Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зовнішньополітичні чинники розвитку Московії на...docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
15.09.2019
Размер:
338 Кб
Скачать
☆

Боротьба між шляхтою і магнатами.

За правління третього з синів Казимира IV — Сигізмунда І Старого (1506—1548) — відносини між королівською владою і можновладцями загострилися. З 1520-х років у польському суспільстві розгорнулася боротьба за "екзекуцію майна" - тобто за повернення королівських земель, які попередники Сигізмунда І роздали у власність або під заставу майна магнатам. У разі проведення цієї реформи матеріальне становище знаті безперечно погіршилося б, проте доходи з повернених земель мали поповнити державну скарбницю. В урядових проектах навіть пропонувалося запровадити постійне оподаткування всіх дворянських маєтків, щоб на зібрані кошти замість посполитого рушення утримувати регулярну армію. Однак усі урядові проекти сейм відхилив. Шляхта побоювалася, що реформа посилить владу короля і він, за наявності регулярного війська, почуватиме себе надто незалежно. Проте рух за "екзекуцію" тривав. Його прихильники вимагали оздоровлення системи державного управління й судочинства, створення нового зводу законів, оподаткування церковних земель, розмежування повноважень церковних і світських судів тощо.

Новим приводом для конфлікту між королівською владою і шляхтою стало обрання майбутнім монархом і коронація у 1530 р. сина Сигізмунда — десятирічного Августа. Сигізмунд І і його дружина — італійка Бона Сфорца — розраховували, що обрання наступника престолу за життя короля стане реальною передумовою запровадження спадкової монархії. Однак коронація "молодшого короля" за життя батька викликала гостру критику з боку шляхти. У 1537 р. під Львовом зібралось шляхетське ополчення, яке виступило проти незаконних дій монарха. Сигізмунд І змушений був уточнити загальні принципи виборів самодержця, якого до цього часу обирав тільки сенат. У майбутньому вибори нового короля мали відбуватися тільки після смерті попереднього й у них могла брати участь уся шляхта.

На виборах ("вільній елекції"), що відбулися у Варшаві в 1573 р., королем було обрано французького принца Генріха Валуа. Однак, перш ніж посісти польський трон, Генріх дав обіцянку й заприсягнувся в тому, шо відтепер короля обиратиме шляхетський стан усієї Речі Посполитої, а титул "спадковий король " ніколи не вживатиметься, що видання законів і вирішення питань про війну й "посполите рушення" стане прерогативою сейму, який скликатиметься кожні два роки. Між сеймами мала діяти обрана постійна рада у складі 16 сенаторів при королі, без дозволу якої він не міг прийняти жодного рішення. Окремий пункт обіцянок короля, відомих як "Генріхові артикули", стосувався свободи віросповідання. Крім усього іншого, в "Артикулах" наголошувалося, шо у випадку порушення королем законів, піддані Речі Посполитої мають право на опір.

English · Українська · Русский

Релігійна боротьба: перемога контрреформації та наступ на православ'я. Берестейська унія.

Ідеї Реформації уже в 20—30-ті роки XVI ст. проникають до Польщі та Великого князівства Литовського. В містах Королівської Пруссії та Великої Польші поширилося лютеранство, а серед шляхти Малої Польші та Литви - кальвінізм. Реформаційні ідеї в Польші доповнювалися такими вимогами: підпорядкування католицької церкви королю; використання державою церковного майна; оподаткування духовенства й скасування церковної десятини; незалежність короля від Папи Римського та невтручання Римської курії у справи польської католицької церкви тощо. З середини ХVІ ст. в королівстві поширилося аріанство, прихильники якого ("польські брати") виступали проти основних догматів християнства.

Ані суворі королівські едикти, ані судові процеси проти прихильників Реформації не змогли припинити поширення протестантизму. Навіть більше, прихід до влади Сигізмунда II Августа (1548—1572), котрий ще за життя свого батька Сигізмунда І підтримував тісні стосунки з діячами реформаційного руху, посилив надії на зміни. У 1562 - 1563 рр. у Петркові за підтримки короля сейм скасував церковну юрисдикцію. З цього часу шляхта звільнялася віл сплати десятини, могла вибирати віросповідання (лютеранство, кальвінізм тощо), а відлучення від католицької церкви фактично втрачало сенс.

Водночас на сеймі 1562 - 1563 рр. шляхті вдалося послабити майнове становище магнатів. Після ухвалення сеймом рішення про "екзекуцію майна" всі передані під заставу або подаровані (після 1504 р.) королівські землі магнати мали повернути. Передбачалася також фіскальна реформа, шо стосувалася держателів королівських маєтків. Надалі вони мали отримувати тільки п'яту частину щорічного прибутку, а решта надходила до державної скарбниці. До того ж четверта частина цих коштів ("кварта") призначалася на утримання найманого ("кварцяного") війська.

Домігшись бодай часткового задоволення своїх вимог, шляхта почала поступово відходити від протестантизму й повертатися до лона католицької церкви. Водночас польський католицький клір перейшов у рішучий наступ на прихильників Реформації, чому сприяли постанови Тридентського собору 1563 р., спрямовані проти протестантів. В авангарді контрреформа ційного наступу були єзуїти, які з'явилися в Польщі в 1564 р.

Берестейська унія – це об’єднання православної і католицької церкви з ініціативи частини українського православного духовенства при підтримці польських єзуїтських кіл. Українське духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство – отримати місце в цехах, магістратах, судах. Берестейська унія мала також політичні мотиви: тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви.

Основна ідея Берестейської унії – рівноправне об’єднання двох християнських церков, збереження православних обрядів, національної мови, зрівняння прав католиків і православних. Внаслідок унії греко-католицька церква підпорядковувалась могутньому і авторитетному Риму, відкривала шлях до цивілізованої Європи, частково рятувала українське православ’я від повного окатоличення в Речі Посполитій, а в ХІХ-ХХ ст. рятувала і зберігала українство від повної полонізації і русифікації. Проте не все духовенство згодилось на унію. Берестейська унія та опозиція проти неї розкололи суспільство на три церкви: православну, католицьку і уніатську (греко-католицьку), розділили пізніше українські землі на лівобережні і правобережні; поляки використовували унію для повного окатоличення українців, посилення феодального, національного гніту. Це не могло не привести до великих кривавих повстань, до визвольної війни українського народу в середині XVII ст.