7. Іван Огієнко про «ясний» і «простий» стиль.

Іван Огієнко (митрополит Іларіон) був великим вченим, богословом і мовознавцем, членом уряду УНР, викладав у Київському університеті у 20-х рр. 20 ст. історію української літературної мови. Після того, як уряд перестав існувати Іван виїжджає до Варшави і там працює як духовний пастир, а також редактором журналу «Українське слово», в якому публікував матеріали про роль мови в житті людини і суспільства. Йому належить досить популярна і сьогодні праця «Про рідномовні обов*язки» («Катехизис українця»), в якій сформулював 10 настанов, як 10 заповідей щодо збереження себе у своїй рідній мові. Суть цих заповідей зводиться до такого:

1. Ясний і простий стиль - то найкращий стиль. Це найголовніше гасло Огієнка.

2. Пильнуймо писати так, щоб усі зрозуміли написане.

3. Думаймо про це, починаючи писати чи редагувати.

4. Ніколи не забуваймо про те, що наше писання може читати навіть не зовсім підготовлений читач.

5. "Популярний" виклад корисніший за "науковий".

6. Нема стилю "наукового" й "ненаукового" - є тільки стиль ясний і неясний.

7. Хто пише неясно, той проповідує в пустелі.

8. Поділ способів думання на "інтелігентський" і "народний" є некоректним.

9. "Інтелігентського" способу думання широка публіка не розуміє.

10. "Інтелігентський" спосіб писання і редагування шкодить розвитку нашої культури, бо його розуміє тільки обмежене коло читачів; кожен працівник пера мусить дбати, аби у його писаннях переважав спосіб простий і ясний. Іван Огієнко не випадково слово інтелігентський бере в лапки, вживаючи його в переносному значенні,- як зарозумілий, зверхній, підкреслено заскладний для сприйняття звичайним читачем. Редактор має бути своєрідним вартовим, аби не допустити на газетні шпальти невиправданих жанровими особливостями матеріалу жаргонів, модних слоганів, заїжджених штампів, канцеляризмів.

Окрім цього написав статтю «Як треба писати для народу», в якій висловив своє бачення завдань ж-ста. Він заперечив спосіб писання «по- науковому» і «по-народному», твердячи, що є лише один стиль - зрозумілий або незрозумілий. Тобто він закликав про будь-яку синтенцію на будь-яку тематику писати так, щоб було зрозуміло для кожного. Отже поняття писати «точно» він ототожнював з поняттям «просто», «ясно». Ця праця, що з*явилася в 1926 р. і передруковувалась в 30-х, 40-х рр., може ввжатися компонентом професійної етики журналіста.

8. Стилістична диференціація словникового складу мови.

Протягом історії нації словниковий склад її мови змінюється разом зі змінами у житті людей. Одні слова народжуються для позначення нових понять, інші – виходять з ужитку або разом зі старими поняттями, або заступившись новими назвами таких самих понять.

Весь словесний запас сучасної мови нараховує сотні тисяч одиниць. У найбільшому на сьогодні словнику укр. мови («Великий тлумачний словник української мови») нараховується понад 200 тис. слів. У тлумачному словнику в 11 томах - 134 тис. із повною інф. про значення слів та їх можливі контексти. В цю кількість входить 12, 5 тис. розмовних слів і 2, 5 тис. просторічних. Тлумачні словники та ін. типи словників мають стилістичні маркери, тобто вказують функціональні властивості багатьох слів. Весь словниковий склад мови з погляду його використання под. на активний (неологізми) і пасивний словники (історизми, архаїзми,).

З погляду стилістичних особливостей словниковий склад поділяється на: стилістично нейтральну лексику(немаркована) (загальновживана лексика) та лексику стилістично марковану, тобто лексику спеціального призначення. Стилістично нейтральні слова – це слова загальновживані, а стилістично марковані – це лексеми з певним стилістичним відтінком. Загальновживана лексика відображає життя і побут людей, їх стосунки, вольові акти, почуття, фізичну і розумову діяльність, природу, оточення. Отже, це слова, що не мають спеціального функціонально-стилістичного забарвлення і вживаються у всіх стилях мови (напр., батько, мати, вода). Лексику стилістично марковану поділяють на такі групи:

-розмовна і просторічна лексика. Слова розмовні вживаються переважно в усному мовленні. До цієї групи належать, напр., слова: теревенити, мішанина, біганина, бідолаха та ін. Просторічні слова вживаються в невимушеному, довільному мовленні. Вони стоять на межі літературної і жаргонної лексики, часом надають мовленню зневажливо-іронічної експресії: комизитися, шалапут, рачкувати, насобачитись, базіка, баньки тощо.

-суспільно-політична лексика (науково-історичні тексти, публіцистика, розмовний стиль). Суспільно-політична лексика характерна для мови тих жанрів публіцистичного стилю, в яких сама тематика висловлювання потребує гострого, злободенного, ідейно насиченого слова, спрямованого на організацію волі і зусиль відповідних верств суспільства, для виконання конкретних суспільно важливих для даного періоду життя завдань. До складу цієї лексики входять слова, що стосуються сучасної політики, суспільного життя, проблем державного будівництва, функціонування державних і громадських інституцій тощо: консенсус, угода, злагода, депутат, рада, брифінг та ін.

-термінологічна лексика (науковий стиль, частково у публіцистиці). Термінологічна лексика властива переважно жанрам наукового і офіційно-ділового стилів. Терміни – це спеціальні слова, що вживаються для визначення певних, чітко окреслених понять у науці, техніці, мистецтві, справо веденні. Терміни є загальнонаукові та вузькоспеціальні. Загальнонаукові терміни обслуговують різні галузі знань, напр., підсумок, висновок, аналіз, синтез, блок, випередження і так далі. Спеціальні терміни використовуються в окремих галузях науки і техніки, напр., у математиці: конус, плюс, інтеграл; у фізиці: атом, оптика, енергія; в біології: білок, хромосома, плазма тощо.

-канцеляризми (лексика ділового стилю). Більшого розповсюдження набули лексичні і граматичні канцеляризми. Виправдані до певної міри в офіційно-діловій мові, вони є недоречними в інших мовних стилях. Канцелярські слова і вирази не лише знижують якість літературної мови, а й ведуть до таких небажаних явищ, як «слова-паразити», тавтологія, плеоназм та ін. Напр.: працювати по лінії профорганізації, за рахунок поліпшення урожайності, «озброїтись» думкою, на рівні завдань, у розрізі теми тощо.

-лексичного емоційно-художнього зображення або образотворча лексика (виражає різні емоційні стани, творить експресію мовлення, творить образ людини і світу - метафори, порівняння, епітети; належить розмовному мовленню, художньому мовленню, публіцистичному стилю). Лексика словесно-художнього зображення та емоційної характеристики – це коло емоцій: урочистість і пестливість, іронія і презирство, посмішка і згрубілість, і навіть лайка.