Тема 13: ринок капіталів

Сучасний світ характеризується високим поділом праці, в результаті чого обмін продуктами праці, торгівля стали суспільною необхідністю. Також важливу роль відіграє у процесі господарювання накопичення грошового капіталу. Самому процесу накопичення грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як грошовий капітал створений або вироблений, його необхідно розділити на частину, котра знову направляється у виробництво, і ту частину, котра тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і представляє собою вільні грошові засоби виробництва підприємств і корпорацій, що акумулюються на ринку позичкових капіталів кредитно-фінансовими інститутами і ринком цінних паперів. Структура ринку позичкових капіталів складається в основному із двох елементів: кредитно-фінансових інститутів та ринку цінних паперів.

Ринок капіталу (фінансовий ринок) спрямовує в єдине русло рух усіх форм капіталу. Гроші є найрухливішою формою економічної власності, а цінні папери – основною формою багатства. Саме ринок капіталу найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, що зумовлено однорідністю товару, наявністю інформації про цей об’єкт торгівлі.

Фінансовий ринок – сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі – продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал.

На ринку обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації, векселі, чеки, депозитні сертифікати тощо. Суб’єктами відносин, які при цьому виникають, є підприємства, домашні господарства, банки, держава тощо. Об’єкти ринку капіталу – це особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталів. Основними важелями цього ринку є попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Продавцями капіталу на ринку є комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, заможні верстви населення тощо. У багатьох країнах світу до них також відносять різні міжнародні фінансово – кредитні організації, транснаціональні банки та ін. Основні покупці капіталу – промислові, торговельні компанії, держава та населення. Водночас вони самі здійснюють продаж цього особливого товару.

Найбільшими продавцями капіталів є страхові компанії і пенсійні фонди, які стабільно акумулюють довготермінові грошові надходження від населення. Такої стабільності не мають комерційні банки, оскільки їх депозити формуються з ліквідних ресурсів підприємств і особистих заощаджень населення, а частину тих коштів вилучають ті самі суб’єкти.

Більшість короткотермінових і довготермінових кредитів надають комерційні банки. Існують різні рівні позичкового відсотка для певних категорій постачальників. Великим компаніям надають кредит на тривалий термін, без забезпечення і за нижчим відсотком, ніж дрібним фірмам, які повинні представити забезпечення або гарантію.

Держава впливає на розвиток і функціонування фінансового ринку через механізм проведення державної політики – встановлює величину облікової ставки, є кредитором і постачальником, здійснює контроль за розвитком ринку.