11.Римське право

Римське право - правова система, що діяла у Стародавньому Римі та пізніше по всій Римській імперії. Головні джерела античного римського права зібрані у лат. Corpus Iuris Civilis були віднайдені у часи середньовіччя. Римське право заклало основу систем правосуддя більшості європейських країн середніх віків та ранньої нової історії. Тому часто вважається, що римське право діяло і в Європі тих часів. Право ранньої Римської республіки V ст. до н. е. було набором неписаних звичаїв, які вважалися складовою римської спадщини і застосовувалися лише до громадян Риму (ius civile, цивільне право, право для cives, громадян). У випадках, коли звичай здавався сумнівним, вирішальне значення мало тлумачення казусів групою аристократів-патриціїв. За традицією, непривілейовані плебеї домагалися запису звичаєвого права і систематизації неясних випадків у зрозумілих писаних правилах (або leges), відомих під назвою «Закони Дванадцяти таблиць», затверджених народними зборами в 451–450 роках до н. е. Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право -jus civile. Це система національно-римських правових норм, які застосовувалися тільки до римських громадян (civis). Види римського права. Будь - яка історична форма права, включаючи і римське право, об'єднує в собі право публічне і приватне. Так, римський юрист Ульпіан запровадив таке розмежування: публічне право - це те, яке звернене до статусу Римської держави, а приватне має на увазі вигоди окремих осіб. Тим самим в основу чіткого поділу покладено характер інтересів: публічне право стосується інтересів держави, приватне - окремих осіб. Цивільне право регулює правові відносини, що виникають з приводу створення, набуття, використання, передачі і відчуження різноманітного майна у відносинах між приватними особами. Преторське право об'єднувало у собі юридичні новації, привнесені у правову практику на основі едиктів посадових осіб. Право народів регулювало відносини римських громадян з інозецями - перегрінами, а також між самими іноземцями. Розроблення і впровадження норм права народів було компетенцією т.зв. перегрінського претора - римського магістрата. Занепад рабовласницького ладу означав і занепад класичного римського права, як права рабовласницької формації. Римське право (приватне) ще продовжувало існувати і навіть розвиватися у Візантії. Що ж стосується варварських країн Західної і Центральної Європи, то після 6 ст., коли король вестготів Аларіх уклав для підвладного римо-галицького населення Романський документ, воно переживає період тривалого забуття. З розвитком ремесла і торгівлі, включаючи міжнародну, впроваджується інтерес до римського права - спершу науковий, а згодом практичний. Видатну роль у відродженні римського права відіграв Болонський університет. Услід за Болонським університетом практикувати вивчення римського класичного права стали й інші європейські університети - Празький, паризька Сорбонна і т. д. Застосовувати римське право починають і практики - в Німеччині цей процес розпочався ще в 12 ст. Велике значення рецептоване римське право мало в Іспанії, Франції і, особливо, в Німеччині. Підраховано, наприклад, що уже в "Швабському зерцалі" міститься близько 150 прямих запозичень з римського права.