54 Виробнича програма з рослинництва,зміст і послідовність розробки

Обґрунтування виробничої програми з рослинництва охоплює планування використання земельних угідь і підвищення їхньої родючості, структури посівних площ, урожайності, виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація).

Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді. При цьому послуговуються чинним законодавством України щодо власності на землю, її оренди, землеволодіння та землекористування [5, 6, 7, 10, 13, 19, 23]. У балансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебувають на перше число планового року у власності або в користуванні підприємства. Наводять також дані про площу розпайованих між суб’єктами приватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду, і про грошову оцінку земельних угідь.

Плануючи трансформацію земельних угідь (переведення їх з одного виду в інший), виходять з конкретних внутрішніх і зовнішніх умов господарства. В одних випадках передбачають можливе збільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів, ягідників, виноградників, хмільників і тутових насаджень) за рахунок менш продуктивних пасовищ і сіножатей чи освоєння площ, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві (болота, піски, чагарники та ін.), усунення дріб­ноконтурності ділянок орних земель та кормових угідь.

З метою збереження і підвищення родючості ґрунту господарства планують:

-проведення культуртехнічних робіт, що включають зрізування і розкорчовування чагарників і пнів, збирання і вивезення каміння, зрізування і розробку купин, фрезерування, засипання ям і вимоїн

- докорінне поліпшення земель, створення культурних пасовищ на раніше поліпшених землях, створення зрошуваних сіножатей, пасовищ і обгороджуваних пасовищ;

-рекультивацію земель.

- комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів

-внесення органічних добрив, у тому числі гною і компостів. Планують також заготівлю торфу для виготовлення компостів і на підстилку худобі;

-хімічну меліорацію. За наявності кислих і солонцюватих ґрунтів на підставі даних агрохімічного аналізу розробляють план їх вапнування та гіпсування.

З усіх зазначених напрямів планують не тільки обсяги робіт зі збереження й підвищення родючості ґрунтів, а й витрати планового року на їх виконання, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету. Використання бюджетних асигнувань на виконання робіт з підвищення родючості ґрунтів та захисту від водної та вітрової ерозії планують у межах виділених на цю мету сум відповідно до встановленого порядку фінансування.

Заходи боротьби з ерозією ґрунту і збереження його родючості передбачаються, крім окремих таблиць плану, ще й при обґрунтуванні систем обробітку ґрунту, складанні технологічних карт вирощування сільськогосподарських культур.

Прогнозуючи врожайність, а також аналізуючи її тенденції, користуються методом екстраполяції: знаходження наступних рівнів динамічного ряду за відомих попередніх.

Метод планування врожайності за середніми даними найбільшого застосування набув за адміністративно-командної системи і мав назву «від досягнутого рівня», але він неефективний в умовах ринкової економіки, оскільки не сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції.

Тому в останні роки в господарствах усе частіше застосовують нормативний метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню врожайність) та її тенденції за останні роки і встановлюють певний процент приросту, можливий унаслідок змін у факторах урожайності.

При плануванні посівних площ сільськогосподарських культур на підприємстві виходять з:

-потреби в конкретних видах продукції рослинництва;

-конкурентоспроможності (ефективності) окремих культур;

-обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Рівень конкурентоспроможності визначають окремо щодо товарних і кормових культур. Перші оцінюють, як правило, за такими показниками: рівень рентабельності виробництва продук­ції, вихід валового або чистого доходу

Необхідність урахування у процесі планування посівних площ обмежень у сівозмінах випливає з чітких вимог щодо чергування культур.

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і вагових норм його висіву. Якщо при складанні річного плану господарства можна користуватися усередненими для культур нор­мами висіву насіння, то в планах госпрозрахункових підроз­ділів, робочих планах з проведення посіву застосовують індивідуальні норми. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо.

Норму висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів з урахуванням господарської придатності насіння. Вагову норму висіву насіння обчислюють за формулою:

,

де Н — вагова норма висіву, кг/га; А — маса 1000 зерен, г; К — кількість насінин, що зійдуть на 1 га, млн шт.; Ч — чистота, %; С — схожість насіння, %.

У плані передбачають створення в необхідних розмірах відновлювального страхового фонду насіння в розмірі 10—15 % загальної потреби насіння ярих культур.

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарські підприємства застосовують розроблені науково-дослід­ними установами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витрат добрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту, фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці норми мають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, забезпечити виробництво доброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту, запобігати шкідливій дії добрив на довкілля і якість продукції.