10.2. Принципи ділової етики

Порівняння підприємництва з іншими соціальними інститутами показує, що уявлення про етичні системи в різних видах діяльності, за винятком, хіба що, релігії, не менш суперечливі і заплутані, ніж уявлення про етику підприємництва. А щоб довідатися про "внутрішньоцехову" етику відносин у підприємництві, слід звернутися до робіт з ділового етикету, де багато норм взаємин описані яскраво і чітко з наведенням прикладів і порад.

Тому, говорячи про етику підприємництва, зупинимося на трьох ключових факторах, що визначають основні її особливості і можуть допомогти пов'язати між собою численні розрізнені факти і спостереження.

Головне, що визначає своєрідність і додає внутрішньої стрункості і цілісності на перший погляд суперечливій етиці підприємництва, поєднано в трьох етичних принципах:

• принцип економічної доцільності;

• принцип ситуативності;

• принцип індивідуальної відповідальності.

Принцип економічної доцільності. Перше, що надає спрямованості діям усіх представників підприємництва, що об'єднує безліч несхожих один на одного людей, ситуацій і дій, - це їхнє проходження канону економічної доцільності. Канону, що

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

природно випливає з природи самої діяльності, оскільки його серйозне порушення об'єктивно позбавляє людину можливості займатися цим видом діяльності.

Підкреслимо відразу, що принцип економічної доцільності розглядається не як фактор, що тотально визначає всі думки і вчинки підприємців, а як певний "обмежник знизу". Адже підприємець може керуватися у своїй діяльності безліччю різних мотивів, орієнтуватися на різні важливі для себе цінності, але, у кінцевому рахунку, він не може дозволити, щоб прийняті ним з тих чи інших мотивів рішення виявлялися економічно недоцільними в такій мірі, щоб були загрозою для існування його справи.

Але саме цей принцип вчені трактують інакше, коли пишуть, що метою підприємництва є "прагнення до наживи", "гонитва за прибутком", "вижимання додаткової вартості", "орієнтація виключно на вигоду" і тому подібні речі. Однак задамося простим запитанням: хтось же в цьому світі має діяти економічно доцільно? Тому що коли цього довго не відбувається, - і ми це добре вже знаємо, - соціальні й етичні наслідки можуть бути дуже негативними.

Спробуємо, проте, розібратися з деякими з типових ідеологічних обвинувачень. Підприємців часто звинувачують у тому, що в гонитві за наживою вони ладні переступити через людину і суспільство; що для них немає нічого святого, що під час війни вони наживаються на війні, у період стихійних лих -на нещастях; що за будь-яких зручних обставин вони готові робити недоброякісні товари, які ставлять під загрозу здоров'я чи добробут людей; що вони завищують ціни на продукцію, використовують методи нав'язування товарів, практику штучного старіння товарів та ін.

Можна знайти десятки прикладів що підтверджують це. І все-таки давайте не будемо займати класичної позиції, коли за деревами не видно лісу, і розглянемо ситуацію в більш широкій перспективі.

280

281

"Основи підприємництва "

Почнемо з простого - з гонитви підприємця за наживою, готовності нав'язати недоброякісний товар, клятвено запевняючи при цьому, що він - найкращий з того, що є у світі. Навіть самий скороминущий погляд на історію підприємництва свідчить про те, що такими ситуаціями була перенасичена торгівля античності, середніх століть і нового часу, коли, скажімо , між російськими й англійськими торговцями йшло серйозне розбирання з приводу того, хто з них більше шельмує при укладанні угод. Однак безсумнівно, що кількість подібних історій неухильно скорочується з наближенням до наших днів. Причина? Економічна недоцільність.

Можна було б посилатися на десятки висловлювань вітчизняних і заморських купців, бізнесменів і підприємців, які в один голос стверджують, що чесне ведення справ вигідніше, ніж шахрайство й обман. Але замість цього помітимо, що такому зрушенню сприяли й цілком об'єктивні економічні причини. З вигодою для себе обдурити людину, як правило, вдається тільки один раз. Тому поки торгівля являла собою переміщення з місця на місце заїжджих купців було економічно доцільно займатися шахраювати. Як тільки торгівля осідала на одному місці, обростала постійними покупцями -- дурити їх ставало невигідно. А в міру інтєнсрївного наростання щільності конкуренції в бізнесі, з початку XX ст., насамперед у зв'язку з розвитком інформаційного середовища, коли повідомлення про обман в одному кінці світу могло бути миттєво поширене по усьому світі, будувати бізнес на шахрайстві стало економічно недоцільно для більшості підприємців.

Трохи складніше з іншими звинуваченнями бізнесу, особливо тими, що звучать з боку держави і політиків. Це - звинувачення в наполегливому лобіюванні своїх інтересів, прагненні до монополізації, ухиленні від податків і т.п. Неважко помітити, що за всіма перерахованими формами поводження теж легко вбачається принцип економічної доцільності. Але,

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

крім того, у відносинах бізнесу і політики важливо враховувати і ще дві обставини, що серйозно впливають на оцінку етичності дій тих чи інших підприємців.

По-перше, у бізнесі побутує таке прислів'я: "Там, де мова заходить про суми понад 500 мільйонів доларів, кінчається бізнес і починається політика". Іншими словами, тоді перестають діяти канони, етика і правила гри бізнесу і включаються канони, етика і правила гри політичної діяльності. Тобто людина, яка пробиває через державу проект монополізації галузі, розміщення великих замовлень для своїх виробництв і т.ін., діє вже не за законами бізнесу, а за законами політичних ігор. І прямий обов'язок держави - обмежити можливості такого впливу, встановлюючи суворі і дієві закони, що регламентують лобістську діяльність, протидіють утворенню монополій, ухилення від податків і т.ін.

Теоретично в ідеальній схемі взаємодії бізнесу і держави, бізнес має активно виконувати свою функцію новатора й організатора виробництва, функцію розподілу благ і послуг, а держава - функцію великого Суспільства захисту прав споживача. Легко помітити, однак, що принцип економічної доцільності і соціальна відповідальність підприємця в багатьох ситуаціях можуть виявитися різнонапрівленими векторами поводження і, отже, не завжди легко поєднуються. Це ставить бізнесмена в досить складну ситуацію вибору, яку кожний вирішує по-своєму. Хтось не дозволяє собі думати про соціальну відповідальність і легко знаходить аргументи в підтримку своєї "езопової" позиції. Хтось, навпаки, може надмірно захопитися соціальними проектами і забути про розвиток своєї справи.

Головне, щоб при цьому не порушувався баланс економічної доцільності, тонко помічений у самому бізнесі у вигляді такого афоризму: "Хазяїн бере з прибутку, злодій - із собівартості". Адже гроші залучаються в бізнес не тільки заради того, щоб робити з них гроші. І коли у підприємця з'являється відчутний ре-

282

283

"Основи підприємництва "

зультат його праці, вільний прибуток, - його право витрачати цей прибуток так, як він вважає за потрібне.

Принцип ситуативностг. Принцип ситуативності є логічним продовженням і розвитком принципу економічної доцільності і в той же час багато в чому визначається інноваційною природою бізнесу, що найчастіше змушений діяти не в стандартних ситуаціях, а в умовах невизначеності. В результаті в багатьох випадках, з якими має справу підприємець, є велика кількість суперечливих факторів, у тому числі й етичного порядку. Для їх вирішення немає алгоритму, і щораз - це завдання індивідуального вибору підприємця.

У цьому відношенні важливо нагадати ще про дві аксіоми. Перша з них: у кожної людини є своя, у чомусь несхожа на будь-яку іншу, система етичних принципів; так само й у світі бізнесу не існує універсальної, "правильної" етики. Те, що підприємці діють в одному культурному контексті, у чомусь зближує систему їхніх етичних правил і їхнього найближчого оточення, але в бізнесі неминучі зустрічі з носіями зовсім інших культур, традицій і систем етики. А крім того, і це друга аксіома, самі етичні системи динамічні в часі. Вони змушені пристосовуватися до обставин, які постійно змінюються, і цей факт надзвичайно значимий для підприємництва.

Але навіть твердження про те, що в повсякденному житті люди живуть в уніфікованій системі етичних правил, при ближчому розгляді може виявитися не більш ніж ілюзією. Для того щоб переконатися в цьому, досить провести невеликий експеримент. Заведіть з будь-якою групою людей розмову на тему справедливості. Не мине і п'яти хвилин, як розмова перетвориться в запеклу суперечку. І уважне спостереження за ходом цієї суперечки дозволить знайти певні закономірності.

Так, один із дослідників цієї теми, єпископ Джеймс Пайк, говорячи про співвідношення традиційної християнської етики і етики бізнесу, стверджував, що мати стабільний етичний код добре і правильно. Але в ньому неможливо знайти відповіді на

284

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

усі виникаючі запитання. І тому, вважає Пайк, люди повинні навчитися діяти відповідно до етики кожної ситуації. Однак має сенс підкреслити ще одну обставину, яка тісно пов'язана з ситу-. ативним характером етики бізнесу.

Ситуативність у прийнятті етичних рішень нерозривно пов'язана з посиленням індивідуальної відповідальності за це рішення. Я зробив так, як зробив, не тому, що так прийнято робити, і не тому, що так роблять інші. Я зробив так навіть не з прагнення заперечити тому, що так діють всі інші - це не антиномія. Просто подібна ситуація була унікальна, і я зробив свій вибір і за нього відповідальність.

Етика індивідуальної відповідальності в бізнесі. Історично сформувався як зміст цієї норми, так і механізми індивідуальної відповідальності конкретного прояву в повсякденній діяльності підприємців.

Норма індивідуальної відповідальності формувалася в історії практично паралельно з розвитком передумов бізнесу, а також різноманітних форм та інститутів підприємництва. Важливою характеристикою періоду ранніх форм підприємництва є та обставина, яка часто не помічається. Це могутній вплив на людину общинної етики і психології; прийняття громадою на себе відповідальності за поведінку і результати діяльності окремих людей. Причому цей вплив виявляється тим жорсткіше, чим далі в глибині історії воно проглядається.

У роботі князя П. Кропоткіна, який у своєму дослідженні етики відзначає кілька моментів її "роботи" на матеріалі примітивних співтовариств алеутів. Ключове нормативне слово в повсякденній мові алеутів, що дозволяє оцінювати відповідність чи невідповідниість "правильним" зразкам поводження, -- слово "соромно". Соромно- боятися неминучої смерті, соромно просити пощади у ворога, соромно перекинутися зі своїм човном у гавані, соромно першому ослабнути в довгій подорожі і т.ін. У тому числі соромно виявити жадібність при поділі видобутку, і, якщо це трапляється, то всі

285

"Основи підприємництва"

інші віддають жадібному його частку, щоб його присоромити ще більше. В алеутів існувало і ще одне правило, яке робить, зазначимо, неможливим самостійне "підприємництво": відповідно до норм громадського життя соромно особисто торгуватися з покупцем, тому що ціну за пропоноване добро повинна визначити третя особа.

Таким чином, хоча торговою і підприємницькою діяльністю в часи античності і середньовіччя займалися конкретні люди, що персонально відповідали за результати своєї роботи, проте сам характер організації цієї діяльності багато в чому базувався ще на колективній, общинній відповідальності за способи ведення справи і за отримуваний результат. За невдачі морських експедицій і торгових караванів, за розорення торговців і ремісників звичайно відповідальність несли цехи чи торгові об'єднання, до яких належали ці торговці і ремісники, і збитки по підприємству рівномірно розподілялися між усіма членами даного цеху чи об'єднання.

Поступове підвищення рівня індивідуальної відповідальності в підприємництві одночасно зі збереженням іноді досить екзотичних форм общинної підтримки добре видні на прикладі звичаю "дігур" (сІі§пиг), що існує аж до цього часу серед народності такали в Непалі. "Дігур" - це невелике співтовариство друзів чи родичів, яке утворюється для спільної підтримки торгових починань учасників. На відміну від сучасних вітчизняних підприємців, друзі не починають справу спільно, за принципом "гайда разом". Кожний з учасників такого співтовариства вносить свій максимально можливий внесок у "загальний казан", і раз на рік вся ця сума внесків по черзі віддається комусь одному з членів цього об'єднання. Протягом року людина, яка одержала такий безоплатний кредит, вільна розвивати будь-яке підприємницьке починання. Якщо воно виявляється успішним, вона просто на початку наступного року робить свій внесок у цю "чорну касу". Якщо його справа провалюється, ніхто не стягує з нього боргів. "Дігур"

286

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

закінчує своє існування, коли по колу обходить всіх своїх учасників. Таким чином, общинна підтримка допомагає підприємцю як у накопиченні початкового капіталу для своєї справи, так і в прийнятті на себе ризику за можливе розорення. Але сама робота і відповідальність за її успіх уже цілком лягають на того, хто взявся за підприємництво.

Наростання акценту на індивідуальності і індивідуальній відповідальності в історії етичних навчань приходиться, як відзначав В. Вундт в одній зі своїх робіт, присвячених огляду етичних систем, на середину XIII ст. У концепціях етики, починаючи з цього часу, виявляється все більше протистояння по лінії "рівність - нерівність". Чітко помітним стає і зв'язок тих чи інших концепцій з добробутом суспільства і рівнем підприємницької активності в ньому. Бідність суспільства сприяє зрівняльній психології: чим воно бідніше, тим сильніше діють зрівняльні тенденції і тим жорсткіше в них засудження тих, хто прагне виділитися із загальної маси.

При цьому зведення етичних норм общинної психології до рангу нових глобальних етичних і соціальних навчань було найбільш яскраво реалізоване в теоріях анархістів і соціалістів. При всій привабливості висунутих ними положень в основі їх концепцій лежало примітивне припущення, на яке звернув увагу Вундт. І ті й інші заклали в основу своїх моделей "ідеального суспільства" правило, що ефективно діє в родовому ладі - "кожний за всіх". Але це правило діяло ефективно тільки в рамках свого роду і ніколи не поширювалося на сусідні племена і громади. Більше того, саме в цих відносинах діяв зворотний принцип, вже описаний вище психологічний механізм "ми і вони", орієнтований на протиборство і суперництво. І по своїй енергетичній силі він не поступався нормі "кожний за всіх". Наскільки реально виявилося побудувати суспільство, засноване на орієнтації тільки на половину з діючих у ньому енергетичних сил, нам сьогодні вже відомо.

287

"Основи підприємництва"

Більш вдалим компромісом між цими ідеологіями, як завсвідчив історичний досвід, виявилося формулювання, ввідображене в "Декларації прав людини і громадянина". Всі люди народжуються з рівними правами і можливостями, і основний обов'язок держави в цьому смислі - забезпечити таку рівність. Але те, як люди реалізують свої права і можливості, визначає індивідуальний вибір і відповідальність кожної людини. І тільки від неї самої залежать, результати, яких вона зможе досягти на своєму шляху.

Однак Декларація прав людини то історії про американців навряд чи дадуть повне уявлення про те, що ж таке етика індивідуальної відповідальності і за яких умов вона може формуватися. Для початку згадаємо один із відомих висловів на тему: як бізнес робиться "у них". "Бізнес там взагалі тримається на слові честі: зняв трубку, подзвонив, домовився, розрахувався - і жодних проблем".

Ці розповіді — чиста правда, в тому розумінні, якою чистою правдою бувають розповіді про дивні випадки, що сталися з вашими друзями. У бізнесі дійсно так робиться, і чому це робиться так, теж зрозуміло - виходячи з принципу доцільності. Час -гроші, а можливість швидко здійснити якусь операцію, особливо якщо її успіх залежить від того, що бізнесмен має якусь оперативну інформацію, що от-от може стати надбанням інших, - це велика цінність. Тому в цій ситуації можна і доцільно ризикнути - але саме ризикнути. Відносини ж, побудовані на " слові честі", доцільно підтримувати з давніми партнерами чи постачальниками дилерами, лише до тих пір, поки особливості ситуації вашої взаємодії залишаються незмінними. У противному разі будь-який бізнесмен воліє краще витратити час, але все-таки як слід оформити нові договірні відносини.

Тому що "бізнес на слові честі" - це не природне внутрішнє правило етики побудови відносин, а скоріше приємний виняток з іншого правила. Базове ж правило складається із всебічного аналізу всіх формальних юридичних договорів і

288

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

жорсткої вимоги їх виконання. І це цілком зрозуміло: у бізнесі в кожного є свій інтерес, і завжди є спокуса відійти від усних домовленостей, якщо за цим стоїть велика вигода.

З іншого боку, оскільки договір є єдиною основою, яка у кінцевому підсумку визначає правила взаємовідносин, саме довкола нього можливі ігри, які якоюсь мірою теж характеризують внутрішню етику цехових взаємин.

...Телефонний дзвінок, що пролунав в кабінеті керівника нафтоторгової компанії, відвернув його уваги від бесіди. Під час розмови обличчя керівника все більше й більше хмурилося. Під кінець, віддавши кілька коротких розпоряджень, він поклав трубку і повернувся, намагаючись зберегти на обличчі ввічливу посмішку. "Вибачте. Але справа дуже серйозна. Вийшло нове розпорядження уряду, і кілька складів з паливом застряли на кордоні. Якщо це питання швидко не вирішити, то замовник може й автоматників прислати..."

На запитання "Але хіба це не є той самий форс-мажор, що звільняє від зобов'язань?" - керівник лише поблажливо махнув рукою у.відповідь на наївність того, хто запитував. "Який може бути форс-мажор, коли тут такі гроші!"

Прекрасно розуміючи, що цей приклад відноситься до етапу "дикого" утвердження правил бізнесу, відзначимо, що через це проходили в процесі становлення бізнесу практично всі країни. І, незважаючи на всю дикість таких способів вирішення проблем, саме з них висновується ключове для бізнесу правило - неминучість відповідальності за договором. Пізніше, з настанням більш цивілізованих відносин, роль "автоматників" беруть на себе арбітражні суди, комітети з банкрутства, боргові в'язниці тощо. Але принцип залишається незмінним: у ділових відносинах бізнесменів немає інших "об'єктивних обставин", крім жорстко обумовлених спільно підписаним договором.

Інший варіант тієї ж теми можна розглянути на прикладі постійної і прихованої гри, яка ведеться в бізнесі і яку можна

289

"Основи підприємництва"

було б назвати "дурнів учать". Будь-який серйозний підприємець прагне до того, щоб у договорах, що укладаються ним з іншими організаціями і партнерами, були присутні деякі пункти, що захищали б його інтереси чи надавали йому певну вигоду у разі, якщо партнер недостатньо прозоро обумовить свої інтереси і свою вигоду.

"Моя робота, - розповідає юрист однієї великої компанії, -пов'язана головним чином з розширенням збутової мережі. Ми шукаємо партнерів у регіонах, і моє завдання - укласти з ними вигідні для нас договори. Приміром, якщо у них є нерухомість, то ми пропонуємо їм оформити відносини у вигляді акціонерного товариства, тому що тоді у разі виходу вони не зможуть забрати назад своє майно, а тільки гроші за номіналом. А якщо ми організуємо товариство з обмеженою відповідальністю, то це буде менш вигідно для нас, тому що тут вони повністю забирають свою частку і своє майно..."

З погляду повсякденної моралі, такі дії виглядають як не зовсім етичні. Однак ключова теза бізнесу: кожен сам відповідає за свою справу. І якщо людина недостатньо добре знає законодавство і підписує договір з обмеженням своїх інтересів - це його проблема. Зрештою, у нього була можливість вивчити необхідні юридичні тонкощі, що стосуються договірних відносин, чи витратити гроші на професійну експертизу. Адже ніхто не зобов'язаний це робити за нього.

Ця етика виглядає жорсткою, але працює ефективно. Саме в таких ситуаціях формується внутрішнє почуття індивідуальної відповідальності. Почуття, що приводить до серйозних переворотів життєвої філософії.

Ось ще кілька поглядів на проблему моралі в бізнесі.

"Мені часто говорять про соціальну відповідальність підприємця перед суспільством. Але я не поділяю толстовсь-ких ідей про любов до всього людства. Я взагалі не розумію, що значить любити суспільство. Я розумію, що значить любити маму, дружину, дитину. Я розумію, що таке відпо-

290

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

відальність перед друзями і колегами. Однак це зовсім не означає, що я - противник добродійності. Я знаю: треба на давати допомогу бідним і не ухилятися від податків. Чим більше людей буде жити нормально, тим спокійніше буде мені. Але я категорично не хочу допомагати' тим, хто сам може заробляти собі на життя" "Підприємництво - йдеться, зрозуміло, про чесне підприємництво - розкріпачує людину, дає їй незалежність, розвиває ініціативу, творчі можливості. Тому воно -добро чи - шлях до добра. Справедливо і доцільно те, що вигідно для людини. А потім із сукупності людських вигод будується благополуччя держави. Але зовсім не навпаки..."

Так говорять уже сьогодні українські бізнесмени. І можна не сумніватися, що незабаром їх буде турбувати і відповідальність за суспільство, у якому вони живуть. Тому що, за логікою індивідуальне}'! відповідальності бізнесу, це почуття повинно прорости разом з масштабами справи, що розвивається. Підприємець відповідає тільки за себе і за своїх близьких, доки у нього невеликий бізнес. Він відповідає за десятки, сотні і тисячі своїх співробітників, коли його бізнес розширюється. І він неминуче приходить згодом до усвідомлення індивідуальної відповідальності за все суспільство, тому що це той світ, у якому живе він сам і його близькі.

10.3. ^Основні етичні напрямки підприємництва 10.3.1. Концепція утилітаризму

В етиці підприємництва склалися три основні підходи до моральних проблем бізнесу, що спираються на три етичних напрями:

• утилітаризм,

• деонтична етика (етика обов'язку),

• етика справедливості

19*

291

"Основи підприємництва"

Однією із найвпливовіших в етиці підприємництва є концепція утилітаризму. Морально виправданою вважається така дія, яка приводить до максимально корисного ефекту. В узагальненій формі принцип утилітаризму формулюється у такий спосіб: яка-небудь дія правомірна з етичної точки зору в тому і тільки в тому випадку, якщо сумарний корисний ефект від цієї дії перевищує сумарний корисний ефект від будь-якої іншої дії, яка могла б здійснитися замість першої.

Це зовсім не означає, що така дія, яка приносить максимум користі підприємцю, який її здійснює, правомірна. Мова йде про те, що максимум користі одержують всі підприємці, які задіяні в цій акції (у тому числі підприємці, що створюють дану акцію). Принцип утилітаризму не можна тлумачити й у тому розумінні, що він припускає необхідність переваги позитивного ефекту над негативним (прибутку над витратами). Відповідно до цього принципу, в остаточному підсумку правомірною є така акція, яка дає найбільший чистий прибуток у порівнянні з іншими варіантами. Помилково думати, що принцип утилітаризму припускає необхідність врахування тільки безпосередніх і миттєвих результатів дій підприємця. Навпаки, при аналізі всіх можливих варіантів дій варто враховувати як поточні позитивні і негативні ефекти у вигляді прибутку і витрат, так і прогнозувати наслідки, у тому числі будь-які непрямі результати.

Теорія утилітаризму приваблива в багатьох відношеннях. її положення узгоджуються з критеріями, використовуваними для інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Так, коли підприємець намагається пояснити, чому він "морально зобов'язаний" зробити ту чи іншу акцію, він часто керується міркуваннями про користь чи шкоду, які можуть принести іншим людям його дії. Розуміння моралі вимагають врахування інтересів усіх нарівні з власними.

Використовуючи принципи утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види дій вважаються аморальними (неправда,

292

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

подружня зрада, убивство), а інші, навпаки, - морально виправданими (правдиві висловлювання, вірність, дотримання зобов'язань). Прихильник теорії утилітаризму може довести, що брехати недобре тому, що неправда приведе до зниження суспільного добробуту. Коли люди брешуть один одному, вони в меншій мірі здатні довіряти і співробітничати. А чим менша довіра і можливість співробітництва, тим нижчим є загальний добробут. Правдивість у спілкуванні - позитивний фактор, тому що зміцнює довіру і сприяє співробітництву, тим самим покращуючи добробут. Загалом можна затверджувати, що краще говорити правду й утримуватися від неправди.

Прихильники традиційного утилітаризму заперечують той факт, що дія може виявитися безумовно некоректною. Так, вони не погодилися б з тим, що нечесність чи злодійство безумовно погані. Якщо у певній ситуації нечесні дії призведуть до більш сприятливих наслідків, ніж будь-яка інша акція, здійснена тим же підприємцем у тій же ситуації, то в цьому окремому випадку, відповідно до теорії традиційного утилітаризму, нечесний вчинок буде морально виправданий.

Практичне застосування положень теорії утилітаризму пов'язане з низкою проблем, основна з яких полягає в необхідності кількісно визначити "суспільну корисність". Як виміряти корисний ефект різних дій щодо різних людей і співставити отримані результати, спираючись на поняття утилітаризму? Припустимо, що дві людини одержали омріяну посаду. Як довідатися, яку користь матиме цей факт для однієї й іншої? Кожна з впевнена, що зуміє отримати максимум користі, виконуючи свою роботу. Але оскільки вони не можуть помінятися місцями, така впевненість об'єктивно є не обґрунтованою. Оскільки провести порівняльний кількісний аналіз цінності окремих речей для окремих людей неможливо, то неможливо визначити, чи можна домогтися максимальної користі шляхом надання роботи комусь із претендентів на посаду. А якщо не можна з'ясувати, яка акція в даному випадку

293

"Основи підприємництва"

дасть максимально корисний ефект, то не можна застосувати і принцип утилітаризму.

Крім того, у деяких випадках прибуток і витрати виміру не піддаються. Як, наприклад, виміряти цінність здоров'я і самого життя? Припустимо, що в результаті установки дорогої системи вентиляції в цеху вдається повністю ліквідувати канцерогенний пил, який викликає легеневі захворювання. Припустимо також, що в результаті такого заходу тривалість життя робітників збільшиться на п'ять років. Як підрахувати вартість цих років життя, як зіставити їх з вартістю вентиляційного устаткування і витратами на його установку?

У багатьох випадках відсутня можливість прогнозування розмірів прибутку і витрат; іноді їх також не можна оцінити кількісно. Так, добре відомо, що неможливо визначити прибутковість чи збитковість фундаментальних наукових досліджень. Припустимо, мова йде про необхідність визначити розмір інвестиції в певну наукову програму, реалізація якої, можливо, дасть надзвичайно цінні теоретичні результати, які проте не можна буде відразу ж використати на практиці. Яка дійсна цінність подібної інформації, як виміряти і співставити з цінністю таких справ, як побудова додаткового корпуса в місцевій лікарні чи будинку для бідних?

На думку критиків утилітаризму, саме "проблеми виміру" зводять нанівець будь-які спроби прихильників цієї теорії додати їй всеосяжний характер. Однак самі прихильники утилітаризму вважають, що в реальному житті багато рішень можуть бути прийняті на чисто кількісній базі.

Найбільш "гнучкий" спосіб кількісного виміру прибутку і витрат, що супроводжують ухвалення рішення, базується на використанні грошового еквівалента. Так, цінність, певного об'єкта для даного підприємця можна визначити за ціною, якувін готовий сплатити за нього. Якщо за яку-небудь річ платять удвічі більше, ніж за іншу, то це означає, що перша удвічі цінніша для покупця, ніж друга. Щоб визначити, яку цінність

294

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

мають ті чи інші об'єкти для групи підприємців, варто визначити середнє значення ціни цих об'єктів за умови, що ці речі доступні на ринку для будь-якого покупця. Коротше кажучи, ринкова ціна може служити загальним кількісним показником обсягу прибутку і витрат, пов'язаних з ухваленням рішення. Виходить, що цінність даного об'єкта можна визначити за тією ціною, яка встановлюється для нього при продажі на ринку. Якщо об'єкт не продається на свобідному ринку, можна довідатися про ціну аналогічних об'єктів, що підлягають продажу.

Використання грошового еквівалента дозволяє врахувати вплив таких факторів, як час і невизначеність. Якщо про грошове вираження цінності (прибутку і витрат) можна довідатися тільки в майбутньому, то поточне значення цінності визначають шляхом введення поправки, що враховує рівень попиту в даний момент. Якщо обсяги прибутку і витрат не є визначеними величинами і можуть бути встановлені тільки з певним ступенем імовірності, то цінність можна визначити шляхом обчислення добутку об'єму грошового еквівалента прибутку (витрат) і коефіцієнта імовірності.

Стандартні заперечення проти можливості використовувати грошовий еквівалент для виміру прибутку і витрат засновані на розумінні того, що деякі блага, зокрема життя і здоров'я, не можна оцінити за допомогою грошей. Утилітарист, однак, заперечить: життя і здоров'я мають свою ціну в грошовому вираженні, причому ми самі визначаємо цю ціну ледве чи не щодня. Адже в будь-якій ситуації, коли ми встановлюємо граничну ціну на деякі об'єкти, що володіють властивістю скорочувати ризик, якому піддається наше життя, ми тим самим встановлюємо ціну нашого життя. Припустимо, що хтось хоче сплатити 5 дол. за деякий предмет, що є засобом забезпечення безпеки і дозволяє знизити імовірність загибелі від автодорожної травми з 0,00005 до 0,00004, і вважає цю ціну граничної. Тоді виходить, що даний покупець фактично оцінює 0,00001 імовірності свого існування в 5 дол., а життя в цілому - у 500 тис. дол. Такий акт ціноутворен-

295

"Основи підприємництва"

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

ня неминучий і необхідний, з позиції утилітаризму, і буде таким доти, доки існує ряд факторів ризику і доки безпека не підвищиться через появу на ринку інших подібних речей, які ми побажаємо придбати і на які може бути встановлена певна ціна.

І нарешті, згідно з позицією утилітаристів, коли прибуток і витрати не можна співставити на базі ринкових цін, залишається можливість застосування інших кількісних показників: результати соціологічних опитувань, підсумки політичних виборів, оцінки експертів, на підставі яких можна розрахувати обсяги витрат і прибутку в даному конкретному випадку. Таким чином, утилітарист у своїй практичній діяльності стикаєтьсяється з цілою низкою реальних кількісних завдань. Однак усі вони, принаймні частково, можуть бути вирішені (за умови застосування описаних вище методів). Проте слід зазначити, що утилітаризм зазнає критики.

На думку деяких критиків, один із основних недоліків цього навчання полягає в його несумісності з двома моральними категоріями: право і справедливість. Це означає, що іноді дії з погляду утилітаризму морально виправдані, хоча насправді вони несправедливі і результатом їх стає порушення прав людини.

Припустимо, що керівник підприємства (ваш дядько) хворий невиліковно тому нещасливий. Помирати, однак, він не збирається. Незважаючи на те, що він знаходиться в лікарні і протягом року має померти, він продовжує керувати очолюваним ним хімічним заводом. Будучи нещасливим, він навмисно робить нещасливими і своїх співслужбовців, затримуючи процес установки пристроїв, що забезпечують безпечну роботу на підприємстві, хоча прекрасно знає, що через це в наступному році напевно загине принаймні один робітник. Ви, єдиний його родич, знаєте, що після смерті успадкуєте справу і станете не тільки дуже багатим, а й зможете здійснити свій намір: перешкодити подальшому травмуванню робітників, встановивши системи забезпечення безпеки. Ви холоднокровно оцінюєте ситуацію і робите висновок про те, що можна таємно і безкарно умертвити дядька.

296

З погляду теорії утилітаризму, така дія була б правомірною, якби не привела до нанесення кому-небудь збитку. Убивши дядька, ви робите обмін: його життя -- на життя робітників, причому одночасно ви звільните дядька від страждань; такий результат, безсумнівно, є корисним. У той же час убивство дядька - грубе порушення його права на життя. Таким чином, згідно з теорією утилітаризму, доводиться зробити висновок: убивство, що є явним порушенням прав людини, а саме найбільш істотного права - права на життя, морально виправдане.

Критики утилітаризму доводять, що дана теорія не може бути застосована у випадках, коли мова йде про дотримання соціальної справедливості. Припустимо, що невелика група робітників-мігрантів, які одержують злиденну заробітну плату, ледь забезпечують можливість існування, виконуючи дуже важку роботу, яку більше ніхто не бажає виконувати, але яка приносить задоволення величезній більшості членів суспільства, тому що останні в результаті одержують, наприклад, дешеві свіжі овочі. Припустимо, що чистий прибуток у цій ситуації виявляється більшим, ніж збиток від страждань, яких зазнають люди, які належать до маленької групи сільськогосподарських робітників, і більшим, ніж був би чистий прибуток у випадку, якби цю роботк на фермі розподіляли рівномірно між усіма. Тоді, відповідно до теорії утилітаризму, збереження сільськогосподарськими робітниками статусу жебраків можна вважати справедливим з моральної точки зору. З точки ж зору критиків теорії утилітаризму, соціальна система, що передбачає нерівномірність розподілу тягот буття, безперечно, аморальна і суперечить законам справедливості. Великий обсяг прибутку, який така система дає більшості членів суспільства, зовсім не виправдовує того тягаря, що звалюється на плечі маленької групи населення.

Теорія утилітаризму враховує лише корисність ефекту по відношенню до суспільства в цілому, але не погоджує цей ре-

297

"Основи підприємництва "

зультат з результатом розподілу отриманих благ між окремими індивідами.

У ході полеміки прихильники утилітаризму розробили переконливу й обґрунтовану теорію, що одержала назву "норма-утилітаризм". Відповідно до норм-утилітаристів, процес етичного тлумачення способу дій не повинний пов'язуватися з необхідністю визначення ефекта максимальної корисності як виняткового орієнтира. На їхню думку, у цьому випадку має зважуватися відповідність результатів застосування розглянутого способу дій набору коректних норм моралі, яким зобов'язані підкорятися всі. Якщо ці норми вимагають реалізації якої-небудь акції, ця акція має бути реалізована. Коректними нормами моралі вважають такі, які при їх використанні усім суспільством дають можливість дістати максимальний прибуток. Пояснимо це прикладом.

Припустимо, підприємець шукає відповідь на таке запитання: етично чи неетично домовитися про фіксовану ціну з конкурентом? Відповідно до теорії норми-утилітаризму, підприємець повинен починати аналіз зі спроби з'ясувати, чи дасть ця акція більший ефект з прибутку, ніж яка-небудь інша операція. Але він має спочатку довідатися, які моральні аспекти укладення договору про ціну? Після деяких роздумів, імовірно, з'являться наступні варіанти правил:

1. Підприємець ні в якому разі не повинен домовлятися з конкурентами про ціну;

2. Підприємець завжди має право зустрітися з конкурентами для обговорення питання про договірну ціну;

3. Шдлриємець має право зустрічатися з конкурентами для обговоренчя питання про договірну ціну тільки у випадку, якщо, не вир .шивши це питання, вони понесуть збитки.

Яке ж з цих трьох правил коректно з моральної точки зору? Відповідно до норми-утилітаризму, коректним з них є те, яке принесе максимум прибутку всім, хто йому підкоряється. Припустимо тепер, що, проаналізувавши економічний ефект

298

Розділ 10. Культура і етика підприємництва

усіх варіантів вирішення проблеми про договірну ціну, підприємець дійде висновку: у конкретних соціально-економічних умовах максимум прибутку буде тоді, коли всі будуть підкорятися правилу 1, а не правилам 2 і 3. Отже, правило 1 з моральної точки зору найбільш коректне для вирішення проблеми договірної ціни. Тепер, знаючи, яке саме з правил є коректним з моральної точки зору, підприємець може поставити інше запитання: а чи варто робити дану акцію взагалі? Щоб відповісти на нього, треба з'ясувати, які вимоги коректних моральних норм. Як нам уже відомо, коректний з моральної точки зору варіант способу дій полягає в тому, щоб не домовлятися з конкурентами про ціну. Отже, навіть якщо встановлення договірної ціни може принести прибутку більше, ніж її невстановлення, правила етики зобов'язують утриматися від проведення акції по фіксуванню ціни, оскільки цього вимагають правила, підкоряючись яким, усі одержують максимум прибутку.

Таким чином, положення теорії норми-утилітаризму можна звести до наступного:

• будь-яка акція правомірна з етичної точки зору в тому і тільки в тому випадку, коли необхідність її реалізації продиктована коректними нормами моралі;

• норма моралі коректна в тому і тільки в тому випадку, коли для усіх, хто має підкорятися їй, сумарний прибуток виявляється вищим, ніж сумарний прибуток у результаті вибору альтернативної норми.

Звідси, відповідно до теорії норми-утилітаризму, факт, що деяка акція в окремому випадку може привести до одержання максимального прибутку, зовсім не означає, що дана акція коректна з етичної точки зору. Норма-утилітарист схильний думати, що це слабке місце в контраргументах критиків традиційного утилітаризму для аналізу окремих випадків, а не для узагальнення. Навпаки, як вважають норми-утилітаристи, за допомогою критеріїв утилітаризму варто з'ясувати, яке загаль-

299

"Основи підприємництва'

не правило моралі варто використовувати для аналізу даного коректного правила. У цьому вони вбачають єдину можливість успішного результату полеміки з критиками теорії.

Так, у наведеному прикладі про хворого дядька і племінника - потенційного вбивцю, йдеться про ситуацію, у якій можлива насильницька смерть хворої людини. Норма-утилітарист може сказати: у даному випадку цілком ясно, що слідування правилу моралі, що забороняє незаконну дію, а саме убивство, принесе суспільству більше прибутку, ніж слідування будь-яким іншим нормам моралі. Отже, таке правило в конкретному випадку є коректним. І було б неправильно, якби племінник-спадкоємець убив свого дядька, тому що тим самим він порушив би коректну норму моралі, хоча в даному випадку убивство могло б привести до максимального прибутку.

Норма-утилітарист скаже також, що аналогічний зміст містить і приклад про робочі ферми, що одержують злидарську заробітну плату. Цілком очевидно, що закони, які перешкоджають експлуатації людей, у перспективі здатні принести більш високий прибуток, ніж закони, що допускають можливість такої експлуатації. Отже, правило в моральному відношенні є коректним, і його варто використовувати, намагаючись відповісти на запитання про допустимість рабства, а саму практику злидарської заробітної плати варто відкинути як невірну з етичної точки зору, навіть якщо вона може принести в окремому випадку максимальний прибуток.

Критики утилітаризму відшукали в положеннях теорії ще одне слабке місце: вони вважають, що норма-утилітаризм -просто прихована форма традиційного утилітаризму. На їхню думку, закони (правила), що допускають деякі позитивні відхилення, дозволяють одержати більше прибутку, ніж закони без винятків. Але, стверджують вони, якщо правило має винятки, це може привести до тих же несправедливостей і порушень прав людини, що є допустимими в рамках теорії традиційного утилітаризму.

300

Розділ 10. Культура і етика підприємництва