2. Сезонні зміни клімату Північної Америки

Зима. Взимку північніше полярного кола панує полярна ніч, радіаційний баланс від’ємний і північна острівна частина материка сильно охолоджена. Середня температура січня в центрі Гренландії – 44⁰С, на островах Канадського Арктичного архіпелагу – 36⁰С. Сильно охолоджена і північна материкова частина Північної Америки. Внаслідок цього над нею формується область високого тиску, яка простягається від моря Бофорта до Мексиканської затоки і носить назву Канадського максимуму. В той же час на півдні материка, на узбережжі Мексиканської затоки, середня січнева температура складає +12...+16⁰С, а на Центральноамериканському перешийку досягає +24⁰С. Проте холодні арктичні повітряні маси, внаслідок дії Канадського максимуму і відсутності орографічних перешкод, іноді досягають Мексиканської затоки і встановлюють стійки морози до –15...–20⁰С, які супроводжуються снігопадами і завірюхами. Навіть у Флориді під час таких морозів вкриваються кригою цитрусові дерева з ще не знятими плодами.

З іншого боку, тепле повітря, що формується над Карибським морем і Мексиканською затокою, може поширюватись далеко на північ. Цим пояснюється той факт, що для більшої частини материка характерні швидкі зміни температур з мінуса на плюс і навпаки в межах 15-20⁰С. І тільки на крайньому південному заході, на узбережжі Каліфорнії, майже ніколи не буває заморозків. Над Каліфорнійським півостровом і західною частиною Мексиканського нагір’я взимку панує тепле і сухе тропічне повітря. Опади не випадають там навіть на узбережжі, що викликано впливом Гавайського максимуму і холодної Каліфорнійської течії.

Центральна Америка знаходиться під дією пасатної циркуляції, причому фронт між теплим і вологим атлантичним повітрям і відносно холодним і сухим тихоокеанським повітрям проходить східніше Центральної Америки, обумовлюючі там теплу і суху погоду.

Літо. Влітку поверхня материка прогрівається швидше поверхні океанів. Термічні контрасти між північною і південною частинами материка, а також материком і океаном вирівнюються. На узбережжі Північного Льодовитого океану середня температура липня складає + 4⁰С, у середній частині материка + 20⁰С, у південній, на Центральноамериканському перешийку, + 24⁰С. Найбільш високі температури спостерігаються у південно-західній частині материка. Так, у Долині Смерті відзначалася температура + 56,6⁰С – найбільш висока у західній півкулі. А ось у внутрішніх районах Гренландії і влітку зберігається від’ємна температура.

Внаслідок зменшення термічного контрасту між материком і океанами Алеутський мінімум щезає, а Ісландський слабне. Проте над океанами енергійно розростаються і зміщуються на північ баричні максимуми – Гавайський і Азорський. Особливо значної потужності досягає Гавайський максимум. Під його вплив, який виражається у приході сухої погоди, підпадає західне узбережжя Північної Америки на південь від 40⁰ пн. ш., де і влітку рідко випадають дощі. Підсилення і наближення до материка Азорського максимуму сприяє проникненню вологого атлантичного повітря у внутрішні частини материка і випаданню рясних опадів мусонного характеру. Центральна Америка знаходиться під дією північно-східного пасату, якій приносить рясні орографічні дощі, але здебільшого на навітряні схили гір. Крім того, на крайній південь центральноамериканського перешийку влітку проникають екваторіальні мусони – екваторіальні вологі і теплі повітряні маси.