Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
менеджмент шпори.doc
Скачиваний:
16
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
5 Мб
Скачать
☆

43. Зміст функції “мотивація”. Співвідношення категорій “потреби”, “спонукання”, “дії” в моделі процесу мотивації. Внутрішнє й зовнішнє винагородження як інструменти мотивації.

Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації. Отже, ефективна реалізація функції мотивації потребує:

  1. усвідомлення того, що спонукає працівника до праці;

  2. розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації.

Психологія і соціологія розглядають спонукання як поведінкове виявлення потреб, сконцентрованих на досягненні цілей.

Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами.

Потреби поділяють на: потреби першого роду (первісні), які за своєю сутністю є фізіологічними (потреби в їжі, сні тощо); потреби другого роду (вторинні), які носять соціально - психологічний характер (потреби в повазі, владі, визнанні заслуг тощо).Потреби першого роду закладені в людину генетично, а другого – є наслідком її соціальної життєдіяльності.

Потреба, яка реально відчувається людиною, викликає у неї прагнення здійснити конкретні дії, спрямовані на задоволення цієї потреби. Такий процес і являє собою спонукання.

Отже, спонукання – це потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій. При цьому конкретні дії людини розглядаються як засіб задоволення потреби.

Потреби викликають у людини бажання (прагнення) до їх задоволення. Тому сутність мотивації у організації зводиться до створення умов, що дозволяють працівникам відчувати, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечує досягнення цілей організації.

Інструментом спонукання людей до ефективної діяльності є винагородження. В теорії управління під винагородженням розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини. При цьому розрізняють два типи винагородження:

  1. внутрішнє – його дає сама робота, її результативність, змістовність, значущість тощо;

  2. зовнішнє – його працівник отримує від організації (зарплата, просування службою, пільги, привілеї тощо).

44. Основні положення теорії “ієрархії потреб” а. Маслоу (базові тези, характеристика та ієрархія потреб, основні висновки).

Тези теорії:

  1. потреби людини мають ієрархічну структуру (пріоритетність) - див. рис. 7.2;

  2. поведінка людини визначається найсильнішою на даний момент потребою;

  3. найсильніша потреба визначає поведінку людини до моменту її задоволення;

  4. за одночасного існування кількох сильних потреб домінують потреби нижчого рівня.

Потреби: 1) Фізіологічні; 2) В безпеці; 3) У належності; 4) У повазі 5) У самореалізації

Це означає, що потреби задовольняються в певному порядку: потреби нижчого рівня мають бути в прийнятному ступені задоволені, перш ніж для даної людини стануть істотно важливими потреби більш високого рівня.

Потреби першого порядку (фізіологічні, базові) пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо). Такі потреби задовольняються через систему оплати праці.

Після прийнятного у певному суспільстві задоволення базових потреб для даного працівника набувають значення потреби наступного рівня – потреби у безпеці. Такі потреби означають, що базові потреби задовольнятимуться і надалі. Способами задоволення таких потреб можуть бути: пенсійна система; страхування; права, що забезпечуються трудовим стажем, членством у профспілках тощо.

Далі потреби задовольняються в такій послідовності:

  • потреби в належності - це потреби об’єднуватися з іншими людьми (належність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо);

  • потреби в повазі - потреби в задоволенні самолюбства людини (усвідомлення особистих досягнень, компетенції і визнання іншими людьми);

  • потреби в самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, в зростанні як особистості.

Сучасні західні фірми загалом задовольняють соціально визнані базові потреби і потреби у безпеці своїх працівників.

Задоволення потреб вищих рівнів західні фірми вирішують шляхом:

  • створення атмосфери, що поліпшує міжособові контакти працівників організації;

  • підтримка виникнення неформальних груп в організації;

  • делегування підлеглим додаткових прав і повноважень;

  • організації курсів з навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації кадрів;

  • знаходження можливостей задоволення вищих потреб працівників за межами фірми.