1. Ґрунти та їх технічні властивості

Ґрунтами називають гірські породи, які залягають у верхніх шарах земної кори.

Розрізняють ґрунти зцементовані (скельні), що мають цупкий зв'язок між частинами (кристалічна градка), які складають гірську породу, та незцементовані, які складаються з раніш зруйнованих гірських порід. В залежності від розмірів частинок та їх взаємозв'язку незцементовані ґрунти розділяють на незв'язані (піщані) та зв'язані (глинисті). Види та характеристики всіх ґрунтів приведені в СНиПі та ЕНиРі на земляні роботи.

Якість та властивості ґрунту залежать від трудомісткості розробки та вартості робіт.

Кут природного укосу — це кут, утворений поверхнею насипа­ного грунту і горизонтальною площиною. Цей кут характеризується станом граничної рівноваги. Значення його залежить від кута внут­рішнього тертя, сил зчеплення та тиску верхніх шарів грунту. Прак­тично крутизну укосу земляних споруд визначають відношенням висоти укосу h до його закладання а: h/а=1/т, де т —кое­фіцієнт укосу. Крутизна укосів визначається будівельними нор­мами (табл.1 Збірника ДБН „Земляні роботи” ).

Щільність грунтів — це маса одиниці об'єму речовини грунту без пор. Щільність впливає на опір грунту копанню та на його несучу здатність.

Вологість — ступінь насичення грунту водою. Виражається від­ношенням маси води в грунті до маси твердих частинок. Так, грун­ти при вологості до 5% вважаються сухими, при вологості 5...30% — вологими, понад 30% — мокрими.

Зчеплення визначається початковим опором зсуву і зале­жить від виду грунту та ступеня його вологості.

Розпушуваність — здатність грунту збільшуватися в об'ємі при розробці, характеризується коефіцієнтами початкового та залиш­кового розпушування. Коефіцієнт початкового розпушування — це відношення об'єму розпушеного грунту до його об'єму в природно­му стані. Коефіцієнт залишкового розпушування — це відношення об'єму розпушеного грунту після його ущільнення до його об'єму в природному стані.

Класифікація ґрунтів по умовам розробки. Всі грунти групують та класифікують по умовам розробки (трудомісткості). Проф. А.Г.Домбровським запропоновано 6 груп: І та ІІ м’які та щільні (чорнозем, суглинок); Ш та ІV - дуже щільні (глини); напівскельні ґрунти; V та VІ - відповідно добре та погано спушені напіскельні та скельні грунти.

6.3.Типи опалубок і області їх застосування

Опалубка - це тимчасова допоміжна конструкція, що служить для надання необхідних форми, геометричних розмірів і положення в просторі конструкції, що зводиться (або її частини).

Опалубка складається з: опалубочних щитів (форм), що забезпечують форму, розміри і якість поверхні конструкції; кріпильних пристроїв, що забезпечують проектне положення опалубочних щитів і риштувань.

У форми, утворені встановленими в проектне положення опалубочних щитів, укладають бетонну суміш, де вона твердіє, перетворюючись в бетон заданої міцності. Після досягнення бетоном необхідної міцності, опалубку видаляють (розпалублюють).

Опалубка повинна відповідати наступним основним вимогам: вона повинна бути міцною, стійкою, не змінювати форми під впливом навантажень, виникаючих в процесі провадження робіт. Палуба (обшивка) опалубочного щита повинна бути досить щільною, в ній не повинно бути щілин, через які може просочитися цементний розчин. Опалубка повинна володіти оборотністю, тобто можливістю багато разів використовуватися. Чим вище оборотність опалубки, тим нижче її вартість, приведена до одиниці об'єму готової бетонної і залізобетонної конструкції. Конструкція опалубки повинна бути технологічною, тобто легко встановлюватися і розбиратися, не створювати ускладнень при монтажі арматури, а також при укладанні і ущільненні бетонної суміші.

У практиці вітчизняного масового промислового і цивільного будівництва відпрацьовані і успішно застосовуються опалубки різних конструкцій, з яких найбільш поширені наступні: розбірно-переставна - при зведенні масивів, підмурівків, стін, перегородок, колон, балок, плит покриттів і перекриттів; блокова - при зведенні крупнорозмірних конструкцій і їх фрагментів; об'ємно-переставна (тунельна) — при одночасному зведенні стін і перекриттів житлових і цивільних будівель; ковзаюча - при зведенні вертикальних конструкцій будівель і споруд великої висоти; горизонтально-переставна (катуча) — при зведенні лінійно-протяжних конструкцій; нез′ємна - при зведенні конструкцій без розпалублення, з елементами гідроізоляції, облицювання, утеплення.

Для виготовлення опалубки найчастіше застосовують деревину, фанеру, сталь, а в останні роки і пластмаси (пластик).

Раціональні комбіновані конструкції, в яких несучими і підтримуючими елементами служить метал, а як палуба, дотична з бетоном, пиломатеріали, водостійка фанера, деревно-стружкові плити, пластик. Досить широко в останні роки застосовують повністю металеву опалубку, яка забезпечує отримання рівної гладкої бетонної поверхні і має високу оборотність. Застосовувати її доцільно в тому випадку, якщо її можна використати не менш 50 разів.

Стальну опалубку, а також стальні елементи кріпильних і підтримуючих пристроїв для дерев'яних і комбінованих опалубок виготовляють на заводах металевих конструкцій або в механічних майстерних будівельних організацій.

Дощаті, фанерні, деревно-стружкові опалубочні форми, дерев'яні елементи риштувань і кріплень виготовляють в опалубочних цехах деревообробних комбінатів або в опалубочних майстернях.

Заготовлені централізовано елементи опалубки доставляють на об'єкт, що будується.

Білет № 7

1. Підготовчі та допоміжні процеси перед виконанням земляних робіт

2. Конструктивні особливості і методи улаштування опалубки різних типів (розбірно-переставна, блокова, об'ємно-переставна, ковзаюча, горизонтально-переставна, нез′ємна)