щодо підтримки державної політики зайнятості;

2. перед працівниками:

• щодо забезпечення належних умов праці та охорони праці;

• щодо забезпечення мінімального рівня оплати праці;

• щодо забезпечення соціальних гарантій.

Така відповідальність забезпечується укладенням відповідних до­говорів:

• трудового договору;

• індивідуального трудового контракту;

• індивідуального договору підряду;

• колективного договору;

• тарифної угоди.

Трудовий договір - це угода безпосередньо між підприємством і пра­цівником. Визначає загальні принципи взаємовідносин суб'єктів.

Індивідуальний трудовий контракт - різновид трудового договору. Є більш деталізованим. Враховує максимально інтереси сторін, деталь­но визначена система взаємних обов'язків. Укладається, як правило, із провідними спеціалістами, менеджерами середньої ланки та топ- менеджерами.

*

Індивідуальний договір підряду - зобов'язання виконати певну ро­боту за обумовлених критеріїв.

Колективний договір — угода між колективом (в особі профспілки) та підприємством, яка регулює виробничі, економічні, соціальні від­носини між сторонами.

Тарифна угода - тристороння угода між підприємством, працівни­ками і державою. Визначає соціально-економічні взаємини між цими трьома суб'єктами. Існує Генеральна тарифна угода (між Урядом Укра­їни та Федерацією профспілок), галузеві тарифні угоди, тарифна угода підприємства (як складова колективного договору).

Бізнес та інвестори. Соціальна та етична відповідальність підприєм­ництва перед інвесторами

Активна інвестиційна діяльність є важливою ознакою динамічно­го розвитку підприємництва й позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності.

Інвестор - фізична або юридична особа (як правило суб'єкт під­приємництва), яка реально здійснює інвестування будь-якого об'єкта (проекту, підприємства тощо).

Інвестиції - усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку, досягнення соціального ефекту та інших цілей.

Джерела інвестиційних ресурсів поділяються на:

1. внутрішні (власні);

2. зовнішні (позичкові та залучені).

Внутрішніми джерелами є:

• прибуток підприємства;

• продаж майна підприємства;

• амортизаційні відрахування;

• кошти засновників (власників).

Зовнішні джерела формування інвестиційних ресурсів підприєм­ницьких структур:

• позичкові інвестиції:

  1. інвестиційний селенг;

  2. інвестиційний лізинг;

  3. податковий інвестиційний кредит;

  4. цільовий державний кредит на певний вид інвестування;

  5. емісія облігацій;

  6. довгострокові кредити банків та інших кредитних структур.

• залучені інвестиції:

  1. державні кошти на цільове інвестування;

  2. внески вітчизняних і зарубіжних інвесторів у статутний фонд підприємства;

  3. емісія інвестиційних сертифікатів;

  4. емісія акцій.

Інвестиційний лізинг - різновид довгострокового кредиту, що на­дається в натуральній формі, тобто як довгострокова оренда різнома­нітного устаткування і транспортних засобів

Інвестиційний селенг - передача власником права на користування і розпорядження своїм майном (будівлями, спорудами, сировиною і матеріалами, цінними паперами, продуктами інтелектуальної праці) за певну плату.

Найбільш розповсюдженим джерелом інвестування діяльності під­приємств є кредитні ресурси. Основа кредитних взаємовідносин - кре­дитний договір - документ, що визначає взаємні зобов'язання і відпо­відальність сторін. Для отримання кредиту потрібно дотримуватися певних умов.

Основні умови банківського кредиту:

• забезпеченість кредиту;

• поворотність кредиту;

• строковість кредиту;

• платність кредиту;

• цільова спрямованість кредиту.

У разі недотримання інвестиційних домовленостей суб'єкт підпри­ємництва несе як етичну, так і соціальну відповідальність за порушен­ня умов інвестування за такими параметрами:

1. за несвоєчасність освоєння інвестиційних ресурсів;

2. за використання не за цільовим призначенням інвестицій;

3. маніпулювання інвестиціями в особистих інтересах;

4. використання інвестиції в інтересах персоналу або менеджменту підприємства.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1.У чому подібність і в чому відмінність старих та сучасних прин­ципів етичного кодексу підприємця?

2. Які методи захисту навколишнього природного середовища Ви знаєте?

3. Що таке екологічне право?

4. Перелічіть основні засоби впливу підприємця на споживача.

5. Який механізм захисту прав споживачів?

6. У чому полягає право на державний захист своїх прав?

7. У чому полягає право на гарантований рівень споживання?

8. У чому полягає право на належну якість товару?

9. У чому полягає право на необхідну, доступну та достовірну інфор­мацію про товар (послугу)?

10. У чому полягає право на відшкодування збитків, завданих то­варом (послугою)?

11. У чому полягає право на звернення в суд?

12. У чому полягає право на об'єднання в суспільні організації спо­живачів?

13. Якими документами керується підприємець у взаємовідносинах із працівником?

14. Що таке трудовий договір (індивідуальний трудовий контракт, тарифна угода, колективний договір)?

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Етика підприємництва - це:

а) стиль поведінки підприємця на ринку;

б) вміння укладати угоди, вести переговори;

в) комплекс норм і правил моральної поведінки підприємця;

г) сукупність вимог щодо зовнішнього вигляду підприємця.,

2. До основних принципів ділової етики можна віднести:

а) вільний найм працівників, свобода у прийнятті рішень, вільне ціноутворення, вільне розпорядження прибутком;

б) комплексність поглядів на призначення діяльності підприємця, історичність, відсутність силового втручання;

в) гуманність, новаторство, цілеспрямованість;

г) індикативність, планування, програмно-цільовий підхід.

3. Сучасний етичний кодекс підприємця включає такі позиції:

а) гуманізм, новаторство, цілеспрямованість, турбота про екологію, прагнення до конкуренції;

б) вміння "подати себе", ділова хватка, вміння вести переговори;

в) повага до старших, дітей, жінок, почуття меценатства;

г) усе перелічене.

4. Згідно із законодавством України підприємець несе відповідаль­ність за:

а) невиконання угод;

б) порушення прав власності, забруднення навколишнього серед­овища;

в) недотримання правил безпеки та виробництво і реалізацію не­якісної продукції;

г) усе перелічене.

5. Підприємець несе відповідальність перед:

а) споживачами;

б) працівниками, партнерами, кредиторами, інвесторами;

в) державними органами;

г) усе перелічене.

6. Існують такі види забруднення:

а) води, повітря, землі;

б) продукції, що виготовляє підприємець;

в) ресурсів, що використовує підприємець;

г) усе перелічене.

7. Права споживачів визначаються таким документом:

а) Конституцією України;

б) Законом України "Про захист прав споживачів";

в) Господарським Кодексом;

г) усіма переліченими документами.

8. Основними правами споживачів є:

а) державний захист своїх інтересів, гарантований рівень споживан­ня, належна якість продукції, відшкодування збитків тощо;

б) вільний найм на роботу, право на купівлю товарів і послуг, право займатися підприємницькою діяльністю;

в) право на самовизнання, право обирати та бути обраним, право звернення до державних органів;

г) усі відповіді правильні.

9. Ступінь відповідальності підприємця перед кредиторами зале­жить від:

а) кількості співвласників, найманих працівників;

б) конкретної організаційно-правової форми;

в) виду підприємницької діяльності;

г) правильної відповіді немає.

10. Неетичними діями підприємця щодо інвесторів є:

а) використання інвестицій в особистих інтересах;

б) неефективне використання інвестиційних ресурсів;

в) збиткова діяльність підприємця;

г) низька оплата праці працівників.

11. Основними етичними рисами підприємця під час ведення ді­лових переговорів є:

а) демонстрація самовпевненості та знань в усіх сферах бізнесу, власних сильних сторін;

б) приховування своїх думок, конфіденційність, "зворотливість";

в) увага до думки опонента, делікатність;

г) хитрість, ділова хватка, невеликий тиск на опонента.

12. Споживачі можуть реалізувати свої споживчі права при:

а) придбанні товару;

б) замовленні товару;

в) використанні товару;

г) усі відповіді правильні.

13. Державний контроль за дотриманням прав споживачів здій­снює:

а) господарський та інші суди;

б) місцеві адміністрації та органи місцевого самоврядування;

в) Державний комітет з питань технічного регулювання та спо­живчої політики;

г) Державний комітет із захисту прав споживачів.

14. Згідно із законодавством споживач має право на обмін товару:

а) належної якості, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин;

б) належної якості, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин, крім товарів,

визначених спеціальним переліком, що затверджується Кабіне­том Міністрів України;

в) будь-який товар належної якості;

г) правильна відповідь відсутня.

15. Протягом якого терміну споживач має право обміняти товар належної якості:

а) протягом 14 днів;

б) протягом гарантійного терміну;

в) протягом 6 місяців;

г) споживач не має такого права.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тема 5. Організаційні форми підприємництва

Ключові терміни й поняття: організаційно-правова форма підприєм­ства, одноосібне володіння, партнерство, корпорація, приватний підпри- ємець, господарські товариства, об'єднання підприємств.

Міжнародна класифікація форм організації бізнесу. Особливості створення, переваги та недоліки різних форм підприємництва.

У підприємницькій діяльності одним із найважливіших є питання про правову форму її організації. Фірма або компанія - це загальна назва, що використовується для будь-якого підприємства. Вона лише відображає той факт, що підприємство має права юридичної особи, проте поняття "фірма" ("компанія", "організація", "установа") не відо­бражає організаційно-правового статусу підприємства.

Організаційно-правова форма господарювання - це форма здій­снювання господарської (в тому числі підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (власниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства, порядок створення, реорганізації, лік­відації, управління, розподілу прибутків і збитків, можливі джерела фінансування тощо.

Найбільш значущими ознаками, які відрізняють одну організаційно- правову форму підприємства від іншої, є:

• кількість учасників (засновників) підприємства;

• хто є власником капіталу;

• джерела майна;

• межі майнової відповідальності;

• спосіб розподілу прибутків і збитків;

• форма управління підприємством тощо.

Вибір організаційно-правової форми підприємства може залежати від:

• ступеня відповідальності засновників (власників);

• оподаткування;

• потреби у фінансових ресурсах;

• управлінських здібностей підприємця;

• передбачуваної тривалості існування підприємства;

• можливості зміни власника.

Конкретний перелік організаційно-правових форм у різних країнах різний і залежить від їхнього нормативно-правового поля. Проте існує міжнародна класифікація організаційних форм підприємництва, за якою розрізняють:

1. одноосібні володіння;

2. партнерства(товариства);

3. корпорації.

Одноосібне володіння - організаційна форма, згідно з якою власни­ком підприємства є окрема фізична особа або сім'я.

Ця особа (сім'я) найчастіше є єдиним працівником цього підприєм­ства. Дуже часто таке підприємство не має статусу юридичної особи. За цієї форми підприємець-власник отримує весь прибуток, але й несе весь тягар ризику і відповідальності.

До переваг одноосібного володіння відносять:

• простота заснування;

• низькі витрати на створення підприємства;

• повна самостійність і свобода прийняття рішень;

• оперативність реалізації прийнятих рішень;

• максимальна мотивація бізнесу;

• забезпечення повної конфіденційності діяльності.

До недоліків одноосібного володіння відносять:

• труднощі залучення великих капіталів;

• повна відповідальність за зобов'язаннями;

• відсутність спеціалізованого менеджменту;

• невизначеність термінів функціонування підприємства.

Партнерство (товариство) - організаційна форма, яка передбачає

об'єднання капіталів двох і більше осіб (фізичних та/або юридичних) на відповідних умовах розподілу ризику, прибутків і збитків, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні.

Часто партнерство (товариство) є логічним продовженням у розвитку одноосібного володіння. Основою взаємин учасників партнерства є дого­вір (установчий договір та/або статут, залежно від виду партнерства).

До переваг партнерства відносять:

• ширші можливості щодо розвитку бізнесу;

• збільшення фінансової незалежності завдяки об'єднанню ресурсів

кількох партнерів;

• менший ризик з точки зору основних контрагентів партнерства (товариства);

• відносно велика свобода та оперативність господарських дій.

Недоліки партнерства такі:

• можлива необмежена відповідальність засновників;

• можливість особистих конфліктів між засновниками;

• нечітке розмежування повноважень між партнерами;

• залежність партнерства від фінансового стану окремого засно­вника.

Корпорація - організаційна форма бізнесу, заснована на акціонерній власності, тобто власниками (засновниками) є акціонери, які несуть обмежену відповідальність за зобов'язаннями корпорації у розмірі свого внеску в акціонерний капітал.

Корпорація є найскладнішою і наймасштабнішою організаційно- правовою формою підприємств та одночасно найменш популярною. Особливістю корпорації є те, що акціонери-власники можуть вільно продавати і купувати свої частки у корпорації на ринку.

До переваг корпорації відносять:

• практично необмежені ресурсні можливості щодо розвитку;

• обмежена відповідальність власників (акціонерів);

• легкість залучення необхідних капіталів;

• необмежені терміни функціонування.

Недоліками корпорацій є:

• розбіжності між функціями власності і контролю;

• корпорації сплачують більше податків, ніж будь-яка інша форма

підприємництва;

• існування потенційних можливостей для зловживань з боку по­садових осіб;

• великі витрати на створення корпорації.

Решта організаційних форм згідно з міжнародною класифікацією існують як поєднання перелічених вище трьох форм.

Правові форми організації підприємницької діяльності в Україні

Ведення підприємницької діяльності в Україні ґрунтується як на вітчизняному законодавстві, так і на міжнародних правових нормах. Тому у основі класифікації українських організаційно-правових форм підприємництва в основному лежить міжнародна класифікація.

У 2006 році Кабінетом міністрів України був введений в дію оновлений Державний класифікатор "Класифікація організаційно- правових форм господарювання", згідно з яким в Україні діють такі організаційно-правові форми.

Підприємства:

• фермерське господарство;

• приватне підприємство;

• колективне підприємство;

• державне підприємство;

• казенне підприємство;

• комунальне підприємство;

• дочірнє підприємство;

• іноземне підприємство;

• підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, проф­спілки);

• підприємство споживчої кооперації;

• орендне підприємство;

• індивідуальне підприємство;

• сімейне підприємство;

• спільне підприємство. Господарські товариства:

• акціонерне товариство;

• відкрите акціонерне товариство;

• закрите акціонерне товариство;

• державна акціонерна компанія (товариство);

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• товариство з додатковою відповідальністю;

• повне товариство;

• командитне товариство. Кооперативи:

• виробничий кооператив;

• обслуговуючий кооператив;

• споживчий кооператив;

• сільськогосподарський виробничий кооператив;

• сільськогосподарський обслуговуючий кооператив;

• кооперативний банк.

Відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи:

• філія (інший відокремлений підрозділ);

• представництво.

Об'єднання підприємств (юридичних осіб):

• асоціація;

• корпорація;

• консорціум;

• концерн;

• холдингова компанія;

• інші об'єднання юридичних осіб.

Інші організаційно-правові форми:

• підприємець - фізична особа;

• кредитна спілка;

• споживче товариство;

• інші організаційно-правові форми.

Курсивом виділені організаційно-правові форми, за якими не перед­бачено чинним законодавством створення нових підприємств.

Фермерське господарство - форма підприємницької діяльності гро­мадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Приватне підприємство - підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадян­ства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Колективне підприємство — підприємство, що діє на основі колек­тивної власності.

Державне підприємство — підприємство, що діє на основі державної власності.

Казенне підприємство - підприємство, створене за рішенням Кабі­нету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприєм­ства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства прово­дяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Комунальне підприємство — підприємство, що діє на основі кому­нальної власності територіальної громади.

Дочірнє підприємство — підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого).

Іноземне підприємство - унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі влас­ності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприєм­ство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, проф­спілки) - унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян, релігійної організації або профспілки для здійснення гос­подарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань. За­сновником такого підприємства є відповідне об'єднання громадян, релігійна організація, профспілка, що має статус юридичної особи, а також їх об'єднання (спілки) у разі, якщо їх статутом передбачено право заснування підприємств.

Підприємство споживчої кооперації - унітарне або корпоративне підприємство, утворене споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств з метою здійснення ста­тутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

Орендне підприємство - підприємство, створене орендарем на осно­ві оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Індивідуальне підприємство - підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.

Сімейне підприємство - підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом.

Спільне підприємство - підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників. У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства України можуть бути юридичні особи та громадяни України, союзних республік, інших держав.

Господарські товариства - підприємства або інші суб'єкти господа­рювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Акціонерне товариство - товариство, яке має статутний фонд, поді­лений на визначену кількість рівної номінальної вартості, несе відпо­відальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Відкрите акціонерне товариство - вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство - вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджува­тися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Державна акціонерна компанія (товариство) - акціонерне товари­ство, державна частка в статутному фонді якого перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирі­шального впливу на господарську діяльність цієї компанії.

Товариство з обмеженою відповідальністю — господарське товари­ство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких ви­значається установчими документами, і несе відповідальність за сво­їми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум - до­датково належним їм майном в однаковому для всіх учасників крат­ному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відпо­відальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємниць­ку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юри­дичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задо­волення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господар­ської діяльності з метою одержання прибутку на засадах їх обов'язкової трудової участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управ­лінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Обслуговуючий кооператив — кооператив, який утворюється шля­хом об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою прова­дження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи нада­ють послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Споживчий кооператив - споживчий кооператив (споживче товари­ство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фі­зичними та (або) юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільсько­му господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Сільськогосподарський виробничий кооператив - юридична осо­ба, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогоспо­дарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.

Кооперативний банк - банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створю­ватися місцеві та центральний кооперативні банки.

Філія - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташова­ний поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою.

Представництво - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Об'єднання підприємств (юридичних осіб) - господарська організа­ція, утворена у складі двох або більше підприємств (юридичних осіб) з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, що мають право утворювати об'єднання під­приємств.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної коор­динації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися шля­хом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських по­треб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втруча­тися в господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднан­ня виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізова­ного регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для до­сягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реа­лізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учас­ники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших орга­нізацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учас­ників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного та виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономіч­ної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організація­ми. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Холдингова компанія - господарюючий суб'єкт, який володіє контр­ольними пакетами акцій дочірнього підприємства (підприємств). Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлю­ються відносини Контролю-підпорядкування.

Підприємець - фізична особа, яка є громадянином України, іно­земним громадянином, особою без громадянства, що здійснює під­приємницьку діяльність. Громадянин визнається суб'єктом господа­рювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стяг­нення.

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізич­ними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на коопера­тивних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кре­дитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки.

Споживче товариство (спілка) - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодо­помоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соці­альних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

Інші організаційно-правові форми - ця позиція класифікації засто­совується як виняток, тільки в разі неможливості віднесення суб'єкта до будь-якої з визначених у класифікації організаційних форм.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке організаційно-правова форма підприємства?

2. У чому особливість міжнародної класифікації організаційних форм підприємництва?

3. Які сутнісні ознаки організаційних форм підприємництва?

4. Визначте суть, переваги та недоліки одноосібних володінь.

5. Визначте суть, переваги та недоліки партнерств.

6. Визначте суть, переваги та недоліки корпорацій.

7. Яким нормативним актом визначаються організаційно-правові форми підприємництва в Україні?

8. Які організаційні форми підприємництва найбільш популярні серед підприємців і чому?

9. Що таке господарське товариство і які існують види господар­ських товариств?

10. Назвіть та охарактеризуйте види підприємницьких об'єднань в Україні.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Згідно з міжнародною класифікацією розрізняють такі форми бізнесу:

а) товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатко­вою відповідальністю, командитне товариство, повне товариство, акціонерне товариство;

б) мале підприємство, середнє підприємство, велике підприєм­ство;

в) виробниче підприємство, комерційне підприємство, фінансове підприємство, страхове підприємство, посередницьке підпри­ємство;

г) одноосібне володіння, партнерство, корпорація.

2. Основними організаційно-правовими формами підприємств в Україні є:

а) товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатко­вою відповідальністю, командитне товариство, повне товариство, акціонерне товариство;

б) мале підприємство, середнє підприємство, велике підприєм­ство;

в) виробниче, комерційне, фінансове, страхове підприємство тощо;

г) одноосібне володіння, партнерство, корпорація.

2. Перевагами одноосібного володіння є:

а) простота господарювання, свобода в прийнятті рішень, опера­тивність;

б) колективна відповідальність, невеликі масштаби діяльності;

в) повна відповідальність власника;

г) обмежені ресурсні можливості.

2. Недоліками одноосібного володіння є:

а) простота господарювання, свобода в прийнятті рішень, опера­тивність;

б) колективна відповідальність, невеликі масштаби діяльності;

в) повна відповідальність власника;

г) складність професійного управління.

2. Перевагами партнерства є:

а) розширені ресурсні можливості;

б) простота господарювання, свобода у прийнятті рішень, опера­тивність;

в) можливість об'єднання з іншими підприємствами;

г) спільна відповідальність засновників.

2. Недоліками партнерства є:

а) можливість конфліктів між засновниками;

б) негнучкість управління;

в) розподіл відповідальності між партнерами;

г) обмежені можливості щодо розвитку бізнесу.

2. Перевагами корпорації є:

а) можливість залучення необмеженої кількості додаткових ре­сурсів;

б) відсутність конкретного власника;

в) професійність та швидкість прийняття рішень;

г) масштаби господарювання.

2. Недоліками корпорації є:

а) подвійне оподаткування;

б) неможливість швидкої передачі права власності на корпора­цію;

в) неефективний менеджмент;

г) відсутність нормативної бази щодо функціонування корпорацій.

2. Існують такі форми об'єднань підприємств:

а) концерни, корпорації, асоціації;

б) трести, синдикати;

в) консорціуми, картелі;

г) усі відповіді правильні.

2. Перевагами об'єднань підприємств є:

а) розширені ресурсні можливості щодо господарювання;

б) можливість створення структури управління та системи менедж­менту;

в) великий розмір;

г) монопольне становище на ринку.

2. Недоліками об'єднань підприємств є:

а) складність управління, неузгодженість дій учасників;

б) великий розмір;

в) невизначеність строків існування;

г) монопольне становище на ринку.

2. Залежно від характеру господарської діяльності підприємства поділяють на:

а) комерційні, некомерційні;

б) промислові, транспортні, комерційні, фінансові, страхові;

в) виробничі, невиробничі, орендні, фінансово-кредитні;

г) приватні, кооперативні, державні, змішані.

2. Залежно від форми власності розрізняють такі види підпри­ємств:

а) приватні, державні, кооперативні;

б) приватні, колективні, некомерційні;

в) приватні, державні, сімейні, іноземні;

г) приватні, державні, змішані.

2. Для всіх господарських товариств спільним є те, що вони діють на основі:

а) статуту та установчого договору;

б) установчого договору;

в)статуту;

г) бізнес-плану.

2. Засновниками господарського товариства в Україні можуть бути:

а) підприємства та фізичні особи України;

б) будь-які фізичні та юридичні особи;

в) фізичні та юридичні особи України та інших країн, а також між­народні організації;

г) фізичні та юридичні особи України, а також юридичні особи ін­ших країн.

Тема 6. Процес створення підприємства та характеристика його основних етапів

Ключові терміни й поняття: підприємство, регламент створення під­приємства, шляхи створення підприємств, реєстраційне законодавство, джерела фінансування підприємств, установчі документи, статут, установ- чий договір, процедура державної реєстрації підприємства.

Регламент створення підприємства

Регламент створення підприємства - де порядок, за яким підпри­ємець обдумує, створює та реєструє підприємство. Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним ор­ганом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Основними ознаками підприємства є:

• відокремлене майно;

• самостійний баланс;

• назва, ідентифікаційний номер, розрахункові рахунки;

• юридичний статус (організаційно-правова форма).

Процеси створення, реєстрації, функціонування, управління та лік­відації підприємств регулюються такими нормативними актами:

• Господарським кодексом;

• Законом України "Про господарські товариства";

• Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців";

• іншими нормативними актами.

Виділяють три шляхи утворення підприємств:

1. за рішенням засновників;

2. шляхом примусового поділу існуючого підприємства згідно із законодавством;

3. шляхом виокремлення структурного підрозділу (або іншої час­тини) діючого підприємства (об'єднання).

Не залежно від способу утворення регламент (послідовність) ство­рення підприємства буде однаковим і повинен містити таку послідов­ність:

1. пошук бізнес-ідеї, її обґрунтування, підбір "команди" (партне­рів);

2. пошук та визначення обсягів та джерел фінансування підпри­ємства;

3. побудова плану діяльності (бізнес-плану);

4. державна реєстрація підприємства.

Поняття бізнес-ідеї (підприємницької ідеї), її структури, методів пошуку, обґрунтування, джерел пошуку та принципів відбору було розглянуто у темі №1 "Зміст підприємницької діяльності. Місце під­приємництва в суспільстві".

Відбираючи та обґрунтовуючи ідею, підприємець насамперед ви­ходить із власних інтересів, обирає відповідне господарське поле своєї діяльності та визначає ринкову стратегію (концепцію) майбутнього (або діючого) підприємства.

Коли ідея обґрунтована, підібрана команда однодумців для її реа­лізації, постає необхідність визначення джерел фінансування бізнесу. Не зважаючи на наявність широких кредитних та інших можливостей 90% всіх підприємців починають із самостійного фінансування або родичами або друзями, і лише 10% стартового капіталу має банківське або інвестиційне походження.

Відповідно виділяють два джерела фінансування підприємства:

1. внутрішні джерела - джерела надходження коштів, пов'язані із самим підприємцем та результатами його діяльності в минуло­му (власний капітал підприємця, його батьків, друзів, родичів тощо);

2. зовнішні джерела - джерела надходження коштів від не пов'язаних із підприємцем власників фінансових ресурсів (бан­ківські кредити, кошти інших підприємств, державне фінансу­вання тощо).

Кожне із джерел має свої переваги й недоліки і при виборі необхідно скласти собі певний перелік критеріїв за такими напрямками:

• сума коштів;

• терміни її збору (як швидко потрібні кошти);

• відсоткові ставки;

• умови отримання, обслуговування та повернення.

При диференціації джерел фінансування підприємства слід чітко визначити оптимальне їх співвідношення.

Мета та функціїбізнес-планування. Характеристика бізнес-плану

Бізнес-планування є одним із найвідповідальніших етапів при ство­ренні підприємства. Бізнес-план складається після того, як вже ви­значена й обґрунтована підприємницька ідея, визначені джерела її фінансування та підібрана команда однодумців по її реалізації.

Бізнес-план - письмовий документ, в якому викладена суть під­приємницької ідеї, шляхи і засоби її реалізації та охарактеризовані ринкові, виробничі, організаційні й фінансові аспекти бізнесу, а також особливості управління ним.

Бізнес-план несе в собі такі завдання:

• оцінка новизни підприємницької ідеї, її сильних і слабких сто­рін;

• визначення витрат, фінансових ресурсів і джерел фінансування;

• обґрунтування і вибір стратегії діяльності підприємства;

• оцінка ринку;

• визначення ризиків;

• визначення партнерів;

• прогнозування очікуваних результатів.

При складанні бізнес-плану, визначенні його структури та напо­вненості кожного розділу головним є врахування цільової аудиторії, тобто того, кому буде адресований бізнес-план:

• сам підприємець;

• інвестори;

• банк;

• партнери;

• майбутні працівники.

У кожному разі незалежно від спрямованості бізнес-план викону­ватиме такі функції:

1. моделювання (виступає як засіб моделювання системи управ­ління бізнесом);

2. прогнозну (надає можливість визначити перешкоди та попере­дити проблеми);

3. фінансову (є засобом залучення позикового капіталу та основою добрих взаємин з інвесторами);

4. комунікаційну (є інструментом комунікацій між підприємцем та постачальниками, працівниками, іншими контрагентами);

5. особистісну (є засобом розвитку управлінських якостей підпри­ємця);

6) результативну (надає можливість перевірити ідею на раціональ­ність та реалістичність до її реалізації).

Не існує єдиних чітких рекомендацій щодо написання бізнес-плану, його структури, обсягів та методів написання.

Можна рекомендувати таку структуру бізнес-плану:

• резюме;

• опис бізнесу;

• огляд ринків та цільових споживачів;

• конкуренція;

• маркетингова стратегія;

• вибір місця розташування;

• менеджмент і персонал;

• стратегія виходу на ринок;

• фінансовий план;

• прогноз грошових потоків (припливу/відпливу капіталу);

• бухгалтерський баланс;

• додатки.

Наповненість кожного з етапів залежить від самої ідеї, цільової ау­диторії читачів бізнес-плану, особливостей підприємницького серед­овища та багатьох інших параметрів.

Установчі документи підприємства: суть, призначення та порядок створення

Документи, які оформлюються в процесі створення нового підпри­ємства, називаються установчими документами. Установчі документи - важливий атрибут підприємства, який підтверджує статус підпри­ємства, вказує на законність і офіційність його існування.

До установчих документів відносять:

1. установчий (засновницький) договір;

2. статут.

Установчий договір - угода про спільну господарську діяльність, змістом якої є об'єднання майна, капіталів та підприємницьких зусиль для провадження підприємницької діяльності та отримання прибутку (створюється для засновників).

Статут - юридичний документ, який регламентує внутрішні аспекти діяльності підприємства. Статут дає повне уявлення про правовий ста­тус підприємства, його внутрішній механізм управління та самоуправ­ління трудового колективу, про режим формування та використання майна, розпорядження його коштами та прибутком. 78

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета й предмет господар­ської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу при­бутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Порядок укладання установчих документів:

1. підготовча робота, в ході якої визначаються цілі, завдання, за­гальний механізм організації новостворюваного підприємства;

2. попередні переговори із засновниками, складання протоколу про наміри створити юридичну особу;

3. створення робочої групи для формування засновницького до­говору, статуту;

4. збір, узагальнення необхідних матеріалів, вивчення практичного досвіду та діючих форм установчих документів інших подібних підприємницьких структур;

5. юридичні та економічні консультації щодо структури та змісту проектів установчих документів, відповідність їх чинному за­конодавству;

6. розгляд підготовлених проектів установчих документів на уста­новчих зборах, їх обговорення і затвердження, складання про­токолу зборів;

7. підписання усіма засновниками установчих документів, нотарі­альне засвідчення їхніх підписів;

8. подання затверджених установчих документів для державної реєстрації підприємства.

Державка реєстрація підприємства

Завершальним етапом процесу створення підприємства є його дер­жавна реєстрація. Процедура державної реєстрації регулюється Зако­ном України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та Господарським кодексом.

Державна реєстрація юридичних та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвід­чення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація поширюється на усі юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, у тому числі тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність, а також фізичних осіб- підприємців.

Державна реєстрація проводиться державним реєстратором - по­садовою особою, яка здійснює державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором ви­ключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значен­ня або в районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізич­них осіб-підприємців включає, зокрема:

• перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

• перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реє­страції;

• внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу- підприємця до Єдиного державного реєстру;

• оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та ви­писки з Єдиного державного реєстру.

Формально з 1 липня 2004 року в Україні реєстраційні процедури проводяться за принципом "єдиного вікна", тобто підприємець подає необхідні реєстраційні документи державному реєстратору, а той са­мостійно проводить державну реєстрацію та реєстрацію у всіх інших державних органах (податковій службі, пенсійному фонді, соціальних фондах).

Проте практика свідчить про неефективність роботи подібних "офі­сів". Тому рекомендована така етапність реєстрації суб'єкта підпри­ємництва:

1. розробка та реєстрація в нотаріуса установчих документів;

2. відкриття тимчасового рахунку в банку для сплати частини ста­тутного фонду;

3. реєстрація в державного реєстратора;

4. реєстрація в місцевих статистичних органах;

5. реєстрація в місцевій податковій службі;

6. реєстрація в Пенсійному фонді;

7. реєстрація в "соціальних" фондах;

8. одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів місцевого органу Міністерства внутрішніх справ;

9. відкриття постійного рахунку (рахунків) у банку.

З цього моменту підприємство може здійснювати господарську ді­яльність, якщо вона не потребує отримання спеціальних дозволів, по­годжень, патентів та ліцензій.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке підприємство?

2. Яким нормативним актом регулюється процедура реєстрації під­приємства в Україні?

3. Яка відмінність понять "створення підприємства" та "реєстрація підприємства"?

4. Опишіть регламент створення підприємства.

5. Що таке бізнес-план?

6. Які функції виконує бізнес-план?

7. Чи завжди підприємець повинен складати бізнес-план?

8. Від яких факторів залежить структура бізнес-плану?

9. Охарактеризуйте основні розділи бізнес-плану.

10. Що таке установчі документи?

11. Які відмінності статуту та установчого договору?

12. Який порядок укладання статуту?

13. Хто такий державний реєстратор?

14. Що означає термін "єдиний реєстраційний офіс"?

15. У яких державних органах повинно реєструватися підприєм­ство?

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Першим етапом у створенні підприємства є:

а) зародження підприємницької ідеї;

б) підготовка установчих документів;

в) державна реєстрація підприємства;

г) відкриття рахунку в банку.

2. При створенні підприємства підприємець перш за все враховує: а) особливості сфери бізнесу та власні можливості;

б) наявні фінансові та матеріальні ресурси;

в) організаційно-правову форму господарювання;

г) рівень конкуренції на ринку.

3. Для початку господарської діяльності підприємству потрібен:

а) страховий фонд;

б)кредит банку;

в) статутний фонд;

г) усе перелічене.

4. Джерелами формування статутного фонду є:

а) власні кошти засновників;

б) емісія акцій (для акціонерних товариств);

в) прибуток від господарської діяльності підприємства;

г) усі відповіді правильні.

5. Бізнес-план - це:

а) документ, що характеризує фінансово-господарський стан під­приємства;

б) загальна концепція розвитку підприємства;

в) пакет документів, необхідний для отримання кредиту в банку;

г) документ, що описує стан та перспективи розвитку підприєм­ства.

6. Які фактори визначають зміст бізнес-плану:

а) цілі розробки та аудиторія, якій адресовано бізнес-план;

б) розміри та сфера майбутнього бізнесу;

в) усі варіанти правильні;

г) правильної відповіді немає.

7. Бізнес-план готують:

а) комерційні та некомерційні підприємства;

б) юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємництва;

в) юридичні особи;

г) фізичні особи - суб'єкти підприємництва.

8. Бізнес-план необхідний у таких ситуаціях:

а) при отриманні кредиту;

б) при реорганізації, реконструкції підприємства;

в) при реалізації інвестиційного проекту;

г) усі відповіді правильні.

9. Бізнес-план складають терміном:

а)до 1 року;

б) на 3-5 років;

в) на 10-20 років;

г) усі відповіді правильні.

10. Організаційний план як один із розділів бізнес-плану повинен містити інформацію про:

а) організаційну схему та потребу в персоналі;

б) управлінський персонал та оплату його праці;

в) перспективи структури управління підприємством;

г) усе перераховане.

11. Фінансовий план як один із розділів бізнес-плану містить ін­формацію про:

а) план доходів та витрат, плановий баланс;

б) план грошових надходжень та виплат, розрахунок точки без­збитковості;

в) джерела фінансування підприємства;

г) усе перераховане.

12. Установчими документами підприємства є:

а) статут і рішення зборів засновників про створення підприєм­ства;

б) статут і бізнес-план;

в) статут і установчий договір;

г) статут і свідоцтво про реєстрацію підприємства.

13. Основним органом реєстрації,суб'єктів підприємництва згідно із законодавством України є:

а) податкова служба;

б) обласна (районна) державна адміністрація;

в) державний реєстратор;

г) ліцензійно-реєстраційна палата.

14. Найбільш розповсюдженим принципом розподілу прибутку між засновниками товариства є:

а) пропорційно їхнім часткам у статутному фонді;

б) відповідно кваліфікації та досвіду;

в) відповідно до займаної засновником посади в товаристві;

г) відповідно до ділового вкладу засновника в загальну справу.

15. Суб'єкт підприємництва вважається зареєстрованим з моменту:

а) отримання свідоцтва про реєстрацію;

б) реєстрації в податковій службі;

в) відкриття рахунку в банку та виготовлення печаток і штампів;

г) при проходженні всіх перерахованих етапів.

Тема 7. Кар'єра в бізнесі

Ключові терміни й поняття: кар'єра, ділова кар'єра, види кар'єри, типи кар'єри, фактори впливу на кар'єру, професії у сфері підприємництва, ви- моги до спеціалістів у сфері підприємництва.

Поняття кар'єри

Необхідною умовою зростання й розвитку підприємця, працівників є забезпечення можливостей для кар'єрного просування. Кар'єра в загальному розумінні цього слова означає успішне просування в га­лузі суспільної, службової, наукової або виробничої діяльності, до­сягнення популярності, слави. У всіх видах економічної діяльності, які приносять прибуток або інші особисті вигоди, кар'єра розуміється насамперед як ділова кар'єра, яка є підвидом трудової кар'єри. Мотиви ділової кар'єри можуть бути різними і з роками можуть змінюватися. Серед основних мотивів можна виділити прагнення до свободи й неза­лежності, функціональну та управлінську компетентність, підприєм­ницьку креативність, потребу в лідерстві, поліпшення матеріального достатку.

Кар'єра в бізнесі — просування людини по службі, процес зміни рів­ня професійної кваліфікації або майнового статусу, а також позиції та поведінка, пов'язані з досвідом роботи і трудовою діяльністю.

Виділяють такі види кар'єри:

• професійна;

• посадова (службова);

• внутріорганізаційна;

• майнова.

Професійна кар'єра - досягнення вищого рівня кваліфікації і до­свіду в рамках однієї професії.

Професійна кар'єра характеризується поняттями "професія" та "спеціальність" (деталізація професії). Від рівня професійних знань залежить посада. Людина з низькою теоретичною підготовкою не може обіймати високу посаду, навіть якщо має достатній досвід. Професія вказує на загальний напрямок знань і вмінь, спеціальність - на їхню конкретну реалізацію.

Посадова кар'єра - просування по службі в рамках організаційної ієрархії підприємства.

Посадова кар'єра поділяється на потенційну й реальну. Потенційна стосується бажаного трудового шляху людини, її мрії. Реальна - ре­ально досягнутого росту в певній сфері або підприємстві.

Внутріорганізаційна кар'єра - послідовна зміна стадій розвитку працівника в рамках одного підприємства.

Цей вид кар'єри більш широкий і всеохоплюючий, ніж посадова кар'єра.

У цілому кар'єра є прямим поєднанням і взаємодією професійної, посадової та внутріорганізаційної кар'єр.

Майнова кар'єра - процес зміни майнового статусу людини.

Це найбільш цікава і для багатьох приємна кар'єра. Для підприємця цей вид кар'єри дуже важливий, оскільки свідчить про його успішність у бізнесі.

Сам процес кар'єрного росту відбувається по різному, що знайшло своє відображення в таких типах кар'єри:

• прогресивний;

• слабозростаючий;

• лінійний (горизонтальний);

• регресивний.

Прогресивна кар'єра - це рух лише вперед, коли кожна наступна сходинка вища за попередню. Це ідеальний варіант кар'єри.

Слабозростаюча кар'єра - аналогічна кар'єра, тільки значно роз­тягнута в часі. Довготривалими можуть бути як окремі стадії кар'єри, так і вся кар'єра в цілому.

Лінійна кар'єра — це переміщення в межах одного рівня освіти, ква­ліфікації. Це зміна місця роботи (підприємства) або професії. Цей тип кар'єри найбільш розповсюджений.

Регресивна кар'єра - це спад у кар'єрі. При цьому спад, крок назад, може відбуватися як з вини самого працівника, так і від незалежних від нього причин (реорганізація підприємства, хвороба тощо). До цього типу також відноситься звільнення за власним бажанням, перехід з кваліфікованої роботи на некваліфіковану (наприклад, перехід інже­нерів у торгівлю на ринки).

Кар'єра залежить від впливу внутрішніх та зовнішніх факторів.

До внутрішніх відносять цілі й завдання підприємства, професійний характер роботи, технологічні умови, структуру управління підпри­ємством, досвід і стиль керівництва, колектив тощо.

До зовнішніх - законодавство, екологічні умови, сімейні обставини, розташування підприємства тощо.

Основні моделі кар'єри такі: "трамплін", "сходи", "змія", "роздо- ріжжя •

Основні професії у сфері бізнесу

У сфері підприємництва існує велике різноманіття професійних на­прямків і самих професій. Конкретний їх перелік залежить від ознак, за якими класифікуються професії. Найбільш поширена функціональ­на ознака, за якою професії у підприємництві поділяються на види залежно від функціональної групи:

1. професії в управлінні підприємництвом;

2. професії у сфері маркетингу;

3. професії у сфері фінансів;

4. професії у державних структурах.

До професій у сфері управління відносять такі.

Клерк — зміст роботи в межах цієї професії полягає в підготовці різ­номанітних виписок, друці рахунків, відомостей та інших документів. Клерк складає звіти, дає довідки у межах своїх повноважень.

Рахівник - веде облік фінансових операцій, складає звіти, працює на обчислювальній та електронній бухгалтерській техніці. Він має відповідну фінансову (бухгалтерську) освіту, навички роботи з обчис­лювальною технікою тощо.

Менеджер-стажист - проміжна ланка між професією менеджера і навчальним процесом. Менеджер-стажист навчається виконувати відповідні обов'язки. Під постійним контролем бере участь у роботі різних підрозділів підприємства: збутових, кадрових, фінансових, ви­робничих тощо.

Агент з найму робочої сили - посередник між безробітними і ро­ботодавцями. Він підбирає за бажанням роботодавців кандидатів на роботу, проводить попередні співбесіди, формує бази даних вакансій та резюме. Допомагає безробітним знайти роботу, а роботодавцям - кваліфікованих працівників.

Виробничий майстер - професія у виробничій сфері. Виробничий майстер навчає робітників та керує ними, спостерігає за правильним використанням обладнання і матеріалів. У межах його компетенції знаходиться заохочення успішних робітників - він дає рекомендації щодо підвищення заробітної плати.

Агент з обслуговування споживачів - робота полягає у спілкуванні з клієнтами, дослідженням їхніх характеристик, потреб, інтересів.

55