Тема 5. Маси в масовій комунікації

План

1. Поняття про маси. (*)

2. Визначення мас. (*)

3. Види мас. (**)

4. Стихійні і штучні маси. (**)

5. Ознаки маси. (**)

6. Масифікація. (***)

7. Натовп і публіка. (***)

Поняття про маси. Маса — це не проста сукупність особистостей, а нова психологічна єд­ність людей, яка формується й певним чином поводить себе під упливом масового настрою, що виникає у результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей. Формування маси через виникнення масових настроїв відбувається в ре­зультаті впливу якогось джерела зараження, прикладу для наслідування. Це може бути "служитель релігійного культу, поширювач пліток і чуток, теле­візор або інший засіб масової інформації, насамкінець, політич­ний лідер. І всі вони, психологічно, виконують одну функцію — зрозуміло, кожен по-своєму. Однак у всіх цих випадках ми маємо справу з кимось або чимось, хто або що навіює, як треба роби­ти, проголошує істинні цінності, демонструє зразкову пове­дінку.

Визначення мас. Поняття маси потребує визначення насамперед у контексті аналізу таких явищ, як засоби масової комунікації, засоби масової інформації, мас-медіа, масова культура тощо. Щодо значення слова "масовий", то, безперечно, воно має в широкому вжитку значення "численний", проте таке значення не є термінологічним і не відбиває усієї суті поняття, що позначене цим словом. Першими значеннями слова "масовий" є: "...такий, у якому беруть участь широкі маси, велика кількість людей", "призначений для широких мас, загальнодоступний" Визначення "широких мас" ("великої кількості людей"), або просто — мас, на рівні словникових дефініцій не дає повного уявлення про об'єкт. Тлумачний словник, для прикладу, пропонує як переносне значення таке тлумачення: маси — це "велика сукупність людей; широкі кола трудящих, населення". Лише в спеціальній довідковій літературі можна натрапити на більш-менш ретельне визначення мас як соціального суб'єкта. Так, у психологічно­му словнику за редакцією Артура Вебера маса розглядається у вигляді "будь-якої великої кількості людей, різної за своєю структу­рою і такої, яка не становить соціальної організації. Цікавий аспект цього терміна — імплікація, що, хоч маса і не має чіткої структури, люди, які входять у неї, мають тенденцію поводи­тися порівняно аналогічно. У визначенні масової свідомості, поданому у "Философском словаре", ма­си розглядаються як соціальний суб'єкт, що включає такі суб'єкти, як класи, соціальні групи. При цьому не пояснюється різниця між цими суб'єктами або автори словника її і не бачать. З самого початку розмови про масу (маси) розмежуємо ці дві словофор­ми. Маса — то загальне збірне поняття, що вказує на явище безвідносно до його виду, способу існування. Маси — термінологічна множина, що вказує на факт існування явища у вигляді різних видових форм та способів. Порів­няйте: вода — води, цукор — цукри, пісок — піски, глина — глини, жир — жири. Збірні й речовинні іменники у множині вживаються як наукові термі­ни для позначення відповідного об'єкта вивчення у всіх його проявах. У тому ж "Философском словаре" в статті "масова комуні­кація" читаємо, що основним завданням ЗМК у соціалістичному суспільстві є "сприяння всебічному й повному розвитку особистості, формування її ак­тивної життєвої позиції, поширення наукового світогляду". Ну чим не демо­кратична ідея вільного вибору, коли людині сприяють, надають можливість розвиватися так, як вона хоче? І що ми маємо в результаті соціалістичного підходу до масової комунікації? Той самий "буржуазний" результат: масову свідомість, масову поведінку, масові цінності,— лише почасти різного змі­стового наповнення з різними ідолами поклоніння. Першим визнаним теоретиком мас став Г. Ле Бон (1896). Масу він розглядав на прикладі на­товпу як психологічний феномен, що з'являвся в результаті безпосередньої взаємодії індивідів, незалежно від їхньої національності, соціального стату­су, професії, навіть причини, що викликала утворення натовпу. Головне, що в натовпі утворюється соціально-психологічна єдність маси — "душа на­товпу". Публіка за певних умов завжди має шанс стати натовпом, її можна роз­глядати і як потенційний натовп і як прообраз справжньої активної згуртова­ної маси. Публіка, окрім того, може кваліфікуватися і як початковий стан зрілої маси, як проміжний етап її формування. Справді, на відміну від соціальних груп, великих і малих, зав­жди якось організованих і структурованих, маси — це прин­ципово неорганізовані і неструктуровані суб'єкти суспільного життя. Стрижневим елементом маси є її свідомість. Отже, робочим і простим визначенням маси може бути така дефініція: маса — це ситуативно виникла, ймовірнісна за своєю природою, гете­рогенна за складом, неструктурована, неорганізована та ірраціональна за формами функціонування психологічна єдність людей, яка формуєть­ся щоразу як новий соціальний суб'єкт під упливом масового настрою, що виникає в результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей, та певним чином поводить себе в рамках своєї, масової свідомо­сті.

Види мас. Д. В. Ольшанський виділяє такі види мас:

1. великі і малі,

2. стійкі (постійно функціонують) і нестійкі (імпульсні),

3. згруповані і незгруповані, упорядковані і неупорядковані в просторі,

4. контактні і неконтактні (дисперсні, розсіяні),

5. спонтанні (стихійно виниклі) і спеціально організовані,

6. соціально однорідні і неоднорідні.

Цікавим фактом є поділ мас у радянські часи, зроблений В. І. Леніним:

1. прогресивні, революційні і консервативні, реакційні, або антиреволю-ційні, а також нейтральні, що не визначилися,

2. активні, діючі і пасивні, бездіяльні, "сонні", що вичікують,

3. згуртовані, дисципліновані, самостійні і розпорошені, неорганізовані, анархічні,

4. рішучі, екстремістські і нерішучі, боязливі.

Але в цілому, з наукової точки зору, зауважує Д. В. Ольшанський, можна виділити три основні різновиди мас:

1. натовп,

2. зібрана публіка (від глядачів у театрі до учасників мітингів, що мають спільні установки, орієнтації під впливом одного й того самого пред­мета сприймання в один і той самий момент, готові до дії),

3. незібрана публіка (електоральні маси, аудиторія ЗМІ, прихильники ку­мирів культури, являє собою поляризовану масу, тобто більшість лю­дей, що мають спільне у мисленні, інтереси яких викликані однакови­ми стимулами, живуть не одне з одним, а одне біля одного).

Принциповим для розуміння явища "маси" є поділ їх на стихійні і штучні.

Стихійні і штучні маси. Існує дві форми маси: (1) маса природна, стихійна, неорганізована, яка виникає сама собою, і (2) маса штучна, організована, керована. В теорії мас поняття про першу форму маси розвивали Ш. Сигеле, Г. Ле Бон, Г. Тард, Б. Поршнев; поняття про другу форму — У. Макдауголл, 3. Фрейд. Стихійні маси виникають у результаті дії факторів "пасивного" роду (зго­да, готовність віддатися відповідним прагненням тощо). Праоснова формування мас така, що вона передбачає дію спільних для людей, що потенційно об'єднуються в масу, потреб, бажань, зацікавлень, по­глядів, принципів. Людей об'єднує це, їм не потрібен "зовнішній керівник", вони самі народжують свого лідера, який природно відповідає їхнім потре­бам, уявленням, емоціям. Він — один із них, Той, хто живе потребами свого середовища. Члени такої маси самі себе обтяжують правилами, принципами, стереотипами, звичаями, традиціями, вони самі пишуть свою історію, яка й керує ними та їхніми нащадками через процеси наслідування, зараження й передачі досвіду. У стихійній масі людей об'єднує не якийсь керівник; вони самі знаходять свою жертву — уособлюють персонально в комусь свій негативізм, оскільки їх єднає швидше ідея боротьби з кимось проти чогось, ніж ідея боротьби за когось і щось. Здебільшого це емоційна основа психології будь-якої маси — спільноти МИ. Для стихійних мас обов'язкове внутрішнє, міжперсональне спілкування, в середовищі якого вони й формуються; масове спілкування відбувається у ви­гляді комунікаційної поведінки висунутих самою ж масою лідерів або зов­нішніх "вождів", які хочуть впливати на стихійні маси. Штучна маса — це продукт організованої праці кількох людей чи однієї особи, соціальних інститутів, які керують людьми, "заганяючи" їх у масу і використовуючи для цього знання про психологію природних, стихійних мас. Керівник маси — це лідер, вожак, авторитет, "гіпнотизер". Але лідер маси — то не просто особа, то міфологізована постать, "ідеальний батько, друг, керівник". Члени штучної маси часто самонавіюють собі уявлення про зразкову людину, приписуючи їй те, що вони хочуть бачити в лідерові. Для створення штучної маси використовуються активні чинники (чиєсь бажання запалювати, навіювати, переконувати).

Ознаки маси. Виділимо такі загальні найважливіші ознаки маси, що зустрічаються в науковій літературі та випливають із досвіду:

1. аморфність, яка йде від нездатності до самостійного, системного, ор­ганізованого (на відміну від соціальних груп) утворення у порівнянні з організованістю кожного, хто складає масу, коли він існує окремо. Це створює враження, що маса є статична, нерухлива і вичікує зовніш­нього впливу для підтримки існування з боку вожаків, ЗМК тощо;

2. стохастичність, ймовірнісність, а значить, відкритість, розмитість меж, невизначеність щодо складу та якісних характеристик;

1. ситуативність, тимчасовість;

2. гетерогенність, неоднорідність;

3. нестабільність через внутрішню рухливість і динамічність під упли-вом зовнішніх чинників;

4. бездіяльність, із позицій теорії діяльності, де соціальні суб'єкти роз­глядаються як діяльні, цілеспрямовані істоти, що планують свою ак­тивність. Маса існує на рівні поведінкових актів, що є малоусвідомлю-ваною, або й несвідомою, активністю соціального суб'єкта;

5. приреченість, конкретна маса недовговічна й часто розпадається, як­що нею не керують чи змінюються умови існування.

Масифікація. Механізм масифікації. Не можна ототожнювати масу зі звичайною суку­пністю людей, навіть великою, тільки виходячи з того, що наша психіка все-таки соціальна і має багато спільного для кожного. Спільне для кожного є лише матеріалом, з якого формується маса як явище, що в результаті має свою свідомість і поведінку. Через це важливим є розуміння того процесу, який перетворює людину в члена маси. Людина в масі починає чинити за її законами і на основі дії механізмів творення маси стає її частинкою, втрачаючи своє я. Для нас це важливо хоч би з тої точки зору, що сучасні ЗМІ "працюють" не стільки з масами, як кон­кретною людиною, яка найчастіше сама сидить перед радіоприймачем, теле­візором або читає газету. Поки вона це робить, вона не є частинкою маси; зі свідомістю людини мають відбутися певні трансформації на основі тієї "ма­сової людини", яка продовжує жити в кожному з нас, щоб стати повноправ­ним членом маси. Таким чином, ЗМІ працюють безпосередньо з масовою людиною, яка має потенційні характеристики, властиві масі, і масифікують людину. У науковій літературі в цілому описано механізм масифікації, процес пе­ретворення людини в члена маси. Оскільки "маса являє собою певне нове ціле, що не зводиться до суми людей, які в нього входять ", і "за законами системного підходу... система не дорівнює сумі складників", а "кожна нова людська система, група або маса, утворює нову соціально-психологічну якість, яку можна зрозуміти тільки через розгляд цієї системи, але не через дослідження окремих індивідів"— то розгляд питання масифікації індивіда має здійснюватися з погляду виділення тих його психологічних процесів, які змушують індивіда перетворюватися в члена маси. Відомо, що при сучасному підході до аналізу масового спілкування, його організації виходять із того, що аудиторія виконує активну роль. "...Люди значною мірою по-своєму протидіють мас-медіа. Ніхто не заперечує, що мас-медіа впливають на людей. Але їхні впливи не є однозначно визначеними чи абсолютними, як вважалося раніше... аудиторію не можна обґрунтовано розглядати лише як "жертву" медіа-впливу". Таким чином, науковці нині обирають суб'єктно-суб'єктний підхід до ма­сової комунікації, визнаючи за масами право бути суб'єктом масового спіл­кування, проте залишаючи за мовцем право розглядати масу як об'єкт свого впливу. Підставою для такого твердження є й та теза, що масова комунікація не стільки процес спілкування з масами, скільки процес масифікації лю­дей, тобто процес створення маси через підключення індивіда до масової свідомості. Відповідно, ЗМК чи ЗМІ мають справу не так із кінцевим ре­зультатом (сформованою масою), як з масою у процесі її становлення. Усі інститути й засоби масової дії — релігія, мода, чутки й плітки, рекла­ма, зв'язки з громадськістю (PR), політичні партії і масові рухи — мають су­гестивний компонент неминуче. Все залежить від політичної й загальної культури суспільства, політичної волі народу й влади. Сугестія може бути спрямованою на зло і на добро, бути гіпертрофованою і зведеною нанівець. Протидія прямій, гіпертрофованій сугестії залежить від сили індивідуалізації свідомості. Сильній особистості потрібна плюралістична система ЗМК як су­гестивних інститутів, щоб протистояти масифікації ж себе. Але й плюра­лістична система не є запорукою уникнення сугестії. Весь секрет у "добро­вільному" виборі собі сугестора, що зумовлено збігом поглядів, позицій, потреб тощо. Як пише Д. В. Ольшанський: "Найбільш дивне полягає в тому, що нас ніхто не примушує робити це. Як кажуть, "добровільно і з піснею" ми щоразу віддаємося тій масовій людині, яка... постійно прокидається в нас". Так відбувається тому, що спрацьовує природний психологічний механізм масифікації, який закладено в нас і суть якого полягає в необхідності ідентифікації себе з іншими для нормального існування в соціумі. Ця ідентифікація полягає в знаходженні спільного для всіх у собі. Таким чином, "з піснею і добровільно" піддаємося сугестивній дії ЗМК, якою б плюралістичною системою ці засоби не були і яким би правом віль­ного вибору ми не володіли. "Не дивлячись ні на що, вона все ще жива, ця геть нецивілізована "масова людина ". І щезнувши на деякий час із навчаль­них програм та університетських курсів, вона постійно продовжує показу­вати себе — то в страйках шахтарів, то в діях мешканців тих чи тих регі­онів на перекривання автомагістралей з метою протесту проти дій влади, то в акціях громадянської непокори. Не треба далеко ходити за прикладами — вона продовжує показувати себе в мітингах і пікетах опозиції, у походах націоналістичних організацій, а також у наимасовіших виставах сучас­ності — виборчих кампаніях".

Натовп і публіка. З погляду теорії масової комунікації та функціонування ЗМК найбільший інтерес для нас становлять ті маси, які прийнято називати публікою (зібра­ною і незібраною). Відмінність публіки, скажімо, від натовпу очевидна. За визначенням Ю. Шерковина, натовп — це насамперед "контактна, зовні не організована спільнота, яка відзначається високим ступенем конформізму індивідів, що її складають і які діють надзвичайно емоційно та одностайно (виділення наше.— В. Р.)" Кон-тактність членів маси, безпосередня активна участь людей у масових акціях — обов'язкова вимога до натовпу.

Виділяють чотири основні типи натовпу:

1. випадковий натовп (як приклад, натовп на вулиці, де трапилася приго­да);

2. експресивний натовп (сукупність людей, що виражають радість або горе, гнів або протест);

3. конвенційний натовп (нагадує зібрану публіку на спортивних змаган­нях, політичних мітингах; керується у своїй поведінці певними прави­лами, нормами);

4) діючий натовп (агресивний, панічний, здирницький, повстанський). Від натовпу публіка відрізняється, якщо так можна сказати, більшою інте­ лігентністю, відносною раціональністю, толерантністю, певним спокоєм, зо внішньою пасивністю. Але ці ознаки легко втрачаються під упливом емоцій­ного збудження, афекту. Скажімо, зібрана публіка на мітингу, зборах швид­ко трансформується в натовп.

Зібрана публіка, як, зрештою, й натовп, може бути об'єктом впливу ЗМК (збір біля радіоприймача, телевізора, у кінотеатрі і т. д.). Вона, як і натовп в окремих випадках, може виводитися засобами масової інформації на вулиці, мітинги, збори. Після зовнішнього, фізичного об'єднання в одному примі­щенні під дією впливу на всіх одних і тих самих стимулів, наприклад ЗМІ, серед публіки, вважає Д. В. Ольшанський, утворюються певні подібні або загальні реакції, переживання або стійкі орієнтації. Ця публіка швидко усві­домлює свої настрої, що підсилює враження. До зібраної публіки входять люди, які не тільки мають подібні емоційні переживання, а й просто цікавля­ться одним і тим самим предметом. Це породжує певний раціональний ком­понент, що нівелює надмірні емоції. Окрім загальних емоцій, зібрана публі­ка відзначається подібністю установок, орієнтацій і готовністю до певного типу дій. За визначенням Я. Щепанського, "зібрана публіка — це гуртування пев­ної кількості людей, які відчувають подібне очікування певних переживань або цікавляться одним і тим же предметом. Ця загальна зацікавленість і поляризація установок навколо одного й того самого предмета або однієї й тієї самої події — основа її відокремлення. Наступною рисою є готовність реагувати певним чином. Ця подібність установок, орієнтацій і готовність діяти — основа об'єднання публіки (виділення наше.— В. Р)" (Щепан-скийЯ. Злементарньїе понятия социологии.— М.: Прогресе, 1969). Звертає­мо увагу на ознаку "готовність", що принципово відрізняє публіку від натов­пу. Натовп завпеди діє певним чином, публіка лише готова до дії. Таким чином, ЗМК довели, що і за таких умов можна масифікувати лю­дей, давати людині те, по що вона раніше приходила на майдан або в клуб. Мас-медіа вправно здійснюють поляризацію людей, тобто їх об'єднання в маси за якимось одним чи кількома принципами. Поляризована маса може існувати в різних формах, у тому числі й у вигляді публіки незібраної, роз­порошеної, але об'єднаної психологічно за допомогою ЗМІ. Будь-які види "поляризованих мас", незібраної публіки є базою для ви­роблення подібних поглядів, готовності до некритичного сприймання певної інформації, базою для створення думки з деяких питань, готовно­сті до реагування подібним чином на ідентичні стимули. Відповідно, вони є готовою базою для виникнення думок і настроїв — макроформ масової свідомості і відповідної поведінки (виділення наше.— В. Р.)" Автор називає незібрану публіку віртуальною й зауважує, що віртуальна публіка може перетворюватися в реальну, зібрану, коли того вимагає ситуація, на­приклад вибори. Фактично незібрана публіка є масовомедійною, тобто публікою ЗМК. Чи не через це у Польщі говорять про культуру "Пшекруя", створену цим тиж­невиком на рівні поведінки, мислення, способів вираження. З таким же успі­хом можна говорити про світ, в якому живуть люди, створений тим чи ін­шим медіаканалом, тою чи іншою медіапрограмою.

Контрольні запитання

1. Поняття про маси. (*)

2. Визначення мас. (*)

3. Види мас. (**)

4. Стихійні і штучні маси. (**)

5. Ознаки маси. (**)

6. Масифікація. (***)

7. Натовп і публіка. (***)

Література

1. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – К.: Видавничий центр «Київський університет», 1999.

2. Різун В.В. Лекції// Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності. – К., 2002. Електронна версія

3. Михайлин І.М. Основи журналістики. – К.:ЦУЛ, 2002. – 284с.

Розділ 3. Поняття про масовокомунікаційний вплив