10. Конфронтація двох систем і менталітет радянського суспільства
«Оксамитові революції» кінця 80-х - початку 90-х років, саморозпуск Ради Економічної Взаємодопомоги, розпад СРСР на власні очі виявили метастази казарменого соціалізму, анахронізм імперської політики Кремля.
Вже в 1945 р. в СРСР готувалася нова ідеологічна війна, де головним супротивником були намічені США і Англія, а потім майже виключно американський імперіалізм. На перший план повернулася тематика, покликана показати переваги соціалістичного ладу, його переможну ходу до нових вершин, велич завдань подальшого підйому народного господарства. Починалося формування образу нового супротивника. Автор підкреслює всеосяжність ідеологічних заходів, задуманих і реалізованих під контролем партійно-державного апарату. Свого апогею вони досягли на зламі 40-50-х років. Твори, спрямовані на антиамериканську пропаганду, оперативно заповнили всі художньо-інформаційний простір СРСР - радіо, телебачення, кінотеатри, бібліотеки, книжкові магазини, театри. У результаті в суспільній свідомості укоренялся образ американця, американської культури, США в цілому як ворожих радянській людині, духовного життя СРСР, соціалістичним ідеалам.
Зіставляючи хід подій всередині СССР і на міжнародній арені, автор звертає увагу на те, що посилення гонки озброєнь, викликане змаганням двох систем, давалося СРСР набагато важче, ніж США. Причиною цьому були різні наслідки війни для обох країн, а також суттєва різниця їх економічних потенціалів.
2. Проблеми зовнішньої політики
Радянська дипломатія підійшла до закінчення другої світової війни, керуючись тими базовими засадами, початкові намітки яких були зроблені ще при Леніні, а потім поглиблені, розвинені і доповнені. Ними й визначалися всі основні напрямки політики радянської держави з самого його зародження і до закінчення другої світової війни.
Після закінчення війни склалася нова міжнародна ситуація. У той час як США значно посилили свої позиції, західні країни з табору переможців вийшли з війни з ослабленою економікою. Небувало зріс міжнародний вага СРСР, у той час як його економічне становище було сильно підірване. Тому в перший час у зовнішній політиці радянське керівництво намагалося створити образ СРСР як миролюбної держави, готового до пошукукомпромісів у вирішенні актуальних міжнародних проблем разом з колишніми партнерами по антигітлерівській коаліції.
Але так тривало недовго. Внутрішні процеси, а також кардинальні зміни в міжнародній обстановці супроводжувалися посиленням радянської правлячою верхівкою політико-доктринальних установок, що визначали конкретні цілі та дії радянської дипломатії, напрямки ідеологічної обробки населення.
У роки правління Хрущова і його прихильників теоретико-політичні принципи і норми, що визначали зовнішню політику СРСР, зазнали суттєвого осмислення і трансформації. На XX з'їзді КПРС Хрущов заявляє про можливість і бажаність тривалого і серйозного співробітництва між Сходом і Заходом. У новій програмі КПРС, прийнятій у 1961 р. підкреслювалося, що «мирне співіснування соціалістичних і капіталістичних - об'єктивна необхідність розвитку людського суспільства. Війна не може і не повинна служити засобом для вирішення міжнародних проблем ». У той же час «мирне співіснування, - говорилося в документі, - є основою мирного змагання між соціалізмом і капіталізмом в міжнародному масштабі і є специфічною формою класової боротьби між ними». На XXII з'їзді КПРС Хрущов піднімає питання про необхідність боротьби народів за звільнення від гонки озброєнь.
З приходом в 1964 р. до влади Л. І. Брежнєва і його команди у зовнішній політиці став віддаватися пріоритет завданню розширення рамок соціалістичної системи, а домогтися цього, як уявлялося, можна було перш за все завдяки зміцненню єдності соціалістичного табору. У цілому ж в роки брежнєвського правління залишалися в силі основні доктринальні та концептуальні новації у сфері зовнішньої політики, запропоновані раннє М.Хрущовим. У той же час з ім'ям Брежнєва пов'язана поява доктрини «обмеженого суверенітету».
До початку 70-х років СРСР наздогнав США за кількістю ядерних зарядів. У цей час, однією з головних концепцій, взятих на озброєння керівництвом обох країн, стала концепція ядерного стримування.
Починаючи з 1977 р. радянське керівництво починає робити кроки, спрямовані на обмеження гонки озброєнь. Однак домовленості з Заходом досягти не вдалося.
Стан справ у сфері міжнародних відносин докорінно змінилося в другій половині 80-х років, коли до керівництва країною прийшов М. С. Горбачов і його однодумці. Головними складовими повороту, здійсненого радянським керівництвом, стали:
- Відхід від абсолютизації класового підходу до всіх явищ міжнародного життя;
- Висунення на перший план завдання вироблення і втілення в життя нового політичного мислення.