2. Закон грошового обігу

Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів, а підпорядковується своєму закону. Сутність його полягає в тому, що протягом відповідного періоду для обігу необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена, маса купівельних і платіжних засобів. Закон грошового обігу може бути виражений формулою:

М_ф = М_н ,

де М_ф – фактична маса грошей в обігу;

М_н – об’єктивно необхідна для обігу грошова маса.

Перевищення фактичної маси грошей в обігу над об’єктивно необхідною свідчить про наявність в обігу зайвих грошей. Якщо М_ф менша від М_н, грошей в обігу не вистачає.

Величина М_н включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу – готівкову і безготівкову.

Кількість грошей, у середньому необхідних протягом певного часу (М_н), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці:

М_н = P Q : V,

де PQ – сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

V – швидкість обігу грошей (характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період. Середню тривалість перебування грошової одиниці в економічних суб’єктів визначає тривалість обороту грошей Т, яка є оберненою до швидкості обігу грошей величиною (Т = 360_дн. : V). Таким чином, швидкість обігу грошей та тривалість обороту грошей відображають інтенсивність їх руху у функції засобу обігу і платежу).

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит. Водночас в обігу гроші забезпечують погашення різних боргових зобов’язань. При цьому не всі боргові зобов’язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Враховуючи ці фактори, величину М_н можна визначити так:

М_н = ( P Q – К + П – ВБ ) : V,

де К – сума продажів товарів і послуг у кредит;

П – загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

ВБ – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об’єктивно діє закон вирівнювання М_ф до рівня М_н. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним, постійно має місце перевищення фактичної маси грошей над необхідною (М_ф  М_н), оскільки держава випускає гроші відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу. Досягнення рівності між фактичною масою грошей в обігу та їх необхідною кількістю можливе лише шляхом підвищення цін на товари і послуги. Отже, порушення закону грошового обігу за таких умов неминуче призводить до знецінення грошових знаків.

Специфікою дії цього закону в умовах обігу банківських грошей є те, що кредитний механізм їх емісії містить у собі передумову повернення грошей з обігу через погашення позичок і створює можливість підтримання грошової маси в обігу на об’єктивно необхідному рівні та збереження сталості грошей. Якщо випуск грошей здійснюється виключно на основі банківського кредитування, розширенням кредитування можна збільшити М_ф до рівня М_н, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування фактичну величину грошової маси можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу.