49 Французька класицистична проза

Французький класицизм найбільш яскраво проявився в драматургії, однак і в прозі, де вимоги до дотримання естетичних норм були менш суворі, він створив своєрідний властивий йому жанр - ми маємо на увазі жанр афоризму. У Франції XVII століття з'явилося кілька письменників-афористів. Ми називаємо так тих письменників, які не створювали ні романів, ні повістей, ні новел, але - лише короткі, гранично стислі прозові мініатюри або записували свої думки - плід життєвих спостережень і роздумів.

Афоризм як літературний жанр не знайшов ще жодного свого історика, ні свого перекладача. Тим часом цей жанр міцно утвердився в літературі. Ларошфуко, Лабрюйер, Вовенарг, Шамфор - блискучі майстри афоризму - дали класичні зразки цього жанру. Витоки його слід шукати в «Характерах» давньогрецького письменника Теофраста. Однак і попередня названим письменникам французька література вже створила особливі художні прийоми, на основі яких народився жанр афоризму як жанр літературний («Досліди» Монтеня). Жанр афоризму вимагає величезної майстерності. Слово в ньому цінується на вагу золота. Тут немає, не повинно бути нічого зайвого. Лаконічність - одне з головних достоїнств афоризму.

Блискучим майстром афоризму був Ларошфуко (1613-1689). створив своєрідну модель «людини взагалі», змалював якусь універсальну психологію, придатну для всіх часів і народів. Моральний портрет людства, намальований майстерним і холодним пером французького автора, позбавлений начисто будь-якої привабливості

50 Французська преціозна література

Прециозной літературний напрям, який виник у Франції на початку XVII ст. в придворно-аристократичної середовищі і проіснувала до 60-х рр.. XVII ст. Після політичного банкрутства антіпротестантскої католицької «ліги», що представляла до кінця XVI ст. феодальну реакцію проти королівської влади, П. л. відображає розкладання французької можновладних аристократії і перехід її на становище придворних короля. Основні риси цієї літератури - відмова від зображення реальної дійсності, ідеалізація аристократії і особливий витончений літературний стиль, відмінний від повсякденного «вульгарної» промови. У цьому позначилося прагнення аристократії зберегти привілейоване становище в нових умовах, підкреслити свою перевагу над іншими соціальними групами, а також задовольнити ті естетичні потреби, к-які виникли в обстановці дозвільного існування класу, усунутого від активної участі у життєвій боротьбі. Оноре д'Юрфе в улесливо присвяті до 2-ій книзі (вийшла в 1610) свого 5-томного пасторального роману «Астрея», що став настільною книгою преціозніков, звертається до Генріха IV з вихвалянням його діянь, які принесли умиротворення всій Європі, і називає його справжнім автором свого твору, бо тільки в умовах «відпочинку і спокою» стали можливі подібні творіння.

Преціозной школа оформилася в атмосфері аристократичних салонів. Найбільшою славою користувався салон маркізи Рамбульє (Rambouillet) «cour de la cour», що вважався законодавцем світських звичаїв і літературних смаків. Тут поряд з принцами крові постійними відвідувачем був молодий Корнель (див.), який сплатив данину преціозності у своїй комедії «Melite» (Меліта, 1629), і творець епістолярної форми преціозніков Гез де Бальзак (JL Guez de Balzac). Тут відшліфували літературний аристократичний мову з його боязню вульгаризмів, вишуканими перифразами, пихатої риторикою, непомірним гіперболізмом. Літературним відображенням салонної життя були незліченні мадригали, сонети, рондо, послання, що представляли собою легку, вишукану світську «causerie» (невимушена розмова, бесіда) у віршах з її дотепності, химерними оборотами, словесною грою, поетичними загадками, каламбурами. Любов, точніше галантна закоханість, культ дами, дрібні епізоди світського життя - звичайна тематика цієї поезії. Її найбільш яскраві представники - Годо, Бенсерад (Benserade), Котен (Cotin), Вуатюр, Пелісон (Pellisson), Сараз (Sarrasin), що створили умовний стиль світської лірики, блискучою за формою, але порожній і беззмістовною, що відбила вузьке коло естетичних інтересів безкровної старіючого середовища.

Письменники-преціознікі у формуванні свого стилю використовували готові зразки італійської та іспанської літератури XVI ст., Широко розповсюдженою у Франції в оригіналах і перекладах. У ліриці це був «петраркізм» поетів пізнього Відродження, утвердився у французькій придворної поезії з часів «Плеяди» і згодом ускладнений впливом Марино, іспанця Гонгори та ін В області монументальних жанрів (роман, поема) і драми це була пастораль а також іспанські лицарські романи, знамениті «Амадіс