55.Сертифікаційні адміністративні провадження

Політика і процедура яка здійснюється органом сертифікації немає перешкоджати або ускладнювати заявникам звертатися до органів сертифікації. Послуги органу сертифікації повинні бути загальнодоступні для всіх заявників, чия діяльність потрапляє в заявлену їм сферу діяльності. Орган сертифікації повинен обмежувати свої вимоги, оцінку і рішення щодо сертифікації тими питаннями які мають конкретне відношення до певної сфери сертифікації. Структура органу сертифікації повинна забезпечувати достовірність проведеної ним сертифікації. Зокрема він повинен:

-Бути неупереджений.

-Відповідати за рішення щодо надавання, підтримування, чи скасування сертифікації

-Призначити керівництво яке повинно нести повну відповідальність за:

-Провадженнявипробування, інспектування.

-Формування політики стосовно діяльності органу сертифікації.

-Ухвалювання рішень щодо сертифікації.

56Ліцезійні адмін. Провадження

Ліцензування як правовий режим початку та здійснення окремих, визнаних законодавством видів підприємницької діяльності, що передбачає, по-перше, державне підтвердження та визначення меж права на ведення підприємницької діяльності, по-друге, Державний контроль над здійсненням певного виду підприємницької діяльності і, по-третє, можливість припинення діяльності з особливих підстав органами держави. Згідно ст.3 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері, крім випадків, передбачених частиною другою статті 2 цього Закону;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

- запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності, визначених відповідним законом.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.Рішення про відмову у видачіліцензіїможе бути оскаржено у судовому порядку.

№ 57 Загальніположеннящодопровадження у реєстраційно – паспортних справах.

Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене Постановою Верховної Ради України от 26.06.1992 р. №2503 встановлено, що основним документом, який засвідчує особу, є паспорт громадянина України. Паспорт діє для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою тільки на території України, якщо інше не передбачено міжнародним договором.

Паспорт як документ, що офіційно засвідчує особу, має низку ознак, які дозволяють виділити його з числа інших особистих документів громадян, а саме:

• він підтверджує приналежність до громадянства України;

• в ньому відбиваються головні відомості про особу громадянина;

• паспорт має єдину форму для всієї країни, виготовляється в централізованому порядку, має захисні засоби, які охороняють його від підробок;

• за втрату паспорта встановлено адміністративну відповідальність, а за крадіжку й підробку — кримінальну.

Паспортна система — це сукупність правових норм, які визначають порядок видачі паспортів, що засвідчують особу громадянина України, його прописку, виписку й реєстрацію з метою обліку населення, упорядкування пересування громадян по території країни, забезпечення реалізації їх суб'єктивних прав і виконання обов’язків охорони громадського порядку та безпеки.

З метою забезпечення правил паспортної системи створено Департамент у складі МВС, управління (відділи) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи), відділи, відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь (відділів) МВС (далі - підрозділи), які становлять службу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, керівним органом якої є Департамент.

Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами МВС.

Основними завданнями Департаменту є:

1) участь у межах своєї компетенції в координації діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з:

вирішенням питань громадянства України;

організацією імміграційної роботи та боротьбою з незаконною міграцією;

додержанням посадовими особами та громадянами правил паспортної системи;

реєстрацією та обліком фізичних осіб за місцем проживання/перебування;

2) організація роботи з розгляду документів стосовно набуття/припинення громадянства України, підготовка матеріалів для розгляду Комісією при Президентові України з питань громадянства;

3) узагальнення практики застосування законодавства з питань громадянства, імміграції іноземців та осіб без громадянства в Україну, реєстрації фізичних осіб за місцем проживання/перебування і розроблення та внесення пропозицій щодо його вдосконалення на розгляд Міністра внутрішніх справ;

4) забезпечення відповідно до законодавства видачі громадянам України, які постійно проживають в Україні, паспортних документів, іноземцям та особам без громадянства документів для в'їзду в Україну, перебування в Україні та виїзду за її межі або постійного проживання на її території;

5) організація реєстрації та обліку фізичних осіб за місцем проживання/перебування;

6) організація роботи із створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи;

7) організація контролю за додержанням посадовими особами та громадянами правил паспортної системи, іноземцями та особами без громадянства - правил перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.

Головними функціями органів внутрішніх справ щодо здійснення паспортної системи є:

—видача й обмін паспортів;

—наклеювання в паспорти фотокарток після досягнення власником 25-річного й 45-річного віку;

—реєстрація фізичних осіб за місцем проживання та зняття їх з реєстраційного обліку;

—реєстрація фізичних осіб за місцем перебування;

—облік при реєстрації осіб, котрі мають судимість;

—адресно-довідкова й адресно-розшукова робота;

—роз'яснення населенню правил паспортної системи.

58,59,60 немає

61.

контрольне провадження можна визначити як

регламентовану адмінїстративно-процесуальниминормами послідовну діяльність органів публічної адміністрації, із забезпечення законності і дисципліни у сфері публічного управління.

Контрольному провадженню притаманні такі особливості:

1. різноманіття суб'єктів, які здійснюють контрольні повнова­ження (органи держави і їхні посадові особи, об'єднання грома­дян, органи місцевого самоврядування);

2. суб'єкти контрольних проваджень наділені широким коломконтрольних повноважень, включаючи право втручання в опера­тивну діяльність підконтрольного суб'єкта;

3. безпосереднім об'єктом контрольних правовідносин висту­пає діяльність підконтрольних суб'єктів;

4. у контрольних провадженнях поодинокі юридичні факти немають юридичної сили і виступають тільки у виді фактичного(юридичного) складу - органічної сукупності декількох життєвих обставин;

5. контрольно-процесуальні норми не містять вичерпного пере­ліку засобів збереження і передачі інформації, що містить докази(у контрольному процесі фактичні обставини можуть бути отримані з будь-якого законного джерела);

6. офіційне документальне закріплення результатів контроль­ної діяльності провадиться в правових актах-документах, які мож­на одночасно віднести як до категорії правозастосовних (таких,які є результатом реалізації державно-владних повноважень ком­петентних контрольних органів), так і до категорії правоохорон­них актів (що містять правову оцінку діяльності підконтрольного суб'єкта).

Контролюючі суб'єкти можна поділити на дві великі групи. До першої можна віднести суб'єктів, які здійснюють державний конт­роль. До цієї групи належать органи законодавчої і виконавчої влади, судові та правоохоронні органи. До другої групи можна віднести суб'єктів, які здійснюють громадський контроль, серед яких виділяють громадські об'єднання і організації та безпосеред­ньо громадян.

Контролюючі органи можна також класифікувати за такими ознаками, як характер наданих законодавством власних повнова­жень, організаційно-правові форми проведення контролю, юридич­ні наслідки контролю, спрямованість контрольної діяльності тощо.

Крім цього, суб'єкти контрольних проваджень наділені широ­ким колом повноважень контрольного характеру, включаючи право втручання в оперативну діяльність підконтрольного суб'єкта.

Як правило, виділяють чотири групи контрольних повноважень:

1. повноваження щодо здійснення контролю за власною ініціа­тивою, у будь-який час у межах своєї компетенції;

2. повноваження давати, за необхідності, відповідним органам та посадовим особам вказівки обов'язкового характеру щодо усу­нення виявлених порушень та їхніх наслідків;

3. повноваження з притягнення до відповідальності винних по­садових осіб;

4. повноваження щодо опрацювання рекомендацій превентив­ного характеру.

Узагальнено в структурі контрольних проваджень можна виді­ лити три стадії:

а) інформаційна стадія;

б) аналітична стадія; в)стадія коригування.

Метою першої стадії контрольного провадження (інформацій­ної) є одержання інформації про важливі сторони, прояви та якості підконтрольного об'єкта за допомогою різноманітних методів спо­стереження, перевірок та обліку об'єктивних фактичних даних про підконтрольний об'єкт. Інформація слугує засобом життєдіяльності та ефективності контролю. Можливості її одержання визнача­ються перш за все всеохоплюючим та універсальним характером контролю.

Другою стадією контрольного провадження виступає аналітич­на стадія. Процес контролю включає в себе аналітичний момент що полягає в обробці первинної інформації, детальній перевірці та аналізі всіх фактів, взятих у їхній сукупності, в причинному зв'язку, тим самим створюючи базу для формування висновку від­носно підконтрольного об'єкта, на скільки процеси, що в ньому відбуваються, відповідають бажаним моделям та зразкам.

Третя стадія контрольного провадження виходить за межі само­го контролю, тому що або пов'язана з прийняттям нового рішення, яке усуває виявлені недоліки, або із застосуванням заходів приму­сового характеру, що також лежить за його функціональними ме­жами. Точність у визначенні коригуючої стадії контролю є прин­ципово важливою як з теоретичної, так і з практичної точок зору, оскільки відіграє роль основи правильного вибору та обґрунтуван­ня правових заходів та процесуальних форм у відповідній діяльно­сті суб'єктів їх застосування.

Водночас, коли суб'єкт, що приймає рішення, застосовує санк­ції, та суб'єкт контролю збігаються, то така особа приймає рі­шення за результатами контролю в межах своєї компетенції само­стійно, не відділяючи для себе одну функцію регулювання від іншої. Однак, якщо прийняття коригуючого рішення лежить за межами компетенції контролюючої особи, то в даному випадку вона має обмежитися відповідною апеляцією до уповноваженого на це суб'єкта, наприклад, звернутися до суду. За таких умов не уповноважений на прийняття рішення керівник обмежиться кла­сичним контролем.

62.

Провадження за скаргами громадян – це регламентований адміністративним законодавством розгляд справ про поновлення прав і законних інтересів громадян (груп громадян), порушених діями (бездіяльністю), рішеннями, актами суб’єктів владних повноважень, адміністрацій п, у,о незалежно від форм власності, обєднань громадян, ЗМІ.

Провадження за скаргами громадян здійснюється на підставі ЗУ «про звернення громадян», фактичною підставою такого провадження є скарга. За змістом скарги поділяються на адміністративні та судові. Судове оскарження здійснюється на підставі норм різногалузевого процесуального законодавства, зокрема КУпАП, КАСУ, КПКУ,Господарсько-процесуального, ЦПКУ. При адміністративному оскарженні реалізовується право оскарження будь-яких дій. При судовому оскарженні реалізується право на оскарження судових рішень.

При адміністративному оскарженні право на подачу скарги має особа, права, свободи, законні інтереси якої порушено чи яка вважає, що таке порушення має місце. Скарга в інтересах такого громадянина може подаватись як особисто ним, так і за його уповноваженим, оформленим у встановленому законом порядку іншою особою, трудовим колективом, або організацією, що здійснює правозахисну діяльність. До скарги надаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймались за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

Щодо термінів, то скарга може бути подана до органу або посадової особи вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття цього рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з ним. Скарги, подані з порушенням зазначеного строку, не розглядаються. Розгляд скарг здійснюється у строк не більше одного місяця з дня його надходження, а стосовно тих скарг, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше 15-денного терміну. Строк розгляду скарги можна продовжити з повідомленням про це заявнику, але не більше як на 15 днів. Тому загальний термін розгляду скарг громадян не може перевищувати терміну 45 днів.

Громадянин, який звернувся зі скаргою, має право:

• Особисто викласти аргументи особі, яка перевіряє скаргу та брати участь у перевірці поданої скарги

• Знайомитись з матеріалами перевірки.

• Подавати додаткові матеріали, або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу.

• Бути присутнім під час розгляду скарги.

• Користуватись послугами адвоката або представника трудового колективу чи організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку.

• Одержувати письмову відповідь про результати розгляду скарги.

• Висловлювати усно або письмово вимогу щодо затримання таємниці розгляду скарги

• Вимагати відшкодування шкоди, якщо вона стала результатом порушення встановленого порядку розгляду скарги.

Стадії провадження за скаргами громадян:

• Порушення провадження за скаргою громадянина

• Розгляд скарги і прийняття за нею рішення

• Оскарження чи опротестування рішення за скаргою.

• Виконання рішення за скаргою.