61. Клас Стьожкові черви.

Бичачий ціп'як - збудник теніаринхозу.

Л окалізація: тонкий кишечник.

Географічне поширення. Теніаринхоз досить розповсюджене захво­рювання. Особливо поширений у країнах Африки, Південній Америці, Австралії, а також у Монголії, Китаї та ін. Теніаринхоз трапляється часті­ше серед сільського населення.

Морфологічні особливості. Довжина статевозрілого гельмінта 4-8 м, кіль­кість члеників близько 1000. На голівці чотири присоски немає гачків, тому ціп'як отримав назву неозброєного.в кожному членику міститься матка.

Життєвий цикл. Остаточним хазяїном ціп'яка є людина, проміжним-велика рогата худоба.

Шляхи зараження. Зараження людини відбувається при вживанні в їжу недостатньо провареної або просмаженої яловичини

Лабораторна діагностика. Гельмінтологічним методом досліджують матеріал у вигляді випорожнення хворого.

Профілактика. Термічна обробка м’яса.

Свинячий ціп'як - збудник теніозу.

Локалізація тонкий кишечник

Географічне поширення. Теніоз найбільш поширений у регіонах, де поширене свинарство, у тому числі й в Україні. В окремих районах Індії. В Південної Америки теніоз спостерігається у 3,6% населення. У Біло­русі, як показали дослідження, цистицеркоз виявлено у 0,26% померлих сільських жителів.

Морфологічні особливості. Довжина досягає 2-3 м і більше, кількість члеників близько 900. На голівці, крім чотирьох присосків, є віночок кутикулярних гачків, звідки й походить назва - озброєний ціп'як. Гермафродитні членики містять кілька сотень сім'яників, зрілу матку.

Життєвий цикл. Остаточним хазяїном може бути лише людина, проміжним – свиня.

Шляхи зараження. Джерелом поширення інвазії є людина, в організ­мі якої паразитує статевозрілий гельмінт. Зараження людини відбува­ється при вживанні в їжу сирого або недостатньо термічно обробленого свинячого фінозного м'яса.

Лабораторна діагностика. Гельмінтологічним методом досліджують матеріал у вигляді випорожнення хворого.

Профілактика. Профілактика теніозу така сама, як теніаринхозу.

Ехінокок – збудник ехінококозу.

Локалізація: печінка, легені, головний мозок.

Географічне поширення. Ехінококоз трапляється на всіх материках земної кулі.

М орфологічні особливості. Це дрібний черв'як завдовжки 2-6 мм. Його голівка має чотири присоски і хоботок з двома рядами гачків (всього 36-40). Тіло складається з 3-4 члеників, осатаній з яких є зрілим. Цей членик досить великий, займає близько половини довжини тіла, у ньому міститься матка. Членики, що відділя­ються, можуть активно рухатися.

Життєвий цикл. Відбувається зміна хазяїна. Проміжний хазяїн - тра­воїдні ссавці, велика і мала рогата худоба, свині, кролі, верблюди, олені, а також людина. Остаточний хазяїн - вовки, шакали, лисиці, зрідка кішки, а найчастіше - собаки. Зрілі членики виповзають з анального отвору собаки, повзають по шерсті, виділяючи яйця.

Фіна росте повільно, як правило, у середину міхура і може досягати у людини розмірів голівки новонародженої дитини до 20 см.

Шляхи зараження. Чинником передачі є руки, забруднені онкосферами під час контакту із собакою, інвазованою ехінококом.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є кров, хар­котиння, сеча, промивні води із бронхів хворого, рентген.

Профілактика. Профілактика ехінококозу може бути досягнута при забезпеченні припинення передачі інвазії від собак до контактних тварин і навпаки.