34.Трудова дисципліна: поняття, зміст.

трудова дисципліна - це сукупність правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлюють трудові права та обов'язки сторін трудового договору, а також заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невиконання трудових обов'язків.

Головним змістом трудової дисципліни є не лише виконання правових норм у галузі праці, а й свідоме та творче ставлення до виконуваної роботи, забезпечення високої якості в роботі, раціональне використання робочого часу, прагнення до співробітництва та взаємоповаги.

Важливим стимулюючим чинником у забезпеченні трудової дисципліни є такі правові методи, як заохочення, мета якого - виявлення поваги до працівників; визнання заслуг працівника; виявлення громадської пошани до зразкового та творчого виконання працівником трудових завдань. Правова природа заохочення виявляється в тому, що воно застосовується власником або уповноваженим ним органом, за погодженням із профспілковим комітетом; оголошується наказом (розпорядженням); заноситься до трудової книжки працівника.

Крім зазначеного до правових методів забезпечення трудової дисципліни належать переконання та виховання, а до несумлінних працівників може вживатися метод примусу, який полягає в застосуванні до порушників трудової дисципліни заходів дисциплінарного та громадського впливу.

Дисциплінарній відповідальності притаманні риси, що виявляються в таких загальнодемократичних принципах, як законність, справедливість, невідворотність і наявність правових гарантій від безпідставного застосування стягнень. З урахуванням багатогранності трудового процесу, складності трудових функцій працівників і залежно від їх правового статусу дисциплінарну відповідальність поділяють на загальну та спеціальну.

Загальна дисциплінарна відповідальність за порушення працівником трудової дисципліни встановлюється за Кодексом заковів про працю України та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність за порушення працівником дисципліни встановлюється за такими нормами права: а) спеціальні закони, наприклад Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р., Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. тощо; 6) спеціальні дисциплінарні статути чи положення, наприклад Дисциплінарний статут прокуратури України, Статут про дисципліну працівників зв'язку, Положення про дисциплінарну відповідальність працівників залізничного транспорту тощо.

35.Внутрішній трудовий розпорядок: поняття, зміст, права та обов’язки сторін трудових правовідносин.

Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конкретному підприємстві, в установі, організації в процесі здійснення трудової діяльності називається внутрішнім трудовим розпорядком.

Всі нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи: норми загального значення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.); норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку; статути про дисципліну; положення про дисципліну окремих категорій працівників та ін.).

Серед кола актів, що забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види: типові, галузеві й локальні. Укладення трудового договору означає, що працівник і роботодавець не лише набули прав, а й узяли на себе обов’язки, встановлені для сторін трудових правовідносин законодавством, генеральною, галузевими, регіональними угодами, колективним договором.

Щодо обов’язків працівника, то за ст. 30 КЗпП працівник зобов’язаний виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Тому без погодження з роботодавцем або уповноваженим ним органом працівники не мають права підміняти чи замінювати один одного хоча б у межах аналогічних посад чи професій, не можуть мінятися змінами чи вихідними днями, або іншим чином без дозволу роботодавця змінювати встановлений для них режим роботи. Згідно зі ст. 159 КЗпП працівники зобов’язані:

- Знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

- Додержуватись зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими роботодавцем;

- Проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

- Співпрацювати з роботодавцем або уповноваженою ним особою щодо організації безпечних та нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів для усунення будь – якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Перелік обов’язків роботодавця значно ширший, першочергові з них визначено ст. 29 КЗпП, а саме: до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний:

- Роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, котрі ще не усунуто, та можливі наслідки їхнього впливу на здоров’я, його права на пільги та компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору;

- Ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним договором;

- Визначити працівникові робоче місце, забезпечити його потрібними для роботи засобами;

- Проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Важливим аспектом трудових відносин є заборона роботодавцю вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, установлена ст. 31 КЗпП.

Таким чином, трудовий договір є двосторонньою угодою, де право однієї сторони відповідає обов’язку іншої.

Після укладення трудового договору працівники набувають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування і старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Для захисту своїх інтересів працівники мають право утворювати профспілкові організації, яких Законом України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” наділено відповідними правами, звертатися до контролюючих органів, наділених правами притягати правопорушників до адміністративної чи кримінальної відповідальності в порядку, встановленому законодавством, а також для поновлення порушених трудових прав звертатися до суду в строки та порядку, визначені законодавством.