Розділ 3 суб'єктна організація світорозуміння в ліричних творах с. Руданського

Літературознавцями у тексті художнього твору виділяються два рівні, два світи: світ автора та світ героя. Однак відповідно до структуральної поетики ці два світи трансформуються у два ієрархічно підпорядковані комунікативні рівні. На кожному з них функціонують свої автор і слухач. Так, на рівні зовнішньої комунікації присутні реальний (біографічний) автор художнього твору (в даному випадку С. Руданський) і реальний читач. Як реальні читачі ми можемо бути ознайомлені з усіма аспектами справжньої його біографії, але, коли читаємо його лірику чи інші твори, переходимо межу від нашого уявлення про письменника як живу людину – до С. Руданського як творця й організатора поетичного світу.

3.1. Текстуальні рівні художнього світу ліричного твору

Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об'єкт зображення, але і як її суб'єкт, що включений до естетичної системи твору як важливий елемент. У європейській естетиці цю думку вперше сформулював М.Гегель.

Важливим компонентом ліричного твору є ліричний герой – "друге ліричне "Я" поета" [16, 405]. Це своєрідна особа, настрої, думки й переживання якої передано в творі. Цю особу не можна плутати з автором, хоча вона й віддзеркалює його особисті почуття, так чи інакше пов'язані з його життєвим досвідом, світоглядом, світовідчуттям. "Між ними існує естетична єдність, певний історичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів" [16, 405]. Своєрідність бачення й розуміння навколишнього світу поетом, його інтереси, індивідуальні особливості знаходять своє відображення у формі та стилі ліричних творів.

На думку Л. Гінзбург, від ставлення суб'єкта до загального змісту залежать види ліричної поезії. Якщо суб'єкт заглиблюється в елемент об'єктивного споглядання і немовби втрачає в цьому свою індивідуальність, то постають гімни, дифирамби, псалми, пеани. "Суб'єктивність на цьому щаблі ще немовби не має свого власного голосу й усе цілком віддається тому вищому, яке стало джерелом натхнення" [7, 288]. Коли суб'єктивність у творі стає домінуючою, тоді з'являється ода. Хоча тут поет повністю віддається своєму предметові, але не без рефлексії на свою суб'єктивність; він утримує своє право й не стільки розвиває сам предмет, скільки своє повне від цього предмета натхнення. Чистий без домішок елемент лірики постає в пісні, як вираз чисто суб'єктивних відчуттів. Суб'єкт, крім цих суто особистих відчуттів, висловлює в ліричних творах більш загальні, більш усвідомлені факти свого життя, різні споглядання, переконання, думки, увесь об'єктивний запас знань та ін.

Ліричні твори С. Руданського моделюють позицію "власне автора", найголовнішими суб'єктами стають його внутрішні переживання, позиція щодо об'єкта зображення. Пізнання життя фігурує як самопізнання. Читач вступає з поетом в один душевний контакт. Найчастіше автор втілює думки і почуття, що властиві йому як особистості, в його творах існує ліричне "Я" ("Сиротина я безродий", "Ти не моя", "Мене забудь!"). Але іноді поет-лірик виступає як безпосередній виразник поглядів, почуттів та прагнень групи людей, приймає позицію автора-розповідача.

Багато ліричних творів мають монологічну будову, позаяк є прямим вираженням душі: поет роздумує над почуттями, вводячи читача у власний внутрішній світ. Це – лірика почуття ("До моїх дум", "Полюби мене", "До дуба").

Ліричні висловлювання можуть бути роздумами на загальні теми. Це – поезія думки, що акцентує увагу на проблемах буття: нещасливе кохання, соціальна нерівність, сімейні конфлікти ("Наука", "Козаче, голубче", "Не згадаю гадки").

Найголовніше в ліриці С. Руданського – емоційно змальовані описи та роздуми. Відтворення вчинків і людських стосунків лише побіжне, найчастіше зовсім відсутнє. С. Руданський не констатує місце, дату – це зрозуміло з його слів або зовсім залишається невідомим:

Ти не моя, дівчино молодая!

І не мені краса твоя;

Віщує думонька смутная,

Що ти, дівчино, не моя!

[46, 36]

Наведений уривок є завершеною думкою автора, читач не дізнається про події та факти, що викликали висловлене в цих словах почуття. Йому нічого невідомо про цю жінку, якій присвячений вірш, ні про долю людини, що висловлюється. У творі пронизливо передано почуття людини, в душі якої кохання без взаємності.

Головний об'єкт художнього пізнання в ліриці – це характер "носія мовлення", перш за все його внутрішній світ, емоції. Автор, пізнаючи внутрішній світ людини, не змальовує події, дії, вчинки, взаємовідношення, тому лірика набуває рис експресивних мистецтв, зберігає властивий мовленнєвому мистецтву образотворчий початок. У ліричному творі завжди існують враження від якихось фактів, роздуми про щось та турбота когось.

Ліричне мовлення в творах С. Руданського спирається на ритмомелодику пісенного жанру, тому його вірші, покладені на музику, легко сприймаються реципієнтом ( «Пісня», «Ти не моя», «Гей, бики!», «Над могилою»).

У ліричній творчості "об'єкт" та "суб'єкт" художнього відображення зливаються: тим та іншим є внутрішній світ автора. Пізнання життя виступає перш за все як самопізнання. Читач одухотворяється з поетом, вони є єдиним цілим, що відсутнє при сприйнятті епічних та драматичних творів.

Ліричне самовираження може бути різним. Найчастіше автор втілює думки та почуття, що властиві йому як особистості, в його творах фігурує ліричне "Я". Але інколи поет-лірик постає як безпосередній виразник поглядів, настроїв та прагнень групи людей, інколи цілого класу, всього народу та навіть людства. На зміну ліричного "я" приходить ліричне "ми".

Самовираження в ліриці помітно відрізняється від вираження людиною своїх думок, почуттів та намірів в буденності. Лірично втілені настрої не є копією відчутого поетом. Лірика – це ні в якому разі не аналогія тих почуттів, які автор пережив у серці. Найчастіше – це найбільш вагомі емоції, що відрізняються від буденних.

Лірика не просто відтворює почуття поета, значною мірою їх активізує, створює знову. Суб'єкт безпосередньо "живе" з тією емоцією, яку відтворює в тексті.

Проте зрідка автор у процесі творчості змушує себе відтворити ті психологічні ситуації, яких в реальному житті не існувало зовсім. Літературознавці неодноразово доводять, що деякі ліричні твори неможливо співвіднести з конкретними фактами біографії письменника.

Разом із тим зміст ліричних творів володіє особливою якістю, властивою читачеві. Знайомлячись з новелою, романом чи драмою, реципієнт сприймає відображене з психологічної дистанції, віддалено, приймає чи не приймає позицію персонажів, їх настрій, вчинки. У ліриці відбувається проникнення в почуття суб'єкта, відчувається дещо власне, особистісне.

Внутрішній світ, висловлений в ліричних творах, виявляється співзвучним широкому колу читачів. Реципієнт із легкістю ототожнює себе з ліричним героєм та сприймає думки та почуття автора, як власні. Переживання поета-лірика проникають у свідомість читача, стаючи його душевним надбанням.

А. Ткаченко в монографії "Мистецтво слова" відстоює думку, що лірика відрізняється від епосу і драми можливістю абсолютного перевтілення та вираження чужої емоції [54, 227]. Лірика є суб'єктивованою, виражає авторське бачення світу. В ліриці поєднується унікальність переживання ліричного суб'єкта, загальнолюдський сенс цього переживання, підсилене значення цього слова і втягування його в музичну сферу, де зміст окремих слів ніби розчиняється у загальній ритмічній фразі; естетична самодостатність тексту і важливість знання його позатекстуальних зв'язків, які проливають додаткове світло на весь твір та обставини його появи, особлива мова поетичних формул, символів, розімкненість у широкий культурно-історичний контекст доби, її стильові тенденції.

Отже, систематизувавши теоретичні та критичні матеріали з приводу суб'єктної організації літературного твору, помічаємо, що рушійною силою виникнення ліричної поезії є репрезентація внутрішнього світу поета ("Я – суб'єкт"). З метою неординарного показу поетичного світу митець вдається до різних модифікацій позиції ролі автора в творі в залежності від об'єктивізації чи суб'єктивізації ліричного "Я".

3.2. Ліричний суб'єкт і жанрово-композиційна специфіка лірики С. Руданського

Лірична спадщина С. Руданського невелика: до останнього, академічного, тритомного видання творів поета увійшло всього тридцять чотири вірші.

П'ятнадцять із них мають однакову назву – "Пісня". До багатьох додані мелодії або позначено, що "голос свій", тобто, що мелодія пісні належить авторові. Всі "пісні" С. Руданського – це романси з народнопісенною основою або ж пісні, наприклад, "Сиротина я безродий", "Ти не моя", "Мене забудь", що тяжіють до жанру пісні з літературною традицією. Саме від так званої романсової поезії, своєрідної данини популярному романтичному жанрові, С. Руданський поступово переходив до поезії громадянської, в якій постала правдиво зображена реалістична дійсність, виявилася громадянська позиція митця.

Суб'єктна організація поетичного буття поета характеризується бінарністю. Означається вона у найзагальнішому протиставленні позицій між "власне автором", "автором-розповідачем" та ліричним героєм. Домінуючою є позиція "ліричного героя". Обумовлюється це тим, що у художньому світі поетичного твору позиція "власне автора" розглядається найбільш зовнішньо, тоді як функціональність ліричного героя завжди внутрішньо індивідуальна. С. Руданський, висловлюючи почуття щодо певної події, спирається на свій внутрішній світ. Точка зору "власне автора" живе безпосередньо в соціумі "внутрішнього я" автора. Лише в поодиноких випадках погляд колективного "ми" підпорядкований до принципів дійсності, набуває рис епохи (на той час періоду реалізму).

У громадянських поезіях С. Руданського, крізь призму "власне автора", висвітлюються найгостріші соціальні проблеми: необхідність ліквідації кріпацтва, соціального і національного визволення народу, виховання у трудівника моралі борця за народне щастя, розвитку культурницької діяльності на народній ниві, усвідомлення ролі поезії і поета як активної сили в боротьбі за майбутнє.

Найрепрезентативнішими творами, в яких позиція „власне автора" переноситься на позицію спільноти є: "П'яниця", "Пісня" ("Не дивуйтесь, добрі люди!"), "До дуба", "Гей, бики!", "Наука" та інші. Тогочасна система, в основі якої лежало брутальне зневаження людини-трудівника, творця всіх матеріальних благ, продукувала слухняних рабів. Власне, вся її суспільна організація була розрахована на те, щоб з людини зробити безвільне знаряддя. Поет повстав проти такого права, будив почуття гідності, прагнення зміни усталеного морального кодексу. В поезії "Наука" він накреслює непримиренний конфлікт двох моралей – моралі раба і моралі борця. За допомогою форми діалогу між батьками та сином С. Руданський чітко окреслює позицію власного світобачення та батьківського. Суб'єктивне "я" втілене в словах автора, як це буває в діалозі, а узагальнене "ми" – у висловлюваннях батька й матері. І "я", і "ми" в цьому випадку фіксують колективну свідомість, в рамках якої розглядає себе автор. Тобто автор ототожнює себе з адресатом і з героєм свого твору, знаходить спільне між собою і ними. Ліричний суб'єкт є типізованим:

Дочекався я

Свого святонька,

Виряджала в світ

Мене матінка.

[46, 86]

Можна говорити і про функціонування ще двох ліричних суб'єктів в цьому вірші. Кожен з них є індивідуалізованою постаттю, яка відіграє окрему роль у творі. Єдиною зв'язуючою ланкою є сімейна проблема, що існувала в тогочасній дійсності. Торкається вона соціальної та матеріальної нерівноправності між людьми в епоху покріпачення:

Та не всі ж, як ми,

В землі риються, –

Може, є такі,

Що і миються.

[46, 86]

Реципієнт одразу сприймає узагальнену картину, реальну проблему, традиційні образи, що змальовуються в творі, і сприймає все за типове. Але сучасний аналіз ліричного твору дозволяє говорити про розмежування позицій дійових осіб. У цьому вірші відбувається одночасне виявлення позиції "власне автора", бо розмова ведеться від першої особи, та перенесення її на суспільну позицію "ми". Узагальнена картина є суб'єктною, оскільки за приклад взята одна родина, а реальна проблема фігурує побічно.

Ідея непокореності суворим обставинам, ідея боротьби проти пануючих "вітрів" висловлена поетом у вірші "До дуба". Ліричний суб'єкт виголошує заклик до всього суспільства. Цей вірш є своєрідним гімном, в якому протиставляється існування "без слави" і життя на просторах свободи з палким прагненням пізнати усе на світі й стояти на сторожі добра. Використовуючи розповідь у формі 2-ої особи однини, С. Руданський узагальнює проголошене:

І весь світ обдивись,

І усе розпізнай;

І що доброго є,

Ти у себе впивай.

[46, 79]

Позиція "власне автора" фігурує у вигляді дещо опосередкованому, оскільки вірш має закличний тон. Алегоричний образ дуба уособлює все суспільство:

А ти, дубе, кріпись, Ти рости та рости, Не хились,

Не кривись.

[46, 78]

Безпосереднє сприйняття тексту дозволяє говорити про завуальовану позицію "власне автора", оскільки не простежується індивідуалізованої думки.

Крізь призму проблеми соціуму (існування людини в суспільстві XIX ст.) висвітлюється відношення автора, його погляд на подолання труднощів. С. Руданський пропонує зайняти тверду життєву позицію і чекати заслуженої шани.

Популярною народною піснею став вірш С. Руданського "Гей, бики!", в якому поет закликає народ до боротьби на благо майбутнього. Оскільки вірш цей алегоричний, його можна тлумачити по-різному, але всі дослідники сходяться на тому, що в основі його – заклик до невтомної просвітницької роботи на ниві української культури. Проте у другій строфі відчуваються мотиви високого соціального звучання:

Та гей, бики! Ломіть бадилля, Ломіть його, валіть на прах;

Нехай не буде того зілля На наших батьківських полях!

[46, 77]

Світла надія ліричного героя на краще майбутнє наповнювала оптимізмом тих, хто знаходився під тиском тогочасної влади.

Власні переживання, погляди автор прагне передавати суспільству. В тісному зв'язку знаходяться позиції "я" і "ми", вони майже зливаються, тому вірш сприймається як узагальнений твір, набуває рис соціального звучання:

І все мине, що гірко було, Настануть дивнії роки;

Чого ж ви стали, мої діти? Пора настала! Гей, бики!

[46, 77]

У вірші "П'яниця" позиція "власне автора" набуває нової форми, оскільки переноситься не на суспільство, а на індивідуальність. С. Руданський, використавши форму монологу, змальовує ситуацію крізь призму висловлювань ліричного героя. Це дає підстави стверджувати, що душевний конфлікт суб'єкта в творі залишається внутрішнім, не переноситься на суспільство. Відбувається це за схемою:

Позиція "власне автора" – позиція "ліричного героя" – внутрішній світ на рівні "я" і "я".

Репрезентація і перенесення позиції "власне автора" відбувається у творі "Пісня" ("Не дивуйтесь, добрі люди"), де автор ставить ліричного суб'єкта перед суспільством, змушує його висловити свій внутрішній світ для оцінки, натякаючи на допомогу з психологічної точки зору:

Хто ж за мене спогадає? Як подумаю за сеє, З жалю серце розпукає.

[46, 39]

Песимістичні мотиви в житті ліричного героя набувають характеру навіювання їх іншим особистостям, які перебувають у суспільстві. Отже, видозмінена позиція "власне автора" постає у вигляді "я" і "ви".

Тому можемо стверджувати, що С. Руданський в ліриці громадянського звучання виявився майстром при передачі внутрішнього світу суб'єкта, сформував своє бачення на проблеми соціуму, зміг розкрити найтонші переживання крізь призму позицій, які були новими в літературному процесі аналізованого періоду.

Вірші "До дядька Прохора-коваля", "Над могилою", "Студент" та ін. дозволяють найпрозоріше простежити позицію "автора-розповідача". Ця позиція дещо дистанційна, на відміну від попередньої, відповідно до автора-творця, проте не опосередкована від світу тих, про кого він розповідає, і може вступати або й вступає в безпосередній контакт з ними. О. Галич висловлює думку, що автор виступає у творі як персонаж, хоча при цьому усвідомлюється як специфічний, а саме як такий, "очима" якого ми бачимо життя осіб [7, 250]. Погоджуючись із цією думкою, можна наголосити на тому, що у поезіях С. Руданського розповідь ведеться від певного "я", яке, по-перше, не обов'язково при цьому персоніфікується, тобто постає у вигляді предметно зримої особи або й взагалі називається; по-друге, у різній мірі задіяне в тих життєвих обставинах, про які розповідає.

У цілому позиція "автора-розповідача" в цих віршах представлена трьома типами, де вона модифікується, по відношенню до ролі ліричного героя у самому тексті:

а) розповідач – головний герой;

б) розповідач – побічний герой твору;

в) розповідач – герой, що описує події позицією.

Вірш "До дядька Прохора-коваля" висвітлює позицію, де розповідач є головним героєм твору, він взаємодіє з ліричним суб'єктом, знаходиться з ним у тісному контакті, оскільки може розкрити його душевний стан:

Не знаєш ти горя,

Не відаєш жалю, –

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

[46, 42]

Автор-розповідач не лише названа особа в вірші, але й цілком персоніфікована особа, оскільки виступає як безпосередній учасник події. Своє життя він ототожнює з долею дядька, прохаючи допомоги від нього. Твір має чотири частини, кожна з яких має свою систему розповіді та ліричного суб'єкта. У першій – С. Руданський зупиняється на образі дядька, останні – присвячені ліричному героєві, але розрізнення відбувається на проблемі розповіді суб'єкта про своє життя. Друга і третя частини – розповідь про скрутне перебування особи автора в суспільстві, четверта – звернення до дядька. Такий тип розповідача надає творові автобіографічного характеру з точки зору внутрішнього світу героя, адже розкриваються таємниці душевного стану автора, безпосереднє прохання про допомогу та про мрії ліричного суб'єкта.

Помітно відрізняється від попереднього тип розповідача, в якому головний герой твору є побічним. Такий тип репрезентує вірш "Студент". Не помічаємо персоніфікації суб'єкта, наявна обмеженість визначеності особи розповідача формою певного неконкретизованого "я", від якого ведеться розповідь. Відсутність прямих контактів розповідача з героєм твору дозволяє стверджувати, що автор не обов'язково брав участь у зображуваній події, зокрема долі одного бідного студента, він міг бути спостерігачем або почути її від інших. Оскільки доля героя розкривається не "зсередини" зображуваного, розповідь набирає опозиційного характеру. Автор не знайомить нас із внутрішнім станом героя, розкриває лише побутову проблему:

А у хаті на постелі

У сурдуті і плащу

Сидить студент медицини Другий місяць без борщу.

[46, 59]

Можемо стверджувати, що розповідач як побічний герой твору не відокремлений від того світу, про який розповідає, сприймає його реальну дійсність органічною часткою, якою він себе відчуває.

Третій тип позиції "автора-розповідача", що описує події, характеризується найбільшою дистанційованістю по відношенню до героїв, про які розповідається. Такою позицією користується С. Руданський у вірші "Над могилою":

В степах, де гриміла Козацькая сила,

Від світу, потоку

Лежала могила.

[46, 49]

Дистанція до ліричного суб'єкта не принципова, розповідач описує події не як літературно-конструйовану, а як справжню чи вірогідно можливу дійсність. Не помічаємо у вірші персоніфікації розповідача, адже не визначена формальна вказівка на його "я". Проте іноді сприймається як частка тої події, про яку він розповідає, зокрема, коли автор говорить про могилу як про дійову особу:

Лежала могила,

Як тая цариця,

Що ї зашептала

На сон чарівниця.

[46, 49]

Автор, дотримуючись чіткої констатації фактів, веде оповідь, властиву лише ліричній поезії. Ліричний суб'єкт є речовим, незважаючи на те, що могила змальовується як істота.

На нашу думку, основна художня мета введення особи розповідача полягає в тому, щоб створити певну світоглядну позицію, кут зору описуваного, який відмінний від власне авторського. Як справедливо зауважував О.Галич, цитуючи О. Гуторова, "під "я" інколи приховується соціально чужий або психологічно не схожий у чомусь на реального автора розповідач, необхідний для створення особливої атмосфери розповіді, для вираження інших творчих принципів" [7, 151].

Отже, позиція "автора-розповідача" відрізняється від попередньої безпосередністю вираження оцінок та почуттів, орієнтована не на форму літературного викладу, а на створення більш-менш повної ілюзії усної, живої розповіді, строгим описом того, що з ним відбувалось, або те, що він сам бачив, суворо обмежений власним досвідом.

Найбільше поезій С. Руданського репрезентують позицію автора, котрий безпосередньо проявляє себе як ліричний герой, є найголовнішою діючою особою в творі. О. Галич подає таке визначення ліричного героя: "Специфічний розповідач, в особі якого знаходить свій вияв підкреслена співвіднесеність з авторським "я", що стало простежується в межах більш-менш значної групи ліричних творів певного тематичного циклу, біографічного періоду або й творчості окремих поетів загалом" [7, 153]. Спираючись на це визначення, можемо стверджувати, що більшість ліричних творів С. Руданського розкривають внутрішній стан автора, його переживання, найчастіше пов'язаний із нещасливим коханням, оцінкою певного періоду життя поета. Постать ліричного героя відрізняється як від звичайних, подібних до прозаїчних, об'єктивованих персонажів (позиція "власне автора"), так і від не персоніфікованих розповідачів (позиція "автор-розповідач"). Відмінність полягає у відображенні інтимних зв'язків, відкритті таємних мрій, пошуків. Наприклад, у вірші "Ти не моя" автор висвітлює свої почуття до коханої:

Ти не моя! І брови чорні

Милує інший, а не я,

І інший хтось тебе пригорне,

А ти, дівчино, не моя!

[46, 36]

Ліричний герой може виступати як пряме відображення авторського "я". С. Руданський констатує факти, що стосуються його життя. Такий тип ліричного героя є найбільш повним виявом його особистості, його ліричної теми. Внутрішнє, глибоко особистісне "я" поета немовби відокремлює від себе "двійника", який втілюється, "матеріалізується" в особі ліричного героя. Вірш "Мене забудь!" є найяскравішим прикладом, де авторське "я" безпосередньо втілене в устах героя:

Мене забудь, моя дівчино!

Спокійно жий, щаслива будь,

Цвіти хоть рожой, хоть калиной, –

Мене забудь, мене забудь!..

          [46,37]

Найчастіше С. Руданський використовує в поезіях образ сокола або сизого орла. Такого ліричного героя можна визнати, на наш погляд, "двійником" авторського "я", бо в художніх образах, створених за допомогою уяви й відкрито поставлених між читачем та зображуваним світом, виявляються узагальненими в ліричній формі потаємні думки та почуття поета.

Образ сокола зустрічаємо в творі "Козаче, голубче". Вірш побудований у формі діалогу між дівчиною та хлопцем, якого вона називає «голубом», «соколиком»:

Козаче, голубче, Соколику мій! Іще хоч годинну Зо мною постій!

[46, 67]

Можемо говорити про наявність характеру ліричного героя через те, що в ряді поезій: "Світять зорі", "Гей, браття-козаки", "Калино-малино", "Голубонько-дівчинонько", "Ой вийду я у садочок" виявляється коло рис автора. Власні переживання жалю, туги, самотності, нещасливого кохання письменник вкладає в уста ліричних суб'єктів. Це зв'язується в певну, стало простежувану послідовність, витриману в низці творів автора. Як доречно зауважує з цього приводу О.Галич: "У справжній ліриці ... завжди присутня особа поета, але говорити про ліричного героя є сенс тоді, коли він зв'язується певними сталими рисами... Ліричний герой не існує в окремому вірші. Це обов'язково єдність, якщо не всієї творчості, то періоду, циклу, тематичного комплексу" [7, 152].

Отже, позиція автора "ліричний герой" є найпершим аналогом самої особистості письменника. Ліричний герой водночас виступає і головним героєм, підсвідомим "я" автора, тому можна говорити про безпосередній зв'язок внутрішнього стану душі С. Руданського з ліричним героєм.

Проаналізувавши три позиції організації поетичного світу С. Руданського, стверджуємо, що ліричний суб'єкт – це та поетизована суть авторського "я", котра найповніше відповідає його естетичному ідеалові, це той літературний характер і поетична біографія, яку художньо конструює автор для своїх читачів.

Спираючись на класифікацію ліричних творів О. Галича, що здійснена залежно від типу переживань поета, дотримуємось думки, що С. Руданський належить до майстрів творення ліричних творів. Серед його поетичного доробку зустрічаються зразки рідко вживаних в літературі жанрів: мадригал, канцона, ліричний портрет та інші. Більшу частину своїх творів поет називав "піснею" – це найпоширеніший жанр в його ліричному доробку. "Пісня – вірш ліричного або ліро-епічного характеру, мелодичний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу" [7, 297]. Майже всі його "пісні" – це туга поетової душі за втраченою любов'ю, за коханою. Твори цілком відповідають жанру, оскільки виражають одне почуття, одне враження або пережитий настрій, а для пісні – це найголовніше. Вірші-пісні С. Руданського передають нам щирі й глибокі почуття поета:

Чи спиш, мила, чи дрімаєш? Любко, пробудись! Пробудися – і в віконце Виглянь, подивись!

[46, 52]

Найголовнішою ознакою пісень С. Руданського є вплив на читацьку уяву не лише образовим значенням, але й самими своїми звуками і їх ритмічним упорядкуванням, що безпосередньо впливають на свідомість, почуття, подібно до музики. Одним із показників розмежування пісні в ряді творів є наявність заспіву та приспіву. Більшість творів С. Руданського починаються словами: "Ой", "Гей", звертанням, що дає підстави віднести ці твори до пісенного жанру.

Вірш "Мене забудь", на нашу думку, можна віднести до мадригала, оскільки за характером змісту це похвала та компліменти коханій. Найголовнішими рисами жанру є невеличкий обсяг (12 рядків), любовна тема. Ці ознаки наявні у творі, тому вважаємо, що вірш "Мене забудь" відповідає жанру мандригала – (від італ. mandrigale – пісня рідною мовою) – невеликий вірш на любовну тему. За характером змісту – це похвала та комплімент коханій (за Буало, мандригал має дихати "ніжністю, солодкістю й любов’ю" [7, 289].

Цікавим жанром в творчості С. Руданського є канцона – "жанр середньовічної поезії, пісня на тему лицарського коханця. Концона складається із 5-7 строф і та званої коди (заключної напівстрофи), в якій часто містилося звернення до того, кому адресована канцона" [7, 290]. Наприклад:

Пийте за личка, За чорні брови! Нехай дівчата Будуть здорові!

[46, 57]

У вірші С. Руданського теж є звернення до хлопців-молодців та дівчат. Єдине, що найчастіше канцона присвячувалася дамі серця, а С. Руданський подає узагальнене звернення.

У поетичній творчості С. Руданського зустрічаються й вірші з жанровими ознаками гімну – "урочистого музичного твору на слова символічно-програмного змісту" [16, 160], що містять заклик людини до дії. Такі риси притаманні поезії "Гей, бики!":

Та гей, бики!

Зоремо поле,

Посієм яреє зерно...

[46, 77]

В історії європейської поезії гімн отримав дві переважні форми розвитку – релігійну, вироблену під впливом християнства, та світську – твори на честь видатних осіб, певних подій, суспільних або природних явищ. Аналізований твір належить до світської форми, оскільки присвячений заклику народу до боротьби на благо майбутнього, до невтомної просвітницької роботи на ниві української культури:

Зазеленіють наші ниви, – Чого ж ви стали?

Гей, бики!

[46,77]

Зустрічаємо у поетичному доробку С. Руданського і псалми – "пісні релігійного змісту" [16, 579]. У "Псалмі 136" автор вживає старослов'янізми: "нівечте", "старці", назви давніх міст – Єрусалим, Вавилон. Первісне значення слова "псалом" – це ударяти по струнах, спів під акомпанемент струнного інструмента. За мотивами псалмів складалися "духовні вірші" (псалми), які входили до репертуару ліриків, очевидно, саме цьому С. Руданський наголошує:

Возьміте гуслі і цимбали, Заграйте пісню нам свою!

[46, 63]

Вірш "Студент" слід віднести до жанру літературного портрета, оскільки в ньому дається характеристика реально існуючої людини, розкривається її внутрішній світ (відчуття постійного голоду, про яке ніхто не знає), належність до професії (студент медицини). Означені риси дозволяють віднести твір до цього досить рідко вживаного жанру.

Зустрічаємо в творчому доробку С. Руданського зразки романсу. О. Галич подає таку дефініцію жанру: "Романс – це сольна лірична пісня, здебільшого про кохання, виконується з музичним супроводом" [7, 299]. "Пісні ("Голубонько-дівчинонько") С.Руданського притаманні ці риси. У ній чимало пестливих слів ("голубонько", "тяженько", "віночко"), звертань ("моя мила", "мій рожевий світ"), увага сконцентрована на очах героїні ("Ти затопиш очі в очі»); перехресне римування дозволяє покласти вірш на музику. Відомо, що, наприклад, опис очей є найголовнішою ознакою, на яку звертали увагу письменники XIX ст., а вживання пестливих слів, порівнянь, специфічна ритмомелодика сприяють мелодійності. Названі художні особливості свідчать про романсові риси цього твору.

Для того, щоб безпосередньо виразити свій внутрішній світ, який не проявляє в собі суспільно-історичні тенденції його світобачення, поет вдається до жанру медитації. "Медитація – вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення" [7, 300]. "До моїх дум", "Полюби мене", "До дуба" – вірші-медитації, можливо, не в найяскравішому прояві цього жанру, але наявність вираження внутрішнього світу поета, розкриття визначеної сфери своїх хвилювань дозволяє, хоч і дещо умовно, віднести їх до медитацій.

Наприклад, у вірші "До моїх дум" – внутрішні переживання автора розкриваються для суб'єкта пізнання (дівчини):

Лиш нещасна моя думка Росте та повніє.

[46,73]

Це слугує в медитативній ліриці своєрідним засобом творчої типізації суспільного сприйняття.

Але поруч із ліричними медитаціями, в яких панують почуття і переживання автора, наявні й такі, що звернені до зовнішнього світу, суспільних явищ буття. Твір "До дуба" – дозволяє простежити глибокі емоційні узагальнення життя – і особистого, і суспільного:

Не печалить вона Ні тебе, ні мене.

[46, 78]

Отже, проаналізувавши жанрове розмаїття творів С. Руданського, стверджуємо, що він був неординарною особистістю у сприйнятті художнього світу, висловленні внутрішнього «я». Поет розробляв важливі проблеми тогочасної дійсності крізь призму бачення ліричних суб'єктів, які зустрічаємо у його творах.

Більшості творів С.Руданського притаманний описовий тип композиційної організації художнього твору, що характеризується відсутністю чітко окресленої і зв'язно-розгорнутої події. Основу таких текстів становить не система чи розвиток подій, а організація ліричних компонентів – емоцій і вражень, послідовність викладу думок, порядок переходу від одного враження до іншого.

С. Руданський в деяких творах надає нову модифікацію композиційної організації ліричних творів. Одним із таких є вірш "До дядька Прохора-коваля". Автор, поділяючи текст на чотири частини, наближає його до поеми, але через відсутність сюжету, це все ж таки ліричний твір. Кожен із розділів є монологом ліричного героя, в якому він висловлює свої переживання і почуття. Індивідуальність творчої манери митця простежується в жанрі пісні С. Руданського. Тут він обирає форму діалога між ліричним суб'єктом та дійовою особою ("Козаче-голубче!").

Своєрідна форма побудови творів свідчить про різнорідність подання проблем, тем поетом, що підтверджує його вміння уникати вже існуючих типів композиційної побудови ліричних творів та вносити якісно нові ознаки структурної організації віршів.