35 Правова держава - поняття й основні ознаки

Правова держава - це держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає.

Ідея правової держави спрямована на обмеження влади (чинності) держави правом; на встановлення правління законів, а не людей; на забезпечення безпеки людини в його взаємодіях з державою.

Основні ознаки правової держави:

1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму" (Ш. Монтеск'є).

2. Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.

3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон. Принцип верховенства Конституції стосовно інших законів. В Основному Законі визначено головні принципи правової держави, тому інші закони мають конкретизувати основні положення Конституції й відповідати її засадовим принципам. 

Всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону.Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі (прямій протилежності права), повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність неправового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.

4. Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

5. Взаємна відповідальність держави й особистості:

особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.

6. Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.

7. Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.

8. Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права).

9. Незалежність засобів масової інформації – телебачення, радіо тощо. Якщо ЗМІ будуть підпорядковані винятково державі, людина виявиться обмеженою в праві мати власну думку й одержувати правдиву інформацію про події у суспільстві. За умов демократії ЗМІ виконують функцію „четвертої гілки влади”, якщо вони незалежні. В такому разі завдяки різним джерелам інформації, що висвітлюють різні позиції, людина має змогу сформувати власне ставлення і власну позицію. 

41 Поняття та юридична природа конституції. Термін "конституція" (від лат. constitutio - встановлення, устрій) відомий ще за часів Давньої Греції і Стародавнього Риму. Нині під конституцією розуміють систему загальнообов'язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою - з іншого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством. Конституція в сучасному світі є невід'ємним атрибутом держави, ознакою її суверенності.

У науці конституційного права прийнято розрізняти поняття конституції у матеріальному та у формальному значеннях.

Під конституцією в матеріальному значенні розуміється здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні права і свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форми державного правління і державного устрою, основи організації центральних і місцевих органів державної влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державні символи і столицю. Назване вище коло відносин саме і становить предмет конституційного регулювання.

Конституцією у формальному значенні іменується єдиний акт або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів. Конституція в даному значенні - це свого роду закон законів.

Конституція України являє собою єдиний кодифікований акт, що закріплює засади організації державної влади в Україні, регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивіда і має найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України).

Найвища юридична сила Конституції України проявляється в тому, що:

по-перше, її норми мають пріоритет (верховенство) перед нормами інших (звичайних) законів, а тим більше перед актами виконавчої влади та іншими нормативними актами, що діють на території України. Верховенство Конституції поширюється також на міжнародні договори, про що свідчить положення статті 9 Конституції, згідно з яким "укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до КОНСТИТУЦІЇ України";

по-друге, норми інших законів та підзаконних актів мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). Будь-який акт, що суперечить Конституції (за змістом чи за формою), мас бути визнаний недійсним. Найвища юридична сила Конституції У країни забезпечується особливим порядком внесення змін до неї та особливою охороною Конституції, вирішальна роль у якій належить конституційному правосуддю.

Структура Конституції України. Це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядок об'єднання однорідних конституційних норм у певні комплекси - розділи та послідовність їх розташування.

Юридична функція Конституції України полягає в тому, що вона є основним законом країни, який має найвищу юридичну силу і є головним джерелом права і всієї правової системи України.

До юридичної (правової) функції Конституції України відносять установчу, регулятивну, системотворчу, правоохоронну функції та деякі інші.

Установча функція Конституції України полягає в тому, що в ній знайшли своє закріплення найважливіші політичні та соціально-економічні інститути держави та суспільства. Прикладом установчого характеру може бути закріплення в Конституції України існування таких інститутів, як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 85). Вищої ради юстиції (ст. 131), Конституційного Суду України (розділ XII) та ряд інших.

З точки зору ознак Конституції України як правового документу її юридичними властивостями є те, що:

1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію;

3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності;

5. Існує досить складний механізм реалізації Конституції, оскільки її дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому; на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні реалізації конституційних норм.