- •Поняття цивільного права.
- •2 Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
- •3. Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин та його характерні риси.
- •4. Поняття, предмет, функції науки цивільного права.
- •Основні методи дослідження цивільно-правових явищ.
- •6 Поняття майнових і особистих немайнових відносин, які регулюються цивільним правом, їх особливості.
- •7.Система цп. Відмежування цп від інших суміжних галузей права.
- •8.Характеристика основних цивільно-правових систем. Напрямки і тенденції розвитку.
- •9.Джерела цп. Загальне і спеціальне цивільне законодавство.
- •10.Поняття цивільного законодавства та його система. Співвідношення цп і цивільного законодавства.
- •11. Аналогія закону і аналогія права.
- •12.Правова природа керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду і Пленуму Вищого Господарського Суду України. Судово-арбітражна практика і її роль в формуванні цивільного законодавства.
- •13 Дія цивільного законодавства в часі, просторі і стосовно кола осіб.
- •14 Імперативні і диспозитивні норми в цп.
- •15 Поняття, склад та особливості цивільного правовідношення.
- •16 Суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки в цивільному правовідношенні.
- •17 Види цивільних правовідносин. Розмежування речових і зобов’язальних правовідносин.
- •18 Суб'єкти цивільних правовідносин.
- •19 Суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки в цивільних правовідносинах.
- •20 Громадяни як суб'єкти цивільних правовідносин.
- •21.Поняття цивільної правоздатності і її риси.
- •26. Місце проживання громадянина та його юридичне значення
- •28. Теорії сутності юридичної особи
- •31. Правоздатність юридичних осіб.
- •32.Способи утворення юридичних осіб.
- •33. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб.
- •34. Держава як суб'єкт цивільних правовідносин.
- •35. Територіальні громади як суб’єкти цивільних правовідносин.
- •36. Органи юридичної особи приватного права.
- •37 Ліквідація та реорганізація підприємств.
- •38. Поняття господарського товариства. Види господарських товариств.
- •39. Установчі документи господарських товариств.
- •40 . Права та обов'язки учасників господарських товариств.
- •41.Проблеми класифікації юридичних осіб на сучасному етапі.
- •42.Індивідуалізація юридичної особи, її способи та цивільно-правове значення.
- •43Філії та представництва.
- •44.Юридична особа приватного права.
- •45Юридична особа публічного права.
- •46.Установчі документи юридичної особи приватного права.
- •47Поняття підприємницького товариства.
- •48.Залежне господарське товариство.
- •49.Поняття, зміст та особливості цивільної правосуб’єктності держави.
- •50.Способи припинення юридичної особи.
- •52 Акціонерне товариство.
- •53 Товариство з додатковою відповідальністю.
- •54 Товариство з обмеженою відповідальністю.
- •Повне та командитне товариство.
- •Виробничий кооператив.
- •Установа.
- •Поняття та види непідприємницьких товариств.
- •59 Особисте селянське господарство.
- •60 Фермерське господарство.
- •61. Правовий статус кооперативу
- •62,.Поняття об'єкта цивільного права
- •63 Речі як обекти
- •64. Поняття і види цінних паперів
- •66. Право на честь гідність ділову репутацію
- •68. Поняття та види правочинів
- •69. Умови дійсності правочинів
- •70.Правові наслідки визнання правочину
- •71. Недійсність окремих видів правочинів.
- •72. Воля та волевиявлення в правочинах.
- •73. Форма правочинів.
- •74. Правочини з недоліками суб’єктного складу.
- •75. Правочини з недоліками змісту.
- •76. Абсолютно недійсні правочини з моменту їх вчинення (нікчемні).
- •77. Відносно недійсні правочини (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
- •78. Недійсність правочину вчиненого внаслідок обману, насильства, погрози зловмисної угоди представників однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин
- •79. Недійсність правочину, вчиненого внаслідок помилки.
- •80. Правові наслідки визнання правочину недійсним.
- •82.Види представництва.
- •83Поняття, особливості повноважень представника. Передоручення .
- •84.Поняття та значення строків у цп. Види цивільно-правових строків, їх обчислення.
- •85.Довіреність (форма, види, строк).
- •86.Поняття та значення строків у цп.
- •87.Види цивільно- правових строків, їх обчислення.
- •88.Поняття позовної давності і її значення.
- •89.Загальні і скорочені строки позовної давності
- •90.Початок перебігу строку позовної давності
- •90 Зупинення перебігу строків позовної давності.
- •Перерва перебігу строків позовної давності.
- •Поняття припікальних строків і їх відмінність від строків позовної давності.
- •Поняття непереборної сили.
- •Поняття мораторію.
- •Випадки захисту порушеного права після закінчення строків позовної давності.
- •Наслідки закінчення строків позовної давності.
- •Вимоги, на які позовна давність не поширюється.
- •Поняття власності і права власності.
- •Поняття та види речових прав, їх загальна характеристика
- •103. Характеристика похідних способів набуття права власності.
- •105.Підстави виникення права власності
- •106. Правовстановлюючі документи власника
- •107. Поняття та характерні риси права приватної власності
- •108. Право приватної власності на землю
- •109 Зміст і здійснення права приватної власності
- •110 Право власності юридичних осіб: поняття, зміст, підстави виникнення і припинення.
- •111. Право власності господарських товариств.
- •112. Право власності кооперативів.
- •113. Право державної власності.
- •114. Право комунальної власності.
- •115. Правовий режим майна державних (казенних) підприємств та установ.
- •116. Правовий режим майна комунальних підприємств.
- •117. Поняття і зміст права спільної власності.
- •118. Право спільної часткової власності.
- •119. Правовий режим майна подружжя.
- •120. Характеристика інституту права на чужі речі.
- •121 Поняття і види сервітутів
- •122 Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
- •123 Право користування чужою зем-ю ділянкою для забудови.
- •124 Способи захисту пв Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
- •127 Зобов'язально-правові способи захисту права власності.
- •130 Право інтелектуальної власності (загальна характеристика).
- •134 Майнові права автора.
- •137 Особисті немайнові права автора.
- •142 Поняття цивільного зобов 'язання
- •147Загальні умови виконання зобов'язання.
- •148,149 Способи, строки та місце виконання зобов'язання.
- •150 Поняття та види забезпечення виконання зобов'язання.
- •151. Неустойка, її види та значення.
- •152. Порука.
- •153. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.
- •154 Поняття та забезпечувальний механізм завдатку
- •155. Застава і її види.
- •156. Заклад.
- •157. Притримання.
- •158. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності.
- •159. Види цивільно-правової відповідальності.
- •160. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності.
- •161. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.
108. Право приватної власності на землю
Інститут права власності на землю є одним з основних правових інститутів земельного права. Більшість земельних правовідносин є похідними від відносин права власності на землю. Загальні, найбільш важливі положення, що стосуються регулювання відносин власності на землю, відображені в Конституції України. Конституція гарантує право власності на землю, яке насувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності на землю, які є рівними перед законом. Специфіка' відносин власності на землю відображена у земельному законодавстві, зокрема у Земельному кодексі України. Земельний кодекс України (ст. 78) розкриває зміст права власності на землю як сукупність повноважень володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Основним повноваженням власника є володіння землею, яке створює необхідні юридичні передумови для здійснення двох інших повноважень - користування та розпорядження. Володіти землею може і невласник. але тільки відповідно до закону. Володіння землею здійснюється шляхом перенесення на місцевість проектів землеустрою з закріпленням меж земельної ділянки в натурі. Право користування землею - це закріплена законом можливість господарської експлуатації землі і використання її корисних властивостей. Право користування тісно пов'язане з правомочністю володіння. Право розпоряджатися землею - це встановлена законом можливість визначати юридичну частку земельної ділянки (право продавати земельну ділянку, дарувати її і т.п.). Найбільш поширеним об'єктом права власності на землю є земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в ЇЇ межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Земельний кодекс України визначає і суб'єктів права власності - осіб, яким земельні ділянки можуть належати на правах власності. Ними є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо (через місцеві референдуми) або через органи місцевого самоврядування (місцеві ради) - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органидержавної влади - на землі державної власності. Земельний кодекс України закріплює три форми власності на землю: приватну, комунальну і державну. Суб'єкти різних форм власності на землю є рівноправними. Досить поширеною є приватна власність на земчю. яка була запроваджена Законом України "Про форми власності на землю" від ЗО січня 1992 року. Земельний кодекс України визначає особливості права приватної власності на землю. Найбільш чисельною групою суб'єктів права приватної власності на землю є громадяни. За Земельним кодексом України 1992 року тільки громадяни України могли бути приватними власниками земельних ділянок. Нині й іноземні громадяни, і особи без громадянства в ряді визначених законом випадків можуть теж бути власниками земель в Україні. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, які раніше були надані їм у користування; г) прийняття спадщини; г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Особливістю права приватної власності на землю громадян України є те, що вони мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок у власність тільки для конкретних цілей і не більше визначених законом розмірів, зокрема: а) для ведення фермерського господарства; б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2-х гектарів; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; г) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01- гектара. Для вказаних цілей і не більше зазначених розмірів земельні ділянки громадянам України передаються безоплатно. Суб'єктами права приватної власності на землю є також юридичні особи, але не всі, а тільки засновані громадянами України, та юридичні особи України. Вони можуть набувати земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) за іншими підставами, передбаченими законом. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності тільки на землі несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Землі сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземними громадянами та іноземними юридичними особами, протягом року підлягають відчуженню. Право комунальної власності на землю як окрема форма власності Земельним кодексом України закріплена вперше. Її суб'єктами є територіальні громади сіл, селищ, міст (жителі відповідного населеного пункту). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Земельний кодекс визначає перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, землі загального користування населених пунктів, землі під залізницями, автомобільними дорогами, під об'єктами природно-заповідного фонду та інші. Територіальні громади сіл, селищ, міст реалізують своє право власності на землі через відповідні органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради. Вони набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності; примусового відчужеїшя земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності; прийняття спадщини; придбання за цивільно-правовими угодами. Право державної власності на землі набувається і реалізується державою в особі органів державної виконавчої влади - Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних адміністрацій. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель приватної та комунальної власності. Держава набуває права власності на землю у разі; а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів су спільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність держави земельних ділянок комуналь ної власності територіальними громадами; г) конфіскації земельної ділянки. У виняткових випадках і іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій. Правовий режим таких земель визначається міжнародними договорами. Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.
