4. Принцип гласності та відкритості судового розгляду.

8. Цивільні процесуальні правовідносини (поняття, елементи).

Володіючи суб'єктивними правами, особа не може їх реалізу­вати, не вступивши у відповідні правовідносини, що вони є вираженням правових норм у житті. Для правовідносин харак­терною є наявність суб'єктів правовідносин, об'єктів цих пра­вовідносин, а також їх змісту. Ці загальнотеоретичні положен­ня поширюють свою чинність і на цивільні процесуальні пра­вовідносини.

Цивільні процесуальні правовідносини мають низку ознак, які їх характеризують. Поряд із загальними ознаками, що при­таманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні:

-врегульовані нормами цивільного процесуального права;

-завжди виникають між судом як органом державної влади та іншими учасниками процесу (відносини субординації");

-оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах;

-мають відносний характер, тобто визначений конкретний суб'єктний склад правовідносин із чітким визначенням пра­ вового статусу кожного з них;

-виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивіль­ній процесуальній формі;

-постійно перебувають у русі, що в цілому склада» певну їх систему.

Отже, насамперед, цивиьні процесуальні правовідносини — це врегульовані процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу і приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

Підстави виникнення цивільних процесуальних право­відносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру, або між сторонами взагалі є спір з приводу наявності таких (матеріаль­но-правових) відносин. Однак специфіка цивільних процесуа­льних правовідносин полягає в тому, що вони обов'язково ви­никають через суд, який є обов'язковим їх учасником.

Існує думка, що цивільні процесуальні правовідносини мо­жуть виникати і поа судом, наприклад, укладення мирової угоди (ст. 31 ЦГІК), визначення договірної підсудності (сг. 112 ЦПК), відносини процесуальної о представництва (ст. 38 ЦПК), однак здебільшого ці правовідносини мають не цивіль­ний процесуальний характер, а с відносинами, врегульованими нормами матеріального права.

Також відома позиція щодо наявності одного (единого) ци­вільного процесуального правовідношення у конкретній ци­вільній справі. В цьому аспекті заслуговує на увагу тс, що усі правовідносини, що виникають у справі, мають взаємозалежний характер. Концепція єдиного іірліижілііошсння може ускладпи-іи його розуміння в силу своєї іроміздкості та наіромадженнл правового статусу різномаппних його учасників.

9. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб’єкт, об’єкт та зміст.

Суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин – це носій цивільних процесуальних прав та обов’язків. ЦПК здійснює поділ суб’єктів на дві групи: суд та учасники цивільного процесу, які у свою чергу поділяються на осіб, які беруть участь у справі, (ст. 26 ЦПК) та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

Основним критерієм, який визначає приналежність того чи іншого суб’єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої групи, є зміст його діяльності та наявність заінтересованості. Тому доцільно провести поділ суб’єктів на три групи:

- суд;

- особи, які беруть участь у справі;

- особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню справи (інші учасники цивільного процесу).

Суд виступає обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення та правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб’єктів. Особливою властивістю даного суб’єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об’єктивним. Для забезпечення цього закріплений у законодавстві інститут відводу (самовідводу).

Основним призначенням суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке належить до його виключною компетенції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу, повноваженнями судді користуються також народні засідателі, які приймають участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, – це учасники (суб’єкти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені у справі юридичною заінтересованістю, яка визначає їх правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними є заявники та інші заінтересовані особи. Також особами, які беруть участь у справі є їхні представники, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК).

Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб’єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.

Матеріально-правова заінтересованість – це особиста ознака суб’єкта цивільного процесуального правовідношення (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомогою судової діяльності отримати для себе поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права, законного інтересу, тобто отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини, або ж навпаки, не допустити їх порушення. Матеріально-правовою заінтересованістю наділені виключно суб’єкти спірних матеріальних правовідносин.

Процесуальна заінтересованість – це функціональна ознака суб’єкта цивільного процесуального правовідношення (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення, що відповідає функціональному призначенню участі даного суб’єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб’єкти матеріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного процесу, які беруть участь у справі для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.

Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, особи, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:

1. Особи, які захищають у процесі особисті інтереси. Такими виступають сторони та треті особи, оскільки вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю у справі.

2. Особи, які захищають інтереси держави, громади, групи осіб або конкретної особи. Такі суб’єкти мають виключно процесуальну заінтересованість у справі, вони не мають і, як правило, не повинні мати матеріально-правової заінтересованості у справі. Якщо ж вони мають таку заінтересованість, то вони не можуть виступати у відповідній процесуальній функції, а повинні бути залучені у процес у якості сторони чи третьої особи.

Для осіб, які беруть участь у справі для захисту власного інтересу (наділені матеріально-правовою та процесуальною заінтересованістю у справі), для визначення їх спроможності виступати самостійним учасником судового процесу, суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосовується поняття цивільної процесуальної правосуб’єктності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавства можливість особи виступати суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.

У складі цивільної процесуальної правосуб’єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Вона визнається за усіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід визначити, що положення ст. 28 ЦПК не у повному обсязі визначають коло усіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма учасниками матеріально-правових відносин, які можуть стати предметом судового розгляду та вирішення. Тобто допуск того чи іншого учасника до участі у матеріально-правових відносинах зумовлює потенційну можливість бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивільному процесі як самостійного суб’єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не наділені правами юридичної особи, але виступають учасниками матеріально-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов’язане із досягненням певного віку, з яким матеріальний закон визначає можливість вступу у матеріально-правові відносини. Так, наприклад, суб’єктом трудових відносин особа може бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗпП), а тому суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин у трудовій справі може бути тільки при дотриманні цих умов.

Цивільна процесуальна дієздатність – здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздатності цивільна процесуальна дієздатність залежить від різноманітних чинників (віку, стану здоров’я, інших причин).

За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб’єкти можуть розглядатися як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю, особи з частковою цивільною процесуальною дієздатністю та фізичні особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності.

Повним обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні особи, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а також набути повного обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипації. Така фізична особа набуває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності відповідно з моменту реєстрації шлюбу чи вступу в силу рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Так, якщо справа виникає з правочину, на укладення якого неповнолітнім потрібна згода батьків, усиновителів або піклувальників, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітніх.

Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 18, п. 4 ст. 152 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. І ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов’язків у такій справі.

Суд може залучити до участі в справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки при участі законного представника неповнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК особу, в інтересах якої діє законний представник.

Малолітні (віком до чотирнадцяти років) та особи, які визнані недієздатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, свободи та законні інтереси таких осіб захищають у суді їх законні представники – батьки, усиновителі, опікуни.

Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність (і правоздатність, і дієздатність) виступає складовою частиною загальної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов’язана з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і визначається характером зв’язку між зазначеними галузями права.

Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, слід поділити на загальні та спеціальні. До загальних прав слід віднести права та обов’язки, якими наділені усі особи, які беруть участь у справі, незалежно від змісту юридичної заінтересованості у справі. Ними є право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ст. 27 ЦПК).

Обсяг спеціальних прав визначається в залежності від процесуального статусу у цивільному процесі. Так, наприклад, правовий статус позивача визначений ст. 31 ЦПК, відповідно до якої він має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи укласти із відповідачем мирову угоду.

Обов’язки осіб, які беруть участь у справі визначається необхідністю добросовісно користуватися наданими процесуальними правами, а також не посягати на права інших суб’єктів процесуальних правовідносин. Нормами цивільного процесуального закону визначено також конкретні обов’язки у певних випадках. Так, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування. знаходження) під час провадження справи. Спеціальним обов’язком для сторін є, наприклад, зобов’язання подати або повідомити про докази до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

Інші учасники цивільного процесу – це такі учасники (суб’єкти) цивільних процесуальних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості і сприяють встановленню дійсних обставин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного процесуального права. До них відносяться секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК). Однак, цей перелік не є вичерпний, оскільки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі, наприклад, при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими відбувалося листування, щодо надання згоди на його дослідження та ін.

Найменування цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин вказує на те, що вони не відносяться до осіб, які беруть участь у справі. Основною вирізняльною ознакою цих суб’єктів є те, що вони не мають юридичної заінтересованості у справі.

Цих осіб можна поділити на дві підгрупи: суб’єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст), інші – особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення процесу (судовий розпорядник, секретар судового засідання).