72.Буття,небуття,суще - сутність та характер взаємодії.

Проблема буття одна з перших проблем ф-ї, яка виступає як пошук сутності всього існуючого, а також проблема єдності і цілісності світу. Осн поняттями, які виражають пошук відповідей на сутність буття є онтологія і метафізика. Онтологія шукає відповідь на питання Яким та яке є буття? – Метафізика Чому? що є буття?

Проблема буття - це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого. Умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям. Коли зникають певні матеріальні речі, змінюються при­родні явища, умирають живі істоти, ми розуміємо, що все це ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає повного зник­нення, а є лише перетворення певних форм та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри.

Буття і небуття виявляється в осн засадах онтологічних проблем і розрізняє підходи в зах і сх. ф-ї. Для сх. ф-ї світ або космос має 2 способи існування небуття і буття. Небуття розгл як первинне, потім воно виявляється у бутті і знову повертається до небуття. Небуття розгл і як форма самозаглиблення людини, споглядання і наділення. Саме завдяки цьому воно є позитивним і творчим. 1) наявність єдиного духовного канону життя 2) відданість традиціям, орієнтація на минуле 3) самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей

4) домінування загального над індивідуальним 5) образний стиль мислення.

Західна: 1)субординативна виражає пошук переконливих онтологічних передумов гармонії світу. Ця позиція опиралася на пошук сутності, з якої скл світ. Центром такої ієрархії був атом Демокрита, а світ розглядався, як цілісний космос в античності або як природа. До субординативной відноситься і релігійне тлумачення життя. Центром є Бог.2)діяльнісної парадигми. Осн орієнтація – людина :людське тіло і людська суб’єктивна діяльність. Люд тілесність і людська волдя створ можливість для перетворення людиною світу.

1) відносна автоно-

Мність різних сфер суспільного життя (пол. екон. ) 2)відданість новаціям існування нового, орієнтація на майбутнє 3) активізм, прагнення змінювати дійсність, діяльність 4) домінування індивідуального над загальним 5) раціональне, логічно послідовне мислення.

73.Діалектика та синергетика

Діалектика( теорія розвитку ) – світоглядна позиція і відповідний їй метод пізнання і практичної дії, що ґрунтуються на визнанні об’єктивної взаємопов’язаності і внутрішньої суперечності явищ природи, суспільства і духовного життя людей, внаслідок чого їм притаманна здатність до розвитку.

Діалектика є цілісною різноманітністю принципів, законів і категорій: зв’язку і розвитку; єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення ; зміст і форма, сутність, явище, одиничне, загальне, причина і наслідок, необхідність, випадковість, можливість, дійсність та ін.

Як світобачення діалектика передбачає розуміння світу як неперервного процесу змін. Це значить, що рухові у явищах та процесах дійсності належить провідне місце; наявність рівноваги, спокою, фіксованого стану постає скоріше явищем тимчасовим та рідкісним на тлі нескінченних рухів та раптових збурень. З позиції діалектики усякий спокій є відносним, а рух - абсолютним.

Теорія діалектики також передбачає й те, що світовий потік рухається впо-роядковано, а із певним ритмом та певними напрямами. Це значить, що рух розуміється в діалектиці як розвиток. Теорія руху як розвиїку зустріла у XX ст. досить рішучий опір з боку сцієнтистів та представників аналітико-прагма-тичних філософських течій. Вони вважають, що визнання розвитку веде до визнання жорстокого, та ще й цільового визначення всього, що відбувається в світі та в суспільстві.

Форми діалектики:

• стихійна, антична діалектика;

• пантеїстична діалектика Відродження;

• німецька ідеалістична діалектика;

• марксиська діалектика