- •1. "Економіка праці" як наука, її завдання.
- •2. Трудові ресурси, їх структура.
- •3. Економічно-активне і економічно неактивне населення
- •4. Поняття трудового потенціалу суспільства
- •9. Елементи ринку праці. Особливості товару «праця».
- •10. Поняття зайнятості і зайнятого населення.
- •11. Форми і види зайнятості населення.
- •12. Державне регулювання зайнятості населення.
- •14. Причини і наслідки безробіття.
- •15. Показники визначення рівня безробіття. Закон Оукена.
- •13. Сутність безробіття, його види.
- •16. Цілі та напрями організації праці.
- •17. Поділ праці. Види поділу праці на підприємстві.
- •18. Умови праці, що впливають на працездатність робітників.
- •20. Регламентовані і нерегламентовані простої і перерви, причини виникнення.
- •21. Методи вивчення затрат робочого часу
- •22.Види норм праці. Їх розрахунок
- •24. Сутність заробітної плати, її функції та принципи встановлення.
- •25.Погодинна форма заробітної плати
- •26. Відрядна форма заробітної плати. Пряма і непряма відрядна.
- •27. Відрядно-преміальна та відрядно-прогресивна форма визначення заробітку.
- •28. Акордна заробітна плата, сфери її застосування.
- •29. Тарифна система оплати праці.
- •30.Безтарифна система оплати праці
- •31. Державне регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата.
- •32. Види доходів і витрат населення. Показники розподілу доходів.
- •33. Рівень життя населення, індекс вартості життя.
- •33. Рівень життя населення, індекс вартості життя.
- •Суб’єкти соціально-трудових відносин.
- •Типи соціально-трудових відносин.
- •37. Сутнiсть монiторингу соц-труд сфери I його концептуальні положення
16. Цілі та напрями організації праці.
Організація праці — це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.
Цілі: ОП має виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.
Напрями:
• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;
• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;
• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;
• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;
• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;
• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;
• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;
• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
• мотивація й оплата праці.
17. Поділ праці. Види поділу праці на підприємстві.
Поділ праці необхідно розглядати як спеціалізацію трудової діяльності, що призводить до співіснування різноманітних її видів.
Поділ праці — це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну.
Поділом праці (або спеціалізацією) називається принцип організації виробництва в господарстві, згідно з яким окрема людина займається виробництвом окремого блага.
Завдяки дії цього принципу при обмеженій кількості ресурсів люди можуть отримати значно більше благ, ніж у тому випадку, якщо кожен забезпечував би себе сам всім необхідним.
У теорії наукового дослідження розрізняють суспільний та технічний поділ праці.
Суспільний поділ праці — це диференціація соціальних функцій, що виконують певні групи людей, і виокремлення різних сфер суспільства, які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі. Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва є основою формування і розвитку товарних, у тому числі ринкових відносин.
Технічний поділ праці — це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на низку часткових функцій і операцій, спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.
Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:
— технологічний;
— поопераційний;
— функціональний;
— професійний;
— кваліфікаційний.
Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.
Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.
Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
Основні робітники беруть участь у зміні форми і стану предметів праці й виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції.
Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників.
Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва.
Кваліфікаційний поділ праці зумовлений різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контроль за якістю продукції.
З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає запровадження раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.
