13.Розвиток міжнародних економічних відносин на початку 20 ст.

На початку XX ст. сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов'язана з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Він став формою усталених зв'язків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві доріг остаточно утвердилися як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв'язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислове розвинені й економічно відсталі країни.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці (МПП) зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Переважною формою МПП була міжгалузева предметна спеціалізація.Набула розвитку така форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. Провідною і найстарішою формою світогосподарських зв'язків була міжнародна торгівля, до якої були залучені всі незалежні та колоніальні країни. Отже, світовий товарообмін перевищував темпи зростання виробництва. Ця тенденція була властива для зовнішньої торгівлі промислове розвинених країн, світу.

Провідну роль у світовій торгівлі займала Великобританія. Частка торгівлі та транспорту в національному доході постійно зростала: з 1871 p. -- 22% до 27,5% в 1907 p. Це можна пояснити наявністю значної кількості товарів внаслідок промислового перевороту, що почався швидше, ніж в інших країнах; існуванням колоніальної імперії; індустріалізацією в Європі та США; низькою вартістю товарів; великим торговим флотом, тоннаж якого становив 21 млн. т з 49 млн. т загального тоннажу світового флоту.

Негативно вплинув на Великобританію режим торгової політики світового ринку. З європейських країн лише Прусія, а потім об'єднана Німеччина у перші роки свого існування проводили політику вільної торгівлі, оскільки були зацікавлені в експорті сільськогосподарської продукції з Великобританії. Французький уряд підвищував протекціоністські мита. США неодноразово приймали акти протекціоністського характеру, які збільшували кількість товарів, обкладених митом, і його розміри. Всі країни, крім Великобританії, проводили політику аграрного протекціонізму. Із зростанням світового товарообороту частка Великобританії скорочувалася: в 1900 p. -- 19,5, в 1913 р-- 15,5%. Німеччина досягла неабияких успіхів у зовнішній торгівлі. У 1913 р. її зовнішньоторговий оборот оцінювався в 20,7 млрд. марок. У США динаміка зовнішньої торгівлі за 1870--1913 pp. зросла в 5,3 раза. Визначальним було швидке зростання експорту порівняно з імпортом (за 1870--1913 pp. відповідно 6,5 і 4,1 раза), а також із обсягом промислового виробництва, тобто промисловість США почала працювати на експорт. Франція за обсягом зовнішньоторгового обороту займала друге місце після Великобританії. Для Японії було характерним велике зростання обсягу зовнішньої торгівлі: за 1870--1913 pp. в цілому -- в 28 разів, експорт -- у 46,3, імпорт -- в 21,6 раза. Відбулися зміни в структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був характерний обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикатів у експорті всіх європейських країн, США та Японії. Перше місце займала Великобританія -- 77,9% всього експорту в 1913 p., потім Франція -- 60,8, Німеччина -- 58,7%. Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною. У 1913 p. в усьому імпорті Великобританії частка сировини досягала 36%, Німеччини -- 56,1 %, Франції -- 58,7 %, США -- 53,2 %. Для світової торгівлі сільськогосподарськими продуктами був притаманний аграрний протекціонізм, який поглибився кризою 1875--1896 pp. Для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди. З розвитком міжнародної торгівлі дедалі більшого значення набув експорт капіталу. Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія.