4.Укр. Літ. Байка є.Гребінка,л.Глібов.

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

Майстром української байки був Л.Глібов. Для його байок характерний досить широкий тематичний діапазон, органічне поєднання гумору і ліризму, глибока національна самобутність у тональності цього гумору і сатири, невичерпне мовне та образне багатство.

Є.Гребінка розробляв у байках суспільно-побутові та морально-етичні теми. До перших належить викриття несправедливості суду («Ведмежий суд»), здирства й кругової поруки чиновників («Рибалка»), сваволі владних («Будяк та Коноплиночка»). Автор стверджує, моральну вищість обычного народу над панами («Пшениця», «Ячмінь»). Ідея протилежності інтересів простих трудівників і панів розкрита в байках «Рожа да Хміль», «Школяр Денис», «Вовк і Огонь».

Гребінка, при всьому своєму лібералізмі і обдарованості, був досить далекий від радикальних гуртків того часу, не вельми виразний у національних своїх поглядах, дуже поміркований у соціально-політичних ідеях. Така ж і його байка»]. Тому в деяких творах він підніс продиктовану його просвітницько-реформістським світоглядом ідею гуманізації взаємин між панами і селянами.

У байках на морально-етичні теми Є.Гребінка засуджує хвалькуватість, чванство («Дядько на дзвіниці», «Ворона і ягня», «Могилини родини»), подружню невірність («Грішник»), егоїзм («Горобці та Вишня») тощо.

Твори Є.Гребінки становлять новий етап у розвитку української байки. У них виявилися такі риси просвітницького реалізму, як насичення соціальним і національно-побутовим змістом, викриття беззаконня й несправедливості, надія на перевиховання панства, звеличення моральних якостей простих селян, національний спектр.

Байкарську творчість Л.Глібова умовно поділяють на два періоди: перший - 50-ті - початок 70-х років (від публікації ранніх байок до виходу другої збірки), другий - з середини 80-х років і до смерті письменника

Тож байкарський доробок Л.Глібова у першу чергу потрібно оцінювати в контексті української літератури ХІХ ст. М.Бондар розглядає Л.Глібова як поета, який не сприйняв суб'єктивізм та індивідуалізовану самоусвідомленість романтиків, натомість цікавився формами «колективної всезагальності в первинних основах етнічного буття»

Одна з характерних ознак байкарського доробку Л.Глібова, яка відрізняє його від попередників, - посилений ліризм

Загалом у байках Л.Глібова дослідники вбачають елементи оповідання, пейзажного вірша, медитації тощо

Реалістичні байки Л.Глібова утверджували основи національної свідомості, художній світ його творів поставав «ілюзією, застосуванням порожнечі, чарівливим міражем, розгорнутим на місце нерозв'язної тоскної проблемності.

Отже, нова українська байка відтворила суспільне життя країни в його становому розшаруванні, окреслила соціальні проблеми, проти яких був спрямований її сатирично-викривальний пафос, звеличила моральність українського селянина, утвердила позастанову цінність людини.