4. Роз’яснення суду стосовно обов’язковості тимчасових заходів.

Німеччина зазначала, що тимчасові заходи, визначені Міжнародним судом , повинні відповідно до положень Статуту ООН та Статуту суду виконуватись обов’язково.

США аргументувало свою незгоду двома факторами: до страти залишалось дуже мало часу та те, що США є федеративною республікою з розмежуванням компетенції між відповідними штатами і вони ніяк не могли виконати постанову суду.

Також США зазначили, що постанови Міжнародного Суду ООН не мають імперативного характеру, а носять рекомендаційний характер, обґрунтовуючи свою позицію пунктом 1 ст.41 Статуту Суду та ст..94 Статуту ООН.

Суд відмітив, що спір між сторонами з приводу цієї вимоги потребує тлумачення ст..41.

Суд здійснює тлумачення відповідно до ст..31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року.

Суд приходить до висновку, що текст ст.. 41 на французькій мові сформульований дещо інше ніж текст ст..41 на англійській мові. І відповідно з точки зору США, які використовували англійський варіант тексту, рішення прийнятті на підставі ст..41 не мають обов’язкової сили.

Суд приймаючи до уваги той факт, що первинним був текст на французькій мові та порівнюючи два тексти, що не співпадають між собою, суд зазначив, що відповідно до ст.. 111 Статуту, французький та англійський тексти є «рівно автентичними». Відповідно до пункту 4 ст.33 Віденської конвенції про паво міжнародних договорів: «… якщо порівняння автентичних текстів виявляє розбіжності, які не можна усунути на підставі загального правила тлумачення та додаткових засобів, визнається те значення, яке найкраще узгоджує ці тексти. Суд встановив, що відповідні заходи повинні мати обов’язковий характер в тому ступені, в якому це повноваження обґрунтовується необхідністю: коли того потребують відповідні обставини; забезпечувати права сторін, які будуть визначені в остаточному рішенні Міжнародного Суду.

Суд дав роз’яснення стосовно ст..94 Статуту ООН:

«…1. кожний член Організації зобов’язується виконувати рішення Міжнародного Суду по тій справі, в якій він є стороною.

2. на випадок, якщо будь – яка сторона в справі не виконає зобов’язань, передбачених щодо неї рішенням суду, друга сторона може звернутися до Ради Безпеки, яка може, якщо визнає за необхідне, здійснити рекомендації чи вирішити питання про застосування заходів для звернення рішення до виконання…»

Міжнародний Суд відповідно роз’яснив, що до категорії «рішення Міжнародного Суду» відносяться не тільки остаточні рішення суду, а й постанови про призначення тимчасових заходів. Також суд визначає обов’язковий характер тимчасових заходів.

5. Обґрунтоване рішення суду.

• Суд встановив, що не повідомивши Карлу та Вальтеру Лагранд одразу після їх арешту про права, які вони мали відповідно до пункту 1 b ст..36 Віденської конвенції про консульські зносини, і позбавив тим самим Німеччину можливості своєчасного надання зазначеним особам допомоги, яка передбачалась Конвенцією, США порушили своє міжнародно – правове зобов’язання перед Німеччиною та братами Лагранд відповідно до пункту 1 ст.36 конвенції.

• Суд встановив, що не зважаючи на зазначення в конвенції права, на перегляд і повторний розгляд обвинувальних вердиктів та вироків, винесений братам Лагранд, після того, як були виявлені порушення, США порушили зобов’язання перед Німеччиною та братами Лагранд відповідно до пункту 2 ст..36 Віденської конвенції.

• Суд встановив, що не здійснив всі необхідні заходи щодо забезпечення того, щоб Вальтер Лагранд не був страчений до винесення остаточного рішення Міжнародним судом в даній справі, США порушили зобов’язання, передбачені постановою суду від 3 березня 1999 року стосовно визначення тимчасових заходів.

• Суд прийняв до уваги взяте США зобов’язання щодо забезпечення здійснення відповідних заходів, які необхідно реалізовувати для виконання зобов’язання США відповідно до пункту 1 b ст..36 Віденської конвенції, і вказав, що зазначене зобов’язання повинно розглядатись, як задоволення вимоги Німеччини стосовно гарантій запобігання прояву подібних ситуацій в майбутньому.

• Суд встановив, якщо громадян Німеччини і надалі засуджуватимуть до найвищої міри покарання, при цьому будуть порушуватись їхні права передбачені пунктом 1 b ст..36 Віденської конвенції, США повинні надавати дозвіл на перегляд і повторне винесення обвинувальних вердиктів та вироків, беручи до уваги порушення прав.

Отже, всі вимоги Німеччини були задоволені і відповідні вимоги США були відхилені.

Особливу увагу слід звернути на не співпадаючу окрему думку судді Нігеру Ода, який представляв Японію та відповідно голосував проти всіх пунктів остаточного рішення крім двух. Суддя Ода зазначає 5 проблем, які вплинули на його думку: по – перше, що США самі визнали порушення пункту 1 b ст..36 Віденської конвенції; по – друге, він не бачить зв’язку між порушенням Конвенції та винесенні смертного вироку; по – третє, невиконання постанови суду від 3 березня 1999 року ніяк не пов’язано з порушенням конвенції; по – четверте, повинен визначатися однаковий правовий режим громадянам Німеччини та США; по – п’яте, суд допустив змішування прав, передбачених конвенцією та прав, якими наділяються іноземці.