- •1.Походження української мови, її місце серед інших словянських мов. Українська літературна мова, її форми та функціональні стилі.
- •8. Лексика української мови з погляду походження. Основні шари лексики. Власне українська лексика; її характерні риси. Лексичні запозичення з інших мов.
- •10. Словотвір. Основні поняття словотвору: словотвірний тип, словотвірне значення, словотвірне гніздо. Способи словотвору. Конверсія.
- •12. Морфологія як учення про систему форм слова та засоби їх вираження. Частини мови як лексико –граматичні розряди слів. Принципи виділення частин мови. Загальна зарактеристика частин мови.
- •14.Граматичні категорії іменника,їх особливості.Лексико-граматичні розрядники.
- •18.Дієслово як частина мови. Система дієслівних форм.
- •19. Категорія часу дієслова. Категорія виду. Категорія стану дієслова. Історія форм минулого і майбутнього часів.
- •22.Синтаксис як розділ мовознавства. Типи синтаксичних одиниць, формальні та семантичні принципи їх виділення. Словосполучення, типи словосполучень.
- •23.Двоскладне речення, вираження предикативності в ньому. Семантико-граматична структура двоскладного речення. Поняття «члени речення» в сучасному синтаксисі.
- •26.Ускладнене речення. Основні різновиди ускладнених речень.
- •27.Всавні слова. Функції всавних слів: модальна та субєктивно-оцінна. Морфологічна співвідносність вставних слів. Вставлені слова, словосполучення, речення. Звертання.Функціональні типи звертань.
- •28.Складне речення як синтаксична одиниця. Основні класифікації складних речень. Складносурядні речення.
22.Синтаксис як розділ мовознавства. Типи синтаксичних одиниць, формальні та семантичні принципи їх виділення. Словосполучення, типи словосполучень.
Синтаксисом наз. розділ граматики, що вивчає способи поєднання слів у словосполучення і речення, а також будову та типи цих одиниць. Основними одиницями синтаксису є словосполученння і речення. Словосполучення – це мінімальне смислове і граматичне поєднання слів. Що виконують номінативну функцію.(деревяний стіл, писати листа).Реченням наз-ся мінімальна одиниця спілкуваеея, основною функцією якої є повідомлення. Синтаскис речення вивчає типи речень, їх будову, функціонування речення у мовленні. Словосполучення завжди має в своєму складі головне і залежне. Головним є слово від якого ставиться питання до іншого слова. На відміну від речення сл-ня не є одиницею спілкування. Не є словосполученнями сполучення підмета і присудка, однорідні члени речення(вільно й залежно), фразеологізми(пекти раків) Між словами у слов –ні можуть бути різні відношення, встановити які можна за допомогою поставленого від голякою частиною мови виражене головне слово.овного слова питання.Означальні відношення(добрий друг),обєктивні відношення(читати книгу), обставинні відношення(грати голосно).за будовою слов-ня под на прості (скл. з двох слів)та складні(мають більше двох компонентів)прочиттати цікаву книгу.Слов-ня под на типи в залежності від того. Іменникове(веселий відпочинок), дієслівне (виконувати доручення)прикметникове(повний гордості) прислівникове (високо над головами), числівникове(три подружки), займенникове(хтось з нас). Типи звязку : узгодження, прилягання, керування.
23.Двоскладне речення, вираження предикативності в ньому. Семантико-граматична структура двоскладного речення. Поняття «члени речення» в сучасному синтаксисі.
Двоскладні речення це речення, в яких наявні і підмет, і присудок. В односкладному речення є тільки один головний член речення. Відношення між підметом і присудком формують основну граматичну ознаку речення – предикативність, тобто віднесеність повідомлюваного у речення до дійсності. Предикативність віражається у граматичних категоріях способу, часу і особи. За своєю будовою речення поділяються на прості та складні, причому будова речення возначається за кількістю граматичних (предикативних центрів) Так, у простому реченні один граматичний центр.
25Неповні реченні. Нечленовані конструкції.
Неповними називаються речення у якому пропущений головний член речення чи другорядні члени які зрозумілі з контексту або ситуації(оставайся шукати батька, а я вже шукала). Пропуск головних чи другорядних членів не порушує смислової завершеності речення, і може бути як в поширених так і не в поширених, односкладних і двоскладних. Неповні речення под. на контекстуальні та ситуативні. Концептуальними наз речення пропущений член яких згадується у контексті(росте мій дім і я – із ним росте моя держава.) Ситуативними наз. неповні речення уяких пропущений член зрозумілий із ситуації. Еліптичні наз р-ня особливістю структури яких є відсутність дієсл. присудка який не встановлюють з контексту чи ситуації. Незважаючи на пропуск (еліпсис) гол. члена непотрібно крнтексту чи ситуації для його відновлення бо інформація передається вичерпно. (А москалі їй на зустріч, як один, верзами). Особливим типои еліптичних речень є спонукальні. Нечленовані конструкції. Передаються одним словом. Такі речення виражають ствердження або заперечення, емоційну оцінку, спонукання. Іх не можна вважати ні двоскладними ні односкладними, вони не мають окремих членів і не вик. Номінативну функцію. Вони вживаються у діалогічному мовленні і под – ся на такі типи: Стверджувальні слова речення(так, егеж, атож) Заперечні(ні)Питальні(добре,вірно. Невже, хіба) спонукальні(геть, марш,)Емоційно оцінні слова (хай йому цур).
