80. Механізм та необхідність валютного регулювання.

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Метою валютного регулювання є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на ваплютний курс і на валютно-обмінні операції.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, вихначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави – об’єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

Основні завдання валютного регулювання та контролю:

• організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;

• регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу; організація внутрішнього валютного ринку;

• регламентація та регулювання банківської діялбності з валютними цінностями;

• захист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;

• встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

• забезпечення стабільних джерел надходження інвалюти на національний валютний ринок.

Суб’єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:

центральний банк;

уряд країни;

уповноважені банки;

юридичні особи – резиденти і нерезиденти;

фізичні особи – резиденти і нерезиденти.

Відповідно до ст.11 декрету Кабміну «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» НБУ у сфері валютного регулювання:

1. здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

2. складає разом із Кабміном платіжний баланс України;

3. контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього економічного боргу України;

4. визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

5. видає в межах своїх повноважень обов’язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

6. нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

7. видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

8. встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

9. встановлює за погодженням із Мінстатом єдині форми обліку, звітності та валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасністю подання;

10. забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Об’єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів і нерезидентів, фізичних і юридичних осіб, що пов’язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отримання валютних коштів за товари і послуги, а також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які перебувають за межами України.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об’єктом валютного регулювання валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на на розвиток економічних процесів тієї чи іншої країни.

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці.

Валютна інтервенція може здійснюватись:

• за рахунок власних резервів іноземної валюти;

• на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» - договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції.

• За рахунок продажу цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

Девізна валютна політика – політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем інвалюти.

Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до інвалют купівлею та продажем інвалюти на фінансових ринках.

Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно інвалют до міжнародних розрахункових одиниць.

Вона може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробника та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація – офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно інвалют або міжнародних розрахункових одиниць. Вона вигідна для імпортерів і кредиторів, але не вигідна для експортерів.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскілюки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Валютні резерви – це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у ЦБ та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов’язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із: золота; інвалют у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних прав запозичення( СПЗ); цінних паперів (крім акцій), що оплачуються в інвалюті; із внеску країни до МВФ, тобто її квоти; будь-яких ін. міжнародно визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності і ліквідності.

Валютні обмеження – сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних грошових одиниць або досягнення інших цілей.