2. Священні книги мусульман.

До священних книг мусульман належать Коран, Сунна та Шаріат.

Зміст Корану є відображенням Матері-книги, котру зберігає Аллах і зміст якої передав Мухаммеду архангел Джебраїл. Коран створювався після смерті Мухаммеда. За життя Мухаммеда ніхто не збирав текстів його проповідей. Люди запам'ятовували їх або за­писували на різних предметах. Після смерті Мухаммеда виникла ідея зберегти їх і впорядкувати, доки були живі ті, хто знав їх напам'ять. Збирав тексти секретар Мухаммеда Зайд Ібн Сабіт впродовж п'яти років. Він склав збірник із текстів, написаних на пергаменті, кістках, глиняних табличках і записав усні пере­кази проповідей Мухаммеда. Ці тексти отримали назву сури та склали зміст Корану.

Коран складається зі 114 глав (сур) – 90 мекканських і 24 мединських. Сури розміщені не в хронологічному порядку, а спочатку розташовано найдовші, потім – коротші. Кожна сура поділяється на аяти. Аят – це фрагмент сури. Більша частина Корану написана римованою прозою.

У мусульман існує традиція читати Коран протяжним співу­чим голосом. Протягом віків в арабських релігійних школах заучували тексти Корану напам’ять. Ця традиція збереглася й до­нині.

Коран – перша письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ і природу й ісламські догматичні положення, а також правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів.

Коран є збіркою законів, настанов і традицій, а також викладом різноманітних міфічних розповідей, деякі з них запозичені від інших релігій, особливо християнства і юдаїзму. В Корані є вказівки щодо регламентації торгівлі, май­нових, сімейно-шлюбних відносин і наводиться безліч моральних норм, які є обов'язковими для мусульман та становлять їхній ко­декс честі. Найчастіше в Корані йдеться про обов'язки віруючих щодо правителів і про ставлення мусульман до інших віро­сповідань, про Аллаха, якому повинні бути покірними всі його послідовники, про Судний день, воскресіння та потойбічний світ.

Коран підтверджує та узаконює станову нерівність, освячує приватну власність. За замах на власність Коран передбачає суворе покарання на цьому та в потойбічниму світах.

Багато частин Корану присвячено жінці. «Чоловіки стоять над жінками тому, що Аллах дав їм перевагу перед ними». Визначено як майнову нерівність жінки щодо чоловіка, так і правову. У Корані також говориться про необхідність обмежень для жінки (носіння паранджі, чачвана, чадри та яшмака).

У Корані викладено космологічні та космогонічні погляди. Згідно з ними, Земля – це площина, рівновагу якої підтримують гори, які звів Аллах. Він створив світ за шість днів. На шостий день Аллах створив Адама та Єву. Творіння людини є найвищим досягненням Бога.

Є в Корані й чимало наказів віруючим щодо релігії, правил здійснення релігійних вимог і ритуалів: прославляти хвалою Аллаха до сходу і до заходу сонця, під час ночі і серед дня, здійснювати пожертвування тощо.

У Корані є і проповіді релігійної винятковості ісламу, заклики до боротьби з невіруючими, оскільки останні є ворогами мусульман. Віруючих закликають боротися з невірними, доки вся віра не належатиме Аллаху. Мусульманам наказують діяти за принципом таліона: «душа – за душу, і око – за око, і зуб – за зуб». Від імені Аллаха в Корані проголошено: «Для невірних ми приготували кайдани, ошийники, гієнський вогонь».

Згідно з моральними повчаннями Корану, людина в своїх діях і намаганнях повністю залежить від волі та бажання Аллаха. Усі люди створені Аллахом для покори. Людина не має свободи волі, вона приречена.

Частина мусульман вшановують, окрім Корану, і Сунну. Сунна містить розповіді про вчинки й висловлювання пророка та є дже­релом правил життя суспільства й тлумачення Корану, релігій­ного культу та права. Хадиси, що складають Сунну, тільки в ІХ ст. були зафіксовані письмово. Хадиси – це основа всього релігій­ного та громадського життя й діяльності мусульман-сунітів. На основі Корану та Сунни розроблено Шаріат – зведення іслам­ських законів. Шаріат визнається божим законом. Він містить норми кримінального, майнового, шлюбно-сімейного права, на­станови про священну війну — джихад (газават) – і регулює зовнішні форми та правила культу, а також визначає міру по­карання за їх порушення.