5. Історична школа в етнології

ІСТОРИЧНА ШКОЛА — західний напрям етнологічних досліджень, який вивчає історичні взаємозв'язки між народами й культурами. Ідеї історичної школи виникли наприк. XIX ст. і спричинили втрату панівного впливу першої наукової етнологічної школи — еволюціонізму. На противагу останньому представники І. ш. відкидали наявність історичної закономірності та з цієї причини обмежували в цілому завдання історичної науки описом конкретних подій. Через те що дійові особи й перебіг подій у галузі етнології залишались, як правило, невідомими, то їй доводилося шукати інших сфер дослідження.

Спроби знайти такі сфери зводилися переважно до пошуків центрів походження народів чи культур, з'ясування меж їхнього поширення і шляхів переміщення. Внаслідок цього виникли різні напрями дифузіонізму (однієї з найвідоміших етнологічних наукових шкіл), що стали характерними для етнологічних досліджень, зокрема в деяких європейських країнах і С Ш А в першій пол. XX ст. (теорія культурних кіл — Скандинавські країни, Німеччина, Австрія; історикоархівний напрям — Німеччина; концепція культурних ареалів — США; американська історична школа — США). З появою у С Ш А неоеволюціонізму (модернізованої етнологічної наукової школи) І. ш. відійшла на задній план. Вона не могла більше обходити своєю увагою питання прогресу в історії людства. Згідно із твердженнями прихильників І. ш., про це могло йтися лише стосовно окремих галузей суспільного життя, зокрема наукового і технічного розвитку. Це дуже обмежене визнання ідеї розвитку з боку І. ш. не відповідало, однак, потребам світу, який істотно змінився після другої світової війни і пов'язував тепер із питанням про можливості майбутнього розвитку також питання про тенденції розвитку в минулому.

АМЕРИКАНСЬКА ШКОЛА ІСТОРИЧНОІ ЕТНОЛОГІІ — напрям етнологічних досліджень, метою якого є створення цілісного уявлення про історію, заснованого на вивченні кожного окремого народу, його мови та культури. Головним предметом етнології(антропології) А. ш. і. е. вважає людську культуру, а точніше культуру людських «груп».

До 90х pp. XIX ст. етнологічна наука в СІПА розвивалася в межах еволюціоністського напряму. Але на поч. останнього десятиліття XIX ст. в Америці зароджується новий напрям в етнології, головною відмінністю якого від попередніх було обстоювання історичного методу дослідження культури. Культура при цьому тлумачиться як сукупність моделей поведінки, які людина засвоює в процесі зростання і прийняття нею своєї культурної ролі.

Засновником напряму став відомий учений і громадський діяч Ф. Боас, за ім'ям якого виникла назва «школа Боаса», офіційна назва: «А. ш. і. е.».

Головні положення А. ш. і. е.: етнологія має вивчати конкретно і всебічно кожний народ окремо — мову, культуру і антропологічний тип; взаємодія культур різних народів утворює їх культурну спільність у певних географічних ареалах; в межах цих ареалів слід шукати конкретні форми взаємного впливу народів, дифузію окремих культурних елементів; розвиток людства і його культури відбувається на підставі загальних законів, які пізнаються з великими труднощами; в пізнанні загальних законів розвитку не треба керуватися зовнішньою схожістю явищ, адже насправді вони можуть виявитися дуже різними за сутністю і походженням; не слід переносити «свої» критерії моральної оцінки на народи іншого культурного типу; у кожного народу історично формуються свої соціальні ідеали, свої моральні норми.Кінцевою метою А. ш. і. е. її прихильники вважали побудову єдиної історії всіх народів, не одних тільки цивілізованих націй, а саме всього людства і всіх часів, етапів історії — від льодовикового періоду до сучасності.У Скандинавії існував історично-географічний напрям дифузіонізму (представник — Ерік Норденшельд), у Німеччині — культурно-історичний (Фриц Гребнер, Вільгельм Шмідт) та антропогеографічний (Лео Фробеніус), у Північній Америці ідеї дифузіонізму були втілені в теорії культурних ареалів (Едуард Сепір, Мелвілл, Герсковіц), у Великобританії цей напрям розвивався у рамках геополітичної школи (Графтон Еліот-Сміт, Вільям Ріверс).

Засновником дифузіонізму є Фрідріх Ратцель. Він звернув увагу на закономірності розповсюдження явищ культури за країнами та зонами. У своїх дослідженнях виявляв загальну картину розселення людства по землі й розвиток культури у зв'язку з географічними умовами. Вважав, що роль розповсюдження етнографічних предметів у спілкуванні між народами набагато більша, ніж розповсюдження мов або расових характеристик. Предмети залишаються на території навіть тоді, коли народ припинив існування, тому вивчення географічного розповсюдження предметів є найважливішим при дослідженні культури.