6. Капітал підприємства та його сутність

Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть. Серед основних харектеристик, які формують економічну сутність капіталу, слід виділити такі:

• об’єкт економічного управління;

• об’єкт власності та розпорядження;

• об’єкт купівлі-продажу;

• джерело доходу;

• фактор виробництва;

• накопичена цінність;

• носій фактора ліквідності та ризику;

• інвестиційний ресурс.

Виступаючи носієм економічних характеристик, капітал в першу чергу є об’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні.

Як об’єкт власності та розпорядження капітал може виступати носієм усіх форм власності – індивідуальної, колективної та загальнодержавної. При цьому визначаються певні пропорції його використання, що відбивається у співвідношенні власного і позичкового капіталу.

Капітал як об’єкт купівлі-продажу формує особливий вид ринку –ринок капіталу, що характеризується попитом, пропозицією та ціною. Попит на капітал породжує прагнення до накопичення капіталу як інвестиційного ресурсу та фактора виробництва.

Потенційна здатність приносити доход є однією з основних характеристик капіталу. Прибуток на капітал виступає у формі відсоткового доходу, що отримують власники. Економічним підгрунтям відсоткового доходу є ефект використання капіталу як інвестиційного ресурсу або фактора виробництва. Розмір доходу на капітал, що отримує його власник, складає основу формування витрат на його залучення і використання в економічному процесі, і позначається терміном “вартість капіталу”.

Як фактор виробництва капітал характеризується певною продуктивністю. Вона визначається як визначення результату виробничої діяльності до суми виробничого капіталу.

Капітал, як накопичена цінність розглядається у формі запасів, сформованих в усіх секторах економіки. На підприємствах капітал як накопичена цінність характеризується запасом основних засобів, нематеріальних активів, ринкових цінних паперів, товарно-матеріальних оборотних активів тощо.

Рівень ліквідності капіталу визначається періодом часу, протягом якого інвестований капітал у певних його формах і видах може бути конвертованим у грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижчим є мотивний період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим більш високим рівнем ліквідності характеризується та чи інша форма його використання в економічному процесі. Поняття ризику тісно пов’язано з поняттям доходності капіталу в процесі його використання. Об’єктивний зв’язок між рівнем доходності і ризику використання капіталу носить прямопропорційний характер.

Наведені характеристики капіталу свідчать про багатоаспектність капіталу як економічної категорії.

Капітал підприємства формуєтьсяв в процесі як створення підприємства так і його функціонування, тобто (в процесі здійснення фінансово-господарській діяльності).

7.Класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства

Взагалііснуютьдвіосновніконцепціїтрактуваннясутностітакласифікаціївнутрішніхджерелфінансування. Перший підхід зорієнтований на метод нарахування (зіставлення нарахованих доходів та нарахованих витрат із відповідною корекцією), другий – на касовий метод (зіставлення реальних грошових надходжень та грошових видатків). Наявність різних підходів зумовлена тим, що доходи та витрати підприємства, які відображені у звіті про фінансові результати, як правило, не збігаються з грошовими надходженнями (видатками) у рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду.

Принцип нарахування: статті доходів і витрат враховуються та оцінюються в момент продажу активу або в міру надання послуг. Усі доходи і витрати установи, що відносяться до звітного періоду, мають відображатись у цьому ж періоді незалежно від того, коли були отримані або сплачені кошти.

За логікою методу нарахування, який переважає у вітчизняній практиці та у інших країнах, основними елементами внутрішніх джерел фінансування підприємств є такі:

– чистий прибуток;

– амортизаційні відрахування;

– забезпечення наступних витрат і платежів.

Ка́совий ме́тод — метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Зпоглядувикористаннякасовогопідходувеличинавнутрішніхджерелфінансуваннявокремомуперіодівідповідаєсальдовхіднихгрошовихпотоківвідопераційноїтаінвестиційноїдіяльностіпідприємстваівихіднихгрошовихпотоківурамкахопераційноїдіяльності. Принциповимєте, щопривнутрішньомуфінансуваннікапітал, якийбуввкладенийунеоборотнітаоборотні (завирахуваннямгрошовихеквівалентів) активи, вивільняєтьсяітрансформуєтьсявліквіднізасобиувиглядічастинивиручкивідреалізаціїтаіншихдоходів, якізалишаютьсянапідприємствіпіслясплативсіхподатків.