5. Художньо-мовленнєва організація літературного твору. Засоби увиразнення мовлення художнього твору: тропи, стилістичні фігури.

Зовнішня форма - мовний рівень форми літературно-художнього твору.

Худ мовлення - підкреслено інди­відуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлюван­ня з розрахунком на естетичне враження.

Ознаки худ мовлення

виразність (завдяки синонімії): мовлення має логічну смислову точність, емоційність, індивідуалізованість

наявність синонімії.  Логічно-смислова точність , Емоційність, експресивність, Індивідуалізованість мовлення, яка виступає як вирішальна передумова і основна запорука його експресив­ності.

3 рівні людської мови:

1.звуковий (алітерація, асонанс, звукоповтори)

2. словесний (новотвори, синонімія)

3. синтаксичний

Засоби словотворчого увиразнення:

неологізми (загальномовні неологізми та індивідуально-авторські) 2. зарозуміла мова (такі новотворені слова і словесні вирази, значення яких через їх різку протиставленість узвичаєним словесним формам у більшості випадків важко піддається розумінню. з’яв у 20ст у рос футуристів)

Лексико-синонімічні засоби виразності – слова і форми, які відступають від звичайної норми звучання. 3 групи: 1) слова з історичним забарвленням: історизми, архаїзми. 2)слова іншомовного походження (варваризми, екзотизми, макаронічна мова, старослов’янізми. 3) стилістично-забарвлені слова: слова усного мовлення: діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми, просторіччя. Слова книжного мовлення: термінологіями, поетизми

Контекстуальні синоніми- слова та вирази, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них або, інакше кажучи, непрямому, переносному значенні. Н: лис, змія, лев (стосовно людини), голова (стосовно розумових здібностей людини) і т. д.

Троп – слова. Що вживаються в непрямому значенні. В основі тропу співвідношення двох явищ: Метафора, епітет, порівняння, гіпербола, літота, еронія, метонімія (:синекдоха(перенес на кількісній основі), антономазія(замість загального-власне), перифраз, евфемізм, асоціонізм.

Поетичний синтаксис(стилістичні фігури)

1.фігури, повяз з відхиленням від логіко-граматичних норм (інверсія, еліпсис, асендитон(безсполучниковість), полісиндетон, анаколуф.

2. повяз з відхиленням від логічно смислових норм оформленя фрази:

А)фігури повтору:

Прості: звукові(алітерація ,асонанс). Словесні: полісиндетон, тавтологія, плеоназм. Фразові: синтаксичний паралелізм

Композиційні:анафора (одинаків початок), епіфора (одинак кінець), анапіфора (кінець і початок однакові)

Фігури зіставлення: градація(посилення), ампліфікація(зіставл двох явищ), парономазія.

Фігури протиставлення: антитеза, оксюморон

3. повяз з комунік-логічних норм:риторичні

Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення

(Архаїзми, історизми, варваризми, старослов’янізми, діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми, просторіччя, термінологіями, канцеляризми та ін.).

Засобами лексико-синонімічного уви­разнення мовлення є слова та фор­ми слів у лексичному запасі націо­нальної мови, що відступають в узви­чаєної норми слововживання та слово-позначення, наприклад: хмариноч­ка, замість — хмара, злото — замість золото; іроплан — замість літак; пика — замість обличчя і т. д.

Експресивний ефект від уведення до тексту твору лексико-синонімічних засобів увиразнення мовлення ґрунтується на тому, що замість очікуваного читачем, звичайного для означення того чи іншого предмета слова автор підбирає таке синоніміч­не словесне означення, яке більш або менш різко контрастує з умовно-нормативним і в силу своєї неочікуваності може слугувати джерелом емоційного враження або посилювати його у читача. До слів, що становлять систему засобів лексичної синонімії, яка відступає від узвичаєних мовленнєвих норм, входять переважно слова, забарвлені належністю до маловикористовуваних, з тих чи інших причин, шарів лексичного запасу мови. Серед них можна виокремити: 1) групу слів з історичним за­барвленням; 2) слова іншомовного походження; 3) так звані стилістично забарвлені слова.

До слів з історичним забарвленням належать слова, які характеризують форми мовленнєвого спілкування, прийняті на певних історичних проміжках часу і з точки зору самого мовлення сприймаються як застарілі слова. Застарілі слова, що використовуються письменниками, у свою чергу, поділяються на архаїзми та історизми.

До групи слів іншомовного походження відносяться слова, запозичені з інших національних мов. Ці слова прийнято позначати термінами варваризм, макаронічна мова, екзотизм, старослов'янізм.

До стилістично забарвлених належать слова сучас­ної національної мови, вживання яких суттєво обмежене певною комунікативною сферою людських стосунків і в найбільшій мірі характеризує прийнятий у ньому мовлен­нєвий стиль. Такі слова сприймаються як стилістичні синоні­ми слів загальновживаних, тобто не обмежених переважною належністю до того чи іншого мовленнєвого стилю й викори­стовуваних усіма носіями мови в будь-яких формах мовлен­нєвого спілкування. В групу стилістично забарвлених слів виокремилися, по-перше, слова, що належать до специфічних форм усного мовлення. Це діалектизми, жаргонізми, профе- сіоналізми, арготизми (також: сленг і вульгаризми), які відпо­відно характеризують обмежену територіальними, вузько- соціальними, побутовими сферами своєрідність форм люд­ського спілкування. З іншого боку, до групи стилістично забарвлених слів входять слова, що визначають специфічні норми книжного мовлення. Це поетизми, термінологізми, канцеляризми, які відповідно характеризують своєрідність стилів художнього, наукового та офіційно-ділового мовлення.

Архаїзмами (від грец. архаіоі; — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас­ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється п'ять:

Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець.

Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска.

Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове.

Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різнять­ся однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний.

Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя).

В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою:

відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утри­мання» (І. Ле);

мовної характеристики особи, яка говорить, наприк­лад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький);

надання мові відтінку урочистості, схвильованої під­несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина)

створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський).

Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в худож­ніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржан­ня коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ. <...> Хоч як завзято натискали половці, хоч як підбадьорював їх Отрок, сам ідучи попереду й пускаючи стрілу за стрілою до руських панцирів, хоч бурею літав він з своїм бун­чуком від одного крила війська до другого — але стояла Русь, мов стіни святої Софії. Половецькі стріли застряга­ли в руських кольчастих телягах, списи ламалися об щити непроступним муром» (Л. Мосендз).

Варваризмами називаються слова іншомовного походження, які вживаються поряд зі своїми відповідниками в тій чи іншій національній мові, але остаточно не засвоюються нею. Порівняйте: «Стилістичним забарвленням відрізняються не ті іншомовні слова, які увійшли в мову, а ті, які вводяться в мовлення, ніяк його не збагачуючи, оскільки просто дублюють уже наявні в мові слова. Такі незакріплені в загальнолітературній мові одиниці отримали назву варваризми». В тексті твору варваризми передаються або мовою запозичення або ж відповідною національною мовою. Наприклад:

Скресались коні. Бій кипить довкола.

Горить землі простріляний квадрат.

Впав індіанець. Раптом... «Хау кола!»

А це по-індіанськи: «Здрастуй, брат!» (Л. Костенко)

Найчастіше, проте, варваризми використовуються у функції не підвищення, а комічного зниження декла­рованої теми. З цієї причини варваризми здебільшого вживаються з метою пародіювання.

Емоційний ефект від використання в тексті твору варва­ризмів пов'язаний насамперед з неповною зрозумілістю для пересічного читача їхнього значення, яке затримує на собі увагу і стимулює творчий потенціал людської фан­тазії. Тенденція до кількісного зростання числа вживаних варваризмів становить одну з характерних рис літе­ратури футуризму.

Інколи як особливий різновид варваризмів виокрем­люють так звану макаронічну мову, під якою найчастіше розуміють мову, надзвичайно густо пересипану варваристичними домішками, надмір яких перетворює її у своє­рідний жаргон. Макаронічна мова у класичному розумін­ні — це латина, пересипана вкрапленнями з мов романсь­кого походження, насамперед італійської та французької.

Дивіть­ся зразок макаронічної мови на бурсацький лад з поеми І. Котляревського «Енеїда» — суміш латини з українською, яка досить повно відтворює своєрідний колорит макаро­нічного стилю:

Еней, к добру з натури склонний,

Сказав послам латинським так:

«Латинус рекс єсть невгомонний,

А Турнус пессімус дурак.

Ікваре воювать вам мекум?

Латинуса буть путо цекум,

А вас, сеньйорес, без ума;

Латинусу рад пацем даре,

Пермітто мертвих поховаре,

І злості корам вас нема.

Один єсть Турнус ворог меус,

Сам, ерго, дебет воювать;

Велять так фата, ут

Енеус Вам буде рекс,

Аматі зять.

Щоб привести ад фінем беллюм,

Про що всіх сангвіс проливать?

Чи Турнус буде, чи Енеус,

Укажеть глядіус, вель деус,

Латинським сцептро управлять».

(Частина 6, строфи 84—85)

Екзотизмами, або етнографізмами, називають слова, що передають ха­рактерні назви реалій із життя інших народів і не мають точних відповідників у мові, до якої вони потрапляють. Наприклад: аул, мечеть, сакля, курултай, дехканин, духан, полісмен, кюре, леді, лорд тощо. У творах художньої словесності екзотизми використовуються насам­перед з метою створити незвичайну, екзотичну атмосферу, яка посилює емоційне враження, а також для передавання етнографічних особливостей тієї місцевості, про яку роз­повідається. Ось як, наприклад, використовує екзотизми

Л. Костенко: «Танцюй, танцюй, дитино! Життя — страшна корида, // На сотню Мінотаврів — один тореадор»; М. Зеров: «Тільки в далекості є баобаби, секвойї і пальми...».

Постійне вживання екзотизмів — ознака, що найбільшою мірою характеризує мовний стиль творів поетів і про­заїків романтичного напряму, які, власне, і вводять екзо­тизми в широкий літературний обіг. Цікавим прикладом використання екзотизмів україн­ського побуту в російськомовному художньому стилі є повість М. Гоголя «Тарас Бульба». Наводимо характерний уривок:

«— Ну ж, паны-братцы, садись всякий, где кому лучше, за стол. Ну, сынки! прежде всего выпьем горелки! — так говорил Бульба. — Боже, благослови! Будьте здоровы, сынки: и ты, Остап, и ты, Андрий! Дай же Боже, чтоб вы на войне всегда были удачливы! Чтобы бусурменов били, и турков бы били, и татарву били би; когда и ляхи начнут что против веры нашей чинить, то и ляхов бы били! Ну, подставляй свою чарку; что, хороша горелка? А как по-латыни горелка? То-то, сынку, дурни были латинцы: они и не знали, єсть ли на свете горелка».

Старослов'янізмами називаються - слова, запозичені зі старослов'янської мови, що є найдавнішою формою слов'янського книжного мовлення, запровадженого в IX сто­літті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозуміли­ми всім слов'янам переклади текстів грецьких книг. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релі­гійного змісту, її ще називають церковнослов'янською, а слова, запозичені з неї, — церковнослов'янізмами або слов'янізмами. Основні відмітні ознаки старослов'янізмів, за довідником сучасної української мови, такі:

Фонетичні ознаки:

а) Неповноголосні звукосполучення ра, ла, ре на місці українських оро, оло, еле: град, глава, злато, древо.

б) Звукосполучення ра- на початку слова на місці українського ро-: раб.

в) Звукосполучення жд на місці українського ж: вождь, нужда.

г) Літера щ замість української ч: священик, плащ.

ґ) Літери є, ю на початку слів замість українських о, у. єдиний, юний, юродивий, юдоль.

Словотворчі ознаки:

а) Суфікси іменників -знь, -тель, -ство, -иня (в абстрактних іменниках), -тва, -тай: приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай.

б) Суфікси -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового по­ходження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.

в) Префікси воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити.

г) Компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.

На старослов'янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, Господь.

В лексичному складі слов'янських мов старослов'яніз­ми посідають особливе становище, з одного боку, співвідносячись за певними ознаками з архаїзмами та варва­ризмами, але з іншого боку, не збігаючись з ними цілком. З архаїзмами церковнослов'янізми споріднює те, що знач­на частина їх застаріла й перейшла до пасивного лексич­ного запасу мови, отримавши синонімічні відповідники з активно діючої лексики. Проте, на відміну від архаїзмів, далеко не всі церковнослов'янізми застаріли чи сприй­маються такими.

У літературі XVIII— XIX століть старослов'янізми найчастіше використовували­ся з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, яке старослов'янізмам забезпечувало, з одного боку, їхнє церковне, а отже, «високе» в емоційному і смисловому від­ношенні забарвлення, з іншого боку — архаїзованість їхнього звучання.

У художньому творі старослов'янізми можуть викорис­товуватись із протилежною метою — створення комічного ефекту. В українській літературі одним з перших до старо­слов'янізмів у цій їх функції звернувся І. Котляревсь­кий: «Що ти тут, старосто мій, — теє-то, як його — розглагольствуєш з пришельцем?» (типовий зразок мови чиновника Возного з п'єси «Наталка Полтавка»), Поряд із церковно­слов'янізмами інколи виділяють так звані біблеїзми: «Особливою стилістичною категорією є церковнослов'янізми в текстах, що імітують стиль Біблії. В цій функції вони називаються біблеїзмами. <...> При зверненні до Біблії, яка відома переважно в церковнослов'янському перекладі, в поезії використовувалися церковнослов'янізми. Лексика в таких творах звичайно збігається з передачею певних біблійних образів, особливо тих образних виразів східного походження, які відрізнялися від образної системи європейської поезії. Характерною формою поезії, насиченої біблеїзмами, були так звані „оди духовні", які представляли собою переробку псалмів.

Діалектизми — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета — осика, блават — волошка (південно-західні говори); конопляник — горобець, клювак — дятел (північні говори); баклажан — помідор, калачики — кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує поняття говірки. Обидва поняття досить часто вживаються в синонімічному значенні, але інколи їх розділяють: «Діалект звичайно відрізняється від говірки розміром охопленої ним території (говірка може бути поширеною в межах навіть одного села, а діалект може утворювати сукупність однорідних говірок) і характером спільності, яка пов'язує людей, що знаходяться в постійному й безпосередньому мовному контакті (говірка пов'язана лише з поняттям території)». Діалекти української мови поділяються на три основні групи: північну, південно-схід­ну та південно-західну. За сукупністю мовних ознак роз­різняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. У довіднику сучасної української мови вони класифікують­ся за такими ознаками:

Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця — криниця, гил- тати — глитати, вашко — важко, зора, зорйа — зоря, дієд — дід, куень, куєнь — кінь.

Граматичні діалектизми різняться від літературної нор­ми оформленням певних граматичних форм: співаєть — співає, буду ходив — буду ходити, я му ходити — ходитиму, їсиїи — їси, руков — рукою.

Лексичні діалектизми поділяються на три групи — власне лексичні, етнографічні та семантичні. Власне лексичні — це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко — дядько, кибель — відро, киря — сокира, маржина — худоба, шаркан — буря. Етнографічні діалектизми — це назви місце­вих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (різновид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент), ґалаґани (вид печива), каварма (страва), ковганка (вид посуду). Семантичні діалектизми — слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загально- мовного: пироги (вареники), базар (майдан), збір (ярмарок), врода (урожай).

Діалектні слова та говірки найчастіше вводяться до тексту твору з метою індивідуалізації й типізації мов­лення героїв, їхньої мовленнєвої характеристики, з метою підкреслення мовного колориту зображуваного, належ­ністю героя до певного побутового середовища, інколи з метою створення комічного враження тощо. Напри­клад: «Мама звелася і поволіклася на постіль. — Семенку, а тепер файно вмийси, і Катруся, і Марія най си вмиють, і побігни в збанок води начерпнути, але не впадь у керни- цу, не хилєйси дуже...» (В. Стефаник, «Кленові листки»).

Українська літературна мова сформулювалася на ос­нові наддніпрянських та східнополтавських діалектів.

Жаргонізмами називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фаміль­ярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отри­мати або створити враження), злиняти (щезнути) і т. д.; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) і т. п.

В літературно-художніх творах жаргонізми використо­вуються переважно з метою створення відповідного опису­ваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться. На­приклад: «Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам'ятаю хороше тільки ранок: запла­каний у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у стрижні.

Ну, ну... вже й цілуватися лізе! Кажу це до сонця, бо воно безцеремонно грається волосинками на моїй нозі, любовно оглядає забрьохану колошу на штанях і сміється з мене крильцями бджіл: „Дізік, дізік..."

Дізік?! Я починаю сердитись, бо що таке „дізік"? Дізік — страшне для мене слово, бо воно нагадує мені про дійсність — раз, а друге — в нашій революційній тер­мінології це є дезертир, а я, товариші, саме до них і нале­жав!» (Г. Косинка, «В житах»).

Професіоналізмами (називаються слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної про­фесії. До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами. «На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового визначення, не становлять цілісної системи, можуть мати експресивне забарвлення. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії». «Вузькоспеціальні слова ніби деталі­зують загальнонародний словник. Так, загальні поняття „човен", „весло", „сітка" відомі і для людей, не зв'язаних з рибальним промислом. Але для рибалок ці поняття мають далеко важливіше значення, і тому в їхньому словнику по­ряд зі словом „човен" вживаються назви „дуб", „байдак", „баркас", „фелюга" — великі човни; „калабуха", „тузик" — невеличкі човни тощо; в човні рибалки розрізняють „шкар- ма" — гнізда, в які вкладаються весла; „строп" — ремінь, яким прив'язують весло до шкарми; „банка" — поперечна дошка, на якій сидять гребці; „чордак" — передня, звужена частина човна; „сволочок" — дерев'яна підставка, на якій тримається передуб. Є кілька десятків рибальських назв для знарядь лову, залежно від їх величини, будови, розміру вічок, призначення тощо. Поряд з назвами „сітка", „невід", у рибальському словнику вживаються ще „бродяк", „волок", „волочок", „волокуша", „галиця", „дель",,десятка", „канка", „ставка", „трандата", „фартух"».

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс­тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

Арготизмами називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту.

До арго з давніх часів вдавалися такі соціальні групи, як ремісники, мандрівні крамарі, лірники, жебраки і т. д. У лірників, наприклад, існували такі арготизми, як: курганити — грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ. Найбільш поширене арго в середо­вищі злочинців, з яким і пов'язують його походження.

В художній літературі арготизми використовуються пере­важно з метою мовної характеристики дійових осіб. На­приклад: «Розказував, як він попав раз на вечорниці... А там самі терпелюки¹ та каравони². Покургав³ я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха" й обзивається: „Чи не дати вам, діду, мукиці?" Оце, думаю, клево⁵! Годі сухмаї кусмарити⁶, хоч ставреників накурляю⁷» (Г. Хоткевич, «Сліпець»; лірницьке арго: 'парубки; ²дівчата; ³пограв; ⁴сука; ⁵добре; ⁶сухарі гризти; ⁷вареників наварю). «А мазурики между тем в „марушечьем углу", ожидая каждый очередь, вполголоса меж собой о своих делах разговаривают. Они в зтом отношении менее Прова Викулыча церемонятся.

Что стырил¹?— осведомляется один у другого. — Да что, друг любезньїй, до нынче все был яман², хоть бросай совсем дело; а сегодня, благодарение господу Богу, клево³ пошло! Зашел зтта ко Владимирской. Народу за всенощной тьма-тьмущая — просто, брат, лафа! — Ну и что же ты? маху не дал? — Еще б те маху! Шмеля срубил, да выначил скур- жанную лоханку⁴! — самодовольно похваляется мазурик. — Мешок во что кладет веснухи⁵? — спрашивается в то же время в другой группе, на противоположном конце комнаты. — Во что кладут! да гляди, чуть не в гроник⁶! — ропщет темная личность с крайнє истомленньїм и печальним лицом. — Клей⁷ не дешевого стоит; поди-ка, сунься в магазин у немпа купить — колес⁸ в пятьдесят станет.

А какой клей-то?

Да канарейка с путиной⁹, как єсть целиком веснушные¹⁰. Так он что, пес едакий, мешок-то? Я по чести, как єсть, три рыжика правлю".

Какими? рыжею Сарою¹²?

Ну, вестимо, что Сарой, а он, пес, только четыре царя¹³ кладет. А мне ведь тоже хрястать¹⁴ что-нибудь надо! жена тоже ведь, дети... голодно, холодно... <...> В третьем углу — молодой вор... молодцевато повествует о своих НОЧНЫХ по- хождениях:

Просто, братцы, страсть! Вечор было совсем-таки влопался¹⁵! Да, спасибо, мазурик со стороньї каплюжника¹⁶ дождевиком¹⁷ — тем только й отвертелся! А Гришутка — совсем облопался¹⁸, поминай как звали! Стал бьшо хрять'⁹ в другую сторону, да лих, вишь ты, не стремил²⁰, опосля как с фараоном²¹ справились; а тут стрела²² подоспела вдогонку — ну и конец! Теперь потеет²³; гляди, к дяде на поруки попадет²⁴, коли хоровод²⁵ не выручит.

Значит, скуп²⁶ надо? — озабочено спрашивают мазу- рики, ибо зтот вопрос, весьма близко касающийся их сердца и карманньїх интересов.

Значит, скуп! Парень, братцы, клевый, нужньїй парень! Отначиться²⁷ беспременно надо» (В. Крестовський, «Квар­тира для Тринки і темних очей»; злодійське арго: 'украв; ²погано; ³добре; ⁴вийняв гаманець і витягнув табакерку; 'баришник, який оцінює золотий годинник; ⁶гріш; 'слово, яким позначається будь-яка вкрадена річ; ⁸рубль; Годин­ник з ланцюжком; ¹⁰золоті; "червінці прошу; ¹²півімперіал; ^І3срібний рубль; '"їсти; ^І5попався на кражі; ^поліцейський; ''камінь; ^|8був заарештований і відправлений в тюрму; ^|9бігти; ²⁰дивитися, стерегтися; ^2Ібудочник; ²²патрульний ко­зак; ²³сидить в участку; ²⁴потрапити до в'язниці; ²⁵ватага, злочинна зграя; ²⁶загальна складчина на викуп заарештовано­го; "відкупитися).

Спорідненим з арготизацією мови явищем є так звана мовна тарабарщина, в основу якої покладена деформація загальновживаних слів, арготизованих шляхом спеціаль­них прийомів: «Крім створення власне арготизмів, засто­совувалось і зашифровування слів шляхом переставлян­ня чи введення нових складів. Так в арго злодіїв Євбазу (м. Києва) у наголошеному складі приголосні перед голос­ним замінювались звуком „ш", а сама група приголосних разом із голосним повторювалась у кінці слова: Шая жи- шуву шана Євшазіба (Я живу на Євбазі).

Просторічними називаються слова та форми мовлення, вживання яких, за висловом Б. Томашевського, «не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному, непублічному мовленні охоче вжи­ваються». Наприклад: двера, звиняйте, урем'я, жисть і т. д. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури — фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою — створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення коло­риту розмовної невимушеності і т. п. Від усіх інших шарів усного не літературного мовлення (діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми) просторічні слова відрізняють­ся тим, що їх уживаність не обмежена ні певною тери­торією, ні формами спілкування, прийнятими в певних соціальних чи професійних групах людей.

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані сленг та вульгаризми.

Термін «сленг» використовується у двох значеннях. У першому — ним позначають жаргонізми переважно англо­мовного походження. В другому — такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соці­альних груп і перейшли до загальновживаних шарів просто­річної лексики.

Найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів називаються вульгаризмами, наприклад: паскуда, стерво, харя і т. д.

Поетизмами називаються слова, уживані майже виключно в мові пое­тичних творів і дуже рідко за їхніми межами: «Мова є одність. Але пам'ятай, о, поете: як в домі, // В одності мови чіткий поділ на поверхи є. // Поверхи, отже, назвімо: є мова, щоденних взаємин, // Мова науки і є вповні відмінна від них // Мова поезії. Маєш її притаманність плекати...», — писав М. Зеров у вірші «Поетична мова». Художня функція таких слів полягає в тому, що вони посилюють патетику вірша, його піднесений, урочистий пафос або ж, навпаки, пом'якшують та інтимізують його ліричний настрій. Пое­тичні слова — це здебільшого слова, дібрані шляхом каноні­зації, тобто закріплення традиціями постійного вживання найбільш уподобаних форм:

Старослов'янізмів, таких як — десниця, чоло, злото, вуста та інші. Наприклад: «На скронях та пооране чоло» (Є. Маланкж); «До мене схилила чоло» (Є. Плужник); «без сонця до мого чола» (В. Барка); «А смертю роздерті уста!» (Є. Маланкж); «Тим криком, що горить в кривавім стис­ку уст» (Є. Маланкж); «Безкровними, беззвучними устами» (М. Зеров); «І сухі тривогою уста» (О. Ольжич); «Щоб ти, найміцніший, сперся, // Спочив на моїх устах» (О. Теліга); «Уста людські жагою затремтіли» (А. Малишко);

Індивідуально-авторських неологізмів, що є свого роду поетичною цитатою, таких як — синь, осяйний, криця, голубінь, блакить, далечінь і т. д. Наприклад: «Слово, чому ти не твердая криця» (Леся Українка); «Як іскра, що рож- дають криця й кремінь» (Є. Маланкж); «Не хліб і мед слов'янства — криця! кріс!» (Є. Маланкж); «Вони лишилися, як криця» (Є. Маланкж); «Не зірвуться слова, гартовані, як криця» (О. Теліга); «а в очах — морозяна блакить» (О. Ольжич); «А дні пливуть — мелодія в блакить» (Є. Мала­нкж); «І налились блакиттю вже на нім» (Б.-І. Антонич); «рветься запалить срібний мармур хмар // та блискучу блакить» (В. Барка); «але вже і неба синь безконечна» (В. Стельмах); «й линя її весела синь» (Є. Маланкж);

Народнопісенних зворотів — найчастіше прийомів, що утворюють слова ласки, пестощів або, навпаки, зневаги, які набувають свого експресивно-емоційного забарвлен­ня не в кореневому значенні, а завдяки різним суфіксам: човник, тихесенький, дідуган, носище, вовчисько, їстоньки, спатоньки і т. д. Наприклад: «Ой гай, мати, ой гай, мати, // Ой гай зелененький... // Ой поїхав з України // Козак моло­денький» (народна пісня); «Йваночку // свічечко // червона калинонько // козацька вродо // ой молюсь за вас // ой росинкою ранньою // неславою солоною// ой барвіночком // тай втішиться // серденько соборове // не вражеє злеє» (С. Сапеляк); «З якого ти саду, чудовая роже? // Тебе й морозище зв'ялити не може!» (А. Кримський).

Термінологізмом або терміном, за визначенням І. Білодіда, «називається слово або слово­сполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно- політичного життя, мистецтва тощо. Наприклад: молекула, електрон, протон, синус, вітамін, рецептор, блюмінг, віза, монізм, фонема, графема, кліше, література, сульфідін, квінтет, гама, додаткова вартість, питома вага...» [89, 158\. Термін ще можна назвати офіційним, тобто таким, що має статус книжного, професіоналізмом. На відміну від остан­нього, терміни тяжіють до нейтральності, тобто беземоцій- ності свого значення. Емоційно-експресивний ефект від уведення до тексту твору термінологічних слів найчастіше пов'язаний з більшою або меншою екзотичністю їхнього звучання для вуха пересічного читача або з контрастом, який виникає між ними та узвичаєними словами, що їх оточують. Наприклад: «Напружений, незломно-гордий, // Залізний імператор строф — // Веду ці вірші, як когорти, // В обличчя творчих катастроф... // Важкі та мускулясті стопи // Пруживий одбивають ямб — // Це дійсності, а не утопій // Звучить громовий дифирамб» (Є. Маланюк; суміш віршо­знавчої термінології з історизмами); «...И не отточишь // Никаких лопат, // Чтоб все пласты поднять вот зти снова, // Где происходит атомньїй распад // Неуловимых злементов слова» (Л. Мартинов; фізична термінологія).

Канцеляризмами називають слова Канцеляризми та сталі форми словосполучень, вжи­вання яких характерне виключно для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення. Слово «канцеляризм» стосовно інших стилів мовлення набуває різко негативного забарвлення і звичай­но асоціюється не з усією офіційно-діловою лексикою, а з найбільш характерними, свого роду найбільш «бездушни­ми» й «сухими» словосполученнями — кліше, прийняти­ми в цьому стилі, на зразок: ліжко-місце, людино-година, отоварювання, вжити заходів, довести до відома і т. д. Найчастіше канцеляризми в тексті художніх творів викори­стовуються з метою створення комічного враження в читачів і мовленнєвої характеристики дійових осіб.­