42. Політична еліта і лідерство в україні

Оскільки в кожному суспільстві еліта є досить складним утворенням, дослідники вважають більш коректним говорити не про еліту, а про еліти, особливо, коли мова йде про сучасне суспільство. А політична еліта, як одна з них, включає в себе представників різних еліт – військової, технічної, наукової, культурної тощо. На сьогодні можна говорити не тільки про вертикальний шлях в еліту / тобто рух вгору – з неелітних груп в еліту/, а і про горизонтальний – як переміщення з однієї елітної групи в іншу. При цьому на певних етапах розвитку суспільства та чи інша "галузева” еліта може повністю контролювати політичне життя, становлячи фактично політичну еліту, або ж інтенсивно її поповнювати, додаючи їй легітимності та популярності, добиваючись консолідації суспільства. Так, свого часу, в СРСР політичну еліту складали військові, потім технічна інтелігенція, що давало привід називати цю владу технократією. Цікавим прикладом поновлення політичної еліти у критичні часи був прихід в урядові структури та до ВР СРСР, пізніше – України, Росії та інших пострадянських республік представників наукової та культурної еліти/ С.Федоров, Д.Сахаров, Р.Биков, І.Драч, Б.Олійник, В.Яворівський, Р.Паулс, Ч.Айтматов, С.Говорухін/, людей, які мали авторитет, повагу в суспільстві і несли в елітні структури нові ідеї, уособлюючи собою новий політичний курс, нові моральні засади носіїв влади.

Підсумовуючи, можна сказати, що висока мобільність, поновлення і змішування елітних груп є характерною особливістю сучасного суспільства.

Що стосується політичної еліти сучасної України та принципів її формування, слід зазначити, що ця еліта близька до демократичної. Щодо принципів організації – вона скоріше фрагментована, хоча очевидною є тенденція до об”єднання, інтеграції навколо досить плідної і привабливої ідеї національного державотворення / що, однак, не виключає входження в еліту людей, які виступають, наприклад, за реставрацію СРСР/. До принципів формування сучасної української еліти можна також віднести:

- досвід попередньої роботи, взаємні зобов”язання, які нерідко визначають рух в еліту /а не професійні якості/;

- особисту відданість як критерій відбору на управлінські посади;

- клановість та протекціонізм;

- регіональну роздробленість /коли окремо співіснують, а інколи і протистоять столична, дніпропетровська, кримська, львівська еліти тощо/;

- певна несамостійність, коли при прийнятті важливих рішень еліта орієнтується на досвід та оцінку Заходу чи то Росії.

Всі ці принципи випливають скоріше з відносної "молодості” української еліти, оскільки говоримо про десятилітній вік цієї еліти, і вона не може повністю відмовитись від принципів та методів діяльності попередніх еліт, тим більше, що навіть особистісний склад її змінився не повністю.

1. Терміном «еліта» позначають провідні вер¬стви суспільства, які керують певними галузями

суспільного життя. Політичні еліти — це організо¬вані групи, що здійснюють владу в суспільстві

(правляча еліта) або перебувають в опозиції до правлячої верстви (контреліта).До політичної елі¬

ти відносять керівну верству державних органів ,місцевого самоврядування, політичних партій, груп

тиску, а також представників інших еліт (господар¬ської, духовно-інтелектуальної),що беруть участь

у прийнятті та організації виконання політичних рішень.

Політична еліта в розвиненому західному су¬спільстві відзначається порівняно з іншими су¬спільними верствами волею до влади, професій¬ною політичною освітою, досвідом, високим со¬ціальним походженням, багатством. В сучасних умовах політичної конкуренції зростає насампе¬ред попит на високі професійні, інтелектуальні й моральні якості політичної еліти. Для неї, особ¬ливо у закритих суспільствах, характерними мо¬жуть бути також аморальність і низький рівень управлінської компетентності. Таку еліту нази¬вають квазіелітою.

2. Еліти типологізують за такими критеріями :за способом формування (закриті ,відкриті); спо¬собом отримання і збереження влади (легітимні , нелегітимні); здатністю стабілізувати суспільство

(фрагментовані , нормативно інтегровані, ідеологіч¬но інтегровані); ідеологічними цінностями і спо¬собом здійснення влади (демократичні, ліберальні ,то талітарні, авторитарні); за видами політичної

діяльності (державна, муніципальна, партійна, груптиску).

3. Феномен політичного лідерства передбачає першість особи у політичних структурах державної влади, політич¬них партіях і групах тиску. Він розкривається через особистісні риси політика, рівень його команди, тип політич-ного режиму і характеру політичної ситуації. В основі типологізації лідерства лежать такі критерії: джерело ви¬знання (традиційне, легальне, харизматичне лідерство); місце у політичному режимі і стиль діяльності (авторитарне, де-мократичне); специфіка політичної діяльності (адміністра¬тивне, агітаторське, теоретичне). До типових рис політичноголідера відносяться: наявність професійної освіти й досвіду ,інноваційність , ораторське мистецтво, висока комуніка¬бельність, вміння сформувати команду.

4. Політична еліта в Україні на початку державного від¬родження складалася в основному з колишньої номенкла¬тури і за змістом діяльності була ідеологічною, тобто зде¬більшого проповідувала необхідність реформ, а не займала¬

ся їх втіленням. Після других парламентських і президент¬ських виборів прийшла технократична еліта, яка взяла курсна жорстку фінансову стабілізацію і конституційну реформу.

У суспільстві визріває нова підприємницька й адмі¬ністративна еліта, здатна по-сучасному мислити і діяти. Політичне лідерство в Україні грунтується в основному на вождизмі з націонал-романтичним і націонал-бюрократи1' ним ухилом. Цей тип лідерства не передбачає глибоких професійних знань, а також опори на фахову команду одно¬думців і сучасну політичну партію. Сучасний тип лідера — професійного політика з реформістською орієнтацією по¬чинає формуватися в середовищі підприємницької й адмі¬ністративної еліти.