14. Філософія т.Гоббса. Його вчення про державу

Універсальну концепцію “порядку” представив знаменитий англійський філософ Томас Гоббс (1588 – 1679). Славу та визнання Т.Гоббсу приніс написаний у Парижі й виданий у Лондоні 1651 році знаменитий «Левіафан, або Матерія, форма та влада. держави церковної та громадянської». «Левіафан» Т.Гоббса сьогодні розглядають як одну з перших фундаментальних праць, на ідеях якої грунтувалися і з якої виходили концепції «громадянського суспільства» та «правової держави». «Левіафан» – це міфічне біблійне страховисько, іменем якого Гоббс назвав «державу», підкреслюючи тим самим всесилля цієї соціальної інституції – своєрідного «земного Бога», що повністю підпорядковує собі як окрему людину, так і цілий народ. Держава, на думку філософа, має земне (природне), а не божественне походження, її необхідність зумовлена природою людини, потребою жити суспільно за наявності різноспрямованих егоїстичним інтересів, потреб, пристрастей, властивостей та сил кожного окремого індивіда. Людина, вважав Т.Гоббс, посідає проміжне місце між природою та суспільством. Усі люди від природи є рівними. Проте різниця у вихованні та «тілесній будові» породжує в них неоднакові прагнення. Це, у свою чергу, викликає суперництво, ворожість. Громадянську війну Т.Гоббс розглядав як «хворобу держави», за якою слідують шаленство, розклад, занепад. Філософ звеличував цінність громадянського миру й засуджував революції та бунтівні заколоти як руйнівні чинники соціальності. Т.Гоббс був переконаний, що вся влада в державі має належати правителю – і законодавча, і виконавча, і судова, і зовнішньополітична. Будь-який поділ влади, на думку філософа, неминуче призводить до непорозумінь, суперечок та громадянської війни.

14. Раціоналізм Декарта.

Центральним поняттям раціоналістичної метафізики є поняття субстанції, корні якого лежать в античній онтології. Створений світ Декарт ділить на дві частини субстанцій – духовні і матеріальні. Головна ознака духовної субстанції – це неділимість, важлива ознака матеріальної – ділимість без кінця. Тут Декарт відтворює античне розуміння духовного й матеріального початку, розуміння, яке в основному унаслідувалось з середньовіччя. Таким чином, основні атрибути субстанцій – це мислення і протяжність, інші їх атрибути виходять із цих перших: уява, почуття, бажання . Нематеріальна субстанція має в собі, за Декартом, ідеї, які притаманні їй з самого початку, а не набута з досвідом. саме Декарту належить ідея створення єдиного наукового метода, який він назвав "Універсальна математика" і з допомогою якого Декарт вважав можливим побудувати систему науки, яка може забезпечити людину господарюванням над природою. А те, що саме господарювання над природою є кінцевою ціллю наукового пізнання, в цьому Декарт цілком згоден з Беконом. Метод, як його розуміє Декарт, має перетворити пізнання в організовану діяльність, звільнивши його від випадковості, від таких суб’єктивних факторів, як спостережливість чи гострий розум, з одного боку, удача і щасливий збіг обставин, з іншого. Наукове знання, як його передбачає Декарт, – це не окремі відкриття, з’єднані поступово в деяку загальну картину природи, а створення загальної зрозумілої сітки, у якій вже не складає ніяких труднощів заповнити окремі вічка, а саме знайти окремі істини. Процес пізнання перетворюється в свого роду поточну лінію, а в останній, як відомо, головне – безперервність. Ось чому безперервність – один з найважливіших принципів метода Декарта.

Декарт виявився одним із творців класичної механіки.