16. Розвиток книжкової справи та літератури укр. Земель у XIII – xVст.

У період, що розглядається, провідну роль у культурному житті суспільства відігравала церква. Тому основними осередками книго писання на той час були монастирі, і одним з головних жанрів літератури була церковна. Окремо слід виділити літописи, які за формою викладу історичних подій були далекими від церковного жанру. Саме вони вважаються головним жанром літератури того часу.

Хоча в середині XIII ст. внаслідок татаро-монгольської навали книжна справа переживала занепад, збереглося достатньо рукописів кінця століття.

Одним з найбільш відомих пам’яток літератури того часу є Галицько – Волинський літопис, створений у кінці XIII ст., автори якого описують події з 1201 по 1291 рр., доповнюючи розповідь так, що літопис постає як поступовий детальний опис історичних подій.

Помітне місце займала візантійська література церковно-повчального характеру: «Богословіє» Іоанна Дамаскіна, твори Максима Сповідника, Федора Едеського і Ніла Синайського, збірники слів — торжественики, кормчі книги (збірники церковних і світських законів).

Переписувачем протодияконом Спиридоном спільно з київськими майстрами близько 1397 р. підготовлено великоформатний (302 мініатюри) збірник афоризмів, правил поведінки, практичних порад — Київський псалтир — один з найвизначніших пам'яток українського рукописного книжкового мистецтва. Поряд з малюнками канонічного змісту книжку прикрашають анімалістичні, батальні, історичні, пейзажні, побутові сюжети.

Важливими в історії книжної справи та книговидання у період з XIII по XV ст. є створення першої друкарні та перехід від «уставу» до «скоропису» при написанні книг. До XVст. всі книги були рукописними. Переписуванням займалися ченці та писарі при монастирях, інші причетники церков. Це займало багато часу, що було однією з причин повільного розвитку літератури та її недоступності. Великим проривом стало відкриття у Львові у 1573р. Іваном Федоровим першої друкарні, хоча деякі вчені сьогодні стверджують, що друкарня у Львові існувала вже у 1460р. при Онуфріївському монастирі.

«Устав» - тип письма, при якому літери є обов’язково правильної форми та без нахилу (схожі на сучасний друкований текст). Переписувачі книг спочатку при письмі почали нахиляти літери, а потім перейшли до «скоропису», де літери мали нахил та з’єднувались між собою, утворюючи орнамент.

В усній народній творчості цього періоду зароджувалися нові форми, звільнялися від культових елементів обрядові пісні. Основними жанрами були казки, новели, легенди, притчі, вживалися прислів'я і приказки. Серед населення поширювалися розповіді про нашестя Батия, легенди про київського князя Михайлика — героя боротьби проти половців, патріотичні пісні.

17. Передумови і труднощі культурного піднесення XVI – XVII ст.

На розвиток української культури в даний період впливало декілька чинників. По-перше, політика ополячення, національний та релігійний гніт з боку Речі Посполитої полягали у насадженні польської мови та культури та переслідуванні української. По-друге, той же таки гніт спричиняв реакцію у православних священників, письменників, українців - представників вищих соціальних верств, а це єднало народ однією спільною ідеєю – національного визволення. По-третє, деяка стабільність порівняно з періодом монголо-татарської навали була умовою культурного розвитку. Слід сказати, що у XVI ст.на території етнічного розселення українців налічувалося близько 20 великих міст з числом жителів від 10 до 15 тис.. Ці міста були потенціальними осередками культурного життя українців. Розвитку міст сприяло введення магдебурзького права (розширення самоврядування міст). Також досить сильно відчувався вплив Ренесансу та Реформації.

Проживання у містах певної кількості представників різних європейських та азійських національностей було причиною змішування культур.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови. У зв'язку зі зростанням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була «житницею Європи», не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.

Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI століття — першій половині XVIII століття була позиція соціальної еліти. Своєю меценатською діяльністю прославилися князь Костянтин (Василь) Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна. Однак більшість українських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої віддалялися від національної культури — мови, традицій, православної віри і сприймали польську.

Відтак до негативних чинників, що впливали на розвиток України в період, що розглядається, відносяться: зовнішній національний та релігійний тиск, супроводжуваний насаджуванням своєї мови та релігії, пасивність деяких представників української еліти та їх підкорення ополяченню та окатоличенню.