2. Центральні Анди
Центральні Анди лежать між 4 і 280 пд. ш. і є найширшою і найскладнішою частиною Антського гірського поясу. Їх поділяють на дві фізико-географічні області: Перуанські Анди і Центральні Анди.
Перуанські Анди розміщуються південніше Еквадорських Анд між 4 і 140 пд. ш. і складаються з кількох високих брилово-складчастих і складчасто-брилових хребтів, що простягаються з північного заходу на південний схід. З західного краю простягається Західна Кордільєра, із східного – Східна Кордільєра. А найвищим є хребет Кордільєра Бланка (6768 м).
Центральні Анди розміщуються на південний схід від Перуанських Анд між 14 і 280 пд. ш. Це найбільший широкий (до 750 км) відрізок Андійської гірської системи. Для них характерні широкі внутрішні плоскогір’я висотою до 4000 м, облямовані ще більш високими гірськими хребтами. Вздовж узбережжя Тихого океану майже суцільним ланцюгом простягнувся хребет Берегова Кордильєра. На схід від нього лежить поздовжня тектонічна депресія з пустелею Атакама. Ще східніше з півночі на південь один за одним простягаються два хребти – Західна Кордильєра і Кордильєра-Домейко. Східніше цих хребтів лежить велике внутрішньогірське плоскогір’я Альтіплано, яке також облямоване із сходу хребтами. В Центральних Андах широко поширені давні і сучасні вулкани і давні лавові покриви. Внаслідок крайньої сухості клімату, Центральні Анди, не зважаючи на значну висоту (до 6880 м) одягнуті лише у фірнові шапки, а льодовики відсутні. Днища міжгірних улоговин зайняті залишковими озерами і солончаками. Саме тут, на плоскогір’ї Альтіплано, лежить найбільше у світі високогірне озеро Тітікака.
Широкі внутрішні плоскогір’я Центральних Анд мають назву пуни і облямовані високими гірськими хребтами. Поверхня плоскогір’їв вкрита уламковим матеріалом або сипучими пісками. В різних напрямах їх перетинають високі хребти. Вершини багатьох з них є діючими вулканами.
Клімат пуни внаслідок значної висоти і ізольованості напівпустельний і пустельний. Напівпустельна рослинна формація, що займає західну частину плоскогір’їв, де випадає лише 50-150 мм опадів на рік, носить назву пуна і складається із колючкових рослин, що стеляться (наприклад, льярета) і кактусів. В східній частині плоскогір’їв, де випадає 500-900 мм, росте степова рослинна формація, що носить назву халка і складається з пучкових жорстких злаків – ковили, вівсяниці тощо. Південну, найбільш посушливу частину плоскогір’їв, займає пустельна рослинна формація тола, що складається лише з корявих вічнозелених чагарників тола. Пуна слугує пасовищем для лам, мулів і овець, тола майже позбавлена життя. Територія, що вкрита халкою, розорюється і використовується для вирощування зернових, насамперед, пшениці і кукурудзи.
Узбережжя країни займає пустеля Атакама. Місцями там випадає менше 25 мм опадів на рік. В при океанічній смузі відсутність дощів дещо компенсує висока відносна вологість повітря (до 88 %), тумани і роси. Деякі рослини пристосувались до життя за рахунок цієї вологи. Така рослинна формація носить назву лома.