Зм 4. Розвиток носіїв інформації

Коло питань: Застосування глиняних табличок. Докумен­ти з папірусу. Використання остраки. Використання воско­вих дощечок. Шкіра як матеріал для письма. Винайдення па­перу. Сучасні носії інформації.

З давніх часів наші предки використовували різно­манітні носії, на яких можна було б залишити відбиток: пальмове листя, бамбук, папірус, кістки тварин, черепа­хові щитки, кору, камінь.

Греки на камені витесували епітафії та урочисті написи. Аристотель і Плутарх повідомляли, що закони Драконта в Афінах були записані на дерев'яних і кам'яних брилах.

Італійці для запису інформації широко використовува­ли метал, зокрема бронзові таблички. Разом з тим, пер­шим основним матеріалом для письма древнім народнос­тям — шумерам, а згодом вавилонянам і ассирійцям, служила глина.

Застосування глиняних табличок

Спочатку для міжплемінних обмінів інформацією древні народності застосовували виготовлені з глини жето­ни з зображеннями предметів чи тварин. Перед відправ­кою ці жетони з метою уникнення підробок вкладались в глиняний «пакет», який скріплювався таким же відбитком зображення чи печаткою власника товару. Цей спосіб підтверджений археологічними знахідками в Азії, що да­туються XI тис. до н.е.

З часом, у зв'язку із зростанням обсягів торгівлі, зали­шилися тільки «пакети» без жетонів, але із зображенням знаків речей, що пересилаються. Дещо пізніше замість «пакетів» почали застосовувати глиняні таблички з тими ж знаками.Як вдала інновація, глиняні таблички із зафіксованою на них інформацією, пройшли в своєму розвитку цілий ряд етапів вдосконалення впродовж декількох тисячоліть й стали оптимальним засобом вирішення свого основного завдання — збереження та передавання інформації в про­сторі та часі [35].

Початкові форми фіксації інформації припадає на V—IV тис. до н.е. і пов'язується з потребами економічного жит­тя народжуваної у ті часи чи не найдавнішої держави у світі — Шумеру. Ці прадокументи мали вигляд глиняних бірок чи етикеток зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котра пересилалася з одного населеного пункту в іншій. Бірки з отворами прив'язувалися до цих предметів або до тари, в якій ті й відправлялися. Деякі дослідники, пиміром, І.Є. Гельб [17], пов'язують систему знаків, що фіксувалися в цих «супроводжувальних» документах з по­чатковим етапом розвитку шумерського письма.

Подальший розвиток шумерської державності призвів до формування у III тис. до н.е. різних напрямів доку-ментної фіксації інформації, яка відбивала майже всі сфе­ри діяльності життя шумерського суспільства.

Глиняні шумерські таблички — це не тільки міфи, ліричні роздуми, побутові сцени, епізоди навчання, а й ви­кладені в оповідній формі «історичні» події (де, правда ба­гато міфологічного), свідчення проведених судових про­цесів, положення окремих законів тощо. У державно-господарському житті така рефлексія зумовлена ще й бідністю природних ресурсів Шумеру, що спричинило широкомасштабний їх облік та звітність про використан­ня. Скажімо, на кожне плодове дерево в момент його по­садки заводилась відповідна табличка, у якій щорічно фіксувалася кількість плодів, а також факт зрубання (після звернення у вищі інстанції й наявності довідки про дозвіл) з подальшим складанням на дрова.

Документи з папірусу

Альтернативним матеріалом для виготовлення доку­ментів в Єгипті став папірус. У якості матеріалу для пись­ма він. став використовуватись ще в період 5—6 династій (2563—2263 р. до н.е.), а, можливо, і раніше.

Термін «папірус» єгипетського походження, та, як вва­жає більшість дослідників, він походить від єгипетського «папуро», що означає «те, що належить фараону», «царсь­ке». Виготовлявся папірус з однойменно^ багаторічної трав'янистої рослини родини осикових, що росла до п'яти метрів заввишки в заболочених районах Нижнього Єгип­ту. У стародавні часи різні частини цієї рослини викорис­товувались для різноманітних потреб населення: молоді паростки вживали в їжу, із стебла виробляли мотузки, ка­нати, циновки, кошики, човни тощо. Та головне — осер­дя стебла служило для виготовлення матеріалу для письма. Давньогрецький учений Теофраст в своїй праці «Дослід­ження рослин», а пізніше Пліній Старший в трактаті «Природна історія» залишили детальне описання цієї рос­лини і способи виготовлення з неї матеріалу для письма.

Застосування остраки

Сировина для виготовлення папірусу зростала тільки в Єгипті, а технологія виготовлення була складною. Це зу­мовило його відносно високу вартість. Використовувати папірус для виготовлення документів, що містять швидко-старіючу оперативну інформацію, було невигідно. Вихід був знайдений шляхом використання для складання доку­ментів більш дешевого та доступного матеріалу.

Таким матеріалом, що отримав не менше, ніж папірус, розповсюдження стали черепки невеликого розміру, які мали назву «острака», а також вапняні пластинки, на які чорнила лягали досить задовільно.

Використання воскових дощечок

Застосовувався ще один вид матеріалу для письма, який одержав потім широке розповсюдження — це були дубові, липові або берестяні дощечки, покриті шаром воску.

Дощечки, покриті шаром воску. Використовувалися, як правило, дощечки розміром 12x14 см або 9x11 см голо­вним чином для написання листів, але іноді на них писа­ли художні і наукові тексти. У цьому випадку на дощечці, відступаючи від краю 1-2 см, робили заглиблення на 0,5-1 см, яке заповнювали воском. На такій дощечці мідною паличкою можна було видавлювати лінії і букви. Паличка була загострена з одного кінця, а з іншоно вона мала форму лопатки, якою загладжували написане. Нази­валася ця паличка «стиль».

Шкіра як матеріал для письма

Більш зручним матеріалом для письма в Єгипті була шкіра. Згадки про документи на шкірі відносяться до часу 4-ї династії (біля 2900-2750 р. до н.е.). Однак якість об­робки цього матеріалу була не досить високою, крім того, він був надто дорогий, а відтак не міг задовольнити потре­би єгипетського суспільства в якості масового носія госпо­дарської та адміністративної інформації.

Винайдення паперу

Папір, як основний сучасний матеріал для друкування, був винайдений Дай Лунем у II ст. до н.е на Далекому Сході в Китаї [22].

Тамтешні народи в древні часи писали на листях бам­буку чи на шматках шовку. Але, оскільки шовк дорого ко­штував, а бамбук був важким, користуватись ними було незручно. Тоді й було запропоновано використати деревну кору та ганчір'я як сировину для виготовлення нового во­локнистого матеріалу — паперу, більш дешевшого й зручнішого. В 105р. Дай Лунь вдосконалив технологію ви­готовлення паперу, додавши в суміш нові компоненти.

Лише в III ст. н.е. папір проникнув у Корею, Японію та сусідні східні країни. У 751 р., коли араби завоювали Са­марканд, намісник багдадського халіфа побудував там першу паперову фабрику. Незабаром «самаркандський папір» одержав популярність у всіх країнах Сходу.