Список рекомендованої літератури

1. Декабристы и русская культура: Сб. / Редкол.: Б.С. Мейлах (отв. ред.) и др. – Л.: Наука, Ленингр. отд., 1976. – 355 с.

2. Декабристы и Сибирь: Альбом / Фото С. Алексеева; Авт.-сост. М.Д. Сергеев. – М.: Сов. Россия, 1988. – 261 с.

3. Декабристы и Сибирь: Сб. ст. / Редкол. А.Н. Копылов (отв. ред.) и др. – Новосибирск: Наука, Сиб. отд., 1977. – 261 с.

4. Декабристы: Биогр. справ. / Под ред. М.В. Нечкиной. – М.: Наука, 1988. – 446 с.

5. Достян И.С. Русская общественная мысль и балканские народы: От Радищева до декабристов. – М.: Наука, 1980. – 328 с.

6. Дружинин Н.М. Избранные труды. Революционное движение в России в XIX в. / Отв. ред. С.С. Дмитриев. – М.: Наука, 1985. – 488 с.

7. Итенберг Б.С. Российская интеллигенция и Запад: Век XIX: Очерки. – М.: Наука, 1999. – 232 с.

8. История России: С начала XVIII до конца XIX вв. / Отв. ред. А.Н. Сахаров. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. – 544 с., ил.

9. Кизеветтер А. XIX в. в истории России. – Р.-на-Дону, 1905.

10. Корнилов А. Курс истории России XIX в. – М., 1995.

11. Ланда С.С. Дух революционных преобразований: (Из истории формирования идеологии и политической организации декабристов. 1816 – 1825). – М.: Мысль, 1975. – 381 с.

12. Мироненко С.В. Как Россия в начале XIX в. чуть не стала конституционной монархией // История Отечества: люди, идеи, решения: Очерки истории России ІХ – начала ХХ вв. / Сост. С.В. Мироненко. – М.: Политиздат, 1991. – С. 254 – 292.

13. Мироненко С.В. Самодержавие и реформы: Полит. борьба в России в начале XIX в. – М.: Наука, 1989. – 238 с.

14. Мироненко С.В. Страницы тайной истории самодержавия: Полит. ист. России перв. пол. XIX ст. – М.: Мысль, 1990. – 235 с.

15. Пыпин А.Н. Общественное движение в России при Александре І. – С.Пб., 1885. – 543 с. (новое изд.: Пыпин А.Н. Общественное движение в России при Александре І: Исследования и статьи по эпохе Александра I. – С.Пб.: Академич. проект, 2000. – 560 с.

16. Федоров В.А. «Своей судьбой гордимся мы…». Суд и следствие над декабристами. – М.: Мысль, 1988. – 300 с.

17. Федоров В.А. Декабристы и их время. – М.: Мысль, 1990.

Тема 2. Суспільний рух у Російській імперії в 30-40-х рр. XIX ст. Основні питання

1. Вплив ідей декабристів на суспільно-політичну думку 20-х – 30-х pp. XIX ст.

2. П.Я. Чаадаєв та його "Філософічні листи".

3. Основні ідейні напрями суспільного руху. Західники та слов'янофіли.

4. Зародження ідей утопічного соціалізму. Гуртки петрашевців.

5. Європейські буржуазні революції 1848 – 1849 pp. і суспільний рух у Росії.

Тематика доповідей

1. Гурток М.В. Станкевича.

2. М.В. Петрашевський та його однодумці.

3. Ф.М. Достоєвський і петрашевці.

4. Т.М. Грановський і розвиток суспільного руху в Росії 40-х pp. XIX ст.

Головну увагу треба звернути на те, що після повстання декабристів у Росії настав період, що характеризувався не тільки політичною реакцією самодержавства, а й подальшим інтенсивним розкладом феодально-кріпосницької системи господарства, активізацією виступів селян проти поміщиків, прагненням просвітителів до оновлення суспільства на засадах справедливості й демократії. Серед передової інтелігенції – студентів, письменників, учителів, професорів, чиновників, офіцерів – не припинявся опозиційний рух, жевріла революційна іскра, закинута декабристами. Головними осередками суспільно-політичної боротьби стали університети, ліцеї, гімназії та інші навчальні заклади, де зосереджувалася інтелігенція. Підкреслимо, що студентські гуртки в Московському університеті почали виникати відразу після придушення царизмом повстання декабристів. Важливе значення мав студентський таємний гурток (1820 – 1827), утворений братами Петром, Михайлом і Василем Критськими. Важливо знати, що у 30-х pp. XIX ст. визвольний рух у Росії активізувався під впливом революційних подій у Франції та польського визвольного повстання 1830 – 1831 pp., які сколихнули передові сили, дали імпульс їх діяльності. Як і раніше, первинними осередками залишалися молодіжні гуртки, а головним центром руху – Московський університет. Варто назвати гуртки О.І. Герцена та М.П. Огарьова (1831 – 1833), М.П. Сунгурова (1830 – 1831), М.В. Станкевича (1832 – 1837) та ін. Вони намагалися консолідувати сили, підготувати нове покоління борців з самодержавством.

Необхідно підкреслити, що у 1829 р. П.Я. Чаадаєв опублікував знаменитий "Філософічний лист". Про нього О.І.Герцен писав: "Це був постріл, що пролунав серед темної ночі..." Нищівна критика царату, що містилась у “листі”, змусила Миколу І офіційно визнати автора божевільним.

Треба відмітити, що основні ідейні напрямки у суспільному русі Росії 30-х – 40-х pp. визначали західники та слов'янофіли. Слов'янофільство виникло наприкінці 30-х pp. ХІХ ст. під час гострої ідейної боротьби післядекабристської доби. Фундаторами його виступили О.С.Хом’яков, брати Іван та Петро Киреєвські, брати Костянтин та Іван Аксакови та ін. Вони перебували у певній опозиції до самодержавства, оскільки виступали за скасування кріпосного права, проведення в Росії певних суспільних реформ. Слов'янофіли піднесли ідею народності і сприяли приверненню уваги суспільства до життя, побуту й історії російського народу, становища слов'ян, поневолених Турецькою та Австрійською монархіями.

Громадських діячів, які виступали за скасування в Росії кріпосного права й визнавали не тільки неминучим, а й необхідним для країни західноєвропейський шлях суспільного розвитку, у той час називали західниками. У період розкладу феодально-кріпосницької системи вони об'єктивно відображали інтереси буржуазії, що народжувалася. До цієї течії суспільної думки належали вчені, публіцисти, літератори: К.Д. Кавелін, Б.М. Чичерін, В.П. Боткін, П.В. Анненков, Т.М. Грановський та ін. Вони вступали у гостру полеміку із слов'янофілами щодо шляхів розвитку Росії.

Необхідно знати, що у пошуках революційної теорії суспільні сили зверталися насамперед до утопічного соціалізму. Вони мріяли про нову Росію, де не буде самодержавства і кріпосництва. У цей час виникають гуртки петрашевців. Основний гурток діяв у Петербурзі (1845 – 1849). Головною метою цієї організації була підготовка сил для боротьби проти царату, за визволення націй та їх рів­ноправність, поширення освіти, встановлення республіки в Росії. Підкреслимо, що водночас із гуртками петрашевців у Росії в Україні діяло таємне політичне товариство під назвою Кирило-Мефодіївське (1840 – 1847), засноване у Києві викладачем історії Київського університету М.І. Костомаровим, студентом В.М. Білозерським і чиновником М.І. Гулаком. До товариства належало 12 осіб і серед них Т.Г. Шевченко (докладніше про товариство див. у курсі історії України).

Наприкінці треба зупинитись на аналізі європейського революційного процесу у 1848 – 1849 pp. і суспільного руху в Росії. Зауважимо, що буржуазні революції 1848 – 1849 pp. у Франції, Австрії, Італії, Пруссії та інших країнах широко відкрили шлях розвитку капіталізму. Вони сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби народів Росії, посиленню суспільно-політичного руху. Царський уряд вів боротьбу не тільки проти поширення революційних ідей у своїй країні, але й готував сили для придушення революцій у сусідніх країнах. По допомогу до Миколи І звернувся австрійський імператор, і російський цар надіслав війська для придушення революції в Угорщині влітку 1849 p.

У цілому можна зробити висновок, що суспільний рух в імперії у 30-х – 40-х рр. XIX ст. поступово виходить за межі дворянської революційності і охоплює все більше різночинські верстви. У діяльності таємних гуртків і товариств простежується вплив традицій декабристів, але водночас наростають і нові тенденції захоплення ідеями утопічного соціалізму, втягнення у рух різночинців – вихідців з простого народу.