9. Яка з наведених ознак притаманна вірусу varicella-zoster?

Систематичне положення вірусу простого герпесу 1-го типу 1 – (HSV-1)

Родина Herpesviridae

Підродина Alphaherpesvirinae

Рід Symplexvirus

Вид Herpes simplex virus тип 1 (HSV-1)

або герпесвірус людини - ГВЛ-1 (HSV-1)

Систематичне положення вірусу простого герпесу 2-го типу 2 – (HSV-2)

Родина Herpesviridae

Підродина Alphaherpesvirinae

Рід Symplexvirus

Вид Herpes simplex virus тип 2 (HSV-2)

або герпесвірус людини - ГВЛ-2

Систематичне положення вірусу вітряної віспи – оперізуючого герпесу

Родина Herpesviridae

Підродина Alphaherpesvirinae

Рід Varicellоvirus

Вид Varicella-zoster virus – VZV або герпесвірус людини – ГВЛ-3

Систематичне положення вірусу цитомегалії (ЦМВ)

Родина Herpesviridae

Підродина Betaherpesvirinae

Рід Cytomegalovirus або герпесвірус людини – ГВЛ-5

Систематичне положення вірусу інфекційного мононуклеозу

Родина Herpesviridae

Підродина Gammaherpesvirinae

Рід Lymphocryptovirus

Вид Epstein-Barrr virus, EBV або герпесвірус людини – ГВЛ-4

Особливості вірусів підродини Alphaherpesvirinae (HSV-1, HSV-2, VZV)

Притаманний швидкий ріст, вірус репродукується у епітеліальних клітинах, викликаючи цитолітичну дію. У нейронах викликає латентну персистуючу інфекцію

Особливості вірусів підродини Betaherpesvirinae (ЦМВ, ГВЛ-6, ГВЛ-7)

Притаманний повільний ріст (латентна інфекція) у клітинах епітелію слинних залоз, мигдаликах, нирках, лімфоцитах. Віруси мають цитомегалічну та лімфопроліферативну дію.

Особливості вірусів підродини Gammaherpesvirinae (EBV)

Віруси ростуть у лімфобластоїдних клітинах, мають лімфопроліферативну дію. Викликають латентну інфекцію у лімфоїдній тканині, В-лімфоцитах, епітеліальних клітинах рота, глотки, слинних залоз та репродукуються у В-лімфоцитах.

Структура вібріону герпесу

Овальна форма (d=150-200 нм), дволанцюгова лінійна ДНК: короткий S-фрагмент та довгий L-фрагмент, ікосаедричний капсид, суперкапсид (з глікопротеїновими шипами) сформований з внутрішнього шару ядерної мембрани клітини, тегумент – простір між капсидом та суперкапсидом (містить вірусні білки та ферменти для ініціації реплікації).

Особливості репродукції герпесвірусів

Адгезія вірусу, потрапляння в клітину методом злиття мембран, потрапляння у ядро (білки капсиду зливаються з ядерною мембраною), транскрипція частини вірусного геному (за допомогою ДНК-залежної РНК-полімерази), трансляція ранніх альфа-білків, що мають регуляторну активність, синтез ранніх бета-білків-ферментів – ДНК-залежної ДНК-полімерази та тимидинкінази, які забезпечують реплікацію геномної ДНК вірусу, пізніх гамма-білків – структурних білків капсиду та суперкапсиду (глікопротеїни суперкапсиду прилягають до ядерної оболонки). Сформований капсид заповнюється вірусною ДНК і брунькується через модифіковані мембрани ядерної оболонки. Вірус потрапляє у комплекс Гольджі, транспортується через цитоплазму і виходить з клітини шляхом екзоцитозу чи лізису клітини.

Сутність вірусів простого герпесу

HSV-1, HSV-2 викликають герпетичну інфекцію (HSV-1 – оральний герпес, стоматит, гепатит, кератитенцефаліт, HSV-2 – геніальний герпес, менінгоенцефаліт, неонатальний герпес, рак шийки матки), яка характеризується везикулярним висипом на шкірі, слизових оболонках, ураженням ЦНС та внутрішніх органів, а також персистенцію протягом усього життя з рецидивами захворювання (HSV-1 персистує у тригемінальних гангліях, HSV-2 – у сакральних гангліях). Причини рецидиву: переохолодження, лихоманка, травмування, стрес, супутні захворювання , дія ультрафіолетового опромінення. Пересування збудників відбувається по аксонам до тіл нейронів у чутливих гангліях, у зворотному напрямку до нервових закінчень також по аксонам.

Антигени HSV-1, HSV-2

gB,gC, gD, gH, gE, gI

Джерело інфекції

Хворий, вірусоносій

Шляхи передачі інфекції

Контактний (з везикулярною рідиною, при поцілунках – зі слиною, при статевому контакті – з вагіневим секретом), контактно-побутовий, через плаценту, при народженні дитини, рідше – аерогенним. Інфікування HSV-2 відбувається дещо пізніше.

Методи лабораторної діагностики простого герпесу типів 1, 2, досліджуваний матеріал

Вміст герпетичних везикул, слина, зіскріб з рогівки ока, кров (при HSV-1). Сперма, сеча, цереброспінальна рідина, мозок (при летальних наслідках), кров (при HSV-2).

Метод експрес діагностики: РІФ 9виявлення антигенів). Вірусоскопічний (світлова мікроскопія) – у мазках, пофарбованих за Романовським-Гімзою, спостерігають утворення синцитію – гігантські багатоядерні клітини (клітини Цанка) з внутрішньоядерними включеннями Каудрі, вакуолізація цитоплазми, фрагментація та агрегація хроматину (метод має відносно низьку специфічність , використовується як орієнтовний). Вірусологічний (провідний метод діагностики): культури клітин (ЦПД на 1-3 день, дегенерація та злущування моношару), інфікування курячих ембріонів (на хоріон-алантоїсній оболонці – дрібні щільні бляшки) та лабораторних тварин (розвиток кератиту або енцефаліту); ідентифікація вірусу за допомогою РІФ та ІФА з використанням моноклональних антитіл. Серологічний (є інформативним лише при первинній інфекції, частіше використовується для епідеміологічного аналізу): ІФА, РЗК, РІФ, РН – зростання титру антитіл у 5-6 разів (IgM, IgG). Генно-інженерний метод – ПЛР, метод ДНК-зондів.

Методи диференціації HSV-1 та HSV-2

Рестрикцій ний аналіз ДНК-фрагментів геному вірусів, ПЛР та метод ДНК-зондів

Специфічна профілактика та лікування простого герпесу (HSV-1 та HSV-2)

Інактивована культуральна герпетична вакцина (профілактика рецидивуючого герпесу у період ремісії). Препарати інтерферону, індуктори інтерферону, ацикловір, фамцикловір, валацикловір.

Особливості імунітету при HSV-1 та HSV-2

Основний клітинний, ГСТ; Т-хелпери (CD 4) активують В-лімфоцити з наступною продукцією віруснейтралізуючих антитіл (пригнічують міжклітинне розповсюдження вірусів, але не протидіють персистенції вірусів у клітинах та виникненню рецидивів).

Сутність вітряної віспи (varicella) та опорізуючого герпесу (herpes zoster)

Захворюваність на вітряну віспу зустрічається переважно у дітей, має перебіг з лихоманкою, інтоксикацією, висипом у вигляді везикул з прозорим вмістом. Оперізуючий герпес – ендогенна інфекція дорослих, які перехворіли у дитинстві вітряною віспою; захворювання характеризується везикульозним висипом за ходом нервів.

Джерело інфекції при вітряній віспі та опорізуючому герпесі

Хворий на вітряну віспу (частіше діти у віці від 2 місяців до 10 років) та вірусоносій, хворий на оперізуючий герпес

Шляхи передачі інфекції

Аерогенний, контактний (через контакт з везикулами на шкірі), вертикальний.

Ускладнення при захворюванні на вітряну віспу

Пневмонія, гепатити, енцефаліт, отит, піодермія.

Особливості імунітету при захворюванні на вітряну віспу та опорізуючий герпес

Клітинно-гуморальний довічний з довготривалим збереженням вірусу та виникненням рецидивів.

Методи лабораторної діагностики вітряної віспи (varicella) та оперізуючого лишаю (herpes zoster), досліджуваний матеріал

Вміст висипу, слиз з носоглотки, спинномозкова рідина (при ураженнях ЦНС), кров.

Вірусоскопічний метод (світлова мікроскопія) – у мазках, пофарбованих за Романовським-Гімзою, спостерігають утворення синцитію – гігантські багатоядерні клітини з внутрішньоядерними включеннями тільця Липшютца (метод має відносно низьку специфічність, використовується як орієнтовний). Вірусологічний метод: культури клітин (ознаки ЦПД з‘являються  через 10 діб), ідентифікація у РІФ, РЗК, ІФА, РН. Серологічний метод: ІФА, РЗК, РН (чотириразове зростання титру IgM у парних сироватках свідчить про рецидив інфекції, а у новонародженої дитини - внутрішньоутробне інфікування). Метод експрес-діагностики - РІФ.

Специфічна профілактика вітряної віспи та оперізуючого лишаю

Вакцина для VZV, специфічний імуноглобулін проти VZV (ослабленим дітям).

Сутність цитомегаловірусної інфекції

Викликає інфекцію у людина, яка характеризується ураженням чисельних органів та тканин з різноманітним перебігом захворювання – від довічної латентної інфекції до тяжкої гострої генералізованої форми з летальним наслідком.

Місце репродукції цитомегаловірусної інфекції

Фібробласти, епітеліоцити, макрофаги, клітини строми кісткового мозку

Джерело інфекції при цитомегаловірусній інфекції

Людина (гостра та латентна форми)

Механізми та шляхи передачі цитомегаловірусної інфекції

Механізми: контактно-побутовий, респіраторний, фекально-оральний.

Шляхи: контактний (через сперму, слину, сечу), через кров (при переливанні крові та трансплантацію органів), грудне молоко

Вхідні ворота цитомегаловірусної інфекції

Шкіра, слизові оболонки, дихальні шляхи, плацента (вроджена цитомегалія).

Наслідки при інфікуванні вірусом цитомегалії

Порушення зору, слуху, розумової діяльності, пневмонія, імунодефіцити, аденокарцинома передміхурової залози, у новонароджених: гепатоспленомегалія, мікроцефалія

Особливості імунітету при цитомегаловірусній інфекції

Гуморальний та клітинний, віруснейтралізуючі антитіла не протидіють збереженню вірусу в організмі

Методи лабораторної діагностики цитомегаловірусної інфекції, досліджуваний матеріал

Кров, грудне молоко, сеча, слина, мокрота, випорожнення, виділення з цервікального каналу, спинномозкова рідина (при ураженнях ЦНС).

Метод експрес-діагностики (найважливіший): РІФ. Вірусоскопічний (світлова мікроскопія) – у мазках пофарбованих гематоксин-еозином – ЦПД - збільшені цитомегалічні клітини, щільні базофільні внутрішньоядерні включення у вигляді ”очей сови”. Вірусологічний: культури клітин – індикація - ЦПД; ідентифікація – РІФ, ІФА з використанням моноклональних антитіл. Серологічний (інформативний тільки при первинній цитомегаловірусній інфекції): ІФА, РЗК, РН зростання титру антитіл (IgM, IgG). Генно-інженерний – ПЛР, метод ДНК-зондів.

Специфічна профілактика цитомегаловірусної інфекції

Специфічні методи відсутні. Обмежувати контакт осіб, що мають послаблений імунітет, з інфікованими людьми та дітьми з вродженою цитомегалією (вони виділяють збудника у оточуюче середовище протягом 5 років). При народженні дитина з вродженою цитомегалією наступна вагітність може бути рекомендована не раніше чим через 2 роки (термін персистенції вірусу).

Сутність захворювань, які викликаються вірусом Епштейна-Барра

Викликає лімфопроліферативні захворювання (поліклональна лейкемієподібна В-клітинна проліферативна хвороба, лимфома Беркітта, лімф ома Ходжкина, носоглоткова карцинома) та інфекційний мононуклеоз, який характеризується інтоксикацією, ураженням піднебінних та глоткових мигдаликів, збільшенням лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, змінами у крові.

Джерело інфекції при інфекційному мононуклеозі

Хворий та вірусоносій

Шляхи передачі інфекції

Аерогенний, контактний (через слину)

Місце репродукції та персистенції вірусу Епштейна-Барра

В-лімфоцити. Епітелій рота, глотки, слинних залоз.

Методи лабораторної діагностики інфекційного мононуклеозу, досліджуваний матеріал

Кров, слина. Метод експрес діагностики: виявлення атипових лімфоцитів, лімфоцитозу (моноцити складають 60-70% та 30% атипових лімфоцитів), РІФ. Вірусологічний: культура клітин – В-лімфоцити, які отримані з пупочного канатика, ідентифікація – РІФ.

Серологічний: виявлення ”гетерофільних” антитіл до антигенів бичачих та баранячих еритроцитів (діагностичний титр РРА 1:64), виявлення титру IgM (підвищення титру противірусних антитіл у 5-6 разів) до вірусного капсидного антигену (VCA) – гостра інфекція, не структурного раннього (ЕА) та ядерного (EBNA) - ІФА. Антитіла до EBNA – хронічна латентна форма інфекції.

Специфічна профілактика інфекційного мононуклеозу

Не розроблена

Особливості імунітету при інфекційному мононуклеозі

Гуморальний, клітинний довічний (повторні захворювання не описані).