21. Фіскальна політика держави

Під фіскальною політикою держави розуміється постійне втручання держави в економічні процеси та явища з метою регулювання їх перебігу. [4] Це сукупність заходів у сфері оподаткування, спрямованих на формування доходної частини державного бюджету, підвищення ефективності функціонування всієї національної економіки, забезпечення економічного зростання, зайнятості населення і стабільності грошового обігу Фіскальна політика - це система регулювання економіки за допомогою змін державних витрат і податків. Податки і державні видатки є основними інструментами фіскальної політики. Фіскальна політика може як благотворно, так і досить болісно впливати на стабільність національної економіки.

Фіскальна політика - сукупність фінансових заходів держави з регулювання урядових витрат і доходів для досягнення певних соціально-економічних цілей. Потреба у розробці і систематичному проведенні фіскальної політики посилилася, особливо у другій половині XX ст., Коли фінанси держави стали відігравати значну роль у забезпеченні стабільного економічного зростання.

Серед численних завдань фіскальної політики, які утворюють так зване дерево цілей, основними є:

♦ стійке зростання національного доходу,

♦ помірні темпи інфляції,

♦ повна зайнятість,

♦ згладжування циклічних коливань економіки.

Інструментарій фіскальної політики включає: маніпуляцію різними видами податків та податкових ставок, крім того, трансфертні платежі та інші види державних витрат. Найважливішим комплексним інструментом і показником ефективності фіскальної політики є державний бюджет, який об'єднує податки і витрати в єдиний механізм.

Автоматична фіскальна політика - це автоматичне зміну величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недіскреціонная фіскальна політика передбачає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.

Вбудований стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори економіки щодо пом'якшують проблему тривалих часових лагів дискреційної фіскальної політики, так як ці механізми включаються без безпосереднього втручання уряду.

Фіскальна політика - це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Згідно а одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків.

Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

Фіскальна політика - це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Мета фіскальної політики - домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:

- Зменшення податків і збільшення державних інвестицій

- Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають."

Виділяють два види фіскальної політики: дискреційную недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.

У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.