта.

Одним із основних та найбільш поширених засобів композиції є контраст. У загальному розумінні це різко виражена протилежність, сполучення протилежних характеристик, активно виражена нерівність, різниця у відношеннях елементів. Шляхом з'єднання однієї або декількох протилежних характеристик можна посилити виразність композиційного рішення, а при майстерному використанні контраст може зіграти вирішальну роль у композиції.

Контраст - протиставлення, боротьба різних начал у композиції. Він варіюється залежно від характеру композицій, індивідуальності автора: світло - тінь, горизонталь -вертикаль, низьке - високе, гладеньке - шорсткувате, пластичне складне - просте тощо.

Контрастувати можуть:

- форма елементів композиції;

- розміри елементів;

- їхнє розташування;

- спрямованість;

- ступінь проробленості елементів;

-колір, тон, фактура.

Сутність композиції, побудованої на контрасті, - в активності її візуального впливу. Контрастні відношення розкриваються відразу, протиставлення двох начал уже саме по собі робить форму помітною, виділяючи її серед інших.

Використовувати контраст - значить викликати внутрішню боротьбу в композиції, загострити її та знайти гармонію в цьому протиставленні протилежностей.

Контраст може бути помірним та надмірним, він має сильні та слабкі сторони:

- сила контрасту в тому, що побудована на його основі форма виразна і надовго утримується в пам'яті. Контраст посилює, підкреслює різницю властивостей елементів, робить їх єдність більш напруженою, вражаючою. Підпорядкований інтересам композиції контраст активізує форму. Позбавлена будь-яких контрастів форма стає млявою й нецікавою; повна відсутність контрасту створює монотонність (що притупляє увагу), робить композицію менш виразною і навіть скучною;

- слабкість контрасту - у його силі. Будь-який сильнодіючий засіб вимагає обережності, надлишок буває руйнівним.

Протиставляючи два начала композиції, необхідно подбати про те, щоб контраст не виявився надмірним (сприяючи передчасному стомленню), тобто були дотримані певний ступінь, міра його. При занадто різкому, жорсткому контрасті, відсутності переходу від однієї частини форми до іншої виникає небезпека втрати композиційного зв'язку елементів, а отже, цілісності форми. Така композиція може зорово розпастися на частини. Граничними слід вважати такі контрастні відношення, при яких ще зберігається цілісність композиційного строю.

Однак засобів «виміру» композиційних меж контрасту, крім інтуїції, немає. Ступінь застосованого контрасту обмежується вимогами цілісності враження та визначається на основі художнього смаку і практичного досвіду автора. Використовуючи контраст, краще зупинитися перед межею явно граничних відношень.

Для того, щоб досягти гармонії, треба підпорядкувати контраст інтересам композиції, супроводити його тими необхідними нюансними відношеннями, переходами між елементами, без яких контраст може виявитися різким, огрубити композицію, зробити її примітивно-схематичною і навіть зруйнувати цілісність. Пом'якшення контрасту цілком необхідне, особливо при насичених композиціях, коли площа вільного тла (або простору) зменшується.

Контраст у композиції нерозривно зв'язаний із нюансом, а нюансування не може розвиватися саме по собі, незалежно від контрастуючого начала.

При створенні композицій одночасно з контрастними використовуються нюансні співвідношення. Якщо контраст підкреслює явно виражену протилежність, то нюанс несе у собі ледь помітний перехід, відтінок. Відношення, що наближаються до повторення рівних величин, а також порівнювання близьких станів властивостей елементів називають нюансами. У нюансних відношеннях схожість (повторюваність) виражена сильніше, ніж різниця.

Завдання нюансу полягає в підсиленні загального зв'язку елементів композиції, згладжуванні жорсткості або монотонності у її побудові. Сутність нюансу міститься у плавному переході характеристики композиції у бік підсилення або послаблення контрасту. При незначній різниці у характері форми елементів, що сполучаються, нюанс набуває вигляд у відтінку, являє собою ніби градації відношень однорідних якостей елемента, різноманітну гаму варіантів у найдрібніших відтінках.

Нюансування - завдання більш складне професійно, вимагає розвиненого смаку, майстерності, безпомилкової інтуїції, почуття матеріалу, кольору та ін. Уміння відшліфувати форму, відпрацювати кожну деталь так, щоб вона почала «грати», свідчить про високу майстерність. У процесі роботи над композицією неможливо домагатися тонкощів нюансів одних елементів, залишаючи інші грубими, ніби в «чернетці». З першого погляду в композиції глядачів приваблює задум, ідея, але справжню цінність вона отримує при подальшому розгляді, коли приваблює ще й краса добре виконаного твору, ретельне нюансування до найменших деталей.

Щоб навчитися створювати красиві композиції, потрібно опановувати складні прийоми нюансування форми. Пропорції, масштаб, ритм, контраст - дуже важливі, але саме нюансування, шліфовка форми завершує композицію.

Карл Брюллов сказав: «Искусство начинается там, где начинается чуть-чуть». Нюансування - це те основне, що при всіх інших позитивних якостях робить річ елегантною, а композицію - завершеною, вищого естетичного рівня.

Незважаючи на свою різницю, контраст і нюанс, однак, мають єдине завдання - підкреслити, виділити окремі елементи композиції з метою її індивідуалізації та кращої організації.

Акцент - це предмет або група предметів, які відзначаються своєю виразністю завдяки суттєвим відмінностям від оточення.

Якщо предмет, який суттєво відрізняється від оточення, переважає за розміром або важливістю, він називається домінантою.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ № 6

Контраст, нюанс, акцент.

Матеріали і інструменти:

олівець м'який 3М-4М; акварельні фарби; гуаш; кисті круглі і плоскі, м'які і жорсткі; папір формату А-4 ( або квадрат від формату А-4 ).

На форматі А-4 (або квадраті з меншою стороною формату А-4 ) створити контрастні і нюансні композиції, композицію на поняття акценту:

1. за формою;

2. за розміром;

3. в кольорі; (краще всього для тонового нюансной відмивання використовувати гуаш - непрозорі криючі фарби. Чорні фарби вживають як основу. Цинкові білила застосовують для розбавлення чорної фарби і отримання сірих, сіро-чорних і сіро-білих тонів.)

4. використовуючи всі змінні характеристики;

5. створити композиційний ряд елементів, які через нюансні відмінності утворюють на кінцях цього ряду контрастні елементи;

6. Використовуючи однакові геометричні фігури створити статичну композицію, застосовуючи однаковий розмір і відстані.

7. На основі однакових геометричних фігур, змінюючи поступово відстані і обертаючи фігури , досягти враження зародження руху.

8. Застосовуючи чіткий напрямок руху створити динамічну композицію.