Шляхи підвищення професійної

КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У системі післядипломної педагогічної освіти

Якісне реформування вітчизняної системи освіти неможливе без удосконалення такої її складової, як післядипломна педагогічна освіта, основним завданням якої є підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Коли йдеться про підвищення кваліфікації, насамперед маються на увазі якісні зміни у професійній компетентності вчителя. Поняття «професійна компетентність» - явище багатоскладове. Це сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати (застосовувати) необхідну інформацію.

У результаті вдосконалення професійної компетентності народжується таке явище, як професійна майстерність, яка тісно пов’язана із педагогічною творчістю.

Педагогічна майстерність – це комплекс особистісно-ділових якостей педагога, що гарантує продуктивність його діяльності та забезпечує ефективність взаємодії з усіма суб’єктами процесу освіти (дітьми, колегами, батьками). Головними ознаками професійної майстерності вчителя є бездоганне вміння навчати учнів, формувати в них позитивні риси особистості, розвивати їхні творчі здібності та нахили.

Педагогічна майстерність включає в себе професійні знання, педагогічну культуру, педагогічну техніку, педагогічний досвід, задатки, здібності, гуманістичну спрямованість, вміння, спілкування. Будь-яка майстерність, у тому числі і педагогічна, проявляється та вдосконалюється лише в діяльності, причому до особливістю педагогічної діяльності є те, що її результати помітні не відразу, а це може негативно позначитися на ставленні педагога до своєї праці. В.О.Сухомлинський зазначав: „Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу – це вершина його мрії, хлібороб через кілька місяців милується колосками, жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки і роки, щоб побачити те, що він замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як у вчителя...” (Сухомлинський В.А. Как воспитать настоящего человека.- К.: Рад. Шк., 1975.- с.171.)

В оволодінні педагогічною майстерністю можна виокремити кілька рівнів:

- елементарний – наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом викладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;

- базовий – володіння основами педагогічної майстерності : педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, навчально-виховний процес організовано методично впевнено і самостійно;

- досконалий – чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні, учитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи на меті розвиток особистості школяра;

- творчий – ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності, учитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії, діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз, сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Основою педагогічної майстерності є професійні знання, які забезпечують глибину, грунтовність, поміркованість дій, відображають рівень теоретичної підготовки власне з предмета та методики його викладання, а також із педагогіки, психології.

Як ми зазначали, поняття професійної майстерності тісно пов’язане з педагогічною творчістю. В.О.Сухомлинський визначав педагогічну творчість як особливу галузь педагогічної науки, що займається виявленням закономірностей формування творчої особистості. Інші ж учені (В. Кан-Калик, М. Никандров, Л. Рувинський ) розглядають педагогічну творчість як пошук учителем нових рішень у постановці нових завдань, застосування нестандартних прийомів діяльності. І, нарешті, педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання.

Поняття педагогічної творчості включає в себе творчу педагогічну діяльність учителя і творчу навчальну діяльність учня в їхній взаємодії та взаємозв’язку, тобто педагогічна творчість – це особистісно орієнтована розвивальна взаємодія вчителя та учня, яка зумовлюється певними психолого-педагогічними умовами і забезпечує подальший творчий розвиток особистості і рівня творчої діяльності вчителя. Інакше кажучи, ефективність формування творчої особистості учня напряму залежить від творчої діяльності педагога, його професійної майстерності. Добре відомо, що навчити творчості може тільки творча особистість, яка наділена яскраво вираженими креативними рисами, розвинутою творчою уявою, фантазією та інтуїцією, схильністю до педагогічних інновацій, розвиненістю продуктивного мислення, здатністю до комбінування, свободи асоціацій. Творчий педагог створює в класі атмосферу, що передбачає схвалення, підтримку пошукової активності учнів, ініціативи, оригінальності та самостійності у вирішенні навчальних завдань, розробку і конструювання нових форм навчальної взаємодії, широкого застосування інтерактивних технологій навчання, спрямованих на розвиток творчої особистості.

Як зазначає дослідник проф. В. Загвязинський: „Навчити творчості вчителя можна й необхідно...”, а Платон у свій час сказав: „ Майстрами не народжуються, ними стають”. Тривалий час побутувала думка, що здатність до творчості, іншими словами, творчі здібності, це щось на кшталт вроджених рис, вони або є, або їх немає. І коли йшлося про творчість, то завжди поряд уживалося дієслово „розвивати”. Сучасні наукові дослідження спростовують цю думку і наголошують, що творчість можна не тільки розвивати, творчості можна й навчати. Так, зокрема, вчені В. Андрєєв, А. Бертон, Л. Виготський, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін. наголошують, що навчання творчості і продуктивного мисленню можливе, воно зумовлене дією „механізму переносу”, тобто вправляння в творчій діяльності в одній галузі може бути перенесене на іншу галузь.

Навчання ж педагогічної професійної творчості зумовлене, насамперед, дією „механізму наслідування”, основний принцип якого полягає в тому, що наслідування творчої діяльності в процесі підвищення професійної компетентності переходить у власну творчість

Учительська професія поєднує в собі дві спеціальності. Кожен учитель є спеціалістом з того предмета, який він викладає, і, крім того, - педагогом-вихователем. Невипадково Л. Толстой рекомендував учителеві глибоко знати і любити свій предмет, щоб знаннями виховувати учнів. Знання чинять позитивний виховний вплив на учня тільки за певних умов: коли вчитель зуміє створити на уроці відповідний емоційний настрій, впливаючи не тільки на розум, а й на емоційну сферу учнів; коли учні усвідомлять необхідність у знаннях не тільки на сьогодні, а й для майбутнього.

Професійним обов’язком учителя є постійне підвищення кваліфікації, удосконалення професійної компетентності. Це – головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їхньої підготовки у вищих навчальних закладах. Продовжується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Це передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки в процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег. Невипадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що вчитель залишається вчителем, поки самостійно вчиться.

Учитель також має бути різнобічно ерудованою людиною. Окрім глибоких знань зі свого предмета, він повинен володіти грунтовними знаннями з питань політики, філософії, права, мистецтва, літератури, сучасних досягнень науки і техніки. Така енциклопедичність знань допоможе вчителю працювати з батьками учнів, які мають освіту з різних галузей знань, відповідати учням на запитання, що виникають у зв’язку з інформацією, яку вони отримують із засобів мас-медіа.

Ураховуючи викладене вище, перед сучасною системою післядипломної педагогічної освіти постає декілька основних завдань, пов’язаних із підвищенням професійної компетентності вчителів, формуванням їхньої педагогічної майстерності та педагогічної творчості, підвищенням рівня професійних знань та загальної ерудиції.

Система післядипломної освіти має бути гнучкою, динамічною та включає такі форми:

• системне самостійне навчання (самоосвіта );

• підвищення кваліфікації (різне за тривалістю );

• перепідготовка;

• стажування;

• навчання у цільовій аспірантурі та докторантурі;

• дистанційна освіта.

Нині майже всі економічно розвинені країни переходять або вже перейшли у системі підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на кредитно-модульну систему навчання, засновану на професійній компетентності. Ця форма навчання перебуває в руслі концепції „навчання протягом усього життя”. Її мета – підготовка та перепідготовка висококваліфікованих фахівців, здатних адаптуватися до ситуації, що змінюється у сфері праці з одного боку і продовжувати професійну освіту і зростання – з другого. Такий підхід до навчання дає змогу створити в кожного вчителя відчуття успішності, котре породжує сама організація навчального процесу на курсах підвищення кваліфікації, у межах якої вчитель має можливість сам керувати своїм навчанням, що привчає його бути відповідальним за його результат, а в цілому – за власний професійний та особистісний розвиток і кар’єру. Водночас такий підхід дає змогу оптимально поєднати теоретичну і практичну складові навчання, аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу, інтегруючи їх. При цьому він забезпечує переосмислення місця і ролі теоретичних знань у процесі освоєння професійних компетенцій, упорядковуючи і систематизуючи їх, що в кінцевому результаті підвищує мотивацію вчителів у їхньому освоєнні.

Найбільш складним в упровадженні кредитно-модульної системи навчання є відхід від стереотипів у принципах організації процесу навчання на курсах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів й усвідомлення нової ролі викладача, який у межах зазначеної системи повинен відмовитися від звичної для себе ролі лідера й перейти від тези „навчити” до тези „дати змогу навчитися”. Отже, відмовившись від звичної ролі „транслятора” знань, викладач стає організатором навчання. Його основне завдання полягає в тому, щоб стимулювати активну позицію вчителя на курсах підвищення кваліфікації й спонукати його до самостійного (самокерованого) удосконалення своєї професійної компетентності. При цьому під час організації процесу підвищення кваліфікації необхідно враховувати, що люди навчаються по-різному – кожна людина з огляду на свої психологічні особливості буде навчатися за певним стилем. У цьому випадку потрібно відмовитися від практики „трансляції” знань учителям і дати їм можливість самостійно шукати інформацію й освоювати її. Часом викладачам видається, що буде швидше й надійніше, якщо вони самі пояснять учителям так, як, на їхню думку, це потрібно знати. Слід підкреслити, що швидкість у такому разі – непереконливий доказ, оскільки рівень „засвоєння” знань буде доволі низьким (за деякими оцінками досліджень, наприклад, у шкільній практиці – 15-20 відсотків). Надійність теж доволі спірна. У сучасному світі викладач не може бути єдиним джерелом новітнього знання, оскільки він фізично не в змозі постійно оновлювати власні знання з усієї галузі, у якій він вважається фахівцем. Система ж післядипломної освіти має бути зорієнтована на кращі зразки сучасних знань й практики.

Змістові модулі в системі післядипломної педагогічної освіти формують у вчителя уміння креативно мислити, орієнтуватися в інформаційному середовищі, самостійно конструювати свої знання, аналізувати результати діяльності та практично використовувати їх у роботі, створювати власні проекти та презентації.

Усі змістові модулі, які пропонуються вчителям на курсах підвищення кваліфікації, поділяються на три групи, що вмотивовано завданнями удосконалення професійних знань із різних наукових галузей:

• професійно орієнтовані модулі (для обов’язкового опрацювання);

• професійно орієнтовані модулі (за вибором);

• факультативні модулі (за вибором).

Окремо слід сказати про „контролюючий модуль”, який включає оцінку освоєних компетенцій. Оцінка засвоєння модуля припускає демонстрацію або підтвердження того, що учасники курсів підвищення кваліфікації засвоїли необхідні компетенції, сформульовані у завданнях з кожного конкретного модуля, і можуть здійснювати всі необхідні дії у межах цієї компетенції.

Таким чином, ми розглянули загальні проблеми, пов’язані зі шляхами удосконалення професійної компетентності, формуванням професійної майстерності і педагогічної творчості в системі післядипломної педагогічної освіти.

Наше суспільство, роблячи крок до цивілізації інформаційних технологій, усе гостріше відчуває потребу в людях, які матимуть фундаментальні знання в різних галузях життєдіяльності й умітимуть адаптувати їх до постійно змінюваних умов своєї життєдіяльності, будуть активно розбудовувати суспільну інфраструктуру з використанням найсучасніших технологій, тобто будуть компетентними людьми.

Особливої уваги педагогів потребують обдаровані діти, які демонструють небуденні творчі здібності та мають значний природний потенціал.

Реалізація потенціалу обдарованих учнів є актуальним завданням сучасної освіти, яке визначає основні напрямки щодо роботи з такою категорією школярів. Головна мета цієї діяльності – впровадження ефективних методичних засобів та технологій пошуку, навчання, виховання й самовдосконалення обдарованих дітей.

Проблема творчого розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро. Для сучасної стратегії розвитку національної школи характерним є зростання уваги до особистості школяра, максимального розкриття його обдарування, інтелектуального розвитку, що забезпечує пріоритетність розвитку творчих рис. За останні роки інтерес до проблеми творчості значно зріс, а в умовах закладів нового типу він є особливо актуальним. В Концепції Миколаївської гімназії №4 одним із пунктів зазначено, що «педагогічні працівники гімназії зобов`язані розвивати пізнавальні і творчі здібності учнів».

Метою сучасного уроку стало вже не нагромадження знань, а пошукова діяльність, спрямована на формування умінь та навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. Тому нового звучання набуває не стільки констатація проблеми, скільки доцільність та шляхи її розв`язання: проблемне навчання знову актуальне. Ще Конфуцій говорив: «Жити – значить мати проблеми, вирішувати їх, значить рости інтелектуально». Вирішення проблем – це рух, незмінний супутник розвитку

Саме тому мені хотілося б поділитися з вами тими надбаннями, які я з моїми учнями напрацювали за останні три роки, тому що третій рік я працюю над проблемною темою: «Розвиток творчих здібностей учнів на уроках зарубіжної літератури засобами проблемного навчання». І це дало мені змогу побачити наскільки талановиті мої учні, зрозуміти, наскільки велике їхнє бажання розвивати свої здібності, наскільки безмежні їхні можливості.

Тому метою своєї роботи бачу: шляхом дослідження інтелектуальних та творчих особистісних якостей гімназистів домогтися диференціації, впливу на розвиток кожної дитини з урахуванням її інтересів, мотивів, системи цінностей; стимулювати розвиток здібностей кожної особистості; залучити її до систематичної науково-дослідницької, пошукової, експериментальної роботи; виховувати активну творчу особистість, яка вміє бачити, ставити і вирішувати нестандартні проблеми. Тому що без вирішення проблем, говорити про розвиток особистості неможливо.

Творчість - це спосіб самовираження, саморегуляції людини, світобачення як засіб пізнання світу через творче сприйняття і практичне перетворення діяльності

Учитель – творець гармонійно поєднує ремесло і творчість: нестандартність роботи, артистизм, поетичність мови, талант у спілкуванні з дітьми.

У своїй роботі, опираючись на педагогічну спадщину доктора філологічних наук, професора М. Ф. Гетьманця, доктора психологічних наук І. С. Якиманської, використовую технологію особистісно зорієнтованого навчання. Я – прихильник розвитку індивідуальних пізнавальних здібностей кожної дитини. Прагну максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний (суб`єктивний) досвід дитини, допомогти особистості пізнати себе, самовизначитися і самореалізуватися.

Урок літератури повинен викликати колективне художнє переживання і обмін естетичними емоціями, дати імпульс внутрішній роботі думки учнів, підготувати до діалогу з письменником. Як досягнути цього? (Додаток №1 «Формування творчої людини засобами літератури»).

Найважливішим засобом розвитку особистості, її життєвої компетентності, на мій погляд, є діяльність: навчити і виховати можна лише в дії. Б. Шоу зазначав: «Єдиний шлях, що веде до знання – це діяльність».

Урок літератури є співтворчістю вчителя й учня, діяльність яких ґрунтується на взаємодії й діалозі, що забезпечує найбільшу сприйнятливість і відкритість до впливу один на одного. Тому я вважаю, справжня суть роботи з розвитку творчої особистості учня полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності. (Додаток №2 «Методи і способи стимулювання творчої активності»). Виходячи з цього твердження, моделлю такої роботи має стати: «Творчість. Лідерство. Компетентність. Успіх».

Творчість як процес має певні етапи: 1) підготовчий період. Створення проблемної ситуації, постановка проблеми, її аналіз; 2) процес вирішення проблеми; 3) період творчого процесу – інсайт (осяяння) - результат активності підсвідомих сил.

Узагальнюючі етапи творчої діяльності: вивчення проблемної ситуації та усвідомлення проблеми; формулювання гіпотези; доведення гіпотези.

Вдосконалюючи технологію навчального дослідження, на уроках використовуємо дослідницький цикл, який включає такі етапи: накопичення фактів, висунення гіпотези, перевірка істинності, побудова теорії, вихід в практику. Така форма організації навчального процесу ставить учнів в умови, близькі до умов наукової роботи, що найкраще сприяє розвитку творчих здібностей. Щоб стимулювати творчу активність школярів, я використовую такі методи і прийоми як розвиток творчого інтересу, використання цікавих аналогій, створення ситуацій емоційного переживання, метод відкриття, створення ситуації вибору, самостійна дослідницька робота. А також різні види творчо-розвивальних технологій. (Додаток №3).

Творча діяльність, як правило, «починається із проблеми або запитання, із подиву, здивування, із суперечності». Усвідомлення суперечностей викликає проблемні ситуації, у результаті яких формується проблема. Тому одним із найбільш частіше використовуваних мною підходів, для створення творчого завдання, є створення парадоксальної ситуації. Парадоксальність ситуації формується шляхом спеціального провокування, яке викликають суперечності.

На уроках літератури такі суперечності можуть виникнути між первісним суб`єктивним враженням і об`єктивним змістом твору; суперечності, що притаманні самому конфліктові твору; в оцінюванні твору різними письменниками, критиками тощо. У такий спосіб проблемне викладання включає такі фрагменти діяльності учнів і вчителя, як організація проблемної ситуації і формування проблем, індивідуальне або групове вирішення проблем учнями, перевірка отриманих рішень, а також систематизація, закріплення і застосування знову придбанних знань у теоретичній і практичній діяльності.

В умовах функціонування такої системи різні види навчальної діяльності реалізуються на уроках відповідних типів, які дають учням змогу брати активну участь у навчальному процесі, виробляти вміння самостійно набувати знання, узагальнювати, порівнювати, робити висновки, застосовувати знання в нестандартних ситуаціях.

Нестандартний урок заставляє учнів активно переживати, включатися в роботу, співпрацювати з учителем, тобто проявляти якості, необхідні для творчої діяльності. Створення проблемних ситуацій на нестандартних уроках вимагає від вчителя володіння спеціальними методичними засобами.

1. Випереджувальне домашнє завдання. Воно дозволяє поставити на уроці навчальні проблеми, до яких учні вже підійшли самостійно, зіткнувшись з труднощами в процесі виконання домашнього завдання.

2. Постановка попередніх завдань на уроці. Такі завдання ставлять перед учнями до вивчення нового матеріалу. Вони активізують увагу й мисленнєву діяльність учнів під час сприйняття нового, роблять сприйняття більш цілеспрямованим і підвищують цікавість до пізнання. (Додаток №4).

3. Використання життєвого досвіду учнів. Розуміння неточностей своїх уявлень викликає потребу в нових знаннях.

4. Вирішення експериментальних і пізнавальних теоретичних задач. Така проблемна задача дозволяє учневі отримати нові знання і нові засоби пізнання.

5. Завдання з елементами дослідження. Вони необхідні учням для самостійного вирішення проблемних питань, викликають проблемні ситуації і залучають учнів до методів наукового дослідження.

6. Створення ситуації вибору. Така ситуація виникає в разі зіткнення декількох точок зору.

7. Виконання практичних завдань. Проблемні ситуації виникають, коли учням пропонують виконати дії, які, на перший погляд, не викликають затруднень.

8. Постановка проблемних питань і організація дискусій. Питання буде проблемним, якщо для учнів воно нове, цікаве і містить в собі суперечності.

Слід відзначити, що головне, щоб у процесі вирішення творчого завдання, виникла проблема – конфліктна ситуація.

Тобто проблемне навчання активізує мислення, спрямовує особистість на творчий пошук істини в процесі навчальної діяльності, залучає її до пошукової діяльності, яка, по-перше, стимулює творчу діяльність, по-друге, сприяє засвоєнню осмислених знань на практиці, по-третє, створює умови для розвитку пізнавальних інтересів. Пошуково-дослідницька праця передбачає активну мовленнєво - мислительну діяльність учнів, посилення ступеня їхньої пізнавальної самостійності. Саме дослідницька діяльність допомагає закласти глибоку основу підготовки учнів, широко використовувати їхні індивідуальні можливості, залучити їх до творчості через пошук шляхом розв\язння проблемних ситуацій.

Методика проведення пошуково – дослідницької діяльності повинна поступово ускладнюватися. Це ускладнення досягається за рахунок застосування певних прийомів, зокрема: прийому тимчасових обмежень, що ґрунтується на врахуванні суттєвого впливу часового чинника на розумову діяльність; прийому раптових заборон (заборона використовувати будь – яку довідникову літературу); прийому нових варіацій (вимога до учнів виконати вправу по-іншому); прийом інформаційної недостатності (проблемне завдання подається з неповною кількістю даних, необхідних для виконання) тощо.

У процесі дослідницької діяльності формуються дослідницькі вміння, які можна розглядати як більш високий творчий рівень розвитку загально навчальних умінь. Найважливішими дослідницькими вміннями треба визнати вміння бачити протиріччя, формулювати проблему, ставити мету й завдання дослідження, висувати гіпотезу, вибирати й використовувати методи, збирати й аналізувати інформацію, самостійно планувати гіпотезу, обґрунтовувати власну точку зору, оцінювати власну діяльність.

Для того, щоб дослідницька робота не переобтяжувала школярів, а стала цікавою і, навіть, необхідною, доречно враховувати напрямки профільного навчання учнів. Так, у класі педагогічного профілю можна запропонувати теми для дослідження, корисні майбутнім вчителям: «Габріель Гарсіа Маркес: письменник та батько», «О. Пушкін про проблеми виховання»; а для школярів, які планують стати юристами цікавою для дослідження буде тема: «Статус жінки та її боротьба за власні права у драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім».

Структура наукового дослідження може бути представлена у вигляді такої схеми:

Обґрунтування актуальності теми дослідження

Визначення об\єкта і предмета дослідження

Постановка мети і конкретних завдань

Відпрацювання гіпотези і теоретичних положень

Вибір методів дослідження

Обробка й критичний аналіз результатів дослідження

Формулювання висновків

Оформлення списку використаних джерел.

Все більшого значення набуває розвиток таких властивостей особистості, які дають можливість творчо використати здобуті знання. А здатність творити можна розвинути.

Тому на своїх уроках я постійно підтримую творчість. Так на уроках у 5 класі використовую такі прийоми та форми роботи: уроки - рольові ігри, літературні екскурсії, уроки – КВК, уроки – театралізації; інтерактивні методики (захист проекту групою чи поодинці, де учням можна запропонувати різні завдання: створення кросвордів, ребусів, літературних задач за змістом твору, оформлення книжечки чи газети із власними віршами або творами, що вивчаються, інсценізації). На уроках узагальнення проводимо парад літературних героїв.

Широко застосовуються і такі види нестандартного уроку, як мандрівка, знайомство, усний журнал, застереження. Декілька прикладів з досвіду.

Урок-мандрівку доцільно проводити в середніх класах. Особлива атмосфера загадковості, бажання зрозуміти вчинки героя панує на уроках-подорожах до країни ліліпутів (6кл), на острів скарбів (6кл). Цікавим, дієвим та результативним буде й урок-подорож на острів Відчаю (Д. Дефо «Робінзон Крузо»), на якому діти об`єднуються в групи-екіпажі, в кожному з яких повинні бути обрані «капітан», «екскурсовод», «художник», «літописець», «кравець», «кухар», що отримують відповідні індивідуальні, диференційовані, особистісно зорієнтовані завдання.(Додаток №5). В 6 класі продовжую використання ігрових технологій, доповнивши навчання творчими завданнями проблемного характеру, наприклад: «Що є головним секретом розвитку людства?» (під час вивчення роману Д. Дефо «Робінзон Крузо»).

Щодо організації роботи в старших класах, то ігрові технології можна замінити діяльністю літературно – дослідницьких груп, семінарами, програмами, дискусіями чи диспутами з розв’язанням проблемних задач. Фіналом може стати урок – захист власних проектів. Надзвичайно цікаві творчі конференції, на яких учні доповідають про свої дослідження.

Уроки-диспути як активізація мислення учнів, виховання культури спілкування. Головна мета уроку-диспуту – розв’язання складних морально-філософських питань. На початку уроку кожен учень отримує пам’ятку для учасника диспуту. (Додаток №6. Пам’ятка учасника диспуту).

З метою досягнення атмосфери співробітництва, відкритості, взаємоповаги, наголошую, що кожен учень має право висловити власну думку, навіть якщо вона не збігається з думками інших. У таких уроках пізнання істини беруть участь усі учні. Початок розмови повинен бути обов'язково емоційним, налаштовувати на небайдуже обговорення питань, запалювати вогник до полеміки. (Додаток №7).

Такі хвилини живого, безпосереднього спілкування з дітьми особливо цінні, бо саме тоді відкривається їхній багатий внутрішній світ, пробуджується особисте «я», бажання творити. Як засвідчує моя практика, ефективність диспуту визначається такими умовами:

а) тема повинна бути цікавою для учнів; б) у класі треба створити атмосферу відкритого, сповненого довіри діалогу, без нав’язування власних думок, інакше учні орієнтуватимуться не на власні міркування, а на повторення учительських «правильних тверджень».

За таких умов диспут:

• активізує мислення учнів;

• сприяє розвитку їх усного мовлення;

• формує навички культури спілкування;

• учить творити;

• допомагає глибше осмислити художньо-естетичний зміст твору;

• викликає інтерес до літератури.

Метод проектів – один з проблемно-пошукових методів, який доцільно застосувати в 7-11 кл. Завдяки цьому методу учень активно включається в спільну діяльність, відчуваючи себе рівноправним учасником діалогу.

Під час роботи вчитель допомагає і пояснює, оцінює. (Додаток №8. О.С.Пушкін «Пісня про віщого Олега» і О. Уайльд «Портрет Доріана Грея», уроки, які я запропонувала провести у формі захисту власних творчих проектів).

Звичайно, така робота дає позитивні результати. Середній рівень навченості моїх учнів майже 9балів. (2003-2004 – 8,12; 2004-2005р. – 8,35; 2005-2006 – 8,91; 2006-2007 – 8,79). За минулий навчальний рік на високому рівні навчалися 38,8%, на достатньому – 48,5%, на середньому – 12,8% учнів. Шевченко Ілля посів ІІ місце в обласному конкурсі авторської поезії «Струни поетичної кобзи» (старша група) 2004р. Його вірші друкувалися в альманасі поетів м. Миколаєва. Мороз Наталя зайняла І місце на Всеукраїнському конкурсі «Моя Україна». Захарова Ольга – ІІІ місце на міському конкурсі «Кобза». Єрьоміна Луїза посіла призове місце в поетичному конкурсі «Мова – душа народу». Барановська Яна – ІІІ місце в ІІ етапі конкурсу в номінації «Поезія» 2007р. Поліщук Ольга посіла ІІІ місце у ІІ турі олімпіади із зарубіжної літератури (2005), Четиркіна Даша - ІІ м. в міській олімпіаді. (2006 р.) Мякініна Галина бере активну участь в роботі МАНу. Учні – старшокласники друкують свої поетичні наробки в гімназійному збірнику «Поетична пристань», а молодші школярі – в збірці «Перші проби пера». Учні, які беруть участь у різних видах художньої діяльності, пізнають радість пошуку творчості. І нехай їхні спроби не завжди досконалі, але вони є виявом індивідуальності, самоцінності дитини, власним творчим набутком.

Важливим в організації своєї роботи бачу також створення атмосфери творчості, постійного пошуку. Тому що розвиток творчої уяви й мислення учнів можливий тільки тоді, коли на уроці панує творча атмосфера.

Моніторинг і оцінювання результативності навчання належать до найважливіших аспектів навчального процесу і значною мірою визначають його якість. На уроках літератури домінантною формою навчання і здійснення контролю за досягнутими результатами є діалог, який відбувається на всіх етапах навчальної діяльності і до якого учнів залучає вчитель, спонукаючи розмірковувати, робити узагальнення і висновки, висловлювати власні думки, оцінювати. Під час такого оцінювання обов’язковим має стати контроль за прочитанням кожним учнем програмових творів, визначення рівня засвоєння їхнього змісту та вироблення вмінь і навичок їхнього аналізу й інтерпретації, перевірка виконання усних і письмових робіт.

Оцінювання навчальних досягнень учнів з української та зарубіжної літератури та літератур національних меншин має здійснюватися за такими критеріями:

Рівні навчальних досягнень

Бали

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

I. Початковий

1

Учень (учениця) на елементарному рівні відтворює матеріал, називаючи окремий літературний факт або явище (автора й назву твору, окремих літературних персонажів тощо)

2

Учень (учениця) розуміє навчальний матеріал і може відтворити фрагмент з нього окремим реченням (називає окремі факти з життя і творчості письменника, головних персонажів твору, упізнає за описом окремого персонажа твору, упізнає, з якого твору взято уривок тощо)

3

Учень (учениця) розуміє навчальний матеріал і за допомогою вчителя дає відповідь у формі висловлювання (відтворює зміст у певній послідовності, називає на репродуктивному рівні жанр твору, упізнає літературний факт за описом або визначенням)

II. Середній

4

Учень (учениця) має уявлення про зміст твору, може переказати незначну його частину та з допомогою вчителя визначає основні сюжетні елементи, на репродуктивному рівні відтворює фактичний матеріал

5

Учень (учениця) знає зміст твору, переказує окрему його частину, знаходить у тексті приклади відповідно до сформульованого завдання, висловлює оцінювальне судження і доводить його одним-двома аргументами, завершує відповідь простим узагальненням, дає визначення літературних термінів

6

Учень (учениця) знає зміст твору, може переказати значну його частину, з допомогою вчителя виділяє головні епізоди, уміє формулювати думки, називає риси характеру літературних героїв, встановлює окремі причиново-наслідкові зв'язки, дає визначення літературних термінів з прикладами

ІІІ. Достатній

7

Учень (учениця) володіє матеріалом і навичками аналізу літературного твору за поданим учителем зразком, наводить окремі приклади з тексту

8

Учень (учениця) володіє матеріалом, за зразком аналізує текст, виправляє допущені помилки, добирає докази на підтвердження висловленої думки, застосовує відомі факти, поняття для виконання стандартних навчальних завдань

9

Учень (учениця) володіє матеріалом та навичками комплексного аналізу літературного твору, застосовує теорію в конкретних ситуаціях, демонструє правильне застосування матеріалу, складає порівняльні характеристики, добирає аргументи на підтвердження власних міркувань

ІV. Високий

10

Учень (учениця) володіє матеріалом та навичками комплексного аналізу літературного твору, виявляє початкові творчі здібності, самостійно оцінює літературні явища, працює з різними джерелами інформації, систематизує, узагальнює та творчо використовує дібраний матеріал

11

Учень (учениця) на високому рівні володіє матеріалом, вміннями й навичками комплексного аналізу художнього твору, використовує засвоєні факти для виконання нестандартних завдань, самостійно формулює проблему й вирішує шляхи її розв'язання, висловлює власні думки, самостійно оцінює явища літератури й культури, виявляючи власну позицію щодо них

12

Учень (учениця) вільно володіє матеріалом та навичками текстуального аналізу літературного твору, виявляє особливі творчі здібності та здатність до оригінальних рішень різноманітних навчальних завдань, до перенесення набутих знань та вмінь на нестандартні ситуації, має схильність до літературної творчості

Процес удосконалення програми з літератури

Удосконалення програми здійснюється на основі настанови про необхідність здійснити головне завдання в галузі освіти - підвищити якість навчання, трудового і морального виховання в школі, зжити формалізм в оцінці результатів праці вчителів і учнів.

Удосконаленню шкільного курсу літератури передує тривале широке обговорення попередніх і діючої програм серед учителів, письменників, літературознавців, методистів, психологів, узагальнення пропозицій до дальшого поліпшення літературної освіти. Спільно вироблені проекти програм і підготовлені пробні підручники експериментальне перевіряються в окремих школах і випробовуються повсюдно. Тільки після глибокого і всебічного апробування навчальні програми затверджуються як стабільні, з орієнтацією на постійне забезпечення їх відповідності новим вимогам життя і на творчий підхід учителя до їх застосування в школі.

Даючи вчителеві можливість вільного добору літератури для спрямовуваного ним читання, шкільна програма відкриває йому і широку творчу ініціативу.

Розділ 1. Позакласна робота з літератури в школі

На сьогоднішній день особливо актуальною стає проблема розвитку читацької самостійності школярів та потреби реорганізації позакласної роботи, оскільки саме сформованість навичок самостійної роботи з книжкою є передумова інтелектуального та духовного світу. Як відомо, духовне відображення українського народу неможливо уявити без живодайного впливу художньої літератури на формування національної самостійності, бо саме література є одним із активних чинників суспільного виховання совісті, моралі, загальнолюдських цінностей інтелектуальності. Вивчення монографічної теми не припиняється вивченням життєпису письменника, аналізом його творів, проведенням підсумкового уроку. Для зацікавлених літературою учнів зміст монографічної теми поглиблюється на гуртку, для інших - у краєзнавчих походах, у процесі підготовки і відзначення ювілеїв письменників, у роботі по обладнанню літературного кабінету, в учнівському лекторії, на читацьких конференціях, масових заходах шкільної бібліотеки. Якщо не всі, то переважна більшість учнів у позакласній та позашкільній роботі збагачує свої знання з літератури, поглиблює вміння зміцнює навички. Однією з головних передумов успішного проведення позакласної роботи з української літератури є збудження і підтримування в учнів інтересу до неї. Виховання глибокого інтелектуального інтересу є важливим завданням позаурочних заходів. Зацікавленість позакласною роботою з мови розвивається різними шляхами. Серед них чи не на першому місці стоїть розуміння учнями значення рідної мови як навчальної дисципліни для освіти й загального розвитку людини.

Систематично практикуючи позаурочні заходи з мови, учитель дає можливість дітям пересвідчитись у практичній цінності позакласної роботи, у позитивному впливові її на знання й навички з літератури. Дуже важливим для практики позакласної роботи з літератури взагалі і для збудження в учнів інтересу до неї зокрема є питання про використання в позакласних заходах матеріалів «цікавої літератури». Щоб оцінити роль і місце цікавого в позакласній роботі, треба насамперед не змішувати цікаве з розважальним. Матеріали «цікавої літератури» використовуються не для того, щоб розважати учнів, а з метою ознайомлення їх з певними фактами мови, повторення і закріплення знань з відповідної теми. Серед матеріалів «цікавої літератури», що використовуються в практиці проведення позакласної роботи, можна виділити цікаві за змістом і за формою проведення. І перші, і другі використовуються з навчальною метою і розвивають кмітливість учнів. Однак перші особливо цінні для активізації учнів і збудження їх допитливості, бо зацікавлюють фактами, явищами мови, тобто відомостями з літературознавства. Позакласна робота сприяє розширенню сфери застосування вмінь і навичок, які були здобуті на уроках, та розширення мовної сфери. Якщо позакласна робота супроводжує увесь курс вивчення української літератури у школі, то воно успішно підтримує так названу близьку мотивацію, так як у кожному елементі навчального процесу створюються умови для застосування набутих знань, умінь і навичок, що в свою чергу, забезпечує стійке позитивне відношення до навчання. Видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: „Основной из истин моей педагогической веры является безграничная вера в воспитательную силу книги. Школа - это прежде всего книга… Книга - это могучее оружие, без нее я бы был немым или косноязычным; я не мог бы сказать юному и сердцу и сотой доли того, что ему надо сказать и что я говорю. Умная вдохновенная книга нередко решает судьбу человека.”17. Книга виховує дитину, надає наснаги, допомагає жити, всебічно розвиває, примушує хвилюватися за своїх героїв, понурюватися у світ казок, фантазій, пригод, вона дає можливість стати її головним героєм та відчути на собі все вище сказане. Тому читання книжок в системі виховання сучасної української школи займає особливе місце. Понад 30 років видатні педагоги, вчені України країн колишнього радянського союзу працюють над проблемами поліпшення уроків позакласного читання та позакласної роботи з літератури - розробляють методичні рекомендації до підготовки і проведення уроків позакласного читання та їх проведення, розробляють тематику занять бо позакласне читання - це засіб керівництва самостійним читанням. Воно прислуговує чудовим засобом виховання, розвиває бажання учнів вчитись, багато знати та вміти, прищеплювати любов до своєї рідної країни, до Батьківщини, виховує патріотизм та гуманізм, формує соціальне та громадське самопізнання молодших школярів. Також в останні роки окремі аспекти проблеми формування школярі-читачів зайняли своє вирішення в наукових працях вітчизняних вчених-педагогів В. Скріпченка, О. Савченка, В. Острогорського, В. Неділька, Т. Бугайко та інших. Проте, треба зауважити, що виникають проблеми оновлення змісту й удосконалення структури позакласної роботи та її проведення, а деякі вчителі (з власних спостережень на практиці) зовсім не проводять подібну роботу. Також треба зауважити, що втрату зв'язків з книжкою в ранньому віці неможливо компенсувати в майбутньому. Книжки прочитані в дитинстві, часто запам'ятовуються на все життя, впливають на подальший розвиток, на світосприймання, виробляють певні норми поведінки. Тому полягає актуальність розглядання теми нашої курсової роботи. Мета дослідження - проаналізувати процес організації позакласного читання та виявлення читацьких інтересів учнів на основі експерименту. Основні завдання дослідження: 1. Ознайомитись із науковою літературою, присвяченою проблемі. 2. Визначити зміст, форми і види позакласної роботи з літератури. 3. Навести приклади позакласної роботи з української літератури. 4. Оформити дослідження як курсову роботу. Об`єктом дослідження є позакласна робота з української літератури, а предметом - практична позакласна робота в загальноосвітніх школах. Практичне значення дослідження в тому, що його дані сприятимуть поглибленому вивченню творів українських письменників і послужить стимулом до літературознавчої роботи в школярів. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 2. Організація та проведення позакласної роботи в школі

Принципи позакласної роботи з літератури - вихідні положення, які визначають вимоги до її змісту, методів і форм організації. Вони відповідають цілям та завданням усієї позакласної роботи з української літератури в школі та ілюструють суть педагогічної діяльності вчителя - організатора позакласної роботи. Основними організаційними принципами позакласної роботи з літератури є принципи добровільності та масовості, принцип урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів, принцип зв'язку позакласної роботи з уроками (В.І. Шепелєва).

Принцип добровільності полягає в тому, що учні включаються в позакласну роботу за власним бажанням. Цей принцип має свою особливість: учень, який сам визначив свою участь в тому чи іншому виді позакласної діяльності, бере на себе добровільне зобов'язання продовжувати вивчення іноземних мов, що вимагає від нього додаткових зусиль.

Принцип масовості передбачає активну участь в позакласних заходах якнайбільшої кількості учнів з різним рівнем знань з української літератури. Принцип урахування і розвитку індивідуальних особливостей та інтересів учнів передбачає врахування в контексті діяльності учнів їх власного досвіду, інтересів, бажань, нахилів, світогляду, емоційно-почуттєвої сфери та статусу особистості в колективі. Принцип зв'язку позакласної роботи з уроками перш за все полягає в тому, щоб забезпечити єдність практичних, розвиваючих та виховних цілей позакласних занять та уроків. Він також передбачає зв'язок навчальних матеріалів, які використовуються в позакласній роботі, з матеріалом діючих навчально-методичних комплексів з української літератури.

Позакласна робота базується на володінні учнями навичками та вміннями, набутими на літератури, тому дуже важливим є те, щоб учні якнайповніше використовували ці навички та вміння під час позакласного заходу. Водночас позакласна робота має позитивно впливати на навчальну діяльність учнів з української літератури. Г.І. Мокроусова і Н.Ю. Кузовлєва доповнюють вищесказані принципи принципами комплексності, захопленості та розвитку ініціативи і самодіяльності.

Принцип комплектності має забезпечити єдність і взаємозв'язок патріотичного, морального, естетичного, трудового і фізичного виховання. Позакласна робота з літератури повинна виховувати щирого громадянина, який з повагою ставиться до своєї країни і країни, письменника якої він вивчає. Цей громадянин має бути чесним, порядним, розуміти людей, з якими спілкується, поважати і допомагати їм. На позакласних заходах необхідно прищеплювати любов до прекрасного, розвивати здібності виконувати пісні, слухати і розуміти музику, вчити учнів гарно оформляти альбоми, стінгазети, виготовляти костюми і різний реквізит до вистав. Принцип захопленості пов'язаний з вибором конкретних цікавих прийомів, які сприяють ефективному досягненню поставлених завдань, а таккож зі змістом навчальних матеріалів, який має бути новим, незвичайним, захоплюючим, здебільшого країнознавчого характеру. Принцип розвитку ініціативи та самодіяльності передбачає стимулювання й розвиток у школярів самодіяльності та ініціативи в роботі. Саме в позакласній роботі вчитель має надати учням можливість самостійно використати свої знання і вміння, залучити робити їх все, що стосується підготовки та проведення позакласного заходу, вміло і непомітно керуючи цим процесом. Самодіяльність - це основа творчості, а саме творче задоволення в роботі завжди сприяє необхідності працювати краще, знати іноземну мову досконаліше. Ініціатива має стати життєвою позицією кожного учня. Учителю слід спонукати своїх учнів до того, щоб вони самі пропонували тематику та форми позакласного спілкування. Всі вищеназвані принципи доповнюють один одного і в цілому забезпечують цілеспрямований, послідовний, систематичний і водночас різнобічний вплив на розвиток особистості.

2.1 Літературні вечори

У позашкільній роботі практикують проведення літературних вечорів. Такий вечір може підводити підсумки роботи гуртка. Тоді основна роль в організації його на лежить гуртківцям, які виступають на вечорі з найцікавішими повідомленнями, підготовленими і прослуханими на гуртку, а тепер тематично об'єднаними і відповідно скомпонованими.

Найчастіше літературний вечір проводиться як самостійний вид позашкільної роботи, присвячується важливим літертурним проблемам або приурочується до знаменних дат. Тоді його організовують широко, до участі в ньому залучають учнів відповідних класів, учителів-словесників, зал святково оформляють, учні готують спеціальний номер стінгазети, виставку наочності, виготовленої гуртківцями, демонструють кращі учнівські зошити з творчими роботами, альбоми тощо.

Літературні конференції проводять один або два рази на рік, мета їх - популяризувати важливі матеріали з літератури перед широкою учнівською аудиторією. Тематика конференцій зумовлюється інтересами та запитами учнів.

Закінчується конференція читанням уривків кращих перекладів, зроблених учнями з творів видатних письменників. Учасники діляться досвідом використання словників, розповідають про їх значення для піднесення культури мовлення.

Проведення літературних вечорів, конференцій вимагає від учнів самостійності, пошуку, творчості, активізує їх інтелектуальні можливості, розвиває організаційні здібності.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. У їх підготовці й проведенні беруть участь самі учні.

2.2 Читацькі конференції, диспути

Особливо корисним і необхідним буде систематичне проведення індивідуальних консультацій. Адже, щоб створити на занятті ситуацію дискусії, необхідно добре підготувати опонента, доповідача, допомогти відібрати аргументи і контраргументи. Учитель має змогу в індивідуальній бесіді з'ясувати можливості, інтереси кожного члена гуртка, щоб повніше реалізувати його творчі здібності. Щоб заняття пройшло на високому рівні, треба забезпечити учнів окремими книга ми, запропонувати фахові журнали, довідники.

Потребують урізноманітнення форми гурткової роботи. Найефективнішими є короткі, захоплюючі розповіді вчителя про літературу, повідомлення учнів реферативного характеру, інформації про наслідки збору матеріалу з живої розмовної або книжної мови, спостереження над спеціально підібраними й продемонстрованими літературними явищами з наступними висновками, цікаві бесіди, вправи, лабораторні роботи, літературні ігри. Корисними будуть також переклади, твори на літературні, лінгвістичні теми, і складання, загадок, віршів, гумористичних творів, ігри для розвитку поетичних умінь, спостережливості, виголошення доповідей тощо.

З гуртківцями старших класів слід періодично проводити навчальні конференції, заняття-диспути. Диспут - цінна форма занять, тому що знання, здобуті в процесі зіткнення думок, відрізняються високою мірою стійкості, узагальнення. Тема диспуту має зацікавити учнів, а саме заняття потребує ретельної підготовки. Необхідно, щоб гуртківці були ознайомлені з фактичним матеріалом, різними точками зору, гіпотезами, інакше робота не дасть бажаного ефекту.

Життя вимагає також удосконалення, урізноманітнення видів гурткової, роботи, їх, профорієнтаційної спрямованості. Безперечно, корисними у цьому плані будуть екскурсії гуртківців, зустрічі з передовими письменниками, мовознавцями, педагогами-новаторами, і після цього практикувати написання різних видів робіт із наступним надсиланням їх до газет, журналів, на радіо, телебачення.

На заняттях з літератури і засіданнях гуртка до останнього часу учням майже не давали елементарних відомостей про жанри гумору та сатири.

Гурткові заняття мають ознайомити учнів з особливостями сатири, гумору, саме мовною їх специфікою. Доцільне самостійне складання учнями гумористичних віршів, афоризмів, фраз, пародій, дописування творів за даним початком, придумування підписів до карикатур тощо.

Прикладом методу стимулювання є зіставлення наукових і життєвих тлумачень мовних явищ.

Метод стимулюючого впливу змісту навчання це - створення ситуації новизни актуальності, наближення змісту навчання до найважливіших відкриттів у науці, до кращих надбань, культури, мистецтва, явищ суспільно-політичного життя. Необхідно ознайомлювати гуртківців з різними видами літературних творів, письменниками, їхньою роллю у культурному житті країни. З цією ж метою доцільно на гурткових заняттях звертатися до матеріалів преси, теле- і радіопередач.

До методів стимулювання, мотивації навчання зараховують метод створення ситуації дискусії, який особливо цінний на гурткових заняттях. Серед прийомів, що ставлять учнів у активну позицію на гурткових заняттях, можна назвати такі, як: рецензування відповідей (доповідей) товаришів, вільний вибір завдань, створення ситуації обміну інформацією, самоаналізу, ситуації, що стимулюють ставити запитання, захищати свою думку.

На гурткових заняттях необхідне широке застосування проблемного викладу матеріалу, частково-пошукового, дослідницького методів навчання.

Цінність проблемного викладу полягає в тому, що гуртківці усвідомлюють способи розв'язання проблеми, ознайомлюються з основами літератури, евристичного мислення, способами творчої, пошукової роботи.

Частково-пошуковий метод, який вимагає від школярів більшої пізнавальної активності, доцільно використовувати на заняттях з учнями 7-8-х класів. Керівник гуртка сам створює ситуацію дискусії, формулює суперечність. Потім шляхом евристичної бесіди скеровує пошук учнів визначає його етапи. Проте він не показує самого розв'язання проблеми, учні повинні колективно знайти правильне рішення, зробити висновки, перевірити їх.

Дослідницький метод (8-9-м класи) готує учнів до виконання завдань на найвищому рівні самостійності. Учні самі відшукують суперечність у літературних явищах, формулюють гіпотезу, шукають шляхи розв'язання проблеми.

Важливе значення для вдосконалення змісту і методики гурткових занять має систематичне застосування логічних методів (прийомів) навчання: аналізу, виділення головного, порівняння, узагальнення, конкретизації, доведення, визначення і пояснення понять.

позакласний робота література школа

2.3 Літературна творчість учнів

За останні роки інтерес до проблеми творчості значно зріс, а в умовах закладів нового типу він є особливо актуальним.

Метою роботи шляхом дослідження інтелектуальних та творчих особистісних якостей гімназистів є мета домогтися диференціації, впливу на розвиток кожної дитини з урахуванням її інтересів, мотивів, системи цінностей; стимулювати розвиток здібностей кожної особистості.

Учитель - творець гармонійно поєднує ремесло і творчість: нестандартність роботи, артистизм, поетичність мови, талант у спілкуванні з дітьми.

Урок літератури повинен викликати колективне художнє переживання і обмін естетичними емоціями, дати імпульс внутрішній роботі думки учнів, підготувати до діалогу з письменником.

Формування творчої людини засобами художньої літератури насамперед передбачає:

систематичне розв'язання на уроці та в позаурочний час різноманітних творчих завдань;

урахування вікових особливостей учнів;

залучення до роботи на уроці всіх учнів;

відштовхування в постановці творчих проблем від тексту;

використання різних засобів, підходів до учня;

проблемний підхід до вивчення творів.

Найважливішим засобом розвитку особистості, її життєвої компетентності, на мій погляд, є діяльність: навчити і виховати можна лише в дії. Урок літератури є співтворчість вчителя й учня, діяльність яких ґрунтується на взаємодії й діалозі, що забезпечує найбільшу сприйнятливість і відкритість до впливу один на одного. Тому я вважаю, справжня суть роботи з розвитку творчої особистості учня полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності.

До методів і способів стимулювання творчої активності можна віднести такі:

створення сприятливої атмосфери спілкування (безоцінкові судження);

збагачення педагогічного середовища новими враженнями та судженнями;

забезпечення привабливого творчого характеру діяльності;

чітке визначення мети і кінцевих результатів роботи, способів її оцінювання;

спонукання до генерування оригінальних ідей;

залучення учнів у процес планування мети і поточних завдань творчого об'єднання;

повага, довіра, визнання й подяка за досягнуті результати;

надання права самостійно приймати рішення;

практична спрямованість навчання;

моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем тощо.

Виходячи з цього твердження, моделлю такої роботи має стати: «Творчість. Лідерство. Компетентність. Успіх».

Творчість - це спосіб самовираження, саморегуляції людини, світобачення як засіб пізнання світу через творче сприйняття і практичне перетворення діяльності. Тому все більшого значення набуває розвиток таких властивостей особистості, які дають можливість творчо використати здобуті знання.

Організовуючи позакласні заняття, вчитель може дати змогу самовиразитись учям за допомогою своїх власних робіт (віршів, оповідань), спонукаючи інших учнів залучитись до сумісних читань літературних творів, їх оцінювань, а також проведення конкурсів на рівні школи. Головною умовою є власне бажання учнів ділитися своїми власними творами, у той час як учитель має спонукати інших учнів до самовираження через літературну творчість.

2.4 Збирання фольклору

Цікавою роботою для гуртківців (особливо сільських шкіл) є робота над діалектним матеріалом. Вона загострює увагу до норм літературної мови, сприяє піднесенню культури усного та писемного мовлення гуртківців.

Досить важливим у цьому плані є укладання словника місцевої говірки. Цим займаються насамперед члени літературного гуртка, відповідно підготовлені й проінструктовані. На одному із засідань, присвяченому питанню збирання діалектної лексики, керівник ознайомлює гуртківців з історією їх місцевості, вказує на основні відмінності між літературною мовою і місцевою говіркою, пояснює причини розходжень. Він же ставить перед гуртківцями завдання записати характерні для місцевої говірки слова й укласти словник.

Збирання діалектного матеріалу треба починати із запису лексики, найбільш доступної для гуртківців (діалектизми на означення виробничої діяльності людей, слова, що характеризують суспільні відносини тощо). Учні, записуючи слова, повинні стежити за тим, щоб бук ви відповідали звукам вимови інформаторів. Крім того. всі діалектизми слід подавати в реченнях і обов'язком'. ставити наголоси в них.

На одне заняття виділяється не більше двох-трьох тем, за кожною темою закріплюються три-п'ять гуртківців, то дозволяє уникнути помилок, неточностей у записі.

Коли матеріалу збереться багато, гуртківці приступають до написання словникових статей. У них слова записують у початковій формі за нормами українського правопису, в дужках діалектизм подають так, як він звучній у говірці (добре було б подавати фонетичною транскрипцією); обов'язковим є наголос, коли слово має два або більше складів; далі йде літературний відповідник чи пояснення значення слова, нарешті, приклад - речення, в якому виступає слово-діалектизм. Якщо слово має кілька значень, вони всі фіксуються з відповідним роз'ясненням, коли з діалектним словом виступає фразеологізм, фіксується також і він.

Робота над діалектним матеріалом вносить багато цікавого й цінного в заняття літературного гуртка, розвиває в гуртківців дослідницькі навички, поглиблює їхні знання з літератури та мови.

Один-два рази на рік керівник організовує для гуртківців екскурсію пізнавального характеру з метою збагатити їхній словник термінологічною чи професійно-виробничою лексикою. Екскурсію організовують у бібліотеки, друкарні, радіовузла або телебачення.

Екскурсії як вид позашкільної роботи недуже поширені, хоч вони потрібні для збагачення життєвих вражень гуртківців, розвитку вміння спостерігати, вивчати і точно називати побачене.

2.5 Шкільний літературний музей

На екскурсіях в літературні музеї вивчаються й поглиблюються окремі програмові теми. Це своєрідні уроки, що винесені за межі класу. Можна практикувати поїздки або походи по літературних місцях, пов'язаних з творчістю якогось одного або кількох письменників. Найчастіше їх бажано проводити у канікулярний час. Можна виготовити спеціальний стенд - “Наша область у художній літературі", або «Наше місто у художній літературі». З метою активізації проведення різноманітних позакласних заходів, велику роль відіграють шкільні літературні музеї. Для їх створення не треба великих матеріальних затрат. Такі музеї можна організувати в школах, місцезнаходження яких пов'язане з перебуванням митців слова і є отчою землею для них (м. Новоград-Волинський - Леся Українка, с. Романівка Попільнянського району - Максим Рильський, с. Верхівня Ружинського району - Оноре де Бальзак, м. Житомир - В.Г. Короленко, Василь Земляк, Борис Тен, Ю. Крашевський та ін.). Учнівський колектив повинен створювати музей своїми руками. У таких музеях проводяться літературні читання, учнівські літературно-творчі конкурси, книжкові виставки, зустрічі з письменниками і діячами мистецтва, випускаються шкільні літературні газети і журнали тощо.

2.6 Літературні екскурсії і походи

Навчальні екскурсії та навчальна практика є обов'язковими та необхідними складовими навчально-виховного процесу. Вони передбачають створення умов для наближення змісту навчальних предметів до реального життя, спостереження та дослідження учнями явищ природи і процесів життєдіяльності суспільства, розширення світогляду школярів, формування в них життєво необхідних компетенцій, посилення практичної та професійно-орієнтаційної спрямованості навчально-виховного процесу.

Екскурсія збагачує учнів знаннями про матеріальне виробництво, людей праці, сучасні технології та техніку виробництва. Екскурсії розрізняють: а) за змістом - виробничі, біологічні, історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі та інші; б) за витратою часу - короткочасні та тривалі; в) за місцем у навчально-виховному процесі - вступні (на початку вивчення теми або розділу програмного матеріалу), проміжні (у процесі вивчення теми або розділу програмного матеріалу), підсумкові (у кінці вивчення теми, розділу). Екскурсії бувають тематичні та комплексні. Тематичні екскурсії проводяться у зв'язку з вивченням однієї або кількох взаємопов'язаних тем одного навчального предмета. Комплексні екскурсії проводяться на основі взаємопов'язаних тем кількох навчальних предметів.

Незалежно від типу та структури навчальних екскурсій, їх метою є спостереження реальних процесів виробництва та виробничих відношень, використання теоретичних знань на практиці. Разом із тим цілі екскурсії часто зумовлюються її типом. Наприклад, метою вступної екскурсії буде засвоєння опорних понять, формування образних уявлень про практичний досвід, ознайомлення з фактами, суть яких буде розкрита, розширена та поглиблена на наступних уроках.

Проведення екскурсії вимагає серйозної підготовки до неї як учителів, так і учнів. Процес підготовки до екскурсії охоплює організаційні, дидактичні, психологічні та виховні аспекти. Учителю необхідно уважно вивчити об'єкт екскурсії; вичленити проблемні питання, дати завдання учням; указати основні та додаткові джерела інформації; намітити маршрут екскурсії; указати приблизний перелік обладнання, необхідного для екскурсії, дату та місце її проведення; нагадати правила безпеки, яких потрібно дотримуватись під час екскурсії; розподілити учнів класу (класів) на підгрупи та дати їм конкретні доручення (вести записи, фотографувати, вимірювати). Підготовка учнів до екскурсії передбачає: оволодіння знаннями з відповідного навчального предмета, з'ясування завдання з набуття нових знань і поглиблення раніше набутих.

Невід'ємною складовою організації навчальної екскурсії є інструктаж з ознайомлення учнів з об'єктом спостереження, розробка технологічних карток спостереження, підготовка необхідних матеріалів для екскурсії, техніки безпеки.

Навчання у процесі екскурсії будується, в основному, на сприйнятті об'єктів, що спостерігаються; поясненні їх теоретичної та практичної значущості. Велику роль тут відіграють конкретне й образне мислення, уява учнів. Під час екскурсії найбільш повно реалізуються дидактичні принципи єдності конкретного та абстрактного зв'язку теорії із практикою, навчання з життям, свідомості та активності. Екскурсія має великі можливості для реалізації міжпредметних зв'язків (біологія, фізика, хімія, географія, література, історія), що сприяє формуванню системних знань учнів, умінь і навичок їх розумової та практичної діяльності.

Обов'язковим компонентом навчальної екскурсії є перевірка досягнень її мети та результатів. Оформлення результатів екскурсії може бути індивідуальним і груповим. З метою актуалізації знань і життєвого досвіду учнів, створення емоційного тла подальших уроків доцільно використовувати зібраний ними на екскурсії матеріал.

У процесі спостереження та аналізу навчальної екскурсії необхідно зосередити увагу на таких параметрах:

педагогічна доцільність теми екскурсії;

раціональна постановка цілей та завдань екскурсії;

тип екскурсії (літературна, краєзнавча, виробнича) й урахування її специфіки при організації та проведенні;

теоретична та практична підготовка учнів до екскурсії;

ознайомлення з екскурсійним об'єктом і складання плану екскурсії (інколи це маршрут, пункти спостереження; формулювання запитань для учнів, на які вони повинні отримати відповіді під час екскурсії);

інструктаж учителя із проведення екскурсії (психологічна, змістова та етична підготовка), уточнення й розподіл завдань серед учнів;

процес проведення екскурсії (організація спостереження, консультація в ході екскурсії, завдання та їх виконання учнями - малюнки, фото-, кінозйомки, записи на магнітну плівку);

поведінка учнів на об'єкті, їх зацікавленість тим, що спостерігають;

оформлення матеріалів екскурсії (альбом, вікторина, рукописні фільми, графіки, діаграми, доповіді, аматорські кінофільми);

результативність навчальної екскурсії (поповнення науковими та спеціальними знаннями, уміннями та навичками учнів; розширення світогляду, ерудиції, поля активного навчання та зіткнення з реальними речами, людьми, процесами, явищами; дисципліна, відчуття задоволення від побаченого, почутого під час екскурсії; якість оформлення матеріалів екскурсії, доцільність і можливість їх використання в навчально-виховному процесі).

. Шкільні літературні гуртки покликані задовольняти зростаючі інтереси учнівської молоді до літератури. Різновиди гуртків у школі: виразного читання, фольклорний гурток, літературно-творчий, літературно-музичний, літературно-драматичний, літературно-краєзнавчий, синтетичний (комбінований) літературний гурток.

Останній вид гуртка найбільш поширений у сучасних школах. Форми й методи занять його такі: голосне читання твору, художня розповідь і читання уривків, обговорення прочитаних книжок, складання заміток для газет, анотації та рецензії на прочитані книжки, доповіді та реферати учнів, бесіди вчителя, обговорення власних учнівських творів, літературні монтажі, конкурси, українські вечорниці, виготовлення різного роду наочних посібників тощо.

Планування роботи літературного гуртка: на півріччя, на чверть заняття проводяться раз у місяць, принцип добровільності у формуванні складу гуртка, урізноманітнення методів і форм проведення занять гуртка.

8. Найголовніша мета факультативних курсів для учнів 7-11 класів - сприяти розвиткові здібностей і нахилів учнів, поглибити знання з окремих літературних розділів або тем, збагатити усне і писемне мовлення учнів, продовжити виховання навичок аналізу літературних творів.

Шкільні програми з факультативів надають широкий простір для творчої праці словесника. Учитель має право доповнювати Їх іншими художніми творами, дещо упускати, дещо змінювати. Важливо, щоб на кожному занятті на повен голос звучало художнє слово, була показана національна своєрідність української літератури.

"Вивчення життєвого і творчого шляху письменника — важлива ланка в системі викладання літератури в школі. Насамперед це пояснюється тим що життя та діяльність визначного майстра слова є найкращим коментарем до його творів" [8, 186].

В теорії викладання літератури їй присвячено досить уваги, проте на практиці, як показують констативні спостереження, вивчення життєвого і творчого шляху митця викликає труднощі, вчитель не завжди вміє вдало подати матеріал, що призводить до зниження інтересу учнів до предмету. Окрім того, сучасна школа стоїть перед проблемою морального виховання особистості, а вивчення життєвого і творчого шляху письменника містить у собі значний виховний потенціал, окрім того, взаємовідношення вивчення біографії та власне літературного твору й досі залишаються не до кінця дослідженими.

Вивчення біографії митця в школі на уроках літератури було предметом дослідження вчених І.Є.Каплан, В.М. Дробота (вивчення біографії митця в єдності з його творчістю, головна мета вивчення біографії – висвітлення творчої еволюції митця та еволюції його світогляду), Б.Степанишина (вивчення особистості письменника, тобто перехід від хроніки життя до світогляду; біографія як знайомство з особою письменника), Є.Пасічника (вивчення біографії у нерозривному зв’язку з творчістю письменника, життєпис як джерело формування моралі), Н.Волошиної, Г.Токмань (екзистенційне викладання життєпису); методистів-практиків О.Демчука (різноманітні типи уроків вивчення біографії), Л.Овдійчук, С.Кравчук, Н.Супринової, В.Андрусенко, Н.Фіщенко, С.Привалової, В.Захарової, С.Жили, яким належать розробки з вивчення життєвого та творчого шляху українських письменників і методичні узагальнення.

нагору

Необхідність вивчення біографічного матеріалу та його особливості.

Існує ціла низка причин, з яких шкільне вивчення української літератури неможливе без розгляду життєвого та творчого шляху митця. Перш за все тому, що біографія – це ключ до творчості, на що часто вказували й самі письменники: "Про свої новели скажу тільки одно, — писав І.Франко, — що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився, або про котрі чув від свідків, малюючи крайобрази тих закутків нашого краю, котрі я, як то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінні, — всі вони частки моєї автобіографії" [8, 186].

Б.Степанишин вказує та той важливий момент, що "висококваліфікований вдумливий читач може пізнати особистість письменника — його світогляд, мораль, уподобання, характер, вдачу (темперамент), ставлення до природи і суспільства та інші грані – з самих його творів" [11, 179]. Натомість учень ще не володіє таким читацьким рівнем, тому для нього потрібне спеціальне вивчення біографії.

Життєпис письменника – це і можливість збагнути його епоху, час життя, адже більшість митців (і в цьому сила нашої літератури) були ще й активними громадськими діячами. Як писав Тарас Шевченко: "Історія мого життя є частиною історії моєї батьківщини". З біографії митця можна розкрити і вузлові моменти тогочасної історії: жах кріпаччини – з життя Великого Кобзаря, поліцейську монархію Австро-Угорщини – з біографії І.Франка, сталінські жахіття – з життєписів митців Розстріляного Відродження, круговерть еміграції – за життям письменників "празької школи" та "Нью-Йоркської групи".

Вивчення біографії має і культурологічну цінність. За словами О.Демчука, належне ознайомлення з життєвим шляхом письменників — це й своєрідна енциклопедія нашої культури. Наприклад, під час вивчення біографії Лесі Українки (коли йтиметься про її оточення) учні дізнаються про генія української музики Миколу Лисенка, видатного письменника і вченого-сходознавця Агатангела Кримського, талановитого художника Івана Труша, славетного фольклориста та історика Михайла Драгоманова, відомого голову Радикальної партії Галичини Михайла Павлика, знаменитого керівника "Київської громади" Михайла Старицького та ін. Вивчення біографії М.Рильського неможливе без розповіді про його батька - Тадея Рильського, а життя О.Олеся – без його сина О.Ольжича.

Проте чи не найбільший потенціал має біографія як засіб морального та світоглядного виховання учня. На це вказують практично всі методисти.

На матеріалах життєвого шляху письменника можна формувати у молодого покоління кращі моральні якості — любов до праці, рідного краю, свого народу, чесність, принциповість, високу ідейність. Ще в 1891 році визначний методист В.Острогорський, автор книжки "Двадцять біографій взірці російських письменників", адресованої молоді, зазначав, що ознайомлення життям відомих митців допоможе підростаючому поколінню самовдосконалюватися, стимулюватиме його творчі сили, облагороджуватиме його [8, 186].

Біографії видатних митців слова — надзвичайно цінний матеріал для роздумів на світоглядні і морально-етичні теми. Вони є, сказати б, школою самовиховання громадянина з чіткою програмою людинознавчого і народознавчого спрямування. Саме це мав на увазі Іван Франко, коли писав, що генії, обранці долі, великі і оригінальні в щасті та стражданні, що життєпис корифеїв літератури дасть змогу увійти в таємниці духа їхньої епохи, бо саме в них він міститься [3, 4-5].

Проте слід обережно використовувати життєписи з виховною метою, щоб в учня не сформувався узагальнено-негативний стереотип "всі боролись, повставали, всі великі, борці з тиранією, режимом тощо".

Г.Токмань виділяє такі завдання вивчення біографії письменника в школі: учні мають:

познайомитися з рисами особистості та долею митця;

зрозуміти особливості його творчого доробку — жанрові, тематичні, ідейні;

уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством у цілому;

дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті;

відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті.

Як сказано вище, формування образу митця як живої людини, близької учневі є однією з головних цілей вивчення біографії.

Таким чином, можна виділити такі мотиви (а, отже, і напрямки) вивчення життєпису письменника на уроках літератури:

ознайомлення через життя письменника з епохою, її культурним та мистецьким життям;

наведення міжчасових літературних та міжпредметних зв’язків;

знаходження додаткової інформації для розуміння творчості;

життя письменника – приклад для морального та світоглядного виховання.

нагору

Принципи вивчення життєпису митця.

Вчені-методисти, які присвячували свої розробки вивченню біографії мають подібні погляди на принципи її вивчення, проте є і розбіжності.

Є.Пасічник, говорячи про принципи вивчення життєпису, виділяє їх із особливостей біографічного матеріалу (хоча чітко їх не описує):

вивчення біографії в нерозривному зв’язку з творчістю;

вивчення біографії як підготовки до сприймання твору;

вивчення біографії в нерозривному зв’язку з епохою (принцип історизму);

при вивченні життєпису потрібно ставити конкретні специфічні завдання, що випливають з особливостей життя та творчості того чи іншого письменника;

акцентування уваги на неповторності кожного життєвого шляху;

всебічне освітлення особистості митця як живої людини з притаманними їй рисами характеру;

всебічне освітлення діяльності митця. [8, 188].

Г.Л.Токмань чітко виділяє такі принципи вивчення життя та творчості митця: історизм, актуальність, психологізм, екзистенційність, естетизм.

історизм: письменник зображується вчителем як історична особа, яка існувала в певну історичну добу в певному краї і вела з ними діалог. Митець своїм словом впливає на історичний час, стає з ним врівень, хоча результат їхніх стосунків може постати перед народом значно пізніше, по смерті поета.

фактуальність: розмисли й узагальнення не повинні підмінити конкретики долі художника — навпаки, абстракції мають слідувати за фактами, реаліями біографії. Життя насичене подіями, серед яких треба обрати кілька для оповіді. Вчитель акцентує факти, які були пороговими в існуванні митця, знакували повороти долі. Не обминає також подій повсякденного життя, щодення поета нерідко було нестерпним, суперечило його покликанню.

психологізм: розповісти про внутрішні спонуки вчинків, про те, що було в поетовому серпі, як рухалася його думка, чим боліла душа, вчитель зможе завдяки знанню творчості майстра, мемуаристики, а також через симпатію.

екзистенційність: письменник — унікальна особистість, слід переконати в цьому учнів, показавши неповторне в перебігу його думок, почуттів. фактів долі. Ми відповідаємо на питання: як він ішов до смерті? Яким обрав себе? Чи виявив своє неповторне "Я" серед людей? Чи знівелював його у натовпі? Чи пішов у "внутрішню еміграцію", відкриваючись лише перед аркушем паперу?

естетизм: творчість є суттю письменницького життя, він живе водночас у реальному світі і у світі своїх героїв - й невідомо, який з цих двох світів йому ближчий. Відтак учитель занурює школярів, як майбутніх читачів митця, в художні хронотопи його книг. вводить у коло їх персонажів, знайомить ", естетичними принципами автора [12, 119-120].

Дослідники наголошують, що історизм є наразі провідним принципом викладання життєпису письменника. Для України це природно: вітчизняні автори творили в умовах бездержавності, заборон на мову та вільне слово, зазнавали репресій, а то й страчувалися, наче люті злочинці. Крізь призму історії діти розуміють долю письменника, крізь особисту долю - історію батьківщини. Так, З.Савченко радить ненав'язливе спроектувати долю Є.Маланюка на історичний шлях України і зробити це, запропонувавши учням пояснити екзистенційний вибір поста в складних ситуаціях буремних подій епохи. Вона вважає, що при вивченні творчості Є.Маланюка доречним с розгляд не фактів біографії, а внутрішньої логіки подій, проблеми вибору і як той чи інший факт, події в житті поета знайшли інтерпретацію в його творчості [9, 125]. Походження з козацько-чумацького роду, участь у збройній боротьбі 1917-1921 рр. (старшина армії УНР) - все це сформувало Є.Маланюка як людину лицарського типу. Він завжди пам'ятав, що він сотник Маланюк.

Якщо життєвий шлях письменника пройшов місцями, де живуть учні, слід сказані про це автор стане ближчим школярам, якийсь містичний зв'язок між людьми, які ходять одними й тими самими вулицями, буде встановлено понад часом, що їх роз'єднує.

В.Андрусенко, наголошує, що важливим є визначення місце митця не тільки у літературному процесі, а й у поступі всієї цивілізації. Окрім того, звертаючись до психолого-педагогічного аспекту вивчення біографії, слід мати на увазі, що мова йде перш за все про самовиховання, і тому вчитель повинен виділити з життєпису морально-етичні категорії, що будуть орієнтирами [1, 43].

С.Жила у своїй статті, присвяченій вивченню біографії Довженка, наголошує на тому, що головною метою вивчення біографії все-таки не митець і його світ, а творчість письменника, тобто вивчення життєпису – пропедевтичний етап [5, 225].

Б.Степанишин наголошує на принципі екзистенційності (прямо не формулюючи), акцентуючи увагу на звернення не тільки до подієвого, а до емоційного досвіду учнів: "Поменше дат, назв, другорядної інформації, а побільше цікавих епізодів з життя письменника, до того ж епізодів з підтекстним зверненням до почуттів учнів. Учні часто запитують, яким письменник був у повсякденному житті як син, чоловік; батько, з ким і як дружив, як проводив дозвілля, чим захоплювався — аж до того, який одяг полюбляв. Для учня не так уже й важливо, до якої саме і масонської ложі належав письменник чи в котрому саме році , він переїхав на нове місце тощо. Зате для його виховання дуже важливо знати: щедрим душею чи черствим, чуйним чи егоїстичним був даний митець?" [11, 182].

Таким чином, за умови вивчення біографії відповідно до виділених принципів митець має постати перед учнями як історична особа, як конкретна доля, як жива людина, яка мислить та емоційно реагує на світ і своє перебування в ньому, як неповторна особистість, як митець, безсмертя якої у художньому спадку, залишеному нащадкам.

нагору

Джерела вивчення біографії

Джерелами вивчення біографії можуть бути:

Написане самим письменником, біографія якого вивчається: автобіографія, щоденник: записники; епістолярій; автобіографічні мотиви у творчості.

Написане його сучасниками: спогади; листи; присвяти; літературно-критичні статті; ювілейні та прощальні промови. Особливо цікавим с написане письменником про письменника-сучасника, колеги по перу краще ніж будь-хто розуміють і відчувають одне одного (М.Коцюбинський про І.Франка, Леся Українка про О. Кобилянську, М.Черемшина про В.Стефаника).

Написане науковцями: біографії; огляди творчості (літературні портрети).

Написане письменниками: біографічні художні епос, драма, ліроепос, лірика, есе ("Шрами на скалі" Р.Іваничука, "Іду до тебе" І. Драча. "Сковорода" П.Тичини. "Іван Вишенський" І.Франка, "Шевченко" Є.ІІлужника, "Тричі мені являлася любов" Р.Горака).

Музейні матеріали: родинні реліквії, особисті речі, рукописи, першодруки, фото, портрети пензля художника та інше. Історичні документи: протоколи допитів, постанови про арешт, тексти вироків, протести видатних людей проти несправедливих переслідувані, українських письменників (наприклад, документи про трагічні долі митців розстріляною Відродження, про В.Стуса). Документи про нагородження письменників-воїнів бойовими орденами та медалями. Учителеві слід використовувати й документи офіційної влади, і свідчення. що суперечили режиму в країні.

Звернення до мемуаристики сприятиме реалізації принципу екзистенційності при вивченні життєпису До жанрів мемуаристики належать такі: лист, щоденник, записна книжка, нотатки, літературний портрет, есе, оповідання, повість та ін. Науковець узагальнює досвід вчителів-майстрів: "Досвідчені вчителі-словесники знають, що почати розповідь про того чи іншого митця, чия творчість вивчається в даний момент на уроці літератури, можна з якогось влучного вислову, що яскраво характеризує його постать." Чимало таких оцінок можна почерпнути в сучасній українській письменницькій мемуаристиці. Наприклад, він радить почати урок про Г.Косинку зі спогадів його дружини Т.Мороз-Стрілець (Мороз-Стрілець Т. Голос пам'яті: Спогади - К.: Рад. письменник, 1989. -С.163). Пропонує також добирати з мемуаристики епіграфи уроку Як-от: "Музична ріка - найкраща характеристика для творчості нашого П. Тичини" (М.Рильський). О.Галич .зробив добірку уривків з мемуарної літератури, яка допоможе вчителеві підготуватися до цікавого, змістовного уроку. Постаті В.Винниченка, Є.Маланюка, П.Тичини, В.Сосюри, М.Рильського, А.Головка, М.Хвильового, В.Підмогильного, Г. Косинки, В.Яновського, М.Бажана, М.Куліша, Л.Малишка, О.Довженка, І.Багряного, О.Вишні, М.Стельмаха, Г. та Гр. Тютюнників, В.Симоненка, В.Стуса, О.Гончара подаються в напружених, екзистенційних моментах їх існування. У наведених коротких розповідях мемуарного характеру відбувається глибоке проникнення в душу митця, передається подія, слово, жест, відбивається живе враження від спілкування. Автор не оминає конфліктів - драматичних, а то й трагічних – з епохою, з людьми, із самим собою. Так. багатогранний конфлікт відбивають спогади про Григора Тютюнника, що належать перу Б.Олійника, В.Дончика, О.Сизоненка, Р. Іваничука, В.Березового, М.Малахути.

нагору

Методи та прийоми вивчення життєвого та творчого шляху.

Викладання життєпису письменника - іспит для словесника, вчитель має можливість виявити всі свої здібності, захопити учнів, повести за собою в роздумах і почуттях. Хороші вчителі найбільше люблять ці уроки і ніколи не віддадуть життєпис письменника кінопроектору, сторінці підручника чи діафільму - вчитель передусім скаже своє слово, поділиться з учнями своїм баченням славетної постаті, розповідатиме залюблено, як про близьку йому, добре знану людину і водночас як про велета духу і національного культурного діяча. Форма проведення уроків-біографій різноманітна: урок-лекція, самостійні доповіді учнів, робота з підручником, заочні екскурсії, уроки-концерти, уроки-панорами.

О.Демчук (вчитель-практик, заслужений учитель України, переможець всеукраїнського конкурсу "Вчитель року-1999") наводить приклади таких нестандартних уроків, присвячених вивченню біографії письменника:

лекція-дослідження;

урок-семінар;

урок-інсталяція;

комбінована лекція (мистецтво і психологія);

інтегрований урок – психологічний портрет;

лекція-огляд;

лекція-коментар;

компаративний урок;

лекція-літературознавче дослідження;

урок-політичний діалог;

комбінований урок;

спарений інтегрований урок;

колективна лекція;

урок-інтерв’ю [3, 3].

Як бачимо, навіть спектр форм організації навчальної діяльності учнів надзвичайно широкий.

Найголовніший метод викладання біографії - слово вчителя, тобто художня розповідь (монологічний виклад матеріалу з застосуванням ораторських прийомів, що підсилюють емоційний вплив на учнів [8, 199]). Передусім вчитель відбирає, що саме він розкаже: які моменти з життя письменника переказуватиме детально, які перелічить без коментарів, що цитуватиме, як унаочнюватиме розповідь, як активізуватиме увагу школярів. У своїй розповіді вчитель прагне до завершеності, цілісності в змалюванні образу художника слова, але зв'язний текст є різностильовим: частини звучать по-різному — як довідка, як художня епічна чи лірична оповідь, як наукове дослідження, як публіцистичний роздум. Продумати, як саме подати кожний з провідних моментів біографічного матеріалу - завдання, у вдалому виконанні якого один із секретів успіху уроку.

Слово вчителя втілюється у методи, важливим серед яких є монологічна розповідь з широкою постановкою завдань, що активізують мислення учнів. Взагалі, однією з чільних проблем є активізація мислення та уваги учнів і головне завдання вчителя – подати матеріал так, щоб його слухали з захопленням і високим показником запам’ятовування.

Нарис життя і творчості як вид вивчення біографії виділяють і методисти попередніх років, зокрема, В.Дробот. "Нарисом життя і творчості письменника" в школі пропонуємо вважати своєрідний твір (літературний портрет чи усну розповідь) с чітко означеними межами (цілісний, закінчений сюжет), в якому живо, образно і яскраво описуються (розповідаються) основні факти з життя письменника, що характеризують його як особистість, що мають безпосереднє відношення до твору, що вивчається в школі. Це мусить бути розповідь, підтверджена документами, про історію людського життя..." [4, 86].

Важливим є погляд на письменника з різних боків, очима різних людей, у тім числі й власними. Слід прагнути зберегти золоту середину, показуючи митця як громадянина та художника, і як людину, яку ми розуміємо і любимо. Все ж — і величне, і побутове містилося в одній душі, яку не можна роз'єднати. Розповідаючи про велич патріотичного подвигу письменника (а доля нації робила подвигом саму вірність рідному слову), не слід впадати в декларативність і зайвий пафос; малюючи приватне життя людини, важливо не втратити делікатності й почуття міри. Слід остерігатися "копання в брудній білизні", хоча уникати "неприємних" моментів, пов’язаних біографією того чи іншого митця, не варто – краще провести бесіду, в якій розмежувати якісь негативи (чи радше шум від них), притаманні письменнику, як і будь-якій живій людині, і його як геніального творця української літератури. Кілька цікавих моментів треба показати так, щоб учні виразно їх уявили, домігшись ефекту присутності. Саме ці моменти діти обирають потім для біографічних етюдів, які є творчою формою самостійної роботи за біографією письменника Особливе запам'ятається назавжди, тож на кожному уроці вивчення біографії вчитель акцентує це особливе, закладає його в пам'ять школяра як візитну картку митця. Особливе міститься передусім в душі людини, в її внутрішньому світі, а тоді вже виявляється у вчинках, стосунках з людьми та природою, у творчості та поворотах долі.

Цікавих моментів у життєписі письменника багато. Слід звернути увагу класу на те, якого він роду, хто його не тільки батьки, а й пращури, яка генетична пам'ять (якщо є відповідна інформація). Вчитель описує природу та пам'ятки архітектури того краю, де минуло дитинство, дитячі біди й радощі, людей, що були поруч, — це не забувається митцем ніколи і накладає відбиток на всю його творчість. Розповідає про освіту й лектуру майбутнього письменника, його мрії і прагнення, перші захоплення й поривання. У житті кожного славетного художника слова є свій нерв, своя драма, співчутливо змалювати її — значить осягти долю, яка випала митцеві. Любов і ненависть, дружба й зневага визначають становище серед людей, тому слід окреслити коло знайомих, розповісти про перепони на шляху творчості. Цікаво поставити питання учням про щастя, те, чого прагне кожний з нас: чи зазнав поет особистого щастя? Чи побачив він свої твори широко виданими, доступними читачеві? Чи знайшла його слава за життя, а не тільки після смерті? Чи побачив він свій народ вільним і заможним?

Людина, її характер, як відомо, розкривається найперше в діяльності, на "гребені життєвих хвиль". Щоб яскраво змалювати особу письменника, слід із сотень фактів обрати сім-вісім найхарактерніших, найтиповіших. Скажімо, в життєпису Лесі Українки до таких належать стосунки з батьками, братом Михайлом і сестрою Ольгою, дружба з Сергієм Мержинським, боротьба з недугою, зокрема операції в Берліні, контакти з "Київською громадою", перебування на Буковині, в Галичині, Болгарії, Єгипті, Італії.

У розповіді про письменника обов'язково має бути кульмінаційний момент, який відповідатиме кульмінації в його житті. У Тараса Шевченка це перша подорож в Україну або перебування в казематі, у Івана Франка — арешт і конвоювання по етапу до Нагуєвичів або творчий процес в паралізованому стані, у Лесі Українки — мужній двобій зі смертю або зворушливе доглядання приреченого і покинутого всіма Сергія Мержинського.

Поглядів на життєпис письменника може бути кілька. Наприклад, О.Слоньовська пропонує розглядати на уроці в 9-му класі біографію Т.Г.Шевченка в планах: екзистенційному, фактуальному, міфологічному, пророчому [10, 233-252].

Особливу увагу потрібно звернути увагу на якість мовлення (саме застосування ораторських прийомів, вільна, щира розповідь здатна привернути увагу учнів). Але і розповідь потрібно переривати цитатами, добираючи для цитування текст настільки вражаючий, образний, проникливий, що його не можна переказати без втрат сенсу й стилю. Це може бути цитата з твору, щоденника чи листа письменника, може бути влучна його характеристика, дана сучасником, науковцем, іншим письменником, часто це вірш про нього. Вчитель збирає вірші, написані поетами про поетів, взагалі про художників слова. Вірш треба читати напам'ять, можна відкрити ним урок, можна записати цитату на дошці і перетворити на проблемне завдання, можна підготувати учня, який прочитає вірш.

Іноді деякі підручники хибують тим, що намагаючись викласти складний матеріал доступно, занадто спрощують його, одночасно розтягуючи, і учень може загубитися в думках, або ж, не володіючи в повній мірі читацькими навичками, не виділити головного. Тому як матеріал доцільно використовувати (особливо у сильному класі) наукові статті, перед- та післямови до творів, в яких потрібний матеріал викладений лаконічно, без другорядних деталей.

Прийом самостійною учнівського дослідження доцільно застосовувати саме при вивченні біографії. Дуже важливо, щоб учень не просто прослухав (хай і найуважніше) розповідь про життєпис поета, прозаїка, драматурга, а ще й сам узяв активну участь у процесі пізнання певної особистості. Тоді його знання стануть переконаннями.

Провівши його, школярі виступають на уроці співдоповідачами вчителя, розкривають одну зі сторінок життя й таланту письменника. На уроці вивчення біографії треба пам'ятати, що життя митця – це передусім життя його творів. Тож учитель має називані твори, показувати їх різноманіття, зацікавлювати в їх прочитанні. Слід не обмежуватися назвою і жанром, а переказувати цікавий епізод, відзначати мистецьку знахідку, — отже, самому вчителеві знати творчість письменника далеко ширше за шкільну програму. З метою вивчення життєпису письменника учні можуть виконувати такі завдання:

підготувати співдоповідь про період з життя;

заповнити хронологічну таблицю (не перевантажувати її датами і другорядними подіями, обов'язково називати в ній твори, написані письменником) ;

відповісти на питання, що вимагає розуміння життєвого шляху й особистості митця; написати біографічний етюд;

написати біографічне есе;

провести бібліографічне дослідження: зробити список літератури — твори письменника і твори про нього у бібліотеці (школи, району, міста);

інсценувати сторінку з життя митця, створити за нею сценарій-монтаж;

виступити з повідомленням про зміст телепередачі;

виступити з рефератом-літпортретом;

виготовити і пояснити карту життя письменника;

продемонструвати і прокоментувати діафільм.

Б.Степанишин радить кожний урок вивчення біографії розпочинати по-іншому, з вигадкою, інтригуючи, викликаючи інтерес до постаті, про яку йтиметься [11, 182]. Неповторна особистість — неповторна розповідь про неї, певно, таким має бути методичний принцип викладання біографії. Він заперечує сам термін "біографія", вживаючи натомість "вивчення, пізнання особистості письменника", тобто його внутрішнього світу, світогляду, вдачі, уподобань, особистого та громадського життя. "І про це все треба оповісти так, щоб у читачів створилося враження, наче ви, вчителю, все це бачили на власні очі, наче ви особисто знали письменника і оце, нещодавно з ним розлучившись, з приємністю ділитеся враженнями про свого улюбленця. Йдеться про так званий ефект присутності. Класичний зразком в цьому для вчителів може правити нарис Івана Франка "Володимир Самійленко". Йдучи за Франком, вчитель сам спроможний створити аналогічні нариси-оповіді" [11, 183]. Це ж стверджує і О.Демчук: "Щоб привернути увагу учнів до письменника, не гріх їх заінтригувати. Приступаючи до теми "Павло Грабовський", можна розпочати її так:

"Учора ввечері, як звичайно, багато з вас з цікавістю дивились телепередачі. Телеекран переніс вас у захоплюючий і хвилюючий світ образів, дум і переживань, у світ чарів мистецтва і чудес техніки, таємниць природи і складності душі людської. І все це, звісно, принесло вам неабияке задоволення. А чи задумались ви над тим, кому цим зобов'язані? Борисові Грабовському, інженерові-фізику, який перший створив рухомі телепередачі. А чи знаєте ви, що він — син видатного українського поета Павла Грабовського, вивчення життя і творчості якого ми розпочинаємо. Родом цей письменник із Сумщини..." [3, 7].

Як безпомилково обрати один зі згаданих засобів? Найперший критерій: щоб його суть відповідала характерові особи письменника. Слід виходити і з наявних матеріалів, і з особливостей, притаманних учителеві: наприклад, словесник-златоуст найчастіше розповідатиме, а інший звернеться за допомогою до техніки тощо. Та хоч який би засіб не обрав учитель, у застосування його потрібно вкладати душу. Академічна стриманість і безпристрасна об'єктивність — не для загальноосвітньої школи.

Варто окремо звернути увагу на додаткові засоби, здатні "освіжити" вивчення біографії, зробити його незвичайним. О.Демчук пропонує застосовувати такі засоби і прийоми:

прослуховування музичних композицій (напр. "Пустельник" Пікардійської терції при вивченні біографії Івана Вишенського, медитативна музика – при вивченні життєпису Григорія Сковороди);

проведення зв’язку з сучасними реаліями (заповіді П.Іванова і життя Г.С.Сковороди);

активна демонстрація фотографій. Вчителі здебільшого користуються портретами, що не створюють враження живої людини. Проте до наших днів дійшли численні фото митців ХІХ ст, серед яких Т.Шевченко (радимо звернути увагу, наскільки розумний та іронічний погляд живого Кобзаря відрізняється від погляду на портретах), М.Кропивницький, сім’я Старицьких. Особливу цінність мають сімейні фото.

психологічні тести ("Детектор чесності" при вивченні життя і творчості В.Винниченка);

документалістика (фрагменти судових справ М.Рильського);

літературні карти, як України певного часу, так і місць, пов’язаних з творчістю певного письменника (особливо цікавими вони будуть при вивченні біографії митців-емігрантів).

Цікавим і дидактично правильним, і, більше того, необхідним є пов’язання моментів життя і творчої діяльності митця з суміжними родами мистецтва. С. Жила, розробляючи питання вивчення біографії Олександра Довженка, радий пов’язати літературу і живопис (порівняти мальований і словесний портрети батька), літературу і кіномистецтво. При вивченні життєпису П.Тичини неможливо не згадати про музику, що пізніше значно прояснить розуміння його творів, В.Стефаника і М.Коцюбинського – живопис (експресіонізм та імпресіонізм відповідно).

Проте за художністю не слід забувати і про точність. Багатьом учням цікавими будуть форми роботи, що вимагають аналізу, який обов’язково повинен бути наявним на уроках вивчення життєвого та творчого шляху. Це можуть бути порівняльні таблиці ("Національне та більшовицьке в житті та творчості Миколи Куліша", таблиця улюблених тем лірики О.Олеся та О.Ольжича як представників старшого та молодшого поколінь), аналіз впливу життєвих обставин на творчість тощо.

Під час вивчення біографії важливим є застосування активних та інтерактивних методів навчання, покликаних активізувати учнів, підвищити ефективність сприймання (загальновідомим є факт, що інтерактивні методи мають на порядок вищу ефективність, ніж пасивні). Цікавими для учнів будуть популярні зараз рольові ігри, прес-конференції з "присутніми письменниками", що розповідатимуть про своє життя. Наприклад доцільною видається така форма роботи під час вивчення діяльності митців-емігрантів, коли за одну годину потрібно подати життєвий і творчий шлях цілого літературного покоління – цікавих, оригінальних та неповторних митців.

Цікавою та новою є позиція Г.Токмань щодо інтеграції методів та прийомів викладання біографії для створення цілісного процесу: "Об'єднавчим у реалізації принципів викладання життєпису та у використанні численних джерел роботи може стати екзистенційний діалог, який учитель провів з уявлюваним ним письменником. Педагог розповідає про свою першу зустріч з творами митця, про своє відкриття фактів його біографії, особистісні відгуки на них. Добре, якщо вчитель подорожує і може передати школярам свої враження від рідних місць письменника, від екскурсії меморіальним музеєм, від хвилин біля його могили. Іноді викладач перевтілюється в митця і вживає форму невласне-прямої мови, починаючи говорити від його імені. Найкраще це робити для того, щоб показати наочно ситуацію екзистенційного вибору, в яку потрапив письменник - тоді поворот долі митця буде тлумачитися як його вільний вибір, навіть в жорстких історичних обставинах" [12, 123].

Таким чином, при порівняно невеликій кількості методів (художньої розповіді, розповіді з постановкою завдань, розповіді із самостійною роботою учнів) викладання біографії письменника є величезна кількість прийомів, що дозволяють зробити цікавим цей важкий для викладу матеріал. Першорядне значення грає саме слово вчителя, його здатність доходити до душ дітей, хвилюючи їх уяву та збуджуючи цікавість до окремого митця, його творів і українського письменства взагалі; а також на інтелект – чітко і ясно викладати матеріал, не перетворюючи розповідь в "краснобайство".

нагору

Підсумки

Вивчення біографії є важливим моментом викладання української літератури, оскільки має цілий ряд покладених на нього завдань: від знайомства з письменником та пропедевтичного знайомства з творами – до морального виховання.

Принципами викладання життєпису є історизм, актуальність, психологізм, екзистенційність, естетизм.

Джерела вивчення життя та творчості письменника є як документальними, так і художніми, як створеними власне митцем, так і написаними про нього. Це спогади сучасників, листи, автобіографічні і художньо-біографічні твори тощо.

Головним завданням вчителя-словесника під час вивчення біографії є створення "ефекту присутності", коли завдяки добре підготовленому та вміло викладеному вдало підібраному матеріалу учні відчувають "присутність" митця як живої, близької і цікавої їм людини.

Головними методами викладання біографії є кілька різновидів художньої розповіді, проте обов’язковим і доцільним є застосування різноманітних активних та інтерактивних методів та прийомів, а також засобів навчання, що можуть зробити цей етап по-справжньому цікавим для учнів.

Сучасні методисти наголошують на екзистенційності вивчення життя письменника, тобто на осмисленні учнями життєвого досвіду митця як неповторної особистості, порівняння його з власним.

Методика викладання біографії постійно вдосконалюється, вводяться нові методи, засоби та прийоми, покликані покращити його, зробити цікавішим та ефективнішим.

Проблема духовного виховання є вічною й за­ вчитель­практик наполегливо й системно пра­

гальною. Про розквіт літератури, культури на­ цюватиме в цьому напрямі.

ції, духовне відродження людини маємо піклу­ Оскільки самостійні роботи об’єднують тео­

ватися й ми — учителі. рію з практикою, то мають бути не самоціллю

Євангеліє вчить, що головне в житті людини — вчителя, а свідченням його тривалої праці.

те, що відбувається в її серці, бо саме в ньому На своїх уроках я продумую заздалегідь тип

зароджуються бажання й почуття, які визнача­ самостійної роботи, її тривалість, матеріал, який

ють у подальшому духовність. має бути використаний (підручник, ілюстрація,

Освіта завжди була й залишається процесом газета, художній твір, відеозапис тощо), кіль-

розвитку розумових здібностей, але не кожна кість учнів, яку маю опитати під час перевірки.

освічена людина може бути зразком мораль­ Самостійна робота в класі виконується під

ності. Мені як педагогу­словеснику хочеться на пильним наглядом учителя, який допомагає,

уроках підняти до висот оту вагому функцію лі­ коли це потрібно, фіксує час, адже це мобілізує

тератури — виховну, що якраз і впливає на фор­ до роботи. Обмежуючи в часі, школяра можна

мування моральної та духовної основи дитини. навчити виконувати завдання швидко й пра­

Щоб досягнути поставленої мети із забезпечен­ вильно. Поступово учень звикає працювати так

ня духовного зростання учнів у часи дійсно ма­ і вдома, що свідчить про організованість і знання.

сового орієнтування молоді на комп’ютеризацію Щоб досягнути ефективності виконання по­

в гірших її проявах, засоби масової інформації, ставлених для самостійної роботи завдань, щоб

які наполегливо відводять нас від вищих зраз­ кінцевий результат був успішним і якісним, ро­

ків духовної творчості й моралі (театру, книг, му­ бота вчителя має бути системною.

зеїв, картинних галерей тощо), роль учителя має Вивчаючи індивідуальні здібності вихованців,

бути особливо спрямована на духовне зростан­ а вони, без сумніву, різні, добираю й завдання

ня молодого покоління. різної складності. Хтось легко й швидко виконує

Історичний і життєвий досвід підказує, що роботу, уже маючи власні творчі навички, добре

важко розбудувати повноцінну державу, якщо опрацьований теоретичний матеріал, деякі пси­

люди тягнуться лише до матеріальних благ, хологічні якості: швидку реакцію, аналітичне

забуваючи про головні критерії споконвічної мислення та ще до того ж і відповідний стан

народної моралі — ідеали добра, милосердя, душі — натхнення. Хтось із учнів проявляє ста­

людяності. Літературні твори та фольклор є якраз ранність, уміння глибоко занурюватись у суть

тим благодатним і невичерпним матеріалом, проблеми, пошук істини, але через свою флег­

на якому можна розпізнати ці людські чес­ матичність виконує роботу повільніше. Є й такі

ноти. учні, котрим важко виконати завдання.

Шкільне навчання завжди було спрямова­ Кожен учитель прагне, щоб його вихованці

ним на виховання духовно збагаченої особис­ досягли поставленої мети власними зусиллями,

тості, і чинне місце в цьому процесі я відводжу тобто охоче працювали самостійно. Для цього

самостійним роботам. Цей вид діяльності якнай­ маємо проявити терпіння, доброзичливість, пе­

повніше забезпечує розвиток мислення, само­ дагогічний такт, системність у роботі.

стійності, ініціативи, активізації творчої думки Системність у роботі вчителя — це встановле­— це встановле це встановле­­

школярів тощо. ний ним певний порядок, який відображається

Учні 5—7­х класів цілком у змозі виконати на всій його діяльності в школі — від стосунків

самостійно те чи інше завдання. Але будь­який з учнями до оформлення педагогічної докумен­

вид самостійної роботи, усної чи письмової, тації. Упроваджуючи самостійні роботи, потріб­

забезпечить ґрунтовні знання лише тоді, коли но дотримуватися певних принципів, порядку, навіть якщо ця форма опрацювання того чи Самостійні роботи доцільно застосовувати на

іншого навчального матеріалу виявилася не зо­ різних уроках (схема 1).

всім доцільною. За словами А. Макаренка, краще Схема 1

мати недосконалу, погану систему, ніж не ма­ Сфера запровадження самостійних робіт

ти її зовсім. Відсутність системи призводить до

безпорядку та хаосу. Необмежена: будь­який тип уроку

Як збагатити педагогічний досвід і систему

в запровадженні самостійних робіт Урок засвоєння нових знань

1. Частіше спілкуйтеся з колегами, бо обмін

навичками практичної роботи, навіть у межах

свого навчального закладу, збагатить вас досві­ Урок формування вмінь і навичок

дом, зарядить енергією.

2. Регулярно ознайомлюйтеся з матеріалами

методичної періодики й різних посібників — це Урок застосування вмінь і навичок

принесе вам не тільки відчуття руху вперед, на­

буття нових умінь, а й насолоду.

3. Самовдосконалюйтеся через пошук у собі Урок узагальнення й систематизації знань

внутрішнього творчого потенціалу.

Якщо ви дійсно бажаєте досягнути успіхів Урок контролю й корекції знань, умінь

через упровадження самостійних робіт, якщо і навичок

вас зацікавив цей метод, то раджу звернути ува­

гу на такі вимоги:

1.Доцільність проведення самостійної роботи. Комбінований урок

2.Посильність самостійної роботи для учнів

і поступове ускладнення завдань. Види самостійних робіт під час

3.Урізноманітнення самостійних робіт на од­ читання мовчки

ному й тому ж уроці, а також суміжних уроках, Читання мовчки — це форма роботи, яка є за­

об’єднаних спільною темою. критою для зовнішнього спостереження, але

4. Визначення й доведення до розуміння через будь­який вид контролю забезпечує отри­

учнів не лише мети самостійної роботи з по­ мання результатів. Це вкрай необхідний процес,

ясненням, що і як треба зробити, а й для чого. без якого неможливо обійтися, зокрема на уро­

Поряд із навчальною метою завжди ставте мету ках української літератури (схема 2).

духовну. Метод упровадження самостійних робіт буде

5.Регламентація часу, що відводиться на ви­ ефективним завжди: і на етапі знайомства з но­

конання. вим матеріалом, і на етапі закінчення чи повто­

6.Оцінювання якості й швидкості вико­ рення.

нання самостійної роботи відповідним балом. Якщо вчитель заздалегідь усе обдумав, то,

Пам’ятайте, що своєчасно виставлені оцінки ураховуючи специфіку всіх розділів курсу мови,

заохочують учнів до праці. літератури чи будь­якого іншого навчального

предмета, самостійна робота якісно поєднає ді­

Самостійна робота спрямована на: яльність учителя й учнів.

1. Підвищення активності роботи в класі. Надаю перевагу цьому методу ще й тому, що

2. Забезпечення ефективності уроку. до активної діяльності на уроці можна залучити

3. Збудження й розвиток творчого мислення всіх або більшість учнів класу, швидко виявити

учнів, підведення до висновків і суджень. рівень підготовленості як кожного учня, так

Схема 2 і групи школярів, які працюють колективно в

одній команді.

Читання мовчки Найрізноманітніші за змістом і типом уро­

(робота над книгою чи іншим ки дозволять застосовувати цю форму роботи,

друкованим джерелом — газетою, залишаючи вам функцію контролю й регулю­

критичною статтею тощо) вання правильності відповідей, щоб навчальний

матеріал був сприйнятий учнями, зрозумілий

і цікавий.

Самостійні роботи, які підпорядковані за­

, вданням аналізу (а він передбачає опрацюван­

я ня тексту — добір цитат, написання анотації,

а н у

н н н складання плану тощо), сприяють глибокому

і ) а ) а

а д я

д к і т л вивченню образів­персонажів, художніх засобів

і к о в т п

в и я в о а і подальшому осмисленню твору. Таким чином,

з о н н и п т о

е п ч н р о с г у процесі аналізу ми націлюємо учнів на уваж­

т д у ( о

і р а у , н

я в д в , й ь т ніший розгляд складного механізму художнього

н і і у л і т а

в т і ц с т

н о п к д а і полотна, ті його деталі, що приводять у рух дум­

а я е з т в и

д м н п о о о ц ки й почуття.

а ь с р н п я

л с н

к и а н а, а к, н Так, шляхом проникнення в глибини люд­

С п т о в я о н

и К а н в а ської душі можна ввести своїх вихованців у світ

й п л н и д

і а г а р а естетико­гуманістичних цінностей.

н з ( д у л

с а к А якщо це станеться, то можна зробити вис­

У л С

к новок, що кожному з нас дійсно поталанило

С

досягнути стержневої мети мистецтва слова —

сприяти духовному самостановленню людини.

3. Слушна думка, що проблема сучасного уроку має три аспекти ― науковий, виховний і психологічний. Виходячи з цього, прийнято в практиці викладання літератури дотримуватись певних вимог у проведенні уроків.

Психологічні вимоги

1. Створення атмосфери доброзичливості на уроці.

2. Фактор зацікавленості учнів навчальним матеріалом.

3. Індивідуальний та диференційований підхід до учнів в процесі засвоєння матеріалу.

4. Оптимістичний і захоплюючий темп розповіді вчителя.

5. Завдання учням на активізацію їх творчої уваги та уяви.

6. Дотримання належного такту, самовладання і самоконтроль з боку вчителя.

7. Дотримання нормативних вимог єдиного мовного режиму.

II. Педагогічні вимоги

1. Організаційна чіткість у проведенні уроку, з'ясування навчальних і виховних завдань.

2. Раціональний розподіл навчального часу.

3. Забезпечення творчих завдань учням, проблемний виклад матеріалу.

4. Логічність і послідовність викладу матеріалу.

5. Включення питань на повторення раніше пройденого матеріалу, дотримання міжпредметних зв'язків.

6. Пошук ефективних методів і прийомів викладу матеріалу.

7. Використання різних видів графічного і звуко-технічного унаочнення.

ІІІ. Методичні вимоги

1. Складання чіткого поурочного плану-конспекту.

2. Науковість викладу матеріалу.

3. Емоційність у викладі матеріалу.

4. Запровадження різних шляхів аналізу літературного твору.

5. Завдання на розвиток усного і писемного мовлення учнів при розборі тексту твору.

6. Посильність домашніх завдань з літератури для учнів.

4. Проблема класифікації уроків літератури привертала увагу багатьох методистів. Справедливе застереження Є. А. Пасічника, що “урок ― це складне педагогічне явище. Не слід думати, що можна знайти таку класифікацію, яка могла б охопити усі сторони уроку” (Українська література в школі, К.: “Радянська школа”, 1983, С. 95).

Більшість методистів вважають, що типи уроків залежать від характеру дидактичних завдань, форм і методів роботи, змісту матеріалу, що вивчається учнями, рівнів пізнавальної активності школярів. Поки ще немає чіткої загальновизнаної єдиної класифікації уроків літератури.

Бракує єдиного принципу в тій класифікації уроків, що в 60-х роках запропонував методист І.І. Соболєв у книзі “Типи уроків і засоби активізації викладання літератури в школі” (К.: Радянська школа, 1963):

1. Урок-лекція (з необхідним в кінці або в середині його закріпленням).

2. Урок-розповідь (розповідь-бесіда, розповідь-висновки).

3. Урок учнівських питань (доповіді, реферати учнів, усний твір).

4. Урок вивчення тексту художнього твору (коментоване читання, виразне читання, самостійні роботи, усний переказ).

5. Урок самостійної роботи учнів над підручником, хрестоматією, іншими друкованими матеріалами.

6. Урок складання планів (колективне складання планів, індивідуальне складання планів).

7. Урок письмової роботи (навчальної, тренувальної, контрольної, з наступним аналізом).

8 Урок з використанням як технічних засобів навчання, так і ілюстративно-живописних (навчальні фільми, діафільми, грамзапис, літературні плакати, таблиці, картини, малюнки).

9. Урок повторення або закріплення матеріалу.

10. Урок-бесіда з позакласного читання.

11. Урок-диспут.

12. Урок-екскурсія.

Спрощений вигляд має типологія уроків, яку пропонує в своєму підручнику з методики викладання літератури В. Я. Неділько:

1. Урок вивчення нового матеріалу.

2. Урок повторення, закріплення та узагальнення знань.

3. Урок-бесіда з позакласного читання.

4. Урок написання твору.

(Методика викладання української літератури в середній школі, К.: Вища школа, 1978, с.79).

Є. А. Пасічник, в залежності від дидактичних завдань, умовно виділяє такі типи уроків:

1. Урок засвоєння нових знань і розвитку на основі умінь та навичок.

2. Уроки узагальнення і систематизації знань.

3. Уроки контролю знань, умінь і навичок з літератури.

(Українська література в школі, К.: “Радянська школа”, 1983, с. 92).

Автор застерігає, що кожен з названих типів уроків має свої типологічні різновиди варіантів.

На нашу думку, в названих класифікаціях не враховані вікові особливості учнів і досить узагальнено названо типи уроків, які скоріше стосуються курсу педагогіки, ніж методики літератури. А тому ми пропонуємо свою типологію уроків.

Типи уроків у 5-8 класах

1. Коротке знайомство з біографією письменника.

2. Коментоване читання твору або його уривків.

3. З'ясування сюжету і композиції твору.

4. Загальна характеристика дійових осіб твору.

5. Цілісний аналіз художнього твору.

6. Ознайомлення з елементами теорії літератури.

7. Підготовка і проведення учнівської письмової роботи.

8. Комбінований урок з використанням технічних засобів навчання.

9. Повторення пройденого матеріалу.

10. Бесіда з позакласного читання.

Типи уроків у 9-11 класах

1. Лекція-нарис про життя і творчість письменника.

2. Первинне сприймання художнього твору.

3. Поглиблена робота над текстом художнього твору.

4. Характеристика дійових осіб твору.

5. Цілісний аналіз художнього твору.

6. Самостійна дослідницька робота учнів над художнім текстом.

7. Засвоєння відомостей з теорії літератури.

8. Вивчення літературно-критичної статті про митця слова.

9. Лексична і стилістична робота над текстом твору,

10. Комбінований урок з використанням графічного і звуко-технічного унаочнення.

11. Семінарське заняття (спарені уроки літератури).

12. Урок-екскурсія з позакласного читання.

13. Урок-бесіда з позакласного читання,

14. Оглядові та підсумкові уроки.

15. “Нестандартні” уроки із запрошенням діячів мистецтва і літератури та ін.

Натомість запропонована класифікація може бути розширена творчим учителем в залежності від дидактичних і виховних завдань. Адже одне і те ж завдання допускає розумне поєднання різних видів роботи. Отже, тип уроку певною мірою зумовлює його структуру і особливість проведення.

Шкільний літературний кабінет ― це класна кімната, де проводяться уроки літератури, оскільки там розміщений комплекс дидактичних матеріалів та різних видів унаочнення до навчальних тем певного класу.

В умовах кабінетної системи навчання змінюються типи і види уроків, урізноманітнюються форми роботи з учнями. Значно збільшується кількість уроків, на яких основне місце займають різні види самостійної роботи учнів, особливо такі форми і методи роботи, як семінарське навчання, науково-дослідницький метод. Технічна оснащеність уроків робить слово вчителя більш переконливим.

Кабінети своїм оформленням і обстановкою сприяють естетичному вихованню учнів, їх психологічному переключенню з іншого предмету на предмет літератури.

У навчальному кабінеті повинне бути постійне і змінне оформлення. Постійна експозиція ― це різноманітні стенди, портрети письменників, шафи для довідкової і навчальної літератури, пульт керування технічними засобами навчання під час демонстрації матеріалів тощо. У змінній експозиції ― стенди “Літературні новини”, “Сьогодні на уроці”, виставки до літературних ювілеїв, письмові роботи і реферати учнів, художні і критичні твори про письменників, учнівські літературні альманахи, газети літературного гуртка та ін.

Особливий емоційний настрій створюють у кабінеті діорами, якщо вони виготовлені з належним художнім смаком і через певний період змінюються.

Отже, літературний кабінет створює сприятливі умови для активізації навчально-виховного процесу в школі, для впровадження в практику нових, ефективних методів і прийомів викладання літератури, стимулює творчу діяльність учнів на уроках і в позакласній роботі.

Для щоденної роботи вчитель-словесник повинен мати календарний і поурочний плани. Що ж до тематичного планування — то воно ведеться за бажанням учителя. Причому тематичні плани складаються не на півріччя чи на чверть, а тільки на певну тему. Якщо тема велика, її ділять на підтеми.

Поурочний план ― це робочий документ учителя. В ньому фіксується навчальна і виховна мета, тези викладу нового матеріалу, домашнє завдання. Щоб не писати поурочний план щороку в загальному зошиті, досвідчений учитель виконує його на окремих аркушах паперу, бо це дасть йому можливість щороку на зворотній стороні аркуша вносити окремі зміни (новини літератури, методичні посібники, доповнення, унаочнення тощо).

Звичайно, не все можна наперед спланувати. Адже кожен урок ― це свого роду імпровізація, в якій виявляється педагогічний досвід учителя, його такт, уміння спілкуватись із дітьми.

Насамперед, слід продумати структуру (побудову) майбутнього уроку. Вона включає в себе організацію класу (1-2 хвилини); актуалізацію знань, набутих учнями (або перевірка вивченого 15-17 хв.); вивчення нового матеріалу (18-20 хв.); закріплення вивченого матеріалу (3-5 хв.). Всі ці етапи уроку чітко зазначаються в поурочному плані вчителя. Педагогу, особливо молодому, варто продумати, скільки часу забере, скажімо, відповідь на запитання чи пояснення нового матеріалу. Але це зовсім не означає, що слід суворо дотримуватись часу, вказаного в дужках. Практика показує, що, в залежності від різних умов і обставин, в ході уроку дозування часу може змінюватись.

Щоб учитель успішно орієнтувався в своєму поурочному плані-конспекті, слід найважливіші матеріали, цитати, дати, маловідомі імена або слова виділяти в тексті: підкреслювати, брати в рамку, писати чорнилом іншого кольору або більшими літерами.

У ході проведення уроку вчитель не повинен постійно користуватись конспектом, бо учні можуть розцінити це як недостатню його підготовленість.

Готуючись до уроку, вчитель повинен продумати ті виховні моменти, які дає навчальний матеріал. Слід також пам'ятати, що літературний матеріал на уроці сприймається залежно від індивідуальних особливостей учнів.

При підготовці до уроку літератури вчитель повинен детально продумати такі моменти: методи і прийоми навчання, характер завдань і видів роботи, використання наочних посібників, дозування часу на структурні елементи уроку, психологічні та педагогічні особливості його проведення тощо. .

Предмет «Світова література» - важлива складова літературної освіти учнів. Вивчаючи кращі твори зарубіжних авторів, учні долучаються до цінностей культури, здобувають загальне уявлення про перебіг літературного процесу.

Викладач літератури прагне творчо підходити до викладання курсу світової літератури, пробудити зацікавленість учнів цим предметом.

Не потрібно забувати, що література – це мистецтво, єдність правди і краси, а отже, і урок літератури повинен поєднувати в собі правду, зміст і форму, що поєднує у собі кожний високохудожній твір.

Викладання світової літератури має утверджувати українську національну ідею, виховувати повагу до інших народів і їх культур. Література повинна залишитись видом мистецтва, а не предметом який виконує суспільно – політичну роль.

Викладач повинен пам’ятати, що основним чинником навчання і виховання є: виховання людини нового часу, національно свідомої, високоосвіченої, творчої, гуманної особи, творцем доброти, любові та високої моралі.

Вважаю, що в групах першого курсу ефективно можна використати на уроках світової літератури різні види та методи роботи. Під час вивчення великих за обсягом творів викладач допомагає учням з’ясувати цілу низку проблем художнього твору, ознайомити з системою образів, виділити головну тему та ідею, а також показати між предметні зв’язки.

На першому курсі розпочинається вивчення світової літератури, як курсу, поетапно: від французької літератури до російської. Саме для таких загальних тем я використовую схеми, тим самим здійснюю міжпредметні зв’язки світової літератури та інших предметів: історії, української мови та літератури, іноземної мови і т.д.

Міжнаціональні літературні зв’язки – складний та багатогранний процес, що включає ряд аспектів:

1 Типологічні відповідності та аналогії між літературними явищами в різних письменствах, що породжуються дією спільних закономірностей суспільного й художнього розвитку людства.

2. Зв’язки національних літератур, які мають різні форми і прояви (спільні джерела творів, що належать до різних літератур, міжнаціональні літературні впливи, запозичення й наслідування, переклади, тощо.)

3. Відображення життя, історії певного народу в літературі інших країн і зворотній процес, тобто іноземна тематика в даній національній літературі.