Тема 7. Судові витрати План:

1. Поняття та склад судових витрат.

2. Державне мито: ставки, порядок сплати, стягнення, звільнення від сплати, повернення державного мита.

3. Витрати, пов’язані з розглядом справи.

4. Розподіл та відшкодування судових витрат.

1. Поняття та склад судових витрат.

Судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Законодавець визначає судові витрати як витрати, що несуть сторони та учасники судового процесу в зв'язку з розглядом справи у господарському суді.

Доцільність існування судових витрат та обов'язковість їх сплати сторонами та учасниками судового процесу зумовлена перш за все потребою держави хоча б частково компенсувати затрати на утримання судової системи і забезпечення здійснення функції правосуддя. Компенсація судових витрат за рахунок сторони, дії якої спричинили потребу в судовому вирішенні господарського спору, є також демонстрацією негативної суспільної оцінки невиконання або неналежного виконання учасниками господарського обороту прийнятих на себе зобов'язань і має основною метою збереження стабільності у господарському обігу. Обов'язкове стягнення з винної у виникненні спору сторони є засобом запобігання необґрунтованим позовам та спонукання учасників господарського обороту до добровільного виконання сторонами своїх обов'язків, передбачених законом або укладеною сторонами угодою, а також усунення порушень прав та інтересів сторін, які охороняються законом.

Як обов'язкові до судових витрат входять суми державного мита, суми витрат на проведення призначеної господарським судом експертизи, суми витрат на огляд та дослідження речових доказів у місці їх знаходження, суми витрат на оплату послуг перекладача, суми витрат на оплату послуг адвоката та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Державне мито: ставки, порядок сплати, стягнення, звільнення від сплати, повернення державного мита.

Державне мито — це обов'язкова до сплати складова частина судових витрат, яка за своєю природою є платою за здійснення державним органом чи установою (судом, митницею, нотаріатом тощо) певних дій в інтересах особи, що сплачує мито, і стягується, як правило, цим же органом чи установою. Платниками державного мита на території України згідно з статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» є фізичні та юридичні особи за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Згідно із положеннями норм ГПК, в обов'язковому порядку державне мито справляється із позовних заяв та заяв про оскарження рішень, ухвал та постанов господарського суду. В такому ж порядку справляється державне мито із заяв про порушення справ про банкрутство. До числа заяв, з яких справляється державне мито, належать також позовні заяви, що надходять до суду від третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору та зустрічні позовні заяви. Підставами для розширення переліку заяв є те, що стаття 26 ГПК надає третім особам, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, право подавати позов до однієї або одразу до двох сторін господарського спору, а стаття 60 ГПК передбачає право відповідача захищати свої права шляхом подання зустрічного позову, а відтак, з цих позовних заяв також справляється державне мито.

Державне мито не справляється із заяв про винесення додаткових рішень і ухвал, про роз'яснення рішень і ухвал, а також про виправлення помилок, допущених у рішенні, ухвалі (описки чи арифметичної помилки).

Зазначеним вище Декретом Кабінету Міністрів України встановлено, що державне мито справляється не тільки із позовних заяв та з заяв про оскарження рішень, ухвал, постанов у порядку, а також із заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Від сплати державного мита згідно з цим Декретом звільняються певні категорії суб’єктів.

Господарський суд не має права надавати сторонам відстрочку чи розстрочення сплати державного мита, а також зменшувати його розмір.

Державне мито сплачується чи стягується в доход державно­го бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законо­давством України.

В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ці­ною позову.

До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановле­ному порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.

Згідно з п. 2 ст. З Декрету ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлюються в таких роз­мірах:

1. із позовних заяв майнового характеру — 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (підпункт а);

2. із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про пору­шення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство — 5 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян (підпункт б);

3. із позовних заяв із спорів, що виникають під час укладен­ня, зміни або розірвання господарських договорів, у гос­подарських судах України — 5 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян (підпункт в);

4. із апеляційних та касаційних скарг, а також із заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими об­ставинами — 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру — 50 відсотків ставки, обчис­леної виходячи з оспорюваної суми (підпункт в). З позовних заяв, що одночасно носять майновий і немайновий характер, державне мито сплачується сукупно. Сукупна сума державного мита до сплати у даному випадку розраховується за ставками, встановленими для заяв кожної категорії.

Державне мито, яке згідно із статтею 3 Декрету справляється за ставками у розмірах частин неоподаткову­ваного мінімуму доходів громадян, обчислюється, виходячи з розміру зазначеного неоподатковуваного мінімуму, що діє на день сплати мита.

Державне мито повинно бути сплачене до подання позов­ної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами. До позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обста­винами додається як доказ сплати державного мита до господар­ського суду оригінальний примірник платіжного доручення, на зворотній стороні якого має міститися напис (приміт­ка) банківської установи наступного змісту: «Державне мито у сумі............ гривень зараховано до державного бюджету» із зазна­ченням дати виконання платіжного доручення. Цей напис скрі­плюється підписом керівника та головного бухгалтера банківсь­кої установи, обслуговуючої платника і засвідчується відбитком печатки банківської установи. Невиконання зазначених вимог є підставою для повернення без розгляду позову, або заяви про перегляд рішення, ухвали, поста­нови за нововиявленими

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується у відповідності з новою ціною позову.

Державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або част­кового повернення державного мита.

Державне мито, сплачене по справах, що розглядаються господарськими судами, може бути повернено лише у конкрет­них випадках, встановлених законодавством.

Згідно з статтею 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р №7-93 (зі змінами станом на 15 листопада 2001 року) «Про державне мито» сплачене державне мито підля­гає поверненню частково або повністю у випадках:

- внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чин­ним законодавством;

- повернення заяви (скарги) або відмови у її прийнятті (статті 62,63,97, 111¹ ГПК);

- припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарських судах України, а також коли позивачем не додержано встановленого для даної категорії спорів порядку досудового врегулювання (пункти 1, 3 статті 80 та пункт З статті 81 ГПК);

- скасування у встановленому порядку рішення, постанови, ухвали господарського суду, припинення провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в господарських судах, якщо при цьому державне мито було вже стягнуто в доход бюджету.

У випадку зменшення позовних вимог у процесі розгляду спра­ви сплачене державне мито не повертається. Таке правило вста­новлено для запобігання безпідставному і необґрунтованому за­вищенню ціни позову при зверненні до господарського суду і може вважатися своєрідною компенсацією за звернення до суду із недостатньо обґрунтованими вимогами.

Повернення державного мита проводиться господарським судом на підставі заяви платника, поданої ним не пізніше року з дня зарахування державного мита до бюджету. До заяви дода­ються відповідні документи на підтвердження обставин, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита, та оригінали документів, що підтверджують сплату держав­ного мита, якщо воно підлягає поверненню в повному розмірі.

На підставі цих документів господарський суд виносить ухва­лу або зазначає в рішенні про повернення державного мита. В тих випадках, коли такі процесуальні документи не виносяться (на­приклад, державне мито було сплачене, але позовна заява до го­сподарського суду не надходила), державне мито повертається на підставі відповідної довідки господарського суду.

Повернення позовної заяви (скарги) на підставах, передба­чених ГПК, як зазначалося, є підставою для повернен­ня державного мита. Разом з тим повернення позовної заяви (скарги) не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушен­ня, В таких випадках заявник може знову використати первісний документ про сплату державного мита на загальних підставах у разі належного оформлення платіжного доручення.