29. В чому полягає зміст коперніканського перевороту Канта у філософії?

Своєрідний «коперніканский переворот», зроблений И. Кантом, полягав у тому, що він запропонував перемістити центр розгляду (подібно тому як Н. Коперник перемістив центр світу) з того, «що пізнається» (предмета пізнання), на те, «за допомогою чого і як пізнається» (пізнавальні здібності людини). Розглядаючи питання створення гносеології, що відповідає критеріям науковості, И. Кант все робив відповідно до духу епохи. Сутність коперніканського перевороту здійсненим Кантом у ф.: 1) новий підхід до пізнання, в якому акцентується увага на специфіці пізнаючого суб’єкта, тим самим здійснюється перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта; 2) пізнання розгляд. Кантом як діяльність по створенню інтелектуальної взаємодіїлюдини зі світом; Людина пізнає світ в тій мірі, в якій здатна ставити запитання щодо природи, вибудувани гіпотези та різні раціонал. форми; 3) ф. можлива як критика пізнавальних здібностей людини, тобто визначення меж і можливостей наукового пізнання та творчих здібностей людини; 4) завдяки Канту відбувся поділ буття на світ природи, де діє необхідність та світ людини, де діє свобода. Це обумовило розгляд активності суб’єкта(людина постає творчою та діяльною) та історії як способу людського буття. Розглядаючи теорію пізнання, аналізує основні пізнавальні здібності людини: чуттєвість, розсудок та розум. Приділяє важливе значення апріорним формам людського пізнання, якими він називає категорії – логічні форми мислення, які забезпечують отримання знання, що х-ться загальністю і необхідністю. До категорій кант відносить к-ть, якість, відношення, модальність.

30. Охарактеризуйте протиріччя між методом і с-мою Гегеля.

Видатним представником ньому кл фил є Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Народився в Штутгарте в 1770м у родині великого чиновника. Вивчав фил і телеологію в Тюбингенском ун. Після його закінчення некіт час працював будинок учителем. У 1801 м зашитил докторську і став проф Иенского ун. Першою видатною працею Г явл ео "феноменологія духу" (1806) У 1818 м Г був запрошений у Берлінський ун, де він працював проф і навіть ректором.

Тотожність буття і мислення - вихідний пункт навчання Гегеля.

На об'єктивно ідеаліст основі він розвив навчання про задо і категоріях діалектики, вперше в систематизованому виді розробив осн принципи діалект логіки і покритикував метаф спосіб мислення, що панував як у идеалис так і мат плинах фил. Кантовской речі "самої по собі" він протиставив диал принцип : сутність виявляється, явище істотне. Гегель затверджував, що категорії суть об'єктивні форми дійсності, в основі кіт лежить світовий розум, абс ідея або світ дух. Це - діяльний початок, що дав імпульс до виникнення і розвитку світу. Діяльність абс ідеї полягає в мисленні. Ціль - у самопізнанні. У проц самопізнання розум світу проходить 3 етапи : перебування що самопізнає абс ідеї в її власному лоні, у стихії чистого мислення ( логіка, у кіт ідея розкриває свій зміст у системі категорій і законів діалектики); розвиток ідеї у формі інобуття у виді явищ природи (розвивши не сама природа, а лише категорії); розвиток ідеї в мисленні й в історії людства (історія духу). На цьому останньому етапі абс ідея повертається до самої себе й осягає себе у формі челов свідомості і самосвідомості.

31.Зміст,сутність антроп. Матеріалізму Фейєрбаха?

Філософська система Л.А.Фейербаха закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність. Головною справою життя і ф Фейербаха була критика релігії. Фейербах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного. На його думку, філософія є наукою, вираженням ідеї науки, втіленням духу науки як такої, незалежно від будь-якого конкретно визначеного її предмета. А теологія (релігія) завжди переслідувала філософію, оскільки остання підносить людину до рівня Всесвіту. Теологія, з точки зору Фейербаха, є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи, тому і людина в ній завжди перебуває поза природою. Філософія розглядає закони моралі через моральні відносини як категорії і закони духу, а теологія вважає їх заповідями Бога. Фейербах наголошує на двох необхідних умовах у підході до критики будь-якої релігії: по-перше, заперечення наявності у людини будь-яких природжених релігійних ідей та почуттів; по-друге, не можна погодитись також і з тими, хто вважає релігію випадковим явищем, позбавленим глибоких психологічних коренів. Ключ до правильного розуміння сутності релігійних уявлень, з його точки зору, слід шукати в умовах життя людей та в своєрідному їх заломленні у свідомості людини. Проте більшою мірою Фейербах зосереджує увагу і вбачає своє завдання в тому, щоб показати, як виникає релігійна психологія, по-чуття, релігійні переживання. Фейербах поділив релігії на природні, характерні для раннього періоду розвитку суспільства, специфічною рисою яких є культ явищ природи, та духовні, що обожнюють духовні властивості людини. ідображається також і бажання людини бути незалежною, вільною, щасливою. Прагнення до щастя, вважав Фейербах, є глибинною основою релігії. Метод Фейербаха привів його до висновку, що ключ до розуміння релігії слід шукати в природі людини, в її потребах, інтересах, бажаннях, прагненнях. Він пропонує людству "нову релігію", засновану на почутті,

32. Розкрийте основну проблематику та вихідні принципи філософії марксизму.

До лівого крила молодогегельянців належали також Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), творці марксизму. Марксизм — ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного су­спільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм). Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістич­них теорій (Томас Мор, Томмазо Кампанелла, Клод Сен-Сімон (1760-1825), Шарль Фур'є (1772-1837) та ін., які зображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною «відчуження» людини). Здійсни ти це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію. Філософією марксизму є матеріалізм, або, як його на­зивали в радянському марксизмі, діалектичний та істо­ричний матеріалізм, її творці під впливом Фейєрбаха по­долали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику (звідси назва «діалектичний матеріалізм», хоча в їх пра­цях такий термін відсутній). Вони поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ - створили істо­ричний матеріалізм, або

33. Проблема раціонального та ірраціонального в філософії хх ст.

Фiлософiя кiнця ХIХ — початку ХХ ст. в основному відiйшла вiд принципiв класичної філософії.Класична фiлосософія виходила iз головного принципу рацiоналiзму — з визнання розуму основою пiзнання та поведiнки людини, яка за своїми внутрiшнiми нахилами та здiбностями є розумною iстотою i усвiдомлює власнi можливостi, органiзовує своє життя на рацiональних засадах. Бiльшостi представникiв класичної фiлософiї властивi пiзнавальний оптимiзм, впевненiсть у тому, що рацiональне пiзнання є тiєю силою, яка згодом дасть змогу вирiшити всi проблеми, якi стоять перед людством.У першi десятирiччя ХIХ ст. дiалектичному вченню Гегеля намагаеться протиставити свое iррацiоналiстичне вчення про свiтову волю Артур Шопенгауер (1788—1860). За Шопенгауером, сутнiсть особи становить незалежна вiд розуму воля — слiпе хотiння, невіддiльне вiд тiлесного iснування людини, котра є проявом космiчної свiтової волi, основою та iстинним змiстом усього сущого. Фiлософія Шопенгауера була одним iз основних джерел “фiлософії життя” в якій найяскравіше виявилась ірраціоналістична абсолютизація.Прендставники: Ніцше, Дільтей, Бергсон... Пiсля виникнення фiлософського вчення марксизму, подал ьшого розвитку К.Марксом та Ф.Енгельсом загальної рацiоналiстичної орiєнтацiї класичної фiлософiї, її впевненостi в силi науки, прогресi, фiлософська думка прямує двома протилежними шляхами. З одного боку, вiдбувасться розширення сфери впливу марксизму, яке супроводжувалось подальшим розвитком його основних iдей та принципiв; з iншого —

35. Сцієнтизм та антисцієнтизм у ф хх ст.

Аналізуючи співвідношення філософії та науки, не можна обійти увагою явище сцієнтизму – уявленню про те, що єдиною істинною формою пізнання може бути тільки раціональне, наукове пізнання, причому в тому розумінні слова “наука”, яке застосовується щодо природознавства. За своє сутністю сцієнтизм (від англ. science – наука) применшує роль і значення всього, що не має суворо раціональної форми.

А.Г.Спіркін передає нарікання сцієнтистів на адресу філософії наступним чином : “Передусім сцієнтист закине філософії, що її істини недовідні й принципово не піддаються перевірці, що філософія не є точним знанням і навіть, навпаки, вона настільки неточна, що наближається в цьому розумінні скорше до мистецтва, ніж до науки…Чи можна сьогодні серйозно ставитись до філософського способу міркування, якщо кожному аргументу тут може з однаковою переконливістю бути протиставлений і контраргумент, якщо філософи не спроможні застосовувати у своїй області суворі наукові доказові і верифіковані методи, вироблені математикою та природознавством .

Сцієнтизм виник в результ НТР як некритична впевненість в здатності науки вирішувати всі соціальні проблеми, як ідеологія «чистої», ціннісно-нейтральної «великої науки». В якості ідеалу С. орієнтується перш за все на результати і методи природніх і технічних наук. Теоретичне вираження С. – технократичні концепції і неопозитивізм. Якщо технократичні ідеї припускали перебудову економічного і політичного життя на основі наукового управління, ставили суспільне благополуччя в залежність лише від результ НТР, то неопозитивіська філос науки робила науку культурно-світоглядним зразком. Згідно С., всі види діяльності і типи знання зразкові тому, що копіюють науку. Наука – вища ступінь розвитку людського розуму, яку слід розповсюджувати на всі види діяльності і спілкування людей.

34. Охарактеризуйте характерні риси та основні напрямки філософії хх ст.

Одним з найбільш поширених на Заході й популярних в сер. ХХ ст.. філософських течій – екзистенціоналізм.

Завдання ф-ї згідно з екзистенціоналізмом, полягає в тому, щоб займатися питаннями суто людського буття.

2Філософська антропологія- течія, що виникла в 20-30 рр. ХХ ст.. й представлена такими філософами як М.Шелер, М.Ладман та ін. (Бачить і тлумачить людину поза її соц. Зв’язками та поза соціально-історичною зумовленістю її природи. Сутність людини бачить в її агресивності).

3До проблеми людини з самого початку почала звертатися й ф-ська течія позитивізму(Огюст Конт, Джон Міль)

(Висловлює сумнів у пізнавальній цінності ф-ї).

4Критичний раціоналізм по суті заперечує світоглядну ф-цію ф-ї, бо відкидає об’єктивну істину, визначаючи плюралізм істини, тобто суб’єктивний характер знання.

5Прагматизм поширений у США. Ця течія фіксує увагу на мінливості світу, його непостійності.

6Структуралізм абсолютизує структурний метод, намагаючись розкрити універсальні структури соц. реальності й мислення.

7Помітно поширенний серед сучасних ф-ських течій фрейдизм – теорія і методи психоаналізу.

36.Філ психоаналізу: основні представники та ідеї.

Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функці­онування людської психіки також і закономірності суспільного розвит­ку.

Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояс­нюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспек­ти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Засновником психоаналізу в його класичній формі був Зігмунд Фрейд. Психоаналіз З.Фрейда був спробою синтезу двох напрямків дослі­дження природи людини: 1) розкриття психічних поривань внутрішньо­го світу, смислу людської поведінки; 2) аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та й психічних реакцій. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філо­софське осмислення та тлумачення. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанція­ми: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідо­мості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мис­лення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйман­ням зовнішнього світу. Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогене­тичного закону.

Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував на роль філософського вчення, яке розкривало б та пояснювало поряд із механізмами функці­онування людської психіки також і закономірності суспільного розвит­ку.

Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояс­нюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспек­ти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Засновником психоаналізу в його класичній формі був Зігмунд Фрейд. Психоаналіз З.Фрейда був спробою синтезу двох напрямків дослі­дження природи людини: 1) розкриття психічних поривань внутрішньо­го світу, смислу людської поведінки; 2) аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та й психічних реакцій. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філо­софське осмислення та тлумачення. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанція­ми: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідо­мості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мис­лення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйман­ням зовнішнього світу. Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогене­тичного закону.