2. Процес вступу країн до нато

Наступні етапи лежали на шляху вступу трьох нових членів до Альянсу: 10 січня 1994 р. На саміті НАТО в Брюсселі керівники 16 держав - членів Альянсу заявили про те, що вони очікують і вітатимуть розширення НАТО за рахунок демократичних держав зі Сходу. Вересень 1995 р. Альянс ухвалив Дослідження розширення НАТО, в якому описані чинники, які треба враховувати у процесі розширення. Протягом 1996 року відбувався інтенсивний індивідуальний діалог з 12 заінтересованими країнами-партнерами. 8 липня 1997 р. Керівники країн - членів Альянсу на зустрічі в Мадриді запросили Польщу, Угорщину і Чеську Республіку розпочати переговори про вступ. Вересень і листопад 1997 р. З кожною з трьох запрошених країн проведені переговори про вступ. Наприкінці цього процесу три країни надіслали листи про наміри, в яких підтвердили взяті під час переговорів зобов'язання. 16 грудня 1997 р. Міністри закордонних справ країн - членів НАТО підписали Протоколи до Північноатлантичного договору про вступ трьох нових членів. Протягом 1998 року Країни - члени Альянсу ратифікували Протоколи про вступ згідно зі своїми національними процедурами. 12 березня 1999 р. Після завершення виконання своїх національних законодавчих процедур міністри закордонних справ Польщі, Угорщини і Чеської Республіки на спеціальній церемонії передали документи про вступ до Північноатлантичного договору на збереження в м. Індепенденс, штат Міссурі. Ця подія закріпила їхній офіційний вступ до Альянсу. 16 березня 1999 р. Національні прапори трьох нових членів були підняті на офіційній церемонії в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.

В 2004 р. в Празі (Чехія) відбувся саміт НАТО, на який було запрошено 7 держав Східної Європи. Альянс запропонував цим країнам приєднатися до НАТО, врезультаті чого, новими членами НАТО стали такі країни як: Литва, Латвія, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія і Болгарія.

1970-Ті початок процесу розрядки міжнародної напруженості

У 1970-х роках починається процес розрядки міжна напруженості. ОВДі НАТО досягли воєнно-стратегічного паритету. СРСР та США накопичили стільки ядерної зброї, що збройний конфлікт між ними став би абсолютно безглуздим-агинула б уся планета. Через це в зовнішній політиці багатьох країн з'являються реалістичні тенденції. Відбуваються зміни І в внутр олітиці СРСР, Рад керівництво помітно скоротило кількість заяв про близький неминучий крах капіталізму і знизило їхню агресивну тональність. Така політика привела до більшої довіри західних країн щодо СРСР. У 1971 р. Рад Союз висунув пропозиції підготувати міжн угоди про знищення ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, скорочення звичайних озброєнь. Також було запропоновано забезпечити колективну безпеку в Євр. Із цією метою пропонувалось ліквідувати існуючі вогнища військових конфліктів. Наголошувалось що слід поглибити І зміцнити співробітництво зі всіма країнами світу. Ці пропозиції радянського керівництва на партійному з'їзді були названі «Програмою миру».

Зах кр свою зовнішню політику почали характеризувати як повний перегляд міжнародних стосунків. Вона отримала назву «розрядка».

У 1975 р. у Гельсінкі відб Євр нарада з питань безпеки і співпраці, на якій були представники з 35 кр світу із СРСР включно. На ній було підписано Заключний акт, де містилося визнання недоторканості сучасних кордонів євр країн. Осн. Принципи:-суверенна рівність,поважання прав, притаманних суверенітету;-непорушність кордонів;- невтручання у внутр.справи;-поважання прав людини та основних свобод; рівноправя та право народів розпоряджатися своєю долею;-співроб-во між дер-ми;-виконання зобов’язань за міжн-им правом.

Укладення акту було певним здобутком для Москви: він закріплю вав повоєнні територіальні надбання СРСР. Курс на розрядку міжнародної напруженості відповідав прагненням народів світу покласти край загрозі ядерної війни. Для СРСР це була можливість дати "перепочити» знесиленій гонкою озброєнь економіці.

Однак зворотним боком Гельсінського процесу для Москви було те, що на всіх учасників конференції поширювалось зобов'язання дотримуватись прав людини. Виконання гельсінських умов повинні контролювати спеціально створені постійні органи, у кожній із країн, що підписала договір. СРСР опублікував заключні документи конференції. Таким чином громадяни СРСР дізналися, що країни-учасниці зобов'язалися забезпечити виконання високих принципів демократії та прав людини.

Після цього у Москві на прес-конференції, яку скликав академік Сахаров, було оголошено про створення Групи сприяння виконанню Гельсінських угод у СРСР.