69. Проблеми національної культури в розумінні б. Кістяківського.

Богдан Кістяківський — український академік, мислитель, таланови­тий науковець у царині філософії, правознавства, соціології. Філософсько-правова спадщина вченого є вагомою в історії як української так і світової культури. Він стояв на позиціях «культурного націоналізму», захищаючи право на самобутню національну індивідуальність українського народу в цілому і кожного окремого його представника. Культурні та історичні над­бання стають особливо потрібними в часи соціальних перетворень. Вони не лише допомагають вирішити складні життєві проблеми, але й стимулюють інтелектуальні пошуки та виявляють нові підходи, ідеї, концепції.

Б. Кістяківський написав статтю «До питання про самостійність української культури» і відправив, як листа, редактору журналу «Русская мысль» П. Стру­ве.

У своїй статті філософ засуджує репресивні заходи російського уряду проти українців, їх русифікації та розкриває проблеми української куль­тури. Він окреслює положення українського народу серед слов'янських, як аналогічне германському народу серед європейських держав. Вони знахо­дяться в центрі, тому їм приходиться уживатися зі своїми сусідами. У мо­менти слабкості та занепаду викликати у своїх сусідів бажання скористатися за їх рахунок, а в моменти піднесеності та могутності наштовхуватись на ворожнечу і ненависть. Тому інтереси цих народів можуть бути солідарними. Він проводив аналогії з розвитком інших національностей, відмічаючи специфіку історико-культурного становлення германського, французького, швейцарського народів.

Автор статті підкреслює, що історично долі українського і російського народів тісно пов'язані, особливо переплетені їхні культури. Він зазначає, що російська культура може досягнути світового значення. Тому для ук­раїнської культури — це велика цінність, що допоможе їй зблизитись із сві­товими здобутками. Б. Кістяківський розглядав розвиток українського на­роду у тісному взаємозв'язку із російським та їх всесторонній солідарності. Хоча реальні потреби з необхідністю вимагають самобутнього розвитку української культури. Українці повинні мати свої гімназії, універ­ситети на території Росії. Щодо заяв про піднесення української культури у складі великоруської, для її ж блага та процвітання і що диктується самим історичним розвитком, то це необхідно довести, виходячи із об'єктивних фактів, а не керуючись суб'єктивними бажаннями чи егоїстичними інте­ресам. Російські інтелігенти односторонньо розуміють процес розвитку і становлення культури. Вони вважають, що розвиток окремих національних культур може зруйнувати гегемонію російської та спричи­нить величезні втрати історичної психічної енергії населення Російської імперії. Б. Кістяківський відмічав, що втрачається психічна енер­гія українських дітей, які з початкової школи мають вивчати чужу їм мову; ще більше вона втрачається, коли інтелігенція відірвана від свого народу. Українська інтелігенція говорить такою російською мовою, що це — діалект «русько-малоруського волапюка». Це ще є підтвердженням тяжкої втрати психічних сил українців. Коли інтелігенція і народ говорять різними мовами, то не буде ні духовної єдності, ні розуміння між ними.