31. Співвідношення сил напередодні війни, її характер, періодизація.

Друга світова війна нале­жить до числа найважливіших історичних подій XX ст. Вона три­вала 6 років, охопила майже всі континенти. У ній взяло участь понад 60 держав, її масштаби набагато перевищували масштаби Першої світової війни.

До причин Другої світової війни необхідно віднести:

По-перше, утвердження фашистських тоталітарних режимів у низці країн, що повели наступ на традиційні демократичні завою­вання, досягнуті людством, здійснювали політику войовничого шовінізму, расизму, нехтування елементарних людських прав і свобод.

По-друге, загострення суперечностей між двома коаліціями великих держав, одна з яких у складі Німеччини, Японії та Італії прагнула до нового переділу світу, захоплення колоній, джерел сировини та ринків збуту.

По-третє, розв´язанню війни сприяла політика вседозволеності стосовно агресорів, що її проводили Англія і Франція, а також без­посередня підтримка агресора з боку СРСР (пакт Молотова — Ріббентропа).

Найбільші держави агресивного блоку — Німеччина та Япо­нія — прагнули до світового панування. 10 лютого 1939 p., висту­паючи на секретній нараді військового командування, Гітлер так визначив мету своєї політики: а) панування в Європі; б) світове панування на століття. Стратегічна мета Японії полягала в «об´єд­нанні восьми кутів світу під одним дахом» (тобто під владою Япо­нії). Італія прагнула до перетворення Середземного моря в Італій­ське озеро і повернення собі колишніх володінь стародавньої Римської імперії.

Характер Другої світової війни став національно-визвольним з боку країн, що стали жертвою фашистської агресії. Загроза, яка нависла над людством у результаті ескалації фашистської агресії, привела до об´єднання держав з різним суспільно-економічним устроєм: Радянського Союзу — тоталітарної держави, де панувала сталінська диктатура з демократичними країнами Заходу — Вели­кобританією та США.

В історичній науці існують різні варіанти періодизації Другої світової війни. Найчастіше її поділяють на 5 періодів.

Перший період — початок світової війни: від нападу Німеч­чина на Польщу до агресії на СРСР (1 вересня 1939 р. — 22 червня 1941 р.)- Він характеризується значними військовими успіхами Німеччини. До літа 1941 р. було окуповано всю Західну Європу крім Британських островів й увесь Балканський півострів.

Другий період — розширення фашистської агресії: від нападу Німеччини на СРСР до початку контрнаступу радянських військ біля Сталінграду й англо-американських військ у Північній Африці (22 червня 1941 р. — листопад 1942 p.). Це був крах плану «блискавичної війни» Німеччини проти СРСР. 8 грудня 1941 р. у війну вступили США, військові дії велись у планетар­ному масштабі.

Третій період —- докорінний перелом у ході Другої світової війни: від осінніх перемог військ антигітлерівської коаліції до відкриття в Західній Європі Другого фронту (листопад 1942 р. — 6 червня 1944 p.). Цей період розпочався перемогою радянських військ біля Сталінграда (лютий 1943 p.), яка означала докорінний перелом у війні, остаточно закріплений у битві під Курськом (липень-серпень 1943 р.) та успішними діями англо-американ­ських військ у Північній Африці та Італії (весна-літо 1943 p.).

Четвертий період — розгром фашизму в Європі: від відкриття Другого фронту на Північній Франції та наступу радянських військ у Білорусії до капітуляції Німеччини (червень 1944 р. — 9 травня 1945 p.). Період характеризується успішними операціями військ антигітлерівської коаліції на Західному і Схід­ному фронтах, розломом фашистського блоку і беззастережною капітуляцією Німеччини.

П´ятий період — розгром Японії: від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії (9 травня — 2 вересня 1945 p.). Це було завер­шенням Другої світової війни.

11 квітня 1939 р. Гітлер затвердив так званий «Білий план», який передбачав напад на Польщу та її окупацію.

Аби виправдати агресію, увечері 31 серпня група перевдягне­них у польську форму есесівців захопила радіостанцію власного прикордонного міста Глейвіц. Після цього Гітлер заявив, що Польща «не хоче поважати німецьких кордонів» і Німеччина «повинна відповісти на силу силою». Німецькі війська рано-вранці 1 вересня без оголошення війни вторглися на територію Польщі.

У відповідь на це 3 вересня Великобританія та Франція оголосили війну Німеччині. Разом з Англією у війну вступили її домініони: Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз. СІЛА оголосили про нейтралітет. Японія та Італія залишилися поки що «невоюючими» союзниками Німеччини.

Так розпочалася Друга світова війна.

27. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі: позиції СРСР, Англії та Франції. Конвенція про визначення агресії. Укладення договорів між СРСР і Францією, СРСР та Чехословаччиною.Уряд Рад Союзу бив на сполох у зв'язку з розширенням агресії гітлерівців. У гр 1933 р. він висунув ідею організації колективної відсічі агресорам. Радянська дипломатія керувалася завданням об'єднати держави з метою створення ефективної системи колективної безпеки в Євр ддя збереження загального миру.

Посольство США в Москві сприйняло, як воно повідомило 4 тр 1935р Вашингтон, з роздратуванням «раптовий вибух дипломатичної ініціативи Рад Союзу в Сх Євр». Посол у Москві У. Булліт вороже оцінив радянську ідею колективної безпеки і натякав, що існувала альтернатива більш «приваблива...-розв'язати руки Німеч на Сх». Державний секретар США К. Хелл відмовився розглядати радянські пропозиції про колективні санкції й публічно закликав «не бити передчасно в барабан». Президент Ф. Рузвельт підтримав резолюцію конгресу й підписав ЗІ сер1935 закон про нейтралітет США. В лют1936 р. новий закон про нейтралітет США зберіг обмеження торгівлі зброєю з воюючими країнами, що пізніше негативно позначилося на долі Ефіопії та Ісп. США заздалегідь попереджали агресорів про своє «невтручання», хоч їхні фірми й продовжували торгувати стратегічною сировиною та зброєю з самими агресорами.

В умовах розширення агресії мілітаристських країн Рад Союз висував нові ініціативи, пропонуючи об'єднатися для колективної відсічі агресорам.

Що конкретно пропонувала й чого домагалася в ті роки радянська дипломатія?

1. На Женевській конф з роззброєння, в якій брали участь 62 кр, СРСР, окрім пропозиції про загальне й повне роззброєння, в лют 1933 р. вніс для обговорення проект конвенції про визначення агресора.

2. В чер1933 на Лондонській економічній конфї РадСоюз запропонував програму міжн економ співробітництва і вніс проект протоколу про економічний ненапад та мирне співіснування, про «економічне перемир'я».

3. В лип1933 СРСР, як уже згадувалося, підписав у Лондоні конвенцію про визначення агресора з 11 сусідніми кр. Це створювало передумови для організації системи колективної безпеки.

4. Радянська дипломатія активізувала переговори з Фр та іншими кр про укладення Східного пакту. Відбувалися радянсько-французькі обміни візитами міністрів. Так, у лип 1933р. до Фр прибув нарком закордонних справ СРСР М. литбинов, у сер РадСоюз відвідали майбутній прем'єр Фр Едуард Ерріо та міністр авіації П'єр Кот. 11 січ1934. було підписано радянсько-французьку торговельну угоду. В грі- угоди з Фр та Чехосл про погодження умов Східного пакту.

5. У 1933-1935 рр. СРСР установив дипломатичні відносини з 10 країнами: з Іспа і США-в 1933 р.; з Угорщ,Рум,Чехосл, Болг й Албанією- в 1934 р.; з Бельг,Колумб,Люксемб-у 1935 р. Це була «друга смуга» дипломатичного визнання СРСР. У 1935 р. 29 держав підтримували дипл відн з Рад Союзом.

6. У вер 1934 р. ЗО членів Ліги Націй звернулися до радянського уряду із запрошенням «вступити в Лігу Націй і принести їй своє цінне співробітництво». 18 вер 1934 р. 39 голосами з 42 Радянський Союз був прийнятий до Ліги Націй і, як велика держава, отримав місце постійного члена Ради. Проти голосували тільки делегати Португалії, Голландії та Швейцарії.

У січні 1935 р. в промові на сесії Ради Ліги Націй Лит-винов проголосив знаменне гасло: «Мир неділимий!» Він зазначав: «Час визнати, що немає безпеки тільки у власному світі та спокою, якщо не забезпечено мир сусідів — ближніх і дальніх»; «усі прикордонні стовпи на всіх кордонах Європи є опорами миру, а усунення хоча б одного такого стовпа неминуче потягне за собою падіння всієї будівлі миру».

7. Зусилля радянського уряду щодо створення колективної безпеки в Європі діставали підтримку в прогресивної громадськості Франції. Явна відмова західних країн від усякої протидії німецькій експансії ставила під загрозу безпеку й саме існування Франції. В цих умовах французький уряд просто змушений був відновляти колишній альянс із Росією. Після відповідних переговорів 2 травня 1935 р. в Парижі французький міністр закордонних справ Лаваль і радянський посол Потьомкін підписали договір про взаємну допомогу між Францією й Радянським Союзом. Договір, укладений на випадок нападу якоїсь європейської держави на одну із сторін) передбачав порядок надання взаємної допомоги навіть без рекомендації Ради Ліги Націй. Термін дії договору визначався на 5 років з можливістю його автоматичного продовження.

В ході радянсько-французьких переговорів під час перебування Лаваля в Москві (ІЗ — 15 травня) обидві сторони заявили про свою готовність продовжувати зусилля щодо створення колективної безпеки в Європі.

8.16 травня 1935 р. президент французької союзниці Чехословаччини Едуард Бенеш і радянський посланник Сергій Александровський підписали в Празі договір про взаємну допомогу між СРСР і Чехословаччиною. Він був ідентичний радянсько-французькому, за винятком статті 2 протоколу, яка передбачала надання взаємної допомоги тільки у випадку виступу Франції на допомогу жертві агресії.

Обидва оборонні договори в той час мали важливе політичне значення, але вони не створили фундамент для справді дружніх відносин Франції та Чехословаччини з Радянським Союзом. Лаваль і французький посол у Берліні Франсуа-Понсе запевняли Гітлера, що Франція готова пожертвувати договором з Радянським Союзом, якщо це потрібно буде для угоди з Німеччиною. Не були підписані відповідні воєнні конвенції. Восени 1939 р., коли створилася пряма загроза нападу Німеч на Чехосл, Фр їй нічим не допомогла, а уряд Бенеша відмовився від пропозиції Сталіна про воєнну допомогу. Відповідальність за це несли уряд Даладьє-Лаваля й безпосередньо Бенеш.

Таким чином, у сер 30-х р у міжн відн чітко визначилися три головні лінії: розширення агресії Німеч,Іт та Яп й створення їхнього блоку; «невтручання» й «умиротворення» агресорів з боку західних демократичних держав; послідовна боротьба Рад Союзу за колективну відсіч агресорам.

Для справжньої відсічі агресії потрібно було згуртування миролюбних європейських держав у єдиному фронті колективної безпеки, як це наполегливо пропонував тоді Рад Союз. На жаль, зах держ ухилилися від радянських пропозшай, що врешті-решт призвело до наростання воєнної агресії гітлерівської Німеч. 33. Вступ радянських військ на територію Польщі. Міжнародне значення включення до складу СРСР Західної України та Західної Білорусії, країн Балтії і Північної Буковини.Початку Другої світової війни передувало укладення 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту про ненапад, розрахованого на десять років. Додатково до цього договору було підписано таємний протокол, яким «розмежовувалися сфери інтересів» сторін. Це «розмежування» разом із підписаним у вересні 1939 р. «Договором про дружбу та державний кордон» означало згоду уряду Німеччини на приєднання до Радянського Союзу польської частини Західної України, Західної Білорусії, Литви, Латвії і Естонії. Зі свого боку, Німеччина дістала повну свободу дій в Європі, забезпечила собі постачання з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.Таємна угода між Німеччиною і Радянським Союзом проілюструвала імперську суть обох держав, цинічне ігнорування їхнім керівництвом загальноприйнятих у цивілізованому світі принципів міжнародних відносин.Радянсько-німецький договір розв'язав А. Гітлеру руки для агресії в Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська вторгли-ся в межі Польщі. Англія і Франція, зв'язані з Польщею союзними договорами, оголосили Німеччині війну. Ці події поклали початок Другій світовій війні.Включення Західної України до складу СРСР Польське командування не змогло організувати ефективної відсічі загарбникам. Незважаючи на впертий опір деяких частин польської армії, фронт швидко відкочувався на схід. Певні надії в умовах назріваючої катастрофи покладалися на західноукраїнські й західнобілоруські землі. Спираючись на їхні матеріальні й людські ресурси, польський уряд сподівався продовжити боротьбу з агресором.Але 17 вересня ці надії розвіялися: за погодженням із німецьким керівництвом польсько-радянський кордон перейшла Червона армія. Це означало фактичний вступ Радянського Союзу в Другу світову війну і пов'язаний з нею поділ світу. У Галичині та на Волині наступали війська Українського фронту (війська Київського Особливого військового округу) під командуванням С. Тимошенка, в Західній Білорусії - війська Білоруського фронту (війська Білоруського Особливого військового округу) під командуванням М. Ковальова. Перевага радянських частин була величезною. Через добу, вночі 18 вересня, польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам, не «вступаючи з більшовиками в бій», відводити війська до румунського кордону. 22 вересня радянські частини ввійшли у Львів, а через деякий час уся територія, поділена за таємною радянсько-німецькою угодою, опинилася під контролем Червоної армії. До рук чекістів потрапило багато полонених польських військовослужбовців. Серед них були українці, які служили в польській армії з 1 вересня 1939 р. Доля багатьох із них склалася трагічно. У квітні - травні 1940 р. у Катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше - під Харковом та в інших місцях було розстріляно понад 15 тисяч польських офіцерів - від молодших командирів до генералів.Західноукраїнське населення з надією на краще зустрічало Червону армію. Цьому сприяла, зокрема, та обставина, що радянська офіційна пропаганда пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами. До того ж поляки, відступаючи під тиском німецьких і радянських військ, часто зривали свою злість на цивільному українському населенні, не зупиняючись перед убивствами мирних жителів. Звичайним явищем було знищення охороною польських тюрем в'язнів-українців.В умовах, коли населення нічого не знало про таємні угоди між СРСР і Німеччиною, радянська пропаганда мала певний психологічний ефект. Слід зауважити також, що західні українці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами. Значну роль у формуванні образу радянського солдата як визволителя відігравало й тривале польсько-ук-раїнське протистояння на західноукраїнських землях.Що ж до польського населення Галичини та Волині, то воно вороже зустріло прихід Червоної армії, розцінивши його як «удар у спину». Воно було переконане, що на той час можливості боротьби польської держави з нацистами ще не були вичерпані.Для узаконення радянського режиму у Львові 22 жовтня під пильним контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів. Хоча формально вибори відбувалися на засадах загального прямого виборчого права, вони провадилися за офіційним безальтернативним списком кандидатів. Наприкінці жовтня Народні збори прийняли Декларацію про возз'єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Української РСР, які ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР.Включення   до складу СРСР Північної Буковини і  придунайських українських земель У червні 1940 р. уряд СРСР зажадав від Румунії очищення від її військ Бессарабії, а також частини Північної Буковини, де проживало переважно українське населення. Не маючи підтримки від Німеччини, уряд Румунії віддав своїм військам наказ залишити вказані в ультиматумі території. Там була встановлена радянська влада. Північна Буковина і приду-найські українські землі ввійшли до складу УРСР. Законодавче закріплення нових територій у складі Радянського Союзу відбулося шляхом створення нової союзної республіки — Молдавської РСР і поділу території Бессарабії між Молдавською та Українською РСР. До складу Молдавії увійшла також частина українських історичних земель Придністров'я, де ще в 1924 р. у складі УСРР була утворена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка. Включивши західноукраїнські землі до складу СРСР, сталінське керівництво розгорнуло політику їх радянізації. Була ліквідована стара система управління і впроваджувалася нова, радянська. По-ляків-чиновників заступили новоприбулі службовці. Це були відряджені з України працівники партійного, державного чи господарського апарату, здебільшого малоосвічені, малоквалі-фіковані виконавці, які часто-густо не знали української мови, звичаїв місцевого населення. До участі в керівних органах допускалися й поодинокі члени Компартії Західної України. Деякі заходи нових властей дістали у краї схвалення. Національна інтелігенція вітала розширення мережі українських шкіл, українізацію вищої освіти. Львівський університет ім. Яна Кази-мира було перейменовано на ім. Івана Франка. Львівський оперний театр був українізований і перейменований в Театр опери і балету ім. Івана Франка. Відкривалися нові українські газети.Вводилося безплатне медичне обслуговування. Це особливо імпонувало сільському населенню, яке здебільшого взагалі не знало, що таке стаціонарна медична допомога. Симпатії до нової влади збереглися навіть попри її наміри здійснити докорінну ломку старих, заснованих на приватній власності, економічних структур. Річ у тому, що спершу перетворення в економіці мало торкалися інтересів українського населення, бо промисловість, торгівля і велике землеволодіння перебували в основному в руках поляків чи євреїв. Однак після націоналізації близько 2 тис. промислових підприємств, переважна кількість яких були середніми і дрібними, різко знизилась їхня ефективність, що негативно позначилося на становищі більшості населення. Подібні процеси відбувались і на селі. Поміщиків і заможних селян позбавляли землі, реманенту, худоби. Попервах було оголошено, що все це перейде найбіднішим селянам -переважно українцям, проте з часом у краї розгорнулася примусова колективізація, яка позбавляла селян не лише виділеного радянською владою, а й нажитого батьками та дідами.Нові власті принесли в Західну Україну жорстокий політичний терор. Органами НКВС були розгромлені всі політичні партії і громадські об'єднання, у тому числі особливо шановані населенням «Просвіти». їхніх керівників та значну кількість членів оголосили «ворогами народу» й ув'язнили. Арешту підлягали власники фабрик і заводів, адвокатських контор, банків, кооперативних об'єднань, чиновники, священики, відставні офіцери, крупні, а часто й середні землевласники й усі ті, кого режим вважав «куркулями». Серед заарештованих було багато студентів, учнів-старшокласників, учителів, представників інших категорій місцевої інтелігенції. Без пред'явлення звинувачень, без слідства й суду їх тримали у переповнених в'язницях, а потім вагонами для худоби разом із членами сімей переправляли до східних районів СРСР.Інколи розправам надавали видимість законності. Робилося це переважно для того, щоб залякати населення, зламати його опір. Наприклад, у січні 1941 р. у Львові НКВС організував гучний процес над 59 членами ОУН. Підсудними на цьому процесі були в основному студенти та учні, наймолодша серед яких - 15-літня дівчина. Лише один із підсудних не витримав тортур і дав свідчення проти товаришів. Після триденного процесу 42 особи, у тому числі 11 дівчат, були засуджені до смертної кари, інші - до десятилітнього ув'язнення.Документи свідчать про величезні масштаби репресій: у Західній Україні в 1939-1941 рр. було ув'язнено понад 10 % населення краю. Найчастіше жертвами розправ ставали поляки, але подібна доля спіткала й сотні тисяч українців. Об'єднання всіх українських земель у складі УРСР мало, без сумніву, велике позитивне значення. Вперше за кілька століть своєї історії українці опинилися в межах однієї держави. Але принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції в Радянський Союз, а у творенні незалежної соборної української держави.