4. Референдум.

Референдум – голосування виборців, на якому вирішуються питання державного чи місцевого значення. Об-том волевиявлення є не л-на (кандидат), а конкрет.питання (законопроект..) Рез-ти реф-думу визнач-ся тільки за мажори тар.с-мою. Різновид реф-думу – плебісцит – опитування нас.про політ.долю тер., на якій воно проживає. Питання, які виносяться на референдум називаються формулою референдума, і можуть передбачати позит.чи негат.відповідь, а також вибір з декількох варіантів рішення. Приймається те ріш-ня, яке набрало найбільшу к-сть голосів. На реф-дум не можуть виноситися такі питання: - надзвичайного і невідкладного х-ру (напр..прийняття екстраординарних і термінових заходів по забезпеченню здор.і безпеки нас.); - які вимаг.спец.знань (напр..прийняття і зміни бюджету); - відповідь на які відомі наперед (напр..підвищення зарплати, зменш.податків); - питання про амністію і помилування; - питання про форсмування складу ор-нів держ.вл.і ор-нів місц.самовр. Класифікація реф-мів: - за тер.ознакою: 1. заг/нац. 2. регіональні. - Залеж.від змісту законопроекту: 1. конст. (прийн.чи внес.поправок у к-цію) 2. звичайні. - 1. обов. (к-ція встановл.перелік питань, які приймаються лише шляхом референдума) 2. факультативні (ріш.може бути прийняте й ін.шляхом). - за х-ром рішення, яке приймається: 1. імперативні; 2. консультативні; 3. стверджуючи (затверджується ріш.ор-нів вл.); 4. заперечні (відхиляючі). Можуть проводитися також реф-ми з питань зовн.п-ки. Так, в 1995 р.виборці Австрії, Швеції і Фінляндії виразили згоду на вступ цих д-в в Євросоюз, в Швейцарії в 2001 році б-сть гром-н виступили проти такого вступу. З-во про реф-думи встановл.заборону на проведення всенар.реф-мів в умовах війс.чи надзвич.стану. За заг.пр-лом не проводиться реф-дум по одному і тому ж пит.двічі, або може проводитися ч-з певний строк (Іспанія, Болгарія – 3 роки, Венгрія – 2 роки, Канада – 10 років). Як пр-ло реф-дум вваж.таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більше половини за реєстр.виборців, а ріш.приймається більшістю голосів від тих, хто взяв участь у голосуванні. В багатьох кр-нах за ост.час роль реф-думів зросла, так в 20ст. в Європі відбулося 101 реф-дум, в Азії – 18, в Амер. – 25, в Австрал. – 45, в Африці і Сході – 54. Є і кр-ни, в т.ч. демократичні, в яких реф-думи ніколи не проводилися (Голландія), в деяких кр-нах вони проводилися 1-2 рази за всю історію (Великобрит.). Бувають випадки, коли реф-думи проводяться в умовах значного тиску на психіку виборців та навіть в умовах насилля і погроз (в авторитар.режимах – в Пакистані особам, які не з’явились на вибори одобрити кандидатуру През-нта грозило тюрем.ув’язненя), мали місце і прийняття реакційних рішень реф-думом (в Гітлерівській Нім. в 1933р. по пит.виходу з Ліги націй, 1934 р.- по пит.суміщення посади през-нта з постом фюрера, 1938 р. – про принд.Австрії до Нім.). Батьківщиною реф-думів вваж.Швейцарія, де вони провод.найчастіше. Ініціатиів проведення реф-думу може бути: 1. парламентська (50 депутатів Парл-нту Венгрії), 2. урядова, 3. президентська (Франція) і 4. народна (500 тис.підписів виборців в Італії). Рез-ти реф-думу визначаються по різ. Напр.. в Італії для прийн.ріш.необх, щоб в голосуванні взяли участь більшість виборців і щоб за нього було зібрано більшість поданих голосів; в Данії пит.вваж.прийнятим, якщо число поданих голосів «за» більше ніж к-сть голосів «проти», але не менше 40% голосів, внесених в списки виборців; В Австрії ріш.вваж.прийнятим, якщо за нього проголос.більшість осіб, які взяли уч.в голосуванні. Для одобрення конст.питань необх.більша к-сть голосів для прийн.ріш, ніж для прийняття звичайних рішень, неконст.